«Хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» (1 Кор. 10:12).
Це застереження скероване не лише до Божої Церкви у Коринті, але також до виправданих, посвячених і освячених в Ісусі Христі, покликаних до святості (святі – відлучені). Це покликання до імені Ісуса Христа триває по сьогоднішній день. В 1 Кор. 1:2 сказано: «Божій Церкві, що в Коринті, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місці прикликають Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого». Отже, який урок ми можемо взяти зі слів Апостола?
Хтось міг би запитати: «Як цей вірш може стосуватися мене? Адже я християнин. Я не маю наміру куштувати, ані торкатися диявольських речей». Апостол відповідає: «Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти». Хоча ми щоденно отримуємо чашу від Господа, диявол як ангел світла також підсовує свою чашу, і то з великою витонченістю, а коли Господь розставляє свій стіл, ворог теж це робить.
Господня чаша, в якій ми маємо привілей брати участь, була наповнена Отцем. Неправильно думати, що твій брат має щось спільного з наповненням твоєї чаші. Господня чаша є чашею жертви, проте вона завжди переливається радістю. Хто п’є з неї вірно аж до смерті, є дійсно щасливим, хоча він і надалі ділить з Господом ганьбу, упокорення і терпіння, навіть якщо вони є гіркими і неприємними.
Диявольська чаша також є чашею жертви. Ті, які з неї п’ють, посвячують своє дійсне щастя в теперішньому житті і перспективи майбутнього життя. Це гіркий осад в чаші сатани. О, як її поверхня блищить надіями земного успіху, гордості і самовивищення, але щоб їх здобути, належить посвятити час, таланти і впливи, що в кінці приносить гіркоту і розчарування.
Чи можемо ми пити з обох чаш одночасно? Ні, неможливо присвоювати дух цього світу, дух самолюбства, гордості і амбіції, і одночасно приймати духа Христа, який є несамолюбним, покірним і повним самозречення. Перший дух є цілком іншим і є протилежністю другого. Вище застереження було скероване до Церкви, до тих, які вже пили з Господньої чаші. Воно наводить на думку, що можна втратити здібність оцінювати свою участь в цій чаші і знову повернутися в бік стихій світу. Дослідімо уважно самих себе під цим кутом. Чи ми сумлінні в реалізації нашого посвячення? 2 Кор. 13:5: «Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе. Хіба ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки, що ви не такі, якими мали б бути».
ЇСТИ З ОДНОГО СТОЛУ
Той самий принцип стосується двох столів, які є заставлені перед нами. Ми не можемо їсти з них обох одночасно. Господь спершу приготував стіл для Своєї Церкви, на початку Віку Євангелії. На ньому завжди знаходилась пожива на властивий час, і деякі особи з Божого народу були визначені, щоб услуговувати. Апостоли були першими з них, а далі члени Малої Черідки та Великої Громади. При закінченні особливої праці Віку Євангелії ми бачимо, що стіл прогинається під тягарем щедрих дарів. Посвячені, які живуть тепер, у розширеному Жниві, і надалі харчуються при Господньому столі і сам Господь служить їм руками багатьох вірних слуг.
В свою чергу те, що знаходиться на диявольському столі, стає щораз більш непридатне для їжі. Він також заставив цей стіл на початку віку, і в міру того, як спливав час, наповнював його через різні деномінації. Кожна з них починала з того, що мало бути Господнім столом, але ворог додавав багато власних «смаколиків», аж в кінці загарбав цілий стіл для себе. Привілеєм послідовників Господа є сидіти за тими столами, вибирати добру їжу і пити великі ковтки води Слова, як антидот від отрути.
Однак тепер, коли прийшли «потрясіння», Господь використовує Своїх святих, щоб відходили від столів Вавилону і користали з Його щедрого столу Жнива, бо вже більше не можна їсти зі столів Вавилону і добре розвиватися. Так є, оскільки «потрясіння» (Євр. 12:26,27) в теперішньому часі доводять людей до омертвіння, (особливо тих, які наполовину упоєні вином неправдивих доктрин) і викликають блювоту, тобто схиляють їх відкидати страшні науки темних віків. «Бо всі столи повні блювотою калу, аж місця нема!» (Іс. 28:8). Іс. 28:1-13 добре описує теперішній стан диявольських столів. Вони стали так повні блювоти, відкинених речей, що небагато хто вже може з них їсти. Вистачить самого лише запаху, щоб викликати відразу у більшості людей. Небагато хто ще навіть хоче чути слово «доктрина». Вони говорять: «Просто будь добрим і не переймайся доктринами. Ходи до вибраної собою церкви і будь там зарахований». Тому вони ходять, принаймні, раз на тиждень і сидять при столах, але вже давно не їдять з них їжу. В результаті вони не ростуть духовно. Скоро Господні потрясіння поперевертають ці столи і всі вони будуть змушені шукати поживи деінде.
Ми вдячні Господу, що Він дав нам місце за Своїм багато заставленим столом! Він приготував для нас стіл в присутності наших ворогів, і можна їсти за дармо (Іс. 55:1,2). Цей стіл є міцно утверджений на наріжному камені викупу. Ніщо не може його зрушити. Ми знаходимося за столом, за яким служить вірний Господній слуга, і Господь накладає нам обіцяну «ситу порцію» (правду на часі). Цей стіл повністю і у всіх подробицях відповідає опису, поданому в Біблії, як жоден інший стіл. Однак наш обов’язок відкрити двері на запрошення з Об. 3:20: «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною».
Якщо вже ми запросили Господа до наших сердець, то щоб бути гідними сидіти з Ним за Господнім столом, розгляньмо кілька підставових добрих манер, до яких ми повинні пристосовуватися, споживаючи Господню «гостину з страв ситих». Ми ніколи не повинні їсти без подяки. Наша подяка, в першу чергу за їжу, яка не гине, особливо приємна Небесному Отцю. Він прагне, щоб ми були вдячні за Його дари. Гріх невдячності є найбільш підлим з усіх гріхів.
По-перше, ми повинні виявляти добрий апетит. Це негарно по відношенню до Господаря, якщо ми сидимо і перебираємо в тарілці, споживаючи небагато. В ніч Пасхи, як ми пам’ятаємо, сини Ізраїлеві їли трави, щоб пробудити свій апетит. Ці трави представляли наші досвідчення. Чим більше ізраїльтяни їх їли, тим більше їм смакував Пасхальний Агнець. Яка чудова думка! Чим більше ми маємо досвідчень, тим більшу відчуваємо потребу Господа і їжі, яку Він подає. Молячись про хороший апетит, ми приймаємо наші проби з радістю, що можемо через них отримати користь. Євр. 5:13 говорить про час, коли ми пили молоко, але тепер ми готові до «твердої їжі»: «А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло» (Євр. 5:14).
Сидячи за Господнім столом, ми повинні їсти дуже уважно, щоб не отримати розлад травлення. Якщо хтось не пережує їжу, матиме розлад травлення. Єр. 15:16: «Як тільки Слова Твої знаходилися, я їх поїдав». Ковтаючи те, що чуємо, а потім забуваючи це, ми втрачаємо благословення. Ми маємо п’ятдесят два тижні в році для роздумування про те, що ми досліджуємо, на властиве перетравлення їжі з Господнього столу і на споживання з радістю. Сумний настрій не сприяє доброму травленню. Ті, які бенкетують за Господнім столом, повинні бути найбільш серйозними з усіх людей, і одночасно повні радості. Піддавання пригніченню за цим столом ображає нашого Господаря. Запам’ятаймо Його слова: Я стою під дверима, і якщо ти відкриєш двері (серце), Я сяду за твоїм столом і буду вечеряти! (Об. 3:20).
Служімо один одному взаємно. Не будьмо настільки поглинені вкладанням всього до своїх вуст, щоб забути подати комусь масло. Деякі з Божого народу так сильно хотіли з’їсти все самі, що зовсім забули подати щось своїм ближнім. Не будьмо винні в тому, що постійно перечитуючи томи з початку, ми одночасно не використовуємо можливості передавати поживу тим, які є довкола нас, прирікаючи на голод багатьох тих, до кого ми легко могли б дістатися.
Крім того, щоб служити іншим, ми не говоримо: «Будь-ласка, з’їж трошки моєї доброї їжі». О, ні! Це не ми постачаємо їжу. Вона належить Господарю. «Що ти маєш, чого б ти не взяв?». Ми повинні бути швидше як радіатор, який обігріває цілу кімнату, але тепло, яке він виділяє, не є його власним. Воно утворюється в печі, далі передається до головної труби (головного домоправителя, якщо можна так сказати), звідки в свою чергу йде до радіатора. Тому ми маємо привілей випромінювати тепло у всіх напрямках – благословляти всіх, хто може потрапити під наш вплив. Будьмо вірними радіаторами!
НЕ ВИПЕРЕДЖУЙМО ГОСПОДАРЯ
Як невиховано було б взяти трошки шарлотки з бічного столика і частувати нею себе та інших, перш ніж Господар у свій час поставить її на стіл! Проте такі речі мають місце. Деякі дорогі Господу особи почали представляти нові думки, про які з задоволенням розповідають нам як про власні. Вони кажуть: «Я не знайшов цього в літературі правди, я сам це зрозумів. Всі інші брати раніше не зауважили цю правду, але тапер я поділюся нею з тобою». Уникайте цього, дорогі друзі. Часто виявлялося, що це було частуванням з диявольського столу.
Ми мусимо керуватися обережністю і розважністю. Це не означає, що нам ніколи не можна писати чи висловлюватися на теми правди, якщо ми цього не знаходимо в томах. Ні, ні! Однак, ми повинні бути обережними, щоб не приймати, ані не представляти жодних доктринальних наук, щодо яких ми не є впевнені, що походять від Господа – а Господь годує Свою Церкву через Свого визначеного домоправителя. Конструювання типів і створення далекосяжних образів, які ведуть до непідтверджених висновків, – не дивлячись на те, чи вони є правдиві, чи ні, – було і надалі є загальною небезпекою. Яким довготерпеливим і терплячим є Бог до нас!
А що, коли хтось, служачи іншим, випадково розіллє молоко або випустить кусок хліба? Чи ми повинні висміювати або оприлюднювати його помилку? О ні, це б засмутило нашого Господаря, і ранило б того, хто вчинив цю помилку, і це мало би недобрий вплив на тих, які є довкола нас, а також принесло б шкоду нашому власному серцю. Ми швидше повинні зносити один одного в любові, не звертаючи увагу на ненавмисні хиби, пам’ятаючи про власні слабості.
Наступне питання до роздумів: Чи гарно шептатися за столом? Будьмо завжди відвертими й щирими. Якщо брат чи сестра приходять до нас з прикладеною до вуст рукою, щоб нам щось сказати, або якщо вони мусять стишити голос, як це зазвичай буває при обмові, можливо ми просто не повинні цього слухати. Будьмо задоволені споживанням поживи – нам її не забракне. Хтось може заперечити: «Але цей принцип не може відноситися до когось за Господнім столом! Ніхто при цьому столі не думав би про те, щоб кусати або їсти свого брата в правді!» Що ж, багато саме так намагаються робити. В Гал. 5:15 Апостол застерігає нас: «Коли ж ви гризете та їсте один одного, то глядіть, щоб не знищили ви один одного». Ви знаєте, що існує щось таке, як обмова (в англійській мові дослівно «кусати когось ззаду», а в українській «обмова», тобто говоріння за плечима – прим. перекл.). Навіть якщо наш брат не відповість тим самим, наше серце «поїдається»). Якими обережними ми повинні бути!
Коли щось недобре відбувається з нашим серцем, ми починаємо втрачати апетит і перестаємо насолоджуватися поживою від Господа. Єр. 17:9 говорить: «Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його?». 10 вірш говорить: «Я Господь, що досліджує серце, що випробовує нирки [англ. NASB – «розум»]». Ті, які відходять від гармонії з Господнім столом, починають вишукувати іншу їжу, бо та вже не впливає добре на їх шлунки. Але Ісус сказав: «Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства» (Лук. 9:62). Пожива приготована нашим Господом не псується!
Як сильно ображає нашого Господаря те, коли ми відходимо від Його столу, щоб їсти щось інше! Чи Він не дає нам достатньо багато? Чи Його їжа не є достатньо доброю? О, проблема полягає в нашому власному серці! Часом ми дивимося на інші пасовища і бачимо там шматок на диявольському столі, і кажемо: «О, це саме те, чого я хочу! Я хочу лише побачити, що говорить опозиційна брошура. Я одразу ж повернуся, ще до того, як мій Господар зауважить, що я відходив». Будь обережним! Якщо ми шукаємо поживи, ми не можемо бути одночасно учасниками Господнього столу і диявольського. Коли ми повернемося, може виявитися, що наше місце за Господнім столом було віддане комусь іншому, хто більше ніж ми оцінив привілей цієї гостини. Хтось інший може сказати: «Але ж сказано, щоб всього досліджувати». Так, але прочитаймо далі: «Тримайтеся доброго! Стережіться лихого у всякому вигляді». «О, я не можу погодитися на такі обмеження горизонту мого розуму». «Що ж, Господь знайде когось іншого».
Ми мусимо мати «обмежуваний» розумовий горизонт, щоб іти «вузькою дорогою». Розум, який бенкетує за Господнім столом, надалі має багато простору. Його план є широкий як відкуплення, Його наука є найбільш точна, а Його філософія найглибша. Є безліч добрих причин, щоб їсти за столом Господа. Єр. 15:16: «Як тільки слова Твої знаходилися, то я їх поїдав, і було слово Твоє мені радістю і втіхою серця мого, бо кликалось Ймення Твоє надо мною, о Господи, Боже Саваоте!».
ЧИ МИ МАЄМО ДОВІРУ ДО ГОСПОДАРЯ?
В давні часи люди завжди розуміли, що господар мусить охороняти свого гостя, навіть коштом власного життя. Пам’ятаєте, як Лот хотів навіть віддати своїх дочок натовпу, замість наразити своїх гостей на небезпеку. Бут. 19:8: «Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби… Тільки мужам оцим не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого». Довіра до господаря була святою річчю. Так, ми можемо довіряти нашому Господарю – а це наш Господь. Він буде забезпечувати і охороняти нас. Ми можемо покладати на Нього нашу надію, знаючи, що все буде співпрацювати для нашого добра, а Він заспокоїть кожну нашу потребу. Ів. 6:35: «Я хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме». Ів. 14:6: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене». Чого ми повинні боятися з Господом, який є нашим Господарем?
Ми хотіли б завершити, цитуючи бр. Р. Ґ. Джолі: «На кордоні Сибіру стоїть невеликий квадратний стовпчик з цегли, покладеної на цемент. Земля навколо нього витоптана, ніби там пройшла чисельна армія. Це дуже непомітний стовп, але з ним пов’язано більше смутних спогадів, ніж з будь-яким іншим місцем на світі. Саме тут всі переселенці на Сибір могли на мить зупинитися й попрощатися востаннє. Сотні тисяч невинних переселенців – чоловіків, жінок і дітей з усіх суспільних верств – зупинялися біля цього стовпа і під пильним оком охорони обмінювалися останніми поцілунками зі своїми близькими, не маючи більше надії побачитися; потім, з розбитими серцями, йшли далі в сибірську пустелю, щоб більше ніколи не повернутися. Ми дякуємо Богові, що скоро прийде час, коли всі зможуть тішитися поєднанням на вічність, коли вже ніхто не буде змушений розлучатися! Піднімімо наші голови з радістю, коли бачимо, як наближається наше визволення».
В той великий «день примирення» ми будемо їсти й пити з нашим Господом знову в Царстві. Амінь.
PT №, 758 ’2017, 26; ТР№541, ’17,26
Теперішня Правда № 76, березень-квітень 2022
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: