Мудрий вибір Ісуса Навина
«Виберіть собі сьогодні, кому будете служити… А я та дім мій будемо служити Господеві»
– Іс. Нав. 24:15
Після смерті Мойсея Ісус Навин став вождем синів Ізраїлю. Цей народ пережив багато труднощів в Єгипті, перехід через Червоне море і 40-річну подорож, – усе це під проводом Мойсея. Хоча в той час вже не мали жодних труднощів, Ісус Навин вважав, що для них це був відповідний час на прийняття рішення – чи будуть вірні Господу, чи ні; чи дозволять піддатися ідолопоклонству мешканців Ханаану. Ісус Навин скликав усіх разом і детально оповів про Господні благословенства і милості, якими вони втішалися до того часу, а потім промовив ці великі і шляхетні слова, записані в нашому тексті.
Належить помітити, що Ісус Навин не був молодою людиною, коли Господь вжив його для цього спеціального завдання – повідомлення єврейському народу про його обов’язок триматися керівництва Єгови. Ісус Навин 13:1: «А Ісус постарівся й увійшов у дні. І сказав Господь до нього: Ти постарівся та ввійшов у дні, а Краю позостається ще дуже багато, щоб посісти його». Ісус Навин помер у віці 110 років (Іс. Нав. 24:29).
«Виберіть собі сьогодні» – Ісус Навин просив їх, щоб визначилися, чи будуть вірними Господу, чи ні. Маємо текст Святого Письма, який мовить: «Докіль кульгатимете на обидва боки? Коли Господь є Бог, ходіть за Ним; коли ж це Ваал – ходіть за ним» (1 Цар. 18:21 – Хом.) Вони були зобов’язані прийняти однозначне рішення, чи служитимуть Богу, чи мамоні (самолюбству). Так, це був час, щоб вирішили це питання раз і назавжди – чи будуть служити Господу.
Нерішучість – це один з найбільших ворогів у формуванні характеру, тоді як свобода або привілей вибору, виконання власної волі – це одне з найбільших благословенств, якими наділене людство. Це важливий елемент подібності людини до свого Творця.
Ми є тими, хто усвідомлює, що в минулому Господь нас благословляв, провадив і підтримував, тому ми повинні прийняти однозначне рішення щодо нашої життєвої дороги. Сам факт прийняття однозначного рішення є великим благословенням і великою допомогою у формуванні характеру. Кожного разу, коли приймаємо мудре рішення в будь-якому питанні, це зміцнює наш розум і характер, а також краще підготовляє нас до наступного тесту.
МУДРИЙ ВИБІР СОЛОМОНА
Слід зауважити, що уривок з нашої лекції є записом сну (5 і 15 вірші). Цей сон був від Господа. В цьому сні Господь поставив Соломонові питання (5 в.), а Соломон дав на нього правильну відповідь (10 в.). Згодом Господь виразив Своє задоволення цим і сказав, як нагородить за проявленого в цій відповіді духа (11-14 в.). «І прокинувся Соломон, аж ось – це був сон». Однак, протягом усього пізнішого свого панування Соломон усвідомлював благословенства, отримані в тому сні, так само, як би ця молитва лунала на яву. Справді, можемо стверджувати, що, прокинувшись, Соломон визнав ту мудру молитву зі свого сну (хоча його подальші поступки як царя не завжди були продиктовані тими шляхетними почуттями).
Бог вжив Соломона як тип, а сповнене пошаною до Бога Соломонове панування було провіщенням славного Христового панування – «Князя Миру».
Соломон розпочинав свою кар’єру з надзвичайно світлими перспективами, майбутнє було сповнене Божими обітницями – якщо тільки він вірно ходитиме перед Ним в праведності, застосовуючи ради, інструкції і допомогу свого батька Давида і пророка Натана. Соломон посів трон Ізраїлю в молодому віці, втішався прихильністю всіх тих людей, які забезпечили його матеріальними засобами для великої праці будівництва храму, яку йому доручив Бог.
Але яка іронія: бачимо, як він занедбав Господні інструкції, які отримав у молитві під час сну. Його полонили спокуси влади і він змарнував Божі благословенства на самолюбні цілі. Замість того, щоб мудро і справедливо пильнувати найкращі інтереси народу і смиренно пам’ятати, що піднятий на царське становище для того, щоб служити своїм братам, Соломон став гнобителем свого народу, хоча мав усе, чого тільки забажав би.
Хоча його багатство і пишнота притягували увагу світу, то його політика по відношенню до народу остаточно призвела до розпаду царства під час панування його сина і наступника – Рехавама. Хоча «цар зібрав в Єрусалимі срібла та золота, мов каміння», ці багатства нічого не давали для пригнобленого народу, але були показувані як капризи царя – розкішні палаци для нього і його поганських жінок, сади, дорогоцінні вбрання, колісниці, воїни і т.д. (2 Хр. 1:15).
Натхненний сон Соломона без сумніву відноситься до слави Христового Царства (13 в.). Наскільки цей сон здійснився в Соломоні і його пануванні, настільки він зображував славне і мирне панування більшого Давидового Сина – нашого Господа Ісуса Христа. Молитва, показана в тому видиві, дійсно була позицією Ісусового серця. Він правдиво шукав мудрості Єгови, щоб Його панування було Єговою благословенне. З цією метою Він радісно піддався Божій волі в усіх справах. Така позиція серця Господа Ісуса подобалася Отцеві, тому Отець дав Йому мудре і вибачливе серце та додав багатство і честь, зображені в багатстві і честі Соломона. І як не було нікого подібного до Нього перед Ним, так не буде нікого і після Нього. «Його царство є царством вічним». Він справді буде Князем Миру, а на початку Його панування славний духовний Божий храм – Церква (яку провіщав прекрасний храм Соломона), буде укомплектований і наповнений Господньою славою.
МУДРИЙ ВИБІР СПІВСПАДКОЄМЦІВ
Ці думки були написані пастором Расселом 1908 року: Дорогі співчлени Царського Священства, в певному сенсі ми вже отримали помазання Великого Царя, яке в зародковому значенні робить нас майбутніми Царями і Священниками. Ми знаходимося на порозі великої праці. Маємо бути співпрацівниками нашого Господа в Царстві, щоб допомагати Йому наділяти Божими благословенствами всі народи Землі. Тому, наше становище не відрізняється від того, яке займав Соломон. Ми, так само як він, на якийсь час відволіклися від наших справ, щоб принести Господу жертву. Кожен приносить свою жертву, своє виправдане «я», свою волю, свій час, свій вплив, свої таланти. Тепер час нашого сну. Тепер час, коли Господь нам показується, об’являючись очам нашого розуміння через Своє Слово. Він запрошує нас зробити вибір. Прагне, щоб ми побачили, якого ми духа. День за днем ми робимо вибір: або мудро, або нерозсудливо. День за днем Він звертає увагу на тих, які роблять добрий вибір так, як Соломон.
Чи просимо ми довгих років життя, стараючись перш за все про самозбереження? Чи просимо багатства, присвячуючи наш найкращий час і таланти на його збирання? Чи просимо про перемогу над іншими і про випробування для інших? Якщо просимо про яку-небудь з перерахованих речей або про їх усі (а дехто, здається, так робить), то не вибираємо кращої частки, і Господь, раніше чи пізніше, дасть нам зрозуміти, що наш вибір Йому неприємний. Чи ми щоденно стараємося отримати від Господа і через Його Слово розумне серце, щоб пізнати Його волю і слухняно поступати за Його інструкціями? Якщо так, то вибираємо мудро, з честю – «Таємниця Господня – з тими, що бояться Його, і заповіта Свого Він відкриває їм» (Пс. 25:14 – Гижа).
Наше прагнення пізнати Господню таємницю повинне бути подвійним: 1 – щоб ми могли виконати функції і службу, до якої Він нас так ласкаво покликав; 2 – щоб ми, завдяки Його провидінню, могли підготуватися до благословення усіх, з ким Він нас зведе, не тільки в теперішньому житті, але й у майбутньому. Ми повинні прагнути, як Соломон, усвідомити свою мізерність, що ми негідні такої великої честі; усвідомити, що Божу ласку маємо тільки через наш зв’язок з антитипічним Давидом, Улюбленим – нашим Відкупителем. Пригадуються слова нашого Спасителя: «Коли… не станете, як ті діти, – не ввійдете в Царство Небесне». Тут знову є думка про простоту, смирення і легкість в сприйнятті повчання, а не про низький ріст чи незріле судження. Думка про те, до чого ми покликані, через Боже провидіння, в зв’язку з Його Царством, повинна в теперішній час вести нас до великого смирення, до засвоєння усіх уроків, які наш Небесний Отець дає тим, хто буде з Ним в Його Царстві – «хто покликаний Його постановою».
Всі з Божого народу є вівцями. Всі під керівництвом Доброго Пастиря. Але з-поміж овець Він декого визначив бути Його представниками, допомагати вівцям і проводити їх правильними стежками. Вони можуть отримати особливе благословенство з цієї лекції, застосовуючи ці думки певною мірою до їхніх теперішніх зв’язків з Божим людом. Жоден із старших Христової Церкви не повинен казати: «Мій люд!», «Моя паства!», «Моя Церква!», «Моє зібрання!». Радше має смиренно почуватися як мала дитина, яка потребує Божої мудрості, щоб провадити, скеровувати і годувати Господній люд, зацікавлення якого такі великі, такі важливі і, відповідно, потребують допомоги в подорожі до Царства.
Усім, хто робить добрий вибір, усім, чиї серця міцно і непохитно утверджені на цих принципах і прагненнях, Господь оголошує Своє визнання. Господь їх запевняє, що коли зараз наділяє їхні серця прагненням мудрості і знання, то з часом дасть їм ще більше: мудрість, багатство, честь і довге життя – життя вічне. Якщо справа посвячення до цього часу була лише сном, то пробудімося до дійсності і дозвольмо добрим Божим обітницям розбудити в нас не тільки бажання і правильне поступування, згідне з добрим уподобанням Отця, але й культивування словом і ділом, думкою і прагненням нашого серця добрих цілей Його волі! Якщо так робитимемо, то незабаром увійдемо до «радості нашого Господа».
МУДРИЙ ВИБІР ПОСВЯЧЕНИХ ТАБІРНИКІВ ЕПІФАНІЇ
Господні вівці перебувають під Його постійною пастирською опікою. Він ніколи їх не покине і не занедбає. «А путь праведних – ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня» (Прип. 4:18). Посвячені Табірники Епіфанії тимчасово прикриті приписаною їм заслугою викупної жертви Ісуса. Вони складають найвищу групу з-поміж квазі-вибраних, тих, які будуть «синами» з Йоіла 3:1 та Іс. 60:4. Вони також названі класом Маріям, «спеціальними помічниками Старожитніх та Молодих Гідних» в земній частині Тисячолітнього Царства, тому що в своєму посвяченні вони є найвищою і найкраще розвинутою частиною «найнижчого класу перед-тисячолітнього Авраамового потомства». Вони – перші з-поміж «квазі-вибраних», «п’ятий клас Авраамового потомства», «п’ятий клас вибраних», які посвятилися. (Е 12:185,188,519,730). Правда на часі приходить до Божого народу пристосованою до їх різних провіденціальних потреб, обставин, досвідів, тому що Бог так уклав Своє Слово, що воно не тільки пристосоване до потреб Божого народу загалом, але пристосоване також до їх індивідуальних потреб в різних обставинах і досвідах. Це вказує на практичність Бога і Божої правди. Те, що Бог уклав Своє Слово так, щоб його можна було пристосувати до загальних потреб Його народу, випливає з Амоса 3:7: «Бо не чинить нічого Господь Бог [під час реалізації Свого плану], не виявивши таємниці Своєї Своїм рабам пророкам» (Е 9:20). Приведемо наступні приклади: Авраам і Лот раніше знали про знищення Содому; Ной у відповідному часі довідався про потоп, щоб збудувати ковчег. Запам’ятаймо це твердження: Божий план не змінився, тільки були додані зрозуміліші інструкції, що стосуються цього плану (BS ’27:1).
Головною метою нашого життя, як посвяченого Божого народу, повинно бути здобування більшої міри Господнього Духа, духа святості, духа правди, Христового духа і духа здорового розуму – яке це буде благословенство! Наш дорогий брат Август Ґольке пояснив, що ми, як Посвячені Табірники Епіфанії, маємо Святого Духа розуміння, який зміцнює і радує серце. Так, виправдання вірою є наслідком правової операції і підтримуване укладеною угодою. Виправдання вірою – це не тільки емоційний досвід; це правова трансакція, що випливає з відкуплення грішника ціною, яку заплатив Христос на хресті. Ці терміни: «відкуплення», «куплений ціною», хоча так природно звучать в устах християн, все ж є правовими термінами. Укладена угода запевнила таку охорону, що Авраам насмілився дискутувати з Господнім Ангелом про знищення Содому і Гомори.
Віра – це засіб, завдяки якому Бог укладає з нами Угоду Ласки (Рим. 10:8-11). Посвятившись чинити Божу волю, ми зобов’язуємося жити вірно. Однак, нас не суджено по нашому тілу, але по праведності Христа, накладеній на нас по нашій вірі. Ця угода посвячення є угодою до життя. Рим. 10:4: «Бо кінець Закону – Христос на праведність кожному, хто вірує».
Ми уклали з Богом Угоду Посвячення, а дружба з Богом приносить велике задоволення. В звичайних умовах це неможливо, тому що все людство, з часу падіння Адама, було відсунуте від спільності з Богом і знаходиться під прокляттям смерті (Рим. 5:12-14). Однак, ті, хто уклав угоду, як Авраам, можуть бути Божими друзями. Авраам був Божим другом завдяки своїй вірі. В Святому Письмі вислів «віра Авраама» вжитий для опису віри, яка в Божих очах виправдовує або очищує грішника (Рим. 4:16).
Для тих, хто визнає, що не перебуває в гармонії з Богом, і пригноблений болісним усвідомленням гріха, двері, відкриті Христовою жертвою, є жаданим звільненням. О, так, Ісус є «Дорогою, Правдою і Життям» – іншого доступу до спасенної ласки немає! (Ів. 10:9). Вдячне серце реагує наступним чином: зрікається власної волі і усім серцем приймає Божу волю. Природному розуму нелегко це виконати. Але Ісус запевняє нас, що не накладає на нас тяжкого ярма. Служба для Нього, хоча часто обтяжлива, приносить радість і насолоду для освяченого серця. Угода посвячення – умова між грішником і його Богом, через Христа – це угода до життя. Теперішню радість християнського життя перевищує тільки майбутня насолода. Хоча ми не служимо задля нагороди, та, все ж, така нагорода обіцяна.
Цю дуже особисту угоду, так само як інші угоди, супроводжують елементи, які в християнській традиції сягають часу Нового Заповіту: визнання віри, знак занурення у воді, – усе в присутності свідків. Ми, як посвячені Божі діти, маємо й інший вид угоди – суспільну умову. Це означає, що наші співгромадяни мають право очікувати, що ми будемо ставитися до них ввічливо, з повагою і в разі потреби прийдемо їм на допомогу. Нажаль, ця умова часто порушується, в залежності від міри самолюбства, яке все більше вкорінюється в суспільстві. Ми є свідками знецінення цього принципу практично в кожній площині нашої суспільної структури, як в західних країнах, так і в інших. Релігійна позиція відсувається на бік!
Однак, варто відмітити, що значною мірою в нас постійно проявляються доброчинні імпульси, основані на співчутті. Це доказ Божої схильності в людстві і німий свідок сили первісної угоди суспільства, яку Бог уклав з Адамом і Євою в Едені. Наша, як християн, умова з людством загалом завжди повинна розглядатися через призму нашого посвячення Божій волі. Тільки таким чином ми можемо віддзеркалювати справедливість, шляхетність, ласкавість і милосердя Бога нашої угоди. Пов’язані з Ним нашою особистою угодою посвячення, ми здобуваємо право жити довірою – не до самих себе, але до Божих обітниць для нас, що Він ніколи не занедбає і не покине нас. Стараймося, як слуги Бога нашої угоди, проявляти непохитну сталість у відданості і лояльності до тих, що нас оточують, роблячи це все на Божу славу (1 Кор. 10:31).
Який прекрасний привілей бути одним з дорогих Божих дітей, мати спільність з Богом (1 Ів. 1:3), знати, що Він пильнує за нами для нашого найкращого добра і що ми, як посвячені Божі діти, можемо відчувати тепло Його любові, щоденно приступаючи до Його служби! Ми віддали самих себе в посвяченні, обіцяючи виконувати Божу волю. Один з моїх улюблених уривків про наше мале все – це 1 Кор. 10:31: «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, – усе на Божу славу робіть». Вислів «інше що робите» включає в себе все.
«ТИХИЙ ЛАГІДНИЙ ГОЛО
С»
В цьому неспокійному світі є багато голосів, в більшості зіпсованих: новини з усього світу, Твіттер, Фейсбук, Снапчат, Ватсап, Ютуб і т.д. Ці слова не знаходять місця в розумі, серці і волі посвяченого християнина, тому що на їх підставі не можна зробити мудрого вибору. Слава Богу, що окрім цих голосів є ще один, хоча мало хто його чує. Більшість людей чує тільки нерозумний голос з Вавилонської вежі. Докази показують, що покликані і вірні слухають Господнє Слово, яке свідчить, що великий Творець всього є справедливим, мудрим, люблячим і сильним; що теперішній стан людства – моральна і фізична зіпсованість – це наслідок первородного гріха і виконання справедливого вироку – смертного вироку, винесеного людству; що немає жодної надії на повне вилікування від цих несприятливих умов, хіба що сам Бог надасть допомогу. Послання Божого Слова каже, що хоча Його справедливість засудила людський рід як цілість, однак Його любов виконала вимоги справедливості. Божий Син залишив славу Отця, став членом нашого роду і відкупив його від смертного вироку та дав можливість людям не тільки пробудитися з гробу, але також повністю повернутися до початкової досконалості, до Божого образу і подоби, втрачених батьком Адамом і усіма нами внаслідок його непослуху. Тихий і лагідний голос тим самим Божим Словом каже нам, що Божа мудрість контролює цю справу і призначила майбутній вік Тисячоліття, коли буде застосована всемогутність, щоб звільнити світ з неволі гріха і смерті та привернути його до Божої ласки.
Ісус Навин, який промовив слова з нашого тексту: «Виберіть собі сьогодні, кому будете служити… А я та дім мій будемо служити Господеві», виступає тут як голова своїх домочадців – їх представник за Божим зарядженням. Його посвячення означало перенесення впливу посвяченої людини на кожного члена свого дому. Це означало, що як відповідний батько він матиме великий і добрий вплив на всіх членів своєї родини, а цей вплив буде звернутий до Господа – на справедливість у всіх справах родини. Це безперечно означало, що Ісус Навин з того часу шануватиме Господа, прославляючи Його в своєму домі, а також у всіх своїх вчинках визнаватиме Єгову. Це означало, що весь дім віддавав честь усьому, що пов’язане з релігією. Це означало такий вплив голови сім’ї разом із Всемогутнім, щоб привести кожного члена своєї родини до такого ж посвячення Господу. Така поведінка є відповідною для кожного з нас. Перш за все ми маємо переглянути наші власні серця, прийняти тверде рішення, примиритися з Богом, увійти під вплив Його благословенства і опіки та під дію обітниці Його Слова через Христа. Потім, в нашому житті ми повинні діяти так, щоб привести наші сім’ї, сусідів і всіх, на кого маємо вплив – хто має вуха до слухання і серця, здатні оцінити Боже послання – до такої ж угоди, до такого самого посвячення.
Дорогі друзі, зробімо мудрий вибір, приймімо рішення сьогодні, якщо ще не відважилися відповісти на це найважливіше питання! Якщо в минулому наша поведінка не була рішучою, нехай так не буде в майбутньому. Якщо в минулому ми вибирали недостойні, самолюбні або нерозсудливі амбіції, оперті на власних чи чужих домислах, то не будьмо ними задоволені. З усвідомленням основ правди і ласки вибираймо мудро, передаючи наші справи в руки Того, Хто може запровадити порядок там, де панує безлад і сказати слова спокою нашим засмученим душам. Віддаймо наші справи в руки Того, Хто може принести гармонію в наше невдоволене життя, послання Якого нарешті вгамує всі бурі пристрасті і хтивості, які сьогодні шаленіють на світі, і Хто запровадить обіцяний Господом вічний мир під пануванням Князя Миру.
Дехто з братів запитує нас: чи можемо ми сподіватися подальшого розвитку конструктивної поступальної правди як «своєчасної поживи»? Так, конструктивна поступальна правда означає науки, оперті на раніше встановленій правді, які представляються і застосовуються в деталях по відношенню до посвячених Божих дітей. Головний чинник цього поступу – це процес розвитку, який має особливу вартість для нині живущих, він конструктивний, помічний, заохочувальний. Інакше кажучи, це «правда на часі», подана з метою будування і розвитку Посвячених Табірників Епіфанії. Вівці Єгови перебувають під постійною пастирською опікою, і Він ніколи їх не залишить і не покине. «А путь праведних – ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня» (Прип. 4:18).
Правдивий Божий народ, посвячений Йому, в часи Старого Заповіту так само отримував правду по мірі того, як вона ставала актуальною (це виразно видно у випадку Еноха, Ноя, Авраама, Мойсея, Самуїла, Давида, Ісаї, Єремії, Даниїла та Івана Хрестителя). Певні фундаментальні уривки Святого Письма запевняють нас, що Бог завжди даватиме Своєму народу правду на часі, щоб заспокоїти його потреби. Ми повинні вірою прийняти Його обітниці в їх правильному застосуванні і зробити їх нашими власними (РТ ’75:45).
РТ ’2021:8-12; ТР ’2021:8-12
Теперішня Правда № 76, березень-квітень 2022