ЄВАНГЕЛІЯ В ГОРІХОВІЙ ШКАРЛУПІ
«Бо я не вхилявсь об’являти вам усю волю Божу» (Дії 20:27). «Але деякі є, що вас непокоять, і хочуть перевернути Христову Євангелію. Але якби й ми або Ангол із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий» (Гал. 1:7-9).
Грецьке слово «еванґеліон» (український відповідник «євангелія») означає радісна новина, добра новина, добра звістка. Біблія говорить про неї як про «євангелію Бога», «Христову євангелію» і часто просто як про «ту євангелію».
Багато з тих, хто проголошує цю Євангелію, все ж, не розуміють її вповні. Багато віруючих в Євангелію і тих, які її проповідують, не багато знають про багатство цієї славної звістки. Правдоподібно, що вони будуть обманені, або вже були, приймаючи та вірячи в одну з так званих євангелій, які є значно більш обмежені і цілком відрізняються від справжньої радісної новини, яка була дана з Божого натхнення в Святому Божому Слові.
Ми можемо багато вибачити нашим предкам з темних віків через їх незнання і неправдиву інформацію, коли Біблія ще була «книгою, закованою в кайдани». Але в теперішній час освічення, коли з’явилося багато перекладів Біблії, і коли вона така легкодоступна (Дан. 12:4), немає багато підстав для виправдання незнання та перекручених поглядів з боку кожного, хто займається цією важливою темою. Маючи перед собою прокляття Апостола Павла, яке звучить в наших вухах (Гал. 1:6-9), ми бачимо, наскільки важливо навчитися й проповідувати лише правдиву Євангелію, повну Євангелію, правдиву Добру Новину Святого Слова – «Євангелію благодаті Божої» (Дії 20:24), «повноту благословення Євангелії Христової» (Рим. 15:29, KJV), «Євангелію Царства» (Мат. 4:23).
Багато з тих, які стверджують, що проповідують повну Євангелію, насправді навчають лише малому уривку обмеженої Євангелії, занечищеної оманами «темних віків», в якій Божа любов була звужена.
Існує певне число біблійних цитат, які допоможуть нам ясно і правильно зрозуміти, чим є ця блаженна звістка Євангелії, представлена в Біблії – єдиній певній підставі нашої віри (1 Кор. 2:5; 2 Тим. 3:16,17: 2 Пет. 1:19). Здається, ці уривки подають більш-менш скорочений зміст думки Євангелії, подаючи її в короткій, стислій та фактичній формі – «в горіховій шкарлупі», тобто дуже стисло. Ми маємо намір кілька з них тут обговорити. Ми обрали частину відомих біблійних цитат і займемося ними по-черзі в кожному окремому підрозділі. Розпочнемо з Послання до Галатів 3:8, яке пов’язане з підтвердженою присягою угодою між Богом та Авраамом.
ЄВАНГЕЛІЯ, ЗВІЩЕНА АВРААМОВІ
«І Писання, передбачивши, що вірою Бог виправдає поган, благовістило Авраамові: Благословляться в тобі всі народи» (Гал. 3:8; Бут. 12:3; 22:16-18).
Напевно, дехто сподівався, що новина Євангелії міститься лише в Новому Заповіті, але цей вірш вчить нас, що вона проголошувалась уже раніше Авраамові, і що ця Євангелія, та «добра новина», звіщала про те, що через нього та його насіння (особливо через Христа і Його Церкву, головне насіння – Гал. 3:16,29) благословляться всі народи. Тому що згідно Святого Письма Бог дасть дійсне виправдання (учинить праведними і досконалими) поган, разом з усіма охочими та слухняними невибраними – не через незнання, але «через віру», що дозволяє зробити висновок, що всі вони прийдуть до пізнання Правди (Іс. 11:9; 1 Тим. 2:4).
Божою метою не було врятувати або спробувати врятувати світ в часи Авраама. Встановлюючи Свою велику підтверджену присягою угоду з Авраамом, Бог в дуже стислій формі подав Свій славний план спасіння світу. Таким чином Він об’явив Євангелію «в горіховій шкарлупі», тобто дуже стисло, а це була добра новина для Авраама, а через нього і його насіння – для «всіх народів землі».
Деякі з благословенств, які випливають з даної угоди, належать лише Авраамові, а деякі відносяться до його насіння (Бут. 12:1-4; 22:16-18). Вислів «зорі на небі», небесне насіння, відноситься до Ісуса і Церкви Перворідних (Євр. 12:23), а вислів «пісок, що на березі моря» означає земне насіння.
Ці обітниці угоди є сумою знання на тему великого Божого «плану віків»; тому Апостол Павло також називає їх Євангелією в Посланні до Галатів 3:7-9,16,29. Вони гарантують, що: (1) Авраам і його насіння будуть рясно благословенні; (2) у властивому часі вони виконуватимуть працю благословення інших і (3) праця благословення охопить все людство, живих і мертвих.
Подібно Авраамова угода являє собою Біблію в кількох словах – в шкарлупі горіха. Ціла Біблія є опрацюванням, підтвердженням та розвиненням цієї угоди; і хоча коли Бог утвердив Свою угоду з Авраамом та його насінням, Він нічого не зробив безпосередньо для світу чи за світ, що могло б привести людство до спасіння, але ця угода доводить, що Його великим планом було благословити колись в майбутньому шансом спасіння увесь невибраний людський рід – як живих, так і мертвих – тих, які не мали шансу на спасіння в Авраамі та його насінні.
Ця угода, як навчає Апостол Павло, охоплює воскресіння (Дії 26:6-8). Інший вірш Святого Письма показує, що час благословення невибраних привілеєм одержання спасіння наступить тоді, коли всі вибрані з кожного класу – як небесне, так і земне насіння – будуть скомплектовані, тобто в період Тисячоліття, під час тисячолітнього Дня Суду (Дії 17:31; 2 Пет. 3:7,8; Об. 20:12-15. Більше деталей подає наша стаття «Чи є надія для кого-небудь з невибраних померлих?»).
ЄВАНГЕЛІЯ БОЖОЇ ЛЮБОВІ
«Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Дослідимо кожну частину цього прекрасного віршу, який стисло подає послання Євангелії.
«Так бо Бог полюбив світ». Чи це правда? Деякі стверджують, що це Ісус був тим, хто так полюбив світ; що сатана перехитрив Бога в саду Еден, допроваджуючи людину до гріха, і що внаслідок цього Бог дуже гнівається на людський рід. Вони також стверджують, що Ісус так нас полюбив, що кинувся між нами та Своїм розгніваним Отцем, і тим самим отримав смертельний удар замість нас – бо цей удар засудив би нас на вічні муки. Вони далі стверджують, що Ісус, будучи Богом, не міг померти; що Його смерть на хресті не була дійсною смертю, і що Він воскрес з гробу тоді, коли хотів це зробити.
Декого з нас, правдоподібно, вчили такому небіблійному вченню. Наскільки краще вірити, що «Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками [ворогами, 10 в.]» (Рим. 5:8). «Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням [задоволенням] за наші гріхи… Бог полюбив нас» (1 Ів. 4:10,11).
«Світ». Чи Бог дійсно полюбив світ? Весь світ людства? Це справді благословенна звістка. Багато припускали та навчали, що лише ті, які вірили в Ісуса як свого Спасителя перед Його другим приходом (а сьогодні це правдоподібно один на тисячу мешканців землі), можуть бути врятовані, а вся решта, мільярди людей, втрачені навіки, не дивлячись на те, що більшість з них ніколи не мали можливості почути про це єдине Ймення, дане людям, що ним би спастися ми мали (Дії 4:12; 16:31). Деякі все ще повертаються до фальшивих доктрин «темних віків», стверджуючи, що бути погубленим означає бути вічно мученим у вічному вогні вогнетривкими демонами (тема аду і тексти, в яких зустрічається це слово, ширше обговорюються в статті Ад Біблії, книга Життя – Смерть – Майбутнє).
Боже Слово запевняє нас, що «заплата за гріх смерть» (припинення життя, Рим. 6:23,21); що «душа, що грішить, вона помре» (Єз. 18:4,20); що «зроблений гріх народжує смерть» (Як. 1:15), що Ісус «став тілом», і що Він «за благодаттю Божою смерть скуштував за всіх» (Ів. 1:14; Євр. 2:9). Бог «хоче, щоб усі люди спаслися [від Адамового вироку] і [крім того] прийшли до пізнання [епігносіс, властивого знання] правди». Якої Правди? Особливо тієї Правди, що «людина Ісус Христос, що дав себе на викуп за ВСІХ, – свідчення свого часу» (1 Тим. 2:4-6, УБТ).
«Що дав Сина Свого Однородженого». І тут знову багато неправильно розуміють природу Ісуса як Божого СИНА, стверджуючи, що Він не був дійсним Сином Бога, а був самим Богом. Згідно цієї теорії Бог не міг дати Свого Сина, якщо не мав ніякого Сина.
Ще й до того «родженого Сина»! Згідно з їх розуміннями це неможливо. Та якщо ми не віримо, що Бог як Отець мав Сина, якого породив, то не можемо також вірити, що Він дав Свого одно-родженого Сина. Наскільки краще повірити словам Бога, сказаним до Його Сина: «Ти Син Мій, Я сьогодні Тебе породив» (Пс. 2:7; Євр. 1:5), а також свідченню Ісуса, що Бог Його створив: «роджений перш усякого творива» (Кол. 1:15), «початок Божого творива» (Об. 3:14). Сам Він сказав: «Більший за Мене Отець» (Ів. 14:28).
«Щоб кожен, хто вірує в Нього». «А що не від віри, те гріх» (Рим. 14:23) – обітниця вічного життя дана лише віруючим християнам. Але чи розумно, що Бог, який так полюбив світ, запланував, щоб одна людина з тисячі пізнала Його план, дозволяючи всім іншим відійти в незнанні? Лише той, «хто покличе Господнє Ім’я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?» (Рим. 10:13,14). Напевно не почують!
Але наш люблячий Небесний Отець приготував Ісуса, щоб, окрім того, Він був ще й Учителем, і не лише Церкви (1 Кор. 1:30), але також всього світу, кажучи: «Я вчиню Тебе світлом народів, щоб був Ти спасінням Моїм аж до краю землі». «Бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває». «І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: Пізнайте Господа! Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, каже Господь» (Лук. 2:32; Іс. 49:6; 11:9; Єр. 31:34).
Ісус є тим «Світлом правдивим… Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ» (Ів. 1:9). І завдяки цьому всі люди прийдуть до «пізнання правди». Сам Ісус сказав: «І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну [через добрий вплив Моїх наук і діло благословення]» (Ів. 12:32).
Та якщо люди всього світу мають отримати вічне життя, то вони мусять вірити «в Нього», тобто прийняти Ісуса як свого Спасителя і Царя, а також посвятити своє життя Богові, великому Доброчинцю, який має «для урядження виповнення часів [Тисячолітній вік є першою частиною цього «урядження»]… усе об’єднати в Христі, що на небі, і що на землі. У Нім, що в Нім стали ми [що увірували] й спадкоємцями» (уже під час Євангельського Віку, Еф. 1:10,11). Таким чином, є надія не лише для Церкви, а також і для світу, а в ньому також і для поган; тому що Ісус є «ублаганням за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (1 Ів. 2:2).
«Не згинув, але мав життя вічне». Тут також ті, які підтримують «науки демонів» (1 Тим. 4:1), могли б перефразувати ці слова наступним чином: вони не одержать вічного життя в аду (який собі помилково пояснюють як місце вічних мук), але одержать вічне життя в небі. Таким чином, вони позбавляють цей вірш Святого Письма його властивого значення, замінюючи його вченням про вічні муки, яке є найбільш богозневажливою неправдою «темних віків» і яке все ще вводить в оману багато ревних християн.
Словник Вебстера пояснює слово «гинути» як померти, втратити життя будь-яким способом. Лексикон Ліддла і Скотта, які є визнаними авторитетами в цій галузі, визначає грецьке слово «аполламі» (яке в Ів. 3:16 було перекладене як згинуть) як таке, що означає (в активному стані) «повністю знищити, убити, вмертвити». Це слово виступає в Ів. 3:16 в середньому роді і, як подає граматика грецької мови Ґудвіна в статті 1242, вживається в зворотному значенні, в якому «суб’єкт представлений як такий, що здійснює дію щодо себе». Лексикон Тайєра, також відомий, визначає слово «апполамі» в середньому роді як «загинути, бути втраченим, зруйнованим, знищеним». Інші лексикони підтверджують ці значення. Переклад Діаґлотт Вілсона (підстрочний) перекладає це слово як «бути знищеним». Водночас сам текст подає власне значення, вживши слово «згинути» як протиставлення, антитезу до слів «мав життя вічне».
Великий Божий дар у вигляді Його єдиного однородженого Сина для спасіння світу запевняє кожному представнику Адамового роду можливість отримати вічне життя – тут ми не розуміємо, що для кожного існує якийсь другий шанс, але що кожен має одну повну, справжню можливість, оскільки Христос помер за всіх. Деякі (Церква), чуючи про цю «радість велику», каються в гріхах і одержують прощення вже тепер, в цьому віці, Євангельському віці, а деякі лише почують про цю «радість велику», будуть каятися і одержать прощення «в майбутнім віці» (Мат. 12:32), в Тисячолітті.
Вічне життя обіцяне лише чистим, тобто праведним (Мат. 5:8; 25:46; 1 Кор. 6:9,10; Євр. 12:14). Наш Небесний Отець хоче мати чистий Всесвіт. Задля цього Він доручив Своєму єдиному однородженому Синові, нашому Господу Ісусу Христу як своєму Заступникові, щоб Він здійснив для нас діло очищення. Таким чином Христос і Його Наречена, Жінка Агнця, співспадкоємиця з Ним – другий Адам та друга Єва – припровадять до відродження невибраних з людського роду і дадуть «воду життя», а також можливість спасіння «всім, хто прагне» (2 Кор. 11:2; Об. 21:2; 19:7; Рим. 8:17; 1 Кор. 15:45,47; Мат. 19:28; Об. 5:9,10; 22:17).
АНГЕЛЬСЬКЕ ПОСЛАННЯ ДЛЯ ПАСТУХІВ
«Та Ангол промовив до них: Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім» (Лук. 2:10).
Тут ми також маємо Євангелію в шкарлупі горіха. Післанництво Євангелії, та «радість велика, що станеться людям усім», була проголошена понад дев’ятнадцять століть років тому, і ми знаємо, що ще не всі люди чули про цю радісну новину. В дійсності величезна більшість померла, не чувши її взагалі. Тому вони також повинні одержати в майбутньому пов’язані з нею благословення – під час славного тисячолітнього панування Ісуса та Його святих, коли сатана буде цілком зв’язаний, «щоб народи не зводив уже, аж поки не скінчиться тисяча років» (Об. 20:1-4).
Потім, як каже Апостол, «щоб часи відпочинку прийшли від обличчя Господнього [Єгови], і щоб послав [Євр. 9:28] заповідженого вам Ісуса Христа, що Його небо мусить прийняти аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх» (Дії 3:19-21).
«І станеться на кінці днів, міцно поставлена буде гора [Царство] дому Господнього [дому Єгови] на шпилі гір [понад усі земні автократичні уряди], і піднята буде вона понад згір’я [понад усі демократичні уряди], і полинуть до неї всі люди [будуть піддані йому]. І підуть численні народи та й скажуть: Ходіть та зберімось на гору Господню [станьмо підданими Божого Царства в його небесній і земній формі]… і доріг Своїх Він нас навчить… Бо вийде з Сіону [прославленого Христа, Голови і Тіла – Еф. 1:22; Об. 14:1] Закон, і слово Господнє з Єрусалиму [від Старожитніх та Молодих Гідних в земній формі Царства]. І Він буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи [перестануть виробляти військові знаряддя, а замість цього вироблятимуть корисні знаряддя]. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни» (Іс. 2:2-4; Мих. 4:1-4). Як ми разом з усім людством прагнемо тих часів!
АНГЕЛЬСЬКЕ ПОСЛАННЯ ДЛЯ ЙОСИПА
«І вона [Марія] вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» (Мат. 1:21).
Це наступний вірш Святого Письма, який дуже стисло представляє нам Євангелію – в шкарлупі горіха. Він не лише звертає особливу увагу на власне ім’я нашого Господа, але також стверджує, що Ісус принесе спасіння всьому Своєму народові і звільнить його від гріхів. Він також вказує на підставову правду, невід’ємну для такого спасіння, а саме, що Ісус народиться непорочним (Мат. 1:23; Іс. 7:14), не маючи людського батька, представника занепалого роду Адама.
Власне ім’я нашого Господа, як тоді, коли Він був в тілі, так і тоді, коли отримав духовну природу, звучить ІСУС. Це ім’я є латинським відповідником єврейського слова ЄГОШУА (зазвичай пишеться Ієшуа; порівняй Дії 7:45; Євр. 4:8 і примітки на полях). Єврейська версія Яхшуа означає «Єгова є спасителем», тобто «Єгова спасає». В Мат. 1:21 ми дізнаємося, що це ім’я відноситься до Його уряду Спасителя всіх тих, які стануть Його людом, з того моменту, як Він їх звільнить не лише від осуду гріха, але також з сили і наслідків гріха.
Інше ім’я, яке належить Ісусові в Його теперішньому існуванні (хоча належало Йому вже в Його людському та передлюдському існуванні), це «Праведний» – Дії 3:14; 7:52; 22:14; 1 Ів. 2:1. Це характерна риса Його характеру, яка була абсолютно необхідна, щоб Він міг стати Спасителем людства, бо якби Він не був праведним, то не міг би стати Спасителем або прийнятною ціною викупу за Адама і його рід. Його праведність робить Його прийнятним для Божої справедливості, і також робить так, що Він, як наш Заступник, є в стані приписати Свою праведність нам і за нас перед Богом.
Наша єдина надія на спасіння лежить на тому Єдиному, який був досконалою людиною, непорочним Ісусом. Його Отцем був Бог, тому що про тих, які були народжені від людських отців з грішного Адамового роду, читаємо (Пс. 48:8): «Але жодна людина не викупить брата, не дасть його викупу Богові». Звичайно, будь-який засуджений з вироком кари смерті не є у відповідному стані, щоб пожертвувати своє засуджене життя в замін за засуджене життя іншого засудженого і таким чином його врятувати, оскільки вони обидва засуджені на смерть. Тому ніхто з засудженого Адамового роду не міг би принести в жертву досконалого людського життя, щоб сплатити викуп, еквівалент, відповідну ціну, досконале людське життя, яке втратив Адам, коли добровільно спротивився Богові.
Але Ісус, зрікшись слави, яку Він мав, будучи зі своїм Отцем, перш ніж повстав світ і перш ніж «став тілом» (Ів. 17:5; 1:14), міг принести в жертву Свою досконалу людську душу (істоту), Самого Себе, досконалу істоту як викуп, відповідну ціну за Адама та його потомство, яке було в його стегнах перед тим, як він згрішив. Таким чином «душу Свою поклав Він як жертву за гріх» і «на смерть віддав душу свою [бо «заплата за гріх (не вічне життя в муках, а) смерть»]» (Іс. 53:10,12; Рим. 6:23).
Про початкове створення Богом людини, «першої людини Адама» (1 Кор. 15:45), читаємо (Пс. 8:5, KJV, УБТ): «Ти зробив його мало меншим від ангелів, і увінчав його славою і честю». Але як Викуп, відповідну ціну за Адама та його рід, ми «бачимо Ісуса, що був мало чим уменшеним від ангелів задля перетерплення смерті, будучи увінчаний славою й величністю; щоб за благодаттю Божою смерть [не вічне життя в муках, бо це не є карою за гріх] скуштувати за всіх» (Євр. 2:9,16 – KJV; 1 Кор. 15:3. «А що діти стали спільниками тіла та крови [людської природи], то й Він став учасником їхнім [став людською істотою – Ів. 1:14], щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола» (Євр. 2:14).
Ми повинні глибоко оцінити й любити нашого дорогого Господа і Спасителя, який «бувши багатий, збіднів [став навіть меншим від ангелів задля перетерплення смерті] ради вас, щоб ви збагатились [одержуючи дар вічного життя] Його убозтвом» (2 Кор. 8:9; Еф. 2:7)! «Бог послав Свого Сина, що родився від жони [діви], та став під Законом» (Гал. 4:4).
Згідно з фрагментом Послання до Фил. 2:7-11, Ісус «умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної… Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я [природу, честь, уряд, силу і владу – Мат. 28:18], що вище над кожне ім’я [за винятком імені Отця – 1 Кор. 15:27], щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно [кожна особа] небесних, і земних, і підземних [померлих в їх гробах, які будуть повернуті зі стану несвідомості смерті і тоді вклоняться Ісусові; порівняй Пс. 22:30; Іс. 45:22,23; Рим. 14:9], і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця».
Не всі в цьому житті віддали себе на служіння Ісусові, також не всі в цьому житті визнали Його право до виконання над ними влади. Тому ті, котрі цього не зробили, повинні зробити це в наступному житті. Ісая 35 також про це говорить. В 4 вірші на перше місце поставлений другий прихід Христа, що виконуватиме повалення влади сатани, а також покарання у великому утиску тих, які її підтримували. 5 і 6 вірші вчать, як Ісус виконає освічення, реформування та піднесення грішного людства, а 7 і 2 вірші вчать про відновлений Рай. 8 вірш вчить про відкриття Святої Дороги для нечистих (для заплямованого гріхом Адамового роду), які все ж мусять очиститися, щоб могли цілу її пройти. 9 вірш показує, що всі шкідливі впливи, умови та речі будуть з неї усунені, а привілей подорожування цією дорогою отримають ті, котрі будуть відкуплені, тобто ті, котрі будуть визволені з-під вироку смерті через викуп Ісуса (1 Тим. 2:4-6). 10 вірш показує, що померлі, яких охоплює викуп Ісуса (Ос. 13:14), повернуться зі стану смерті (Ів. 5:28,29) і прийдуть до Сіону, Ісуса і Церкви (другого Адама і Єви – 1 Кор. 15:45-47; Об. 22:17), зі співом та вічною радістю в своєму розумі; «І радість довічна на їхній голові! Веселість та радість осягнуть вони, а журба та зідхання втечуть».
ПРОГОЛОШЕННЯ ЄВАНГЕЛІЇ ПАВЛОМ
«Для звіщання Євангелії Божої, яке Він перед тим приобіцяв через Своїх пророків у святих Писаннях, про Сина Свого, що тілом був із насіння Давидового, і об’явився Сином Божим у силі, за духом святости, через воскресення з мертвих» (Рим. 1:1-4).
Це ще один добрий приклад короткого засвідчення Євангелії. Павло, якого Бог призначив бути одним з дванадцяти Апостолів, і якому дав найвидатніше становище серед них, разом з привілеєм написання більшості книг Нового Заповіту, подає в цьому місці дуже важливу правду, пов’язану з «Євангелією Божою». Бог обіцяв шанс спасіння усім з Адамового роду через Христа і оголосив цю добру новину устами всіх святих пророків Своїх (Дії 3:21) в Святому Письмі. Павло пояснює, що Ісус «тілом був із насіння Давидового [через Свою матір, діву Марію]», як це обіцяв Бог.
Але, не дивлячись на те, що Ісус в такий спосіб «став тілом» і міг принести в жертву, і приніс, Своє тіло, тобто свою людську природу, і своє життя як досконала людська істота, «невинний, відлучений від грішників» (Євр. 7:26), «за життя світові» (Ів. 6:51), і хоча це було все, що було потрібне як ціна викупу для сплати боргу Справедливості за Адама і весь його рід, то Апостол показує, що наше спасіння було надалі неповним, поки наш Спаситель не повстав з мертвих, «у силі, за духом святості». Ми потребуємо більше, аніж просто померлого Спасителя, досконалого за тілом, «людину Ісуса Христа, що дав себе на викуп за всіх», і хоча це є підставою і суттю нашого спасіння, ми також потребуємо живого Спасителя, «первосвященика», «що вищий над небеса», могутнього Спасителя, що «може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись» (Євр. 7:25,26; Еф. 1:19-21).
Ісус, як досконала людська істота, приніс в жертву Самого Себе у віці тридцять років, коли був дорослим під Законом, щоб виконувати волю Свого Отця саме так, як про Нього було пророковано (Пс. 41:7-9; Євр. 10:5-13). Він був охрещений в Йордані і там був зачатий від Святого Божого Духа (Мат. 3:13-17). Як Син, нове створіння, «навчився послуху з того, що вистраждав був. А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння» (Євр. 5:8,9). Не лише як Син людський, але як Син Божий (нове створіння), Він був названий Богом «Первосвящеником за чином Мелхиседековим» (Пс. 109:1-4; Євр. 5:10; 6:20).
Під час трьох з половиною років свого земного священицького служіння Ісус, як зачате від духа нове створіння і Син, був навчений, вдосконалений і суворо випробуваний Своїм Отцем. Він був вірний аж до смерті, і то до ганебної смерті на хресті, і, як про це сказав Апостол: «об’явився Сином Божим у силі, за духом святости, через воскресення».
Велика сила Ісуса походила від духа святості, тобто схильності (2 Тим. 1:7). Повнота й глибина Його посвячення, а також Його насолода у виконанні волі Отця дали Йому можливість у Його розширених здібностях прийняти Божественну святу схильність без міри (Ів. 3:34; звернімо увагу завдяки контрасту на наші обмежені можливості і нагадування на нашу адресу: «Розширені будьте й ви» (Рим. 12:3; 2 Кор. 6:13).
Повстання Ісуса з мертвих об’явило Боже визнання і похвалу для Нього. Його зачате від Духа нове створіння було тепер готове народитися від Духа як духовна істота, так, щоб Він міг приходити та відходити невидимо, як вітер, так, як Він Сам виразно пояснив Никодиму (Ів. 3:6,8). Це вказує на Його здібності духовної істоти, яка з’являлася учням на протязі сорока днів після Його воскресіння. Він зробив це лише кілька разів і в різних постатях (Мар. 16:12; Ів. 20:14,15), а потім зникав з їхніх очей, ставав для них невидимим (Лук. 24:31), навіть тоді, коли входив в приміщення, «а двері, де учні зібрались були, були замкнені, бо боялись юдеїв» (Ів. 20:19,26).
Про Ісуса сказано: «умертвлений тілом, але [звернімо увагу, не тілом, а] Духом оживлений» (1 Пет. 3:18). Не забрав назад свого «тіла», яке дав «за життя світові». При Своєму воскресінні як досконале нове створіння Він став «первістком серед покійних» (1 Кор. 15:20), «первородженим з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство» (Кол. 1:18). «Що був виданий за наші гріхи [Але це не було повною ціною Викупу. Наступне також необхідне], і воскрес для виправдання нашого» (Рим. 4:25). При Своєму вознесінні Він, наш живий Первосвященик, увійшов «в саме небо, щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас» (Євр. 9:24). Таким чином під час Євангельського віку Він, наш живий Спаситель, тепер праворуч Бога і заступається за нас (Рим. 8:34). Дякуємо Богові за нашого Заступника (1 Ів. 2:1), Який, на підставі Свого Викупу, заслуги Викупу, заступається за нас і як Священик і Вождь нашого Спасіння за достатньою благодаттю допомагає нам перемагати в доброму бою віри і ввійти в спадок вічного життя (2 Кор. 9:8; 12:9; Євр. 2:10; 1 Тим. 6:12).
ВІЧНА ЄВАНГЕЛІЯ
«І побачив я іншого Ангола, що летів серед неба, і мав благовістити вічну Євангелію мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові. І він говорив гучним голосом: Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його, і вклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і водні джерела» (Об. 14:6,7).
Вічна Євангелія, про яку тут іде мова, охоплює всі добрі новини спасіння для Церкви і світу, що містяться в Божому Слові. Тут включені: добра новина з Гал. 3:8, яка каже, що в Авраамі і його насінні благословляться всі племена землі; з Євангелії Івана 3:16 – що Бог так полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне; з Євангелії від Луки 2:10 – що добра новина великої радості призначена для всіх людей; з Євангелії Мат. 1:21 – що наше Спасіння зосереджене на непорочному народженні Ісуса, якого ім’я Єгошуа є багатозначним у зв’язку з спасінням, приготованим Єговою, і що Він спасе Свій народ від гріхів; і з Послання до Рим. 1:1-4 – що хоча Ісус був насінням Давида по тілу, при Своєму воскресінні Він був народжений від Духа новим створінням, свідкуючи про себе, що є Божим Сином у силі за духом святості.
Ця вічна Євангелія була проголошувана дуже часто Господніми посланцями (Його ангелами) «від кінців неба аж до кінців його» (Мат. 24:31), щоб зжати вибранців. Це відбулося на полі духовного контролю, тобто в духовних небесах – «серед неба». Ця добра новина особливо розповсюджувалася у вигляді Божого Плану Віків (Дослідження Святого Письма, том 1) і буде надалі розповсюджуватися в Тисячолітньому віці, в день тисячолітнього суду світу, дістаючись до «кожного люду, і племені, і язика, і народу» – до всього людського роду, живущого і померлого. Ця добра новина буде наставляти людство, закликати його «гучним голосом» – переконливим, зрозумілим і логічним післанництвом – до відкинення всякого гріха і неправди, а також шанування і прославляння Бога за Його великий День Суду, який настане для їх благословення і спасіння до вічного життя.
Христос, Голова і Тіло, при співучасті Великої Громади в небесній частині Царства, як новий уряд для землі (Пс. 44:15,16; Об. 7:9-17) і при допомозі Молодих та Старожитніх Гідних, двох вибраних класів, що розвивалися відповідно перед та після «високого поклику» (Євр. 3:1) Євангельського віку (Пс. 44:17; Іс. 32:1), наповнить земну частину Царства світлом правди. Це світло дійде до кожного темного закутка, омиваючи, очищуючи й поліруючи кожну посудину, яка може бути придатна для вжитку Господа, і розвісить кожну з них на своєму відповідному місці (Іс. 22:23,24). Воно вимете і «понищить» сміття («безбожних усіх він понищить» – знищить другою смертю – Пс. 144:20; Об. 20:14; 21:8), але вічне життя на землі пропонує всім тихим і покірним людям, класу «овець», для якого була приготована спадщина «від закладин світу» – зразок якого був показаний в Еденському Саду (Пс. 36:9-11,22,29,34,38-40; 2 Пет. 3:13).
Яка ж радість і вдячність повинні наповняти всіх правдивих християн за невимовний дар великої та необмежної Божої любові! Ми, які покаялися в гріхах і прийняли Ісуса як свого Спасителя, виявляючи віру в Нього через посвячення Йому життя і ставши Його учнями, ми особливо благословенні! Ми з великою радістю очікуємо Його майбутнього Царства на землі з урядами Справедливості, того тисячолітнього Дня Суду для світу (Об. 5:9,10; 20:4,6; 2 Тим. 4:1; 2 Пет. 3:7,8), коли Він буде благословляти всі племена землі, а Його «суди» будуть відбуватися на землі і «мешканці світу навчатимуться правди» (Іс. 26:9; Дії 17:31). Тоді люди будуть визволені з неволі тління, прокляття гріха і смерті, «на волю слави синів Божих» (Рим. 8:19-22; 1 Кор. 15:20-26; Об. 20:13; 21:1-5; 22:1-3).
BS №536, ’80,82; SB №30, ’88,53
Біблійний Прапор № 8, травень-серпень 2017