«Поблажливо ставтеся один до одного» (Кол. 3:13, Гижа)
Поблажливість не є однією ласк, представлених у дванадцяти каменях, вміщених на нагруднику первосвященика, а ні в жодному з дванадцяти дорогоцінних каменів Нового Єрусалиму, та, все ж, вона є дуже важливою. Ми моли б визначити поблажливість як прикмету розуму, серця і волі, яка зносить погане ставлення без почуття помсти. Коли хтось є кимось недобре трактований, і це не викликає в ньому духа помсти, тоді він проявляє прикмету поблажливості, одну з тих ласк, розвинути які є найважче.
ПРОТИЛЕЖНІСТЬ ПОБЛАЖЛИВОСТІ
Поблажливість може бути більш зрозуміла, коли виступає в контрасті до своєї протилежності. Її прямою протилежністю є несправедливий гнів – риса, що розвиває помсту. Вона (помста) відчуває відразу до всього, що її власник не любить, коли йому це роблять. Вона виявляє велике обурення щодо всього, що йому не подобається. Викликає гіркоту в почуттях стосовно тієї особи, яка наражається на його несправедливий гнів, і завжди є можливість, що вона, шукаючи помсти, раптово перетвориться на ненависть, роблячи когось ворогом іншому чи іншим. Отож бачимо, що протилежність поблажливості, несправедливий гнів, виражається багатьма, в тому числі вище представленими способами, оскільки поблажливість по суті є, напевно, протилежна несправедливому гніву у всіх його розгалуженнях. Божий народ не повинен проявляти несправедливого гніву (Рим. 12:19; Еф. 4:31; Гал. 5:20; Кол. 3:8).
Зв’язок, що існує між поблажливістю та довготерпінням, варто дослідити, оскільки багато людей плутають ці дві ласки. Визначення обох ласк, співставлених одна з одною для порівняння, допоможе нам краще оцінити, що означає поблажливість. Довготерпіння є прикметою серця, розуму і волі, яка залишається спокійна і не образлива у своїй позиції серед умов, які природно ведуть до роздратування, і тому зносить погане ставлення без спротиву, тоді як поблажливість зносить погане ставлення без будь-якої помсти, без будь-якої образи, обурення, гіркоти, ненависті, ворожості і бажання помсти. Отже, коли ми аналізуємо ці дві паралельні прикмети, ми бачимо, що вони дуже відрізняються одна від одної.
ЕЛЕМЕНТИ І СФЕРА ПОБЛАЖЛИВОСТІ
Елементи, що складають поблажливість, це: по-перше, зношення поганого ставлення без мстивості; по-друге, виявлення великої міри спокою у відповідь на погане ставлення. Поблажливість дуже охоче прощає, подібно, як і сподівається прощення, а той, хто чинить зло, завжди усвідомлює, що ця прикмета готова йому вибачати. Поблажливість благословляє злого добрими мотивами в думці, слові і ділі, тому відкидає можливість догоджання будь-якій рисі, що їй суперечить, як це можна було зауважити вище. Наприклад, коли ми показали, що вона зносить погане ставлення без мстивості, що відкидає всяке бажання помсти, що триває в зношенні поганого ставлення, що прощає того, хто чинить зло, що благословляє добром того, хто іншому чинить кривду, і що в мотивах, думках, слові і ділі намагається поступати так, щоб це поступування було благословенням для винуватця.
Сфера дії цієї прикмети може бути різною. Передусім, вона функціонує в сім’ї. Добрий чоловік є дуже поблажливим до своєї дружини, а добра дружина є поблажливою до свого чоловіка, добрі батьки є поблажливими до своїх дітей, а добрі діти є поблажливими один до одного і до батьків, тобто, добрі діти перебувають разом в задоволенні в стані поблажливості. Ця прикмета діє також у державі, бо вона виробляє поблажливість щодо тих, які її потребують, виправдовуючи їх погане поступування там, де це можливо, і застосовуючи кару там, де вона мусить бути застосована, що є суттю поблажливості.
Ця прикмета також проявляється у взаємовідносинах між братами в зборах. Вона є свідоцтвом на зібраннях і у взаємних контактах за межами зібрань. Є поблажлива навіть стосовно номінальної церкви, багато вибачаючи їй по причині сліпоти її членів, її вождів і окремих осіб. Ця прикмета повинна розвиватися також в світі бізнесу. Мудрі працедавці повинні її розвивати, а мудрі працівники розвивають її щодо своїх працедавців, а також взаємно між собою.
Отож, ми бачимо, що поблажливість гідна великої похвали, і Божий народ повинен старатися різними способами розвивати її щодо Бога і людини. Несправедливий гнів є шкідливим і його потрібно уникати: Бут. 4:6: «І сказав Господь Каїнові: «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє». Бут. 49:7: «Проклятий гнів їхній, бо сильний, та їхня лютість, тяжка бо вона». 2 Хр. 28:9: «Ось Господь, Бог ваших батьків, у гніві на Юду, віддав їх у вашу руку, а ви повибивали між ними з лютістю, яка досягла аж до небес». Йов. 5:2: «Бо гнів побиває безглуздого, а заздрощі смерть завдають нерозумному». Йов. 19:29: «То побійтеся меча собі ви, бо гнів за провину – то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя». Пс. 37:8: «Повстримайсь від гніву й покинь пересердя, не розпалюйся лютістю, щоб чинити лиш зло». Пс. 76:11: «Бо й гнів людський Тебе вихваляє, решту ж гніву Ти поясом в’яжеш». Пр. 6:34: «Бо заздрощі – лютість мужчини, і не змилосердиться він у день помсти». Прип. 14:17: «Скорий на гнів учиняє глупоту, а людина лукава зненавиджена» Пр. 14:29: «Терпеливий у гніві – багато розумний, а гнівливий вчиняє глупоту». Пр. 16:14,29: «Гнів царя – вісник смерти, та мудра людина злагіднить його. Насильник підмовляє друга свого, і провадить його по недобрій дорозі».
Наступні тексти говорять про Божий гнів, який ніколи не буває несправедливим: Повтор. 9:19,20: «Бо боявся я гніву та люті, якими розгнівався був на вас Господь, щоб вигубити вас, – та вислухав Господь мене й цього разу. А на Аарона Господь дуже розгнівався був, щоб погубити його. І молився я того часу також за Аарона». 1 Сам. 28:18: «Як ти не слухався Господнього голосу, і не виконав полум’яного гніву Його на Амалика, тому Господь зробив тобі цю річ цього дня».
Мат. 22:7,13: «І розгнівався цар, і послав своє військо, – і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. Тоді цар сказав своїм слугам: «зв’яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів». Рим. 1:18: «Гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою». Рим. 2:5: «Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об’явлення справедливого суду Бога». Еф. 5:6: «Нехай вас не зводить ніхто словами марнотними, бо гнів Божий приходить за них на неслухняних». Кол. 3:6: «Бо гнів Божий приходить за них на неслухняних». Євр. 3:11: «Тому Я присягнув був у гніві Своїм, що вони до Мого відпочинку не ввійдуть».
Кілька наступних цитат говорять про Божу і нашу поблажливість: Рим. 2:4: «Багатством Його добрости, лагідности та довготерпіння (поблажливості)». Рим. 3:25: «Через відпущення давніше вчинених гріхів, за довготерпіння (поблажливості) Божого». Еф. 4:2: «У любові терплячи (проявляючи поблажливість) один одного». Кол. 3:13: «Терпіть (поблажливо ставтеся до) один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження».
Очевидним є, що поблажливість допоможе кожній особі з Божого народу перемогти образу, як її протилежність. Коли поблажливість бачить непослух відносно батьків, то одразу відчуває, що в цьому є щось невластиве, і тому, коли йдеться про батьків, ціллю утримання цієї прикмети на практиці мусить наступити швидка дія, щоб діти могли поступати властиво відносно своїх батьків. Це саме є правдою по відношенню до вчителів в школі і їх поступування зі своїми учнями. Це саме є правдою про взаємні зв’язки братів і сестер, якщо вони хочуть якнайкраще поступати у згоді з Божою волею. І також так є між батьками і дітьми та між цивільною владою і їх підданими.
Працедавці будуть мати повторні можливості, особливо в теперішніх часах великого незадоволення серед працівників, розвивання цієї прикмети, а працівники серед теперішнього неспокою будуть мати безліч можливостей до розвивання поблажливості, якщо захочуть. Коли бачать, що їх використовують, – їх та їхніх товариші, – то вони, звичайно, мусять розвивати цю прикмету, щоб могли виявити Господнього духа. Коли відносно них проявляється бажання помсти, вони можуть перемогти, розвиваючи цю прикмету, або коли бачать прояви помсти відносно їх друзів, і з цієї причини відчувають біль, то можуть поступити подібним чином. Іншими словами, ворожість призведе до того, що виявиться, що поблажливість є ласкою, яку належить розвивати.
ЇЇ ПОТРЕБА І ВОРОГИ
Поблажливість є дуже потрібною прикметою. Це буде більш очевидним, коли ми розглянемо, що вона є однією з тих ласк, яку переможець мусить мати, і тому її розвиток є справою найвищої ваги. Вона відповідно приготує того, хто буде адмініструвати справами Царства. Вона допоможе такому багатократно виявляти прощення, не тільки в цьому житті, але й у поступуванні з реституційним класом в наступаючому Посередницькому Царстві. Вона буде добрим прикладом для інших в цьому житті і заохотою для реституціоністів в майбутньому.
Велика кількість зла в теперішньому часі (2 Тим. 3:1-9,13), коли існує величезне незадоволення, так по стороні капіталу, як і праці, держави і церкви, спричиняє необхідність розвивання поблажливості, особливо у випадку Божого народу. А ті, які мають надію осягнути поставлені цілі в цивільних справах, стверджують, що ця прикмета є добра. Світ сам відчуває її потребу, щоб перемогти зло, якого серед людей є відносно багато. Він також відчуває потребу цієї прикмети, щоб перемогти мстивість, щоб позбутися бажання помсти і покласти край ворожості та могти жити спокійно і терпимо з іншими. Під час Посередницького Панування вона буде потрібною також масам людства, і тому ми бачимо, що вона, безперечно, є потрібною прикметою.
Поблажливість має ворогів. Вороги діляться на два види – особових та не особових. Особовими ворогами є світ і тіло, а не особовими – різні погані риси, як, наприклад, мстивість, яка напевно є ворогом цієї прикмети. Злі підозри також її підривають. Остереження інших від впливу дуже активних тепер злих розумів буде помічним в її розвитку. Грубість, яка переважає в теперішніх часах, може бути добре зношувана цією доброю прикметою. Звичайно, ця прикмета повинна бути застосована у випадку пориву до швидкої дії, як наслідок надмірного приниження прав ближнього, коли вони топчуться. Наші серця повинні схилятися з довготерпінням і поблажливістю до тих, які проявляють до нас ненависть. Ця риса повинна проявлятися сама по собі на ділі в умовах, які створюють немилосердні і невблаганні люди. Далі люди вирізняються в більшій чи меншій мірі своїми претензіями, образами й небажанням, які вони виявляють до нас, і в таких умовах ця прикмета напевно зробить нас здібними їх перемогти.
ПЕРЕБІЛЬШЕННЯ І РОЗВИВАННЯ ПОБЛАЖЛИВОСТІ
Поблажливість є прикметою, якою можна зловживати. Вона також різними способами перебільшено застосовується, як це було показано вище. Якщо вона не розвивається й не практикується серед тих умов, тобто, у зв’язку з помстою, тоді в розумі будуть злі підозри, помилкові припущення щодо інших, роздумування про їх неввічливість по відношенню до нас, надмірне підкреслювання особистих прав, коли їх легковажать, розвивання ненависті до ближніх і зайняття відносно них непримиренної позиції та приховування образ і претензій.
Поблажливість може бути також недопрацьована, недозріла, як вада, коли не є такою агресивною, як повинна бути, бо її активність часом була б викривленням поблажливості. Ми повинні бути агресивними проти гріха у всіх його формах і не виявляти відносно нього поблажливість. Подібно блуд, який переважає усюди, не повинен трактуватися з поблажливість, коли йдеться про його поширення. Ми не повинні виявляти поблажливість щодо самолюбства, яке бачимо в собі, хоча повинні проявляти поблажливість щодо самолюбства, об’явленого в інших. Поблажливість не повинна дозволяти на зношення світовості в нас самих, швидше повинна бути поборена і усунута. Ми також повинні допомагати іншим, щоб вони могли відкинути свої гріхи, блуди, самолюбство і світовість, коли б вони діяли проти властивого розвитку цієї прикмети.
Розвиток поблажливості повинен також бути предметом нашої діяльності. Першим і головним методом її догляду є контролювання всіма першорядними ласками дій агресивності, коли вона стає занадто сильною. Далі ми повинні її розвивати, піддаючи наші вади, мотиви, слова і вчинки під вплив і контроль Божого Слова. Ми повинні утримувати в наших серцях і розумах приклад Божої довготерпіння і поблажливості, як помічних нам засобів у виявленні цієї доброї прикмети, бо Бог дійсно застосовує поблажливість не тільки по відношенню до нас, але також по відношенню до решти людства, і буде так поступати під час Посередницького Панування.
Приклад Ісуса у виявленні поблажливості відносно Своїх учнів, відносно опозиції Євреїв, опозиції зі сторони власних друзів і опозиції Його родини, показаної в стосунку до Нього – все це допоможе нам, коли ми подивимося на приклад Христа, у розвитку цієї доброї прикмети. Ця прикмета, коли вже є розвинена, мусить підлягати пробам і ці екзаменаційні проби будуть проходити на кожному пункті характеру, тому що Бог прагне, щоб ця прикмета стала в нас сильною, щоб могла впоратися з будь-якою пробою, і то в спосіб, яким Господь покерує і поведе. Напевно, ми будемо переживати славний тріумф, якщо правильно розвиватимемо цю поблажливість, бо вона є однією з прикмет, яка дає можливість на перемогу. Вона є помічною нам тепер і буде нам помічною під час Посередницького Панування в поступуванні з рештою відкупленого людства. Тому розвиваймо з усією пильністю цю добру прикмету в її властивих аспектах, а наш Небесний Отець, можемо бути певні, поблагословить її в нас і зробить її благословенням в нашій діяльності на користь інших!
РТ ’82,83; ТР 328, ’83,43
Теперішня Правда №66,зима-осінь 2019
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: