Викуп за Всіх

 Вступ до цього видання

Допущення зла

    Не легко визначити ступінь утиску, яким вражений наш сьогоднішній світ. Вражаючі сцени страждання та боротьби атакують нас кожен день.

Клопоти, нещастя, зло – як би ми їх не назвали, їх є дуже багато навколо нас. Вони не хочуть уступати. Це проблеми як національного характеру, так і особисті. Вони повстають на полі боротьби, в залах засідань, в шкільних бійках. Вдаряють з повітря і вибухають на землі. У всіх своїх формах зло є деструктивним. Воно нищить спокій народу, суспільства і спокій серця особи. Зло не відрізняє старшого від молодшого: воно атакує дитячий вік і краде задоволення у похилого віку. Його коренем є гріх.

Допущення зла є найважчою для зрозуміння і найважчою для пояснення з усіх біблійних доктрин. Не розуміючи цієї доктрини, мільйони відходять в бік атеїзму, матеріалізму та байдужості. Хоч політики та дипломати шукають вирішення міжнаціональних та міжплемінних конфліктів, а економічні чарівники благають про успіх для народного збагачення, щоденні страждання тривають та посилюються.

У світі, щораз більше бездушному на сцени смерті та руйнувань і закоханому в зовнішні ознаки поступу та технічні здобутки, до такого простого припущення, що джерелом усіх наших клопотів може бути стан гріха та дисгармонії з Творцем, ставляться з погордою.

Дві статті цього видання представляють два аспекти однієї теми: Христової жертви за гріх – перша з них («Викуп за всіх») з об’єктивної точки зору, і говорить, як ця найбільша з усіх трансакцій заспокоює актуальну потребу; друга, взята з історії Ізраїлю («Поглянь і живи»), описує грішника, що стоїть перед протиотрутою від гріха.

ВИКУП ЗА ВСІХ

ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ НАШЕ МАЙБУТНЄ ЖИТТЯ і добробут всього людства, як раси, так і окремих її представників? Більшість з нас погодилася б, що – якби це тільки було можливе – повне та незмінне відвернення нинішнього процесу вмирання та звільнення з самого стану смерті, більше ніж інші чинники, усунуло б з людства найбільшу причину жалю і розпачі та започаткувало б нову еру надії.

«Якби це тільки було можливе!» Часто так реагують ті, що чують біблійну звістку про Викуп, але не мають віри, щоб повірити в неї. Однак, це Божественне забезпечення з ціллю визволення людини зі смерті – не ефект людських побожних прагнень. Це є вияв любові Сотворителя до Його створінь, а Викуп є центральним пунктом Божих планів та намірів благословення всього людства.

Початкові розділи Книги Буття показують, що Боже діло в створенні людини було досконале; однак Адам, будучи наділений вільною моральною волею, повстав проти закону свого Творця і через самоволю стягнув на себе вирок, визначений за непослух: «Напевно помреш» (Бут. 2:17 – зауваження: «Умираючи, помреш»). Не лише сам Адам був ним діткнутий, але і його потомство, народжене після винесення вироку, також розділило участь в цій карі. Вони також були піддані смерті та грішним схильностям, що їх спричинювали (Рим. 5:12). Отже ми бачимо, що оскільки Адам продався гріху, щоб задовольнити свою самоволю, то все його потомство є в рабстві гріха. Стародавній цар Давид засвідчив: «Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (Пс. 50:7), і такі умови все ще панують в наші дні.

ЗАГАЛЬНЕ ЗІПСУТТЯ

Наслідком Адамового переступу є загальне зіпсуття, яке простягається на цілий людський рід так, що «нема праведного ані одного». Але не можна сказати, що якась особа є безнадійно зіпсована в усіх відношеннях та цілком позбавлена будь-чого доброго чи гідного схвалення.

Загальне зіпсуття, яке уражає нас усіх, є настільки очевидне, що ми без жодних проблем знаходимо ту його частину, яку самі успадкували в наших власних характерах, а також зауважуємо його в інших. Це пошкодження первісної людської досконалості набирає численні та різноманітні форми, а грішна схильність однієї людини може бути менш вираженою в іншої, яка має інші вади характеру. Деякі є менше зіпсовані, аніж інші, маючи первісну моральну Божу подобу не так сильно спотворену та затерту. Однак генетична спадковість впливає на кожну дитину Адама без винятку.

Її ознаки можна зауважити навіть у дітей. Впертість та невгамовна наполегливість часто проявляється в немовлят лише кількох тижнів. Батьки повинні бути дуже терпеливими, уважними та сумлінними в коригуванні своїх дітей, в той же час співчутливо пам’ятати, що, власне, ті риси, які вимагають виправлення, можуть бути успадковані від них. Батьки, котрі є християнами, мають біблійний наказ: «Привчай юнака до дороги його», і ці моральні вказівки повинні бути дані в найбільш люб’язний та в найбільш тактовний спосіб (Прип. 22:6).

ГНОБИТЕЛЬ

Пам’ятаючи про факт гріха, його загальне панування та походження, ми зауважуємо силу слів Апостола, котрий уособлює гріх в тиранічному правителі, та представляє людство як невільників гріха, котрі отримують заплату – «Бо заплата за гріх смерть» (Рим. 6:23). Ми визнаємо, що Бог не винний у цьому поневоленні, але, як Святе Писання заявляє, через непослух однієї людини всі потрапили під владу гріха та були піддані його заплаті – смерті.

Хоч сама смерть є згадана як повна та остаточна заплата, то в процесі помирання ми всі зазнаємо болів та страждань, труднощів та вад – фізичних, розумових та моральних – накинених великим гнобителем, гріхом. Як стогнуче створіння, що страждає разом у болях, ціле людство прагне визволення (Рим. 8:19,22). Деякі з нас кличуть до Бога про поміч, очікуючи спасіння від гріха і смерті та відчуваючи велике прагнення справедливості та життя.

 Бог хоче нас навчити дуже ґрунтовної лекції про «надмірну» гріховність гріха (Рим. 7:13, Хом.), про його гіркоту та прикрість а також про відсутність надії на будь яке інше визволення, аніж те, яке Він приготував. Особистий досвід доказує, що ми самі не в змозі звільнитися з цієї неволі, тому що це вимагає сили, якої з природи ми не посідаємо. Коли ми сподіваємося допомоги від інших, то помічаємо, що ніхто не приходить, та й не може цього зробити з тієї простої причини, що усі є невільниками, усі запродані гріхові й «нема праведного ані одного», тому що «всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Рим. 3:10,23).

Кожен з нас, хто відчуває неволю і прагне свободи, може без проблем зрозуміти наше справжнє становище, що наша єдина надія є в Бозі. І нам не варто боятися, що Той Самий, хто сам виніс смертний вирок, не може або не хоче анулювати цього покарання; наберімося відваги, бо хоча ми можемо бути впевнені, що Бог не порушить Своїх власних справедливих законів, ані не переступить своєї прикмети справедливості, однак Його любов та мудрість, набагато більша, ніж наша власна, напевно знайде спосіб, щоб виконати те, що нам здавалося б неможливим.

І дійсно, так є: коли не було жодного іншого співчутливого ока, ані жодного спасаючого рамена, Бог Сам змилувався, а Його рамено (Його сила в Христі) принесла порятунок (Пс. 68:21; 98:1,2). Але в який спосіб? Як буде Бог спасати? Як Він може залишитися справедливим, і разом з тим звільнити Свої засуджені створіння з-під вироку Його власного права? Слова Святого Павла в 1Кор. 6:20 дають відповідь: «Бо дорого куплені ви». Бог постановив, що всі, хто був проданий в рабство гріха та смерті через непослух їхнього прабатька, Адама, мають бути куплені великим Спасителем, який звільнить усіх, хто прийме справедливі Божі умови та обставини.

ВІДПОВІДНА ЦІНА

Як непослух був причиною того, що на початку людина була продана гріхові та смерті, так викуп, відповідно, є результатом послуху Ісуса аж до смерті. Суть цього викупу або набуття показана в значенні слова «викуп»: відповідна ціна. Це єдина ціна, за яку людство може бути куплене, і в кожному значенні цього слова вона має відповідати тому, що було втрачене через перший гріх.

Адам був досконалою людиною перед тим, як згрішив. Тому, хто б не був його відкупителем, він також мав бути досконалою людиною. Ангел чи архангел не міг бути викупом, ані жодна з нижчих тварин не могла запевнити цього для упавшої людини. Бог в Своєму правосудді влаштував справу таким чином, що тільки інша досконала людина могла забезпечити точну відповідну ціну, щоб заплатити борг, належний Божій справедливості, звільнити Адама та весь людський рід від осуду смерті і дати надію світові.

СПАСИТЕЛЬ

Щоб приготувати велику жертву за гріх, в гармонії з Божественною мудрістю та планом «Єдинородний від Отця», «повний благодаті та правди» (Ів. 1:14), представив Себе волі Отця. Це вимагало від Нього пониження Себе та перенесення з Його славної природи та стану до нижчої природи та стану людини – не до впавшого стану грішного світу, а до позиції людини перед тим, як непослух стягнув на неї Божественний вирок.

Слухняний цьому розпорядженню, наш Господь Ісус «стався тілом» – став тієї ж природи, що й ті, які були продані в рабство гріха. Він не мав частки в гріху, ані не успадкував недосконалості, що з нього виникає. Але Апостол заявляє, що Він став: «мало чим уменшеним від Анголів задля перетерплення смерті, і був увінчаний честю й величністю; щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за кожну людину» (Євр. 2:9, KJV).

Коли наш Господь з’явився в цьому пониженому стані як людина, покидаючи Свою оригінальну духовну природу, з усією її славою, Він не помер в тому процесі. Його зміна до земного стану не вимагала, щоб Він втратив життя, але щоб те Його життя було перенесене в істоту людської природи – «народився від жінки» (Гал. 4:4). Таким чином «Слово сталося тілом» (Ів. 1:14).

Хоча єдиною ціллю Його приходу на Землю була смерть, це була людина Христос Ісус, вже не духовна істота, який дав самого Себе на викуп за всіх (1Тим. 2:5,6). Позбуття тієї слави, яку Він мав у Отця ще до того, як був створений світ, і Його зміна на «убогого» заради нашої користі, були тільки підготовкою до великої жертви, яка слідувала після цього, починаючи від Його хрещення в Йордані і закінчуючись Його смертю як людини на Голгофі (Ів. 17:5; 2Кор. 8:9).

Отож, ми розуміємо, що людина Ісус Христос був тією самою Істотою, яка перед тим була багатою в духовній природі та славі, і яка через те могла сказати, навіть будучи людиною: «Перш, ніж був Авраам, Я є» (Ів. 8:58). Цим твердженням Він особливо підкреслив факт, що Він ані на мить не припиняв існування під час перенесення від вищого до нижчого стану.

Якби наш Господь був природнім сином Йосипа, або отримав життя від будь-якого іншого людського джерела, то Він успадкував би вирок, що лежить на нашій расі, та слабкості грішної людської природи і поділяв би загальносвітове поневолення гріхом. Святе Писання ясно говорить, що життя Ісуса не походило від людського отця. «Гріха в Нім нема». Він був «святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників» (1Ів. 3:5; Євр. 7:26) – Він був учасником людської природи, не в упавшому її стані, а в її досконалості. І якби хтось запитав, чи Ісус успадкував нечистість через свою земну матір, то Святе Писання відповідає прямо, що ні.

ЖЕРТВА

Той, хто став нашим Відкупителем, нашим Покупцем, здатен і готовий сплатити за нас борг, який ніхто інший не міг сплатити, був у повній гармонії з Божественним заміром. Коли настав властивий час, Він розпочав велику працю, яку Отець доручив Йому виконати. Як Адам, перед тим як згрішив, був досконалою людиною, так, згідно єврейського Закону, Ісус був визнаний таким, коли мав 30 років, і вимагалося, щоб наш Господь відкладав Свою жертву, аж доки Він не досягнув цього віку і став у найповнішому значенні людиною Ісусом (Чис. 4:1-3, 23, 30; Лук. 3:23). Тоді, як точний еквівалент Адама, Він розпочав працю, посвячуючи Себе аж до смерті. Це було символізовано в Його водному хрещенні, а протягом наступних 3 ½ років Він здійснював цю угоду смерті, помираючи щоденно таким чином, що при кінці цього періоду Він на хресті зміг сказати: «Звершилось!».

Що звершилося? Чи звільнення від рабства гріха? Ні. Ті, за відкуплення яких Господь віддав своє життя, були і далі є в неволі. Отже, що звершилося? Звершилася жертва, нічого більше. Вона тоді ще не була представлена Отцю; і хоча через Отцівську силу наш Господь був пробуджений після трьох днів, запевняючи всіх, що Його праця була добре і належно виконана, то не раніше як по 50-х днях, коли Ісус вознісся на небеса, Він з’явився перед Отцем і вжив свою заслугу, приписуючи її віруючим. Першою видимою ознакою цього було злиття святого духа на учнів під час П’ятидесятниці.

ВІРУЮЧІ ВИЗВОЛЕНІ НАЙПЕРШЕ

Жертва була принесена, а представлена ціна є достатня і обіймає кожного члена людського роду. Викуп – відповідна ціна, яку вимагала Справедливість – був покладений за Адама. Це наша гарантія, що оскільки всі люди потрапили в неволю гріха і під вирок смерті через Адама, то у властивому часі повне відшкодування буде виконане за нього та за все потомство, що має уділ в його вироку.

Та ми не бачимо, щоб людство було визволене від рабства гріха. Навпаки, ми бачимо, що всі щоденно наближаються до смерті, і вирок «вмираючи помреш» і далі висить над расою Адама, а гріх і страждання продовжуються. Чому так є? Святе Письмо, і тільки Святе Письмо, відповідає на це питання. Воно пояснює, що Бог вибирає ще ту частину насіння Авраама, котра має співпрацювати з Христом в ламанні оков гріха та відкриванні в’язничних дверей смерті, щоб звільнити усіх її в’язнів (Бут. 22:17,18; Гал. 3:8,16,29).

Наш Господь сам заявив, що Його місією було «полоненим звіщати свободу, а в’язням відчинити в’язницю» (Іс. 61:1; Лук. 4:18,21). Якщо ми охоче приймаємо Божественне влаштування і усвідомлюємо, що воно є найкращим, то ми повинні також прийняти Божі часи та періоди, будучи певними, що всі вони мудро встановлені. А наші очі (зрозуміння) блаженні, бо ми можемо багато що з цієї мудрості розуміти (Лук. 10:23).

Таким чином ми бачимо, що всі люди були викуплені, коли йдеться про жертву Христа. Але зрозумілим є те, що аж до сьогоднішнього часу лише ті, які визнали, що жертва була принесена за них (незалежно, розуміють вони філософію цього предмету чи ні), і наблизилися до Бога через Христа, отримали користь від цього викупу. Вони вірять в те, про що Святе Письмо виразно заявляє, що ми куплені за ціну – дорогоцінну кров Христа. Це до них звертається Апостол в 1Кор. 6:20, як тих, які раніше – як і інші – були рабами гріха, але тепер стали вільними. Оскільки вони прийняли Христа і Його силу спасіння, то вже не служать старому тиранові, а піддаються Богові як слуги справедливості.

Марно було б звертатися таким чином до інших, але для тих, які покладають свою довіру в Христі, як своїй єдиній надії, слова Святого Павла, «Ви не свої, бо дорого куплені ви», є незаперечним аргументом, що вони викуплені, і вже більше не є під вироком смерті в Адамі, але виправдані до життя вірою в Христа.

РЕАКЦІЯ ХРИСТИТЯНИНА

Належною реакцією тих, хто пізнає дивовижну Божу милість в забезпеченні Спасителя, є питання: «Господи! Що Ти бажаєш щоб я робив»? Ми дізнаємося, що наш новий Господар не бажає жодної іншої служби окрім добровільної – це найбільший привілей, який може бути запропонований, запрошення до праведного життя в найбільш повному значенні цього слова, що вимагає не лише відлучення від гріха у всіх його формах, але й від самоволі та від світу – повного посвячення, щоб виконувати Божу волю.

Ті, котрі приходять до знання правди (Ів. 8:32) та з задоволенням приймають Божу волю в часі, коли гріх все ще переважає, і коли вирок смерті є ще в силі, мають упривілейоване становище. Благословенства для невіруючого світу, хоч є певні, однак належать до майбутності. Біблія ясно об’являє, що Бог хоче, щоб усі люди дійшли до повного знання про спасіння (1Тим. 2:4), та коли і як Він це зробить, є питанням часів та періодів, які «Отець поклав у владі Своїй» (Дії 1:7).

ВІДСТРОЧЕНІ БЛАГОСЛОВЕНСТВА

Розумно буде поставити запитання: чому благословення світу все ще відкладається? Наш Господь приніс ціну викупу майже 2000 років тому, але ця заслуга й досі не була застосована для звільнення всього людства. Чому така затримка?

Помираючи, Ісус промовив: «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!» (Лук. 23:46). Тим самим Він віддав заслугу Свого досконалого життя на зберігання Отцеві. Отже, з моменту Свого воскресіння Він мав справедливе право до всіх тих речей, які Він купив – до досконалого людського життя з усіма його правами. Ними Він має намір обдарувати світ людства – Адама та його расу. Всім буде дарма дана сприятлива можливість отримати вічне життя і стати Божим народом, хоча не всім в той же спосіб, з тією ж метою чи в той же самий час.

ПРИПИСУВАННЯ ХРИСТОВОЇ ЗАСЛУГИ

Під час Євангельського Віку або Віку Церкви Ісус приписав Свою людську заслугу в пробному значенні тим особам, які повірили і які через те вважалися праведними (Рим. 4:2,11,22-24). Їх прикриття Христовою праведністю дало підставу, на якій вони були прийняті Богом, і будучи тепер виправданими віруючими, вони могли увійти в жертовну спорідненість з Ним як послідовники Ісуса – «хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24). Святий Павло виясняє це в Рим. 12:1: «Тож благаю вас, браття… повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу».

Тому, ми бачимо, що ціллю пробного приписання Христової заслуги віруючим було те, що вони після цього змогли посвячувати своє життя Богові та з’єднатися з Ісусом у цій великій жертві за гріх. Як тільки крок посвячення був зроблений, приписання Христової справедливості ставало оживленим. Вірно страждаючи з Христом, вони мали одержати за це участь в Його славі та спадщину в Божественній природі (2Пет. 1:4). Якщо земні цілі, надії та амбіції були добровільно жертвувані, то пробне прикриття Христовою праведністю ставало дійсним. Вони тепер отримували дійсне приписання Христової заслуги та ставали «новими створіннями» в Ісусі Христі (2Кор. 5:17). Це не означає, що вони дійсно стали досконалими. Приписання Христової праведності це не те ж саме, що й її застосування, а те, що Бог рахує або вважає їх за праведних, наводить на думку, що вони не були такими в дійсності. Досвід святих теж це доводить. Навіть Святий Павло, обтяжений своїми власними слабостями, взивав: «Нещасна я людина!» (Рим.7:24).

ХРИСТОВА ЗАСЛУГА НА КОРИСТЬ СВІТУ

Надзвичайно важливо пам’ятати, що безпосередньо Ісус помер тільки за Адама, а посередньо через нього за потомство Адама, за цілу людську расу (Рим. 5:12-19), включаючи Єву, яка генетично походить від Адама. Як наслідок цього, тим, що наш Господь купив ціною Свого власного життя – і тепер має силу уділити – є право до людського життя, іншого ніж Його власне (яке Він пожертвував). Це також обіймає відповідні права та привілеї, які Адам спочатку посідав і які втратив.

Тут ми бачимо різницю між приписанням заслуги Христа (для Церкви) та застосуванням цієї заслуги (для світу). Обидва застосування принесуть життя слухняним. Церква отримує досконале духовне життя як Божественні істоти на небі. Перспективою для решти світу є сприятлива можливість успадкувати досконале життя на землі.

Тому, право до людського життя, разом з усіма його привілеями, у властивому часі буде дане світові, ця транзакція буде здійснена не через приписання, а через застосування (дарування) Христової заслуги. Дійсне оплата кари за гріх нашим Господом Ісусом на користь Адама, щоб задовольнити вимоги Божої справедливості, дійсно усуне з людської раси теперішній вирок смерті. Дії 3:19-21 говорять про «часи відпочинку (відсвіження – KJV) від обличчя Господнього» та про «відновлення всього» втраченого в Адамі. Під час Тисячолітнього царювання Христа світ, вільний від Адамового осуду, матиме можливість дійти до гармонії з Божим розпорядженням щодо благословення усіх народів землі і всі охочі та слухняні тих днів (Гал. 3:8; Дії 3:23) увійдуть у вічне життя як досконалі земні діти Бога.

Під час Його першого приходу ціллю Ісуса було виконання Божої волі; Він посвятив усе Своє життя для виконання Божої волі і помер, будучи їй послушний. За прекрасну та ефективну логіку викупної жертви ми прославляємо Бога, Чия справедливість є чиста і Чия любов незбагненна. А за самовіддану слухняну любов нашого Господа Ісуса ми кличемо: Алілуя, що за Спаситель! 

BS №795, ’02,62-66; SB №172, ’02, 62-66

Біблійний Прапор №2, травень-серпень 2015