А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити (девіз 2009)

А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити,

 щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток,

збагачувалися всяким добрим учинком,

 (2Кор. 9:8)

(Девіз на 2009 рік)

  Головна думка, виражена у вірші нашого девізу – це щедрість: 1) Божа щедрість до нас; 2) наша щедрість до Бога, яка проявляється в служінні Його Правді, Його справі і тим, кому Господь хоче, щоб ми служили.

Щедрості можна дати наступне визначення: це великодушність, виражена прагненням добра для інших, завдяки дарам, які ми їм (особливо тим, хто має потреби) дали з наших засобів, талантів, часу, уваги ітд. Це одна з другорядних ласк (чеснот; див. ТП № 30-31 – прим. перекл.). В мозку немає таких чуттєвих органів, безпосередня діяльність яких витворила б другорядні ласки. Вони виникають тоді, коли вищі першорядні ласки (віра, надія, самоконтроль, терпеливість, побожність, братерська любов і безкорислива любов) гамують зусилля і намагання нижчих чуттєвих органів здобути над нами контроль. Наприклад, нижчий чуттєвий орган здобування, тобто замилування до пошуку благ та їх зберігання; він спричинює появу нижчої першорядної ласки, яку називаємо передбачливістю. Коли ми дозволимо, щоб нижчий чуттєвий орган здобування захопив над нами контроль, тоді ми станемо хтивими, жадібними і скупими. Але коли вищі першорядні ласки зможуть заглушити зусилля нашого прагнення здобування, котре намагається захопити над нами контроль, тоді проявиться ласка щедрості.

Глибина значення змісту нашого девізу стане більш зрозумілою, коли ми проаналізуємо його контекст. У 8 і 9 розділах Другого Послання до Коринтян Апостол досить детально обговорює тему щедрості, особливо піднімає проблему надання допомоги іншим християнам, які її потребують. Тему, яку представляє Апостол, можна розділити на чотири частини: 1) 2Кор. 8:1-15 вводить тему про дар для вбогих святих в Єрусалимі, про що і клопочеться Апостол; 2) 2Кор. 8:16-24 рекомендує коринтянам трьох братів, які мали піти до Коринту перед Апостолом і завчасно приготувати дар; 3) 2Кор. 9:1-5 вітає виявлене братами в Коринті прагнення скласти дар (Павло цим заохочував інші збори зробити так само) і закликає їх бути послідовними, щоб потім не осоромитися, а виконати те, що вже вирішили в цій справі; 4) 2Кор. 9:6-15 схиляє до щедрості і обговорює блаженні плоди, які вона принесе. Очевидно під час наради в Єрусалимі (Дії 15) Апостоли наполегливо просили братів пам’ятати про вбогих (Гал. 2:10). Святий Павло старався виконувати це прохання, тому й клопотався про дар для братів в Єрусалимі і вважав цю справу дуже важливою. Брати в Єрусалимі походили переважно з бідніших верств і потребували невідкладної допомоги. Це були неспокійні часи приблизно за дванадцять років до знищення Єрусалиму. Багато людей з довколишніх сіл, шукаючи більш безпечного місця, перенеслися до Єрусалиму. Багато з них здалися на милість своїх близьких, а це призвело до загального зубожіння всіх. Християни не були популярними, тому не могли надто розраховувати на допомогу ззовні, з боку світських людей. Вони могли сподіватися допомоги виключно від християнських братів з інших місцевостей, таких як Коринт, які знаходилися в кращому матеріальному становищі. Апостол розумів, що пожертвуваний дар не тільки задовольнить фізичні потреби братів в Єрусалимі, але й буде для святих в Юдеї свідоцтвом любові братів в Христі з-поміж поган (пор. з 1Ів. 3:16-18).

Коли питання про надання допомоги християнами, особливо відносно давання грошей для Господньої справи, Його Правди і Його люду, обговорюється в зборі, то ця тема, зазвичай, вважається дуже делікатною. Ми можемо радіти, що Бог надихнув Апостола Павла присвятити цій темі цілі два розділи Другого Послання до Коринтян, 8 і 9 розділи, де дав нам дуже помічний приклад, як правильно розв’язувати такі питання. Звернімо увагу, як вдумливо Апостол представляє це питання з різних точок зору, кожна з яких презентує ідеал. «Гроші» самі по собі не мають жодного значення, тому він ніколи про них не згадує. У 1Кор. 16:1 Апостол згадує про «складки на святих». Виходячи із значення цих грецьких слів, Павло в 2Кор. 8 і 9 просить про них і називає їх благодаттю (харін), служінням (діаконія), спільністю чи співучастю (кінонія) в службі, щедрістю (хадротес), благословенством (єулогія), доказом любові. Він підносить і перекладає на духовну атмосферу питання, в якому навіть християни мають схильність до матеріалізму. Не треба бути лицемірами, коли серед Божого народу говоримо про християнську допомогу, включаючи і давання грошей. Питання надання допомоги, так само як інші справи збору, повинно залагоджуватися як справа християнська, а не світська.

У 2Кор. 7 Апостол запевнює братів в Коринті про свою любов і довіру до них. Після цього він переходить безпосередньо до питання дару, про який клопочеться. У 2Кор. 8:1-15 він, з притаманною йому красномовністю, представляє це питання і просить братів, щоб, роздумуючи над ним, пам’ятали про три речі: 1) приклад македонських братів; 2) приклад Ісуса; 3) вимоги, які має виконати наша щедрість, щоб Бог міг її прийняти.

ЩЕДРІСТЬ  МАКЕДОНЦІВ

Щедрі македонські збори у Филиппах, Солуні і Верії передали вбогим братам в Єрусалимі дар, який описаний як «дар для Бога, який дали македонські збори» (1 в. – Diaglott) [прип. перекл. – багато з наступних віршів теж цитовані згідно Diaglott]. Цей дар був даний, коли вони знаходилися «серед великого досвіду горя», в якому «рясна їхня радість, проявлена навіть в глибокому їхньому убозтві, збагатилась багатством їхньої щедрості» (в. 2), бо як свідчить Апостол: «Вони добровільні в міру сил своїх, і над силу, із ревним благанням вони нас просили, щоб ми прийняли дар та спільність служіння святим. І не так, як надіялись ми [беручи під увагу їхнє убозтво], але віддали себе перш Господеві, а потім нам із волі Божої [раніше вони віддали все своє Господу, а тепер у згоді зі своїм посвяченням віддавалися перш за все Його службі в цій справі], а [потім, після цього] нам [віддавалися також в службі Апостолу як Божому управляючому] із волі Божої». Велика відданість і жертовність, проявлена македонськими братами, заохотила Апостола Павла прикласти старання, щоб залучити і коринтських братів до цієї сильної течії любові, щоб не відстали від інших зборів. А тому (в. 6) він прагнув, щоб Тит, який правдоподібно під його керівництвом вже раніше приготував план цієї складки (1Кор. 16:1-5) під час попереднього візиту до Коринту, закінчив це добре діло у тамтешніх братів і в ще більшій мірі розвинув в них також і чесноту щедрості. Вони були багаті в усьому (1Кор. 1:5), включаючи і фінансовий достаток (2Кор. 8:14). Вони були християнами, які відзначені багато в чому: в вірі, мові (logos – слово, доктрина), знанні, пильності і любові до нього, тому Апостол умовляє їх, подбати про те, щоб збагатитися також чеснотою щедрості, щоб бути винятковими і в проявах духа жертовності до братів, які мають потребу як в вірі, доктрині, знанні, пильності, так і в любові до Нього (в. 7). Для контрасту наводимо тут характер, негідний для наслідування і пожадання: характер особи, яка багата духовним зацікавленням, палка в молитві, здатна взяти слово на зібраннях збору і дати відповідь на питання, активна в службі і чутлива, але нездатна розлучитися з добрими дочасними речами, такими як гроші, для справи Господа, Правди і братів.

ПРИКЛАД  ІСУСА

Обговорюючи тему жертвування, Апостол наводить приклад Господа (2Кор. 8:8): «Не кажу це, як наказ, але ревністю інших випробовую щирість любові й вашої». Апостол каже їм, що якщо справді люблять братів, то не поскупляться на допомогу братам в їхніх потребах і проявлять свою любов у щедрості так, як це зробили македонські брати. Однак Апостол зазначає, що македонські брати не є для них жодним законом і їхній приклад він не був зобов’язаний тут наводити, тому що є набагато прекрасніший приклад. Про це він каже в наступних віршах: «Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, [пізніше буде поданий спосіб, яким ця благодать любові виявилася], Який, бувши багатий [як єдинородний Божий Син (в. 9), Той багатий, Логос], збіднів ради вас [в природі – позбувся Своєї природи, а прийняв людську природу; в маєтку – не мав де голови прихилити; в уряді – став жертвою за гріх, а в людських очах став світським проповідником; в товаристві – за ним ішли ті, хто не мав доброї репутації; в честі – став погорджений і відкинений людьми, фальшиво звинувачений в богохульстві і розп’ятий як злочинець і бунтівник проти людської влади], щоб ви [будучи вбогими, потребуючими допомоги засудженими грішниками з Адамового роду] збагатились [завдяки відновленню спадщини, яку Адам втратив; через виправдання вірою, принесення Його в жертву, завдяки чому стали Новими Створіннями, які біжать за нагородою Божої природи, через отримання Святого Духа і перспективи участі в славі Його Царства] Його убозтвом [завдяки якому став нашим викупом]» (Фил. 2:5-13; Еф. 1:7-18; 2:7). Хіба ж міг Апостол навести кращий приклад, щоб спонукати коринтян і весь Божий народ усіх часів до розвитку чесноти давання, ніж приклад Того, хто склав велику жертву за Церкву і світ, Того, хто сказав: «Блаженніше давати, ніж брати» (Дії 20:35)?

ПРИНЦИПИ, ЯКІ КЕРУЮТЬ ЩЕДРІСТЮ

Апостол вказує на принципи, за допомогою яких Бог може прийняти щедрість і наводить їх практичне застосування для коринтських братів. Не наказує, а подає свою думку і раду: «Бо це вам буде корисно, що не тільки розпочали цю діяльність, але ви стали й бажати з минулого року» (в. 10). Однак розпочата «минулого року» справа не була закінчена. Коли добре діло спонтанно і захопливо розпочате, але починає відкладатися, то може закінчитися плачевно і справляє деморалізуючий вплив. Ослаблює сумління, розвиває нерішучість, почуття безсилля і постійно заважає виконанню інших справ.  З Божої мудрості линуть слова: «Все, що в силі чинити рука твоя, теє роби» (Екл. 9:10). Зволікання є ворогом успіху.

Вислів Апостола «минулого року» вказує, що протягом цього часу здійснення задуманого відставало від бажання надати допомогу. Тому для контрасту він наполягає, щоб «тепер», теперішнього часу,  «закінчили роботу, щоб ви, як горливо бажали, так і виконали б по мірі можливості. Бо коли є охота, то прийнята вона згідно з тим, що хто має, а не з тим, чого хто не має. Не йдеться про те, щоб іншим була полегша, а тягар для вас, але рівність для всіх. Часу теперішнього [замість того, що було минулого року] ваш достаток нехай нестаткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш нестаток, щоб рівність була, як написано (Вих. 16:18): „Хто мав багато, той не мав зайвини, а хто мало, не мав недостачі”» (в. 11-15).

Звернімо увагу на те, що Апостол наводить тут чотири принципи, за якими Бог визначає, яка щедрість Йому подобається. 1) Повинна бути охота, бажання, воля – охоча воля; «від кожного мужа, що дасть добровільно його серце, візьмете приношення для Мене» (Вих. 25:2; 35:5). Жертовний дар, який ми з приємністю і охоче віддаємо Господу, це не данина, яку платять тирану, ані податок, а прояв безкорисливої любові і вдячності нашому великому Доброчинцю. Якщо так не є, то Господь не хоче такого дару. «Дар без дарувальника порожній». 2) Самого лише прагнення недостатньо, мусить бути виконання – без зволікання, аж поки наміри будуть повністю реалізовані. «Віра без діл мертва» (Як. 2:14-26). 3) Апостол перераховує не тільки охочу волю і готовність повністю реалізувати наміри, але згадує також, що вона повинна бути «за спроможністю». Перш ніж бути щедрим, треба бути справедливим. Якщо хтось дає пожертви на Господню справу, навіть найбільш щедрі, а про своїх не дбає, той «вирікся віри, і він гірший від невіруючого» (1Тим. 5:8). Якщо хтось складає пожертви з порушенням вимог справедливості щодо тих, котрі перебувають на його утриманні, або ж щодо інших, якщо жертвує всупереч Золотому Правилу, то Бог не може прийняти його жертви (1Сам. 15:22; Мат. 7:12; Ос. 6:6). 4) Братерська любов повинна бути взаємною, а не односторонньою, і внаслідок взаємних жертовних послуг буде рівність. Право взаємності управляє нашим даванням. Святий Павло покликається на принцип рівності і як приклад дії цього принципу наводить забезпечення євреїв манною. Можна служити дочасними благами і одержати відразу ж або пізніше дочасні чи духовні благословенства. «Дехто щедро дає, та ще додається йому, а дехто ховає над міру, та тільки бідніє. Душа, яка благословляє, насичена буде, а хто поїть інших, напоєний буде і він» (Прип. 11:24,25).

Здається, ця ініціатива мала і негативний бік. В остатніх чотирьох розділах (2Кор. 10-13) святий Павло рішуче розбиває закиди від юдаїстів і підданої їхньому впливу меншості коринтського збору. Дехто з них посунувся так далеко, що Апостол напучує їх, щоб перевірили себе, чи взагалі перебувають в вірі (13:5). Очевидно дехто звинувачував його в тому, що він має особистий інтерес в тому дарі, що підбирає гроші з гаманця і шукає власної вигоди. Апостол мусив захищатися від їхніх злих домислів і фальшивих звинувачень (2Кор. 11:7-9; 12:13-18). Апостол пам’ятав про неприязні елементи в Коринті і, не зважаючи на багатство тамтешніх братів, він дуже старався не бути для них «тягарем», а коли перебував у них, працював власними руками, виготовляючи намети (Дії 18:1-3,11; 1Кор. 4:12), хоча «Господь постановив, щоб проповідники Євангелії жили з Євангелії». Однак Апостол не користався цим правом і звіщав Христову Євангелію задарма (1Кор. 9:6-19). Справді, він не дав жодної зачіпки комусь подумати, що Апостол його використовує.

ДОПОМОГА З БОКУ ТИТА

Тепер застановимось над 2Кор. 8:16-24. Знаючи про цей неприязний настрій з боку певної групи меншості в коринтському зборі, Бог через святого Павла мудро передбачив певну роль для Тита, котрий вже раніше здобув їх серце і був повен добрих бажань та ревності щодо них, а також для двох інших шанованих братів, які мали зайнятися справою дару і заохотити коринтських братів до виявлення відповідної щедрості. Один з тих двох братів був не лише загально знаний і мав похвалу Євангелії по всіх церквах (18 в.), але був також проголосований [обраний, схвалений, через піднесення рук: з грецького хір – рука, і тонео – витягувати (Р 6, 282)] зборами, щоб супроводжувати Апостола з цим даром, яким Апостол мав прислужити на славу Божу (19 в.). Другий з тих братів також довів свою ревність в Господній службі (22 в.). Апостол наполегливо дбав, щоб «остерігатись того, щоб хто не дорікав нам цим достатком, що ним служимо ми», оскільки зважав на те, що чесне (пор. з 1Кор. 16:3,4), «не тільки перед Богом, але й перед людьми» (21,22 в.). Якої мудрості Господь дав святому Павлові! Звернімо увагу на те, яку оцінку християнського характеру він виявляє, коли двох інших братів, вибраних і схвалених як посланців, що представляли збори, що надіслали дар, описує як відбиток слави Христа. Він заохочує коринтських братів до щедрості, кажучи їм, що, даючи доказ своєї любові і підтверджуючи перед тими гідними пошани посланцями правдивість його схвальних слів про них, вони виявлять свою любов перед усіма зборами.

ПАВЛО НАГОЛОШУЄ НА ВЧИНКАХ – ЗАПЕВНЕННЯ НЕДОСТАТНЬО

Далі Апостол пояснює (2Кор. 9:1-5), чому він ними хвалиться. Хвалить їх, кажучи, що насправді немає потреби багато писати на тему цього дару, тому що вже сказав достатньо багато в цьому відношенні (1 в.), і не лише знає їх добру волю, але також знає, що вони вже раніше прийняли тверде рішення долучитися до праці надання допомоги бідним і страждаючим в Єрусалимі. Таким чином, Апостол, замість того, щоб схиляти їх до жертвування як обов’язку, пише, що він ставив їх готовність скласти дар як приклад для македонців, кажучи їм, що провінція Ахая, столицею якої був Коринт, вже рік як готова. І він намагається заохотити коринтян словами, що їх ревність заохочує до жертовності багатьох в Македонії (2 в.). Апостол тактовним способом вживав кожну з тих груп, наводячи її другій в приклад, щоб заохотити і спонукати братів до наслідування доброго вчинку. Тут він пояснює, що для їх добра він висилає перед собою трьох братів, щоб хтось з македонців супроводжував його, коли він сам прибуде до Коринту, щоб не виявилось, що справи не виглядають так добре, як Апостол намагався їм представити – що виставило б його на великий сором, не кажучи вже про них (3,4 в.). Апостол визнав за відповідне вислати тих братів, щоб вони попередили його прихід і завчасно приготували заздалегідь оголошений дар, щоб був готовий як благословення, як вираз добровільної щедрості, а не примусу, ані скупості, коли хтось дає неохоче, намагаючись приберегти стільки, скільки зможе (5 в.).

В 2Кор. 9:6-15 Апостол знову переходить до прямого і приспішуючого тону. Хоча він раніше сказав, що немає потреби писати більше щодо жертвування, оскільки бачить, що вони охочі і готові, тим не менше, завершує схилянням до щедрості і підкреслює добрі плоди, що будуть її наслідком. «А до цього кажу: Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме! Нехай кожен дає, як серце йому призволяє [так нехай і жертвує], не в смутку [з невдоволенням, неохоче, зі смутком по причині розлучення з пожертвою] й не з примусу [євреї мали в храмі дві скрині для пожертв; до однієї вкидали те, що було обов’язковим, чого вимагав закон, а до другої – добровільні пожертви; щоб уникнути осуду, деякі з жалем віддавали те, що від них вимагалося; інші давали з радістю з любові до Бога і з жалю до тих, хто був у потребі], бо Бог любить [нічого не сказано про тих, хто дає з жалем або з обов’язку – вони втрачають користі від давання; але багато сказано про того, хто дає охоче – Бог його любить] того, хто з радістю [грецьке хіларос – охоче радіти] дає!» (2Кор. 9:6,7). Матеріальні дари, такі як гроші, є ніщо в Божих очах, якщо даються не у властивому дусі. Бог дивиться на дар через призму того, хто дає. Бог дивиться на серце. Любить радісного, веселого, охочого дарувальника, який дає не через те, що хоче прирівнятися до когось, або когось перевершити, ані не тому, що йому стало соромно, що ще не дав, але дає тому, що його серце сповнене любов’ю та відданістю Богові, а також радістю з чинення Його волі і благословення інших, не дивлячись на те, чи ці дари будуть великі, чи малі. Щирі дарувальники можуть тішитися, бо Бог їх любить.

ТЕКСТ НАШОГО ДЕВІЗУ НА 2009 РІК

В нашому аналізі ми приходимо до 2Кор. 9:8: «А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком». Яке прекрасне джерело запевнення ми знаходимо в цих словах: «Бог має силу»! Такий і подібні вислови ми знаходимо в багатьох місцях Біблії (Дан. 3:17; Лук. 3:8; Рим. 11:23; 14:4; 2Тим. 1:12). Грецьким словом, перекладеним тут на «благодать», є харіс, яке є також визначене як ласкавість, прихильність, великодушний дар, акт доброчинності або щедрість. Грецьким словом, двічі перекладеним в цьому вірші на «збагатити», є періссеу, яке означає «перебільшити встановлену кількість або міру», «бути понад», «дуже рясніти, бути понад міру».

Бог, котрий має у своєму розпорядженні необмежені засоби всесвіту і є всемогутнім, дійсно може зробити у Своїй щедрості так, щоб ми збагачувались у кожній ласці, щоб вона була в надмірі, щоб її було більше, ніж треба. Цей вірш подає думку, що завдяки цьому Він дасть нам так багато, що ми завжди матимемо «всілякий достаток», завжди будемо «збагачуватися всякою щедротою». Це означає постійне посідання більшого, аніж достатньо багато, постійне збагачення в серці і успішний розвиток в ласках Духа (Гал. 5:22,23; 2Пет. 1:5-11) і в знанні Його Слова. Завжди буде рясним посідання «всілякого достатку» в дочасних речах, таких як їжа, одяг, притулок, гроші і т.д., якщо Бог визнає їх за найкращі для нашого найвищого добра. В теперішньому Віці Господь не завжди буде давати Своєму народові рясноту дочасних благ. Бог дозволяє на те, щоб багато хто, хоча є багатими в вірі, були бідними з точки зору багатств цього світу (Як. 2:5). Бог дозволяв навіть на те, щоб св. Павло часом потребував дочасних речей (1Кор. 4:11; 2Кор. 11:27; Фил. 4:12).

Бог дає нам «всілякий достаток» для певної цілі. Його прагненням не є, щоб ми самолюбно тримали для себе самих чи для наших родин духовні та дочасні добрі речі, які Він нам дав. Бог, рясно нас наділивши, прагне, щоб ми зробили те ж саме в стосунку до інших. Він збагачує нас для того, щоб ми «збагачувалися всяким добрим учинком». Це означає обдарування інших духовними та дочасними благами.

ЩЕДРЕ СІЯННЯ – ЩЕДРЕ ЖАТТЯ

Апостол повертається до ілюстрації сіяча в 2Кор. 9:9,10 і цитує Пс. 112:9. Той, хто є справедливим, сіє щедро зі своїх духовних і дочасних благ: не лише у власному домі, не лише серед своїх знайомих, але також поза своїм оточенням, як у власному краї, так і за його межами; розкидає, роздає, розсіває своє добро навіть серед чужих, не дивлячись на те, чи вони є його родичами чи чужоземцями. По мірі своїх можливостей він чинить добро усім людям, а особливо домочадцям віри (Гал. 6:10). Справедливість його триває навіки; він показує свою віру з своїх учинків. Апостол продовжує далі: «А Той, Хто насіння дає сіячеві та хліб на поживу [порівн. з Іс. 55:10], нехай дасть [Бог, який хоче, щоб Його посвячені діти виявляли щедрість, найперше запевнить їм засоби для цього] і примножить ваше насіння, і нехай Він зростить плоди праведності вашої [порівн. з Ос. 10:12], щоб усім ви збагачувались на всіляку щирість, яка через нас чинить Богові дяку» (2Кор. 9:10,11).

Завершуючи, Апостол заохочує коринтських братів до щедрості, показуючи їм, що її наслідком будуть особливі три благословення:

(а) Вона видасть рясний плід подяк для Бога. Їх послуга на користь убогих братів в Єрусалимі, що випливає з любові, не лише заспокоїть їх матеріальні потреби, але одержувачі цієї допомоги, як також інші, побачать в цьому Божу руку, що побудить їх до вираження подяки Богові (12 в.). Справжня вдячність для Небесного Отця є атмосферою, в якій присутні усі ласки, а ті, чиї дари любові приносять плоди у вигляді духа вдячності, є доброчинцями в такій мірі, якої не можна зміряти жодними грошима. Ми можемо приносити славу Богові, тому що там, де існує правдива любов, Він мусить бути першим і останнім.

(б) А забігаючи думками наперед, Апостол бачить очима духа, як брати в Єрусалимі «хвалять Бога за послух Христовій Євангелії, що ви визнаєте її, та за щирість учасництва з ними й усіма» (13 в.). Завдяки цьому вони більше не матимуть найменших сумнівів щодо того, чи брати з-поміж поган є християнами. Раніше вони могли мати сумніви щодо коринтян та інших поган, про яких говорилося, що вони прийняли Євангелію, але після того, як вони одержать цей дар, не буде більше жодних сумнівів в їх розумі – такий вияв братерської любові мусить походити від Бога через Ісуса Христа. Мова любові є всюди зрозумілою; і тоді вони хвалитимуть Бога за те, що коринтські брати в послусі визнали Євангелію та виявили почуття спільності з ними і з усіма братами (1Пет. 1:22; 1Ів. 3:14,16-18).

(в) Нарешті, до плодів доброти слід віднести безпосередню реакцію братерської любові, виражену особливо через молитву за тих, від кого отримуються благословення, чи то матеріальні, чи духовні. Якщо ми наділяємо благословеннями інших з люду Господа, то хоча вони можуть не знати нас особисто, вони будуть молитись до Бога, щоб Він поблагословив нас теж, «дуже вас люблять через дуже велику Божу благодать на вас» (14 в.). По суті, щедрість є однією з чеснот Духа, котрої ми повинні дуже прагнути, а також старанно і пильно розвивати, оскільки наш Небесний Отець, Дарувальник кожного доброго та досконалого дару, високо в нас її цінує (Як. 1:17).

НЕВИМОВНИЙ БОЖИЙ ДАР

На завершення, Апостол доходить до апогею в характерному для себе вихвалянні Бога, стверджуючи в 15 вірші: «Дяка Богові за невимовний дар Його!». Це дар відкуплення в Його однородженому Сині (Ів. 3:16), великий, неповторний, невимовний, безмежний, нечуваний, незмірний, незчисленний і незбагненний дар безмежної Божої любові (Еф. 3:8; 1Пет. 1:10-12), в якому міститься все інше (1Кор. 8:9; Рим. 8:32), а особливо усі такі прояви братньої любові, які були описані вище. Якщо ми отримали від Бога «невимовний дар Його», то що великого в тому, що ми дамо кілька і так скороминущих дарів з огляду на Нього? Ми добре робимо, якщо щоденно задаємо собі питання: «Чим я відплачу Господеві за всі добродійства Його на мені?» Він зробив для нас так багато! О, якби Його безмежна щедрість була для нас щораз більшим стимулом до того, щоб розвивати цю прекрасну чесноту Його Святого Духа в нашому характері! Текст нашого девізу на 2009 рік повинен бути в цьому дуже помічним.

Який великий привілей і яка радість є нашим уділом по тій причині, що ми були прийняті Богом, котрий запросив нас і дав нам можливість віддати і скласти наше маленьке людське усе в Його благословенній службі! «Він в дійсності не потребує жодного нашого старання, жодних наших грошей [або часу, талантів], але оскільки це буде для нашої користі і допомогою в нашому розвитку, Він дозволяє, щоб Його праця виконувалась в таких обставинах, що вимагатимуть усього старання тих, які є дійсно Його, і усіх засобів, які вони змушені будуть вживати в своїх стараннях, щоб Його прославляти» (Р 6, 353). «Бог любить того, хто з радістю дає». Щоб Бог міг оцінити пожертвуваний дар, він мусить бути виразом безкорисливої любові та подяки, до якої нас спонукає усвідомлення того, який великий борг вічної вдячності ми маємо перед Тим, від кого походять усі наші благословення. А таких Апостол запевняє, що «Бог має силу всякою благодаттю… збагатити». Кожен, хто охоче віддає будь-що у Божій службі, – час, таланти, силу, гроші чи вплив, – переконається, що пропорційно до зробленого внеску він збагачується різними ласками, тому що такі є у відповідному стані серця, необхідному для того, щоб зростати в ласці.

З Прип. 3:9,10 ми дізнаємося, що якщо будемо шанувати Бога нашим маєтком, то наші образні комори будуть повні, а наші образні чавила будуть переливатись молодим вином, тобто, з Божої ласки ми будемо збагачуватися глибшими і простішими речами з Правди та її Духа, тому що «Таємниця Господня до тих, хто боїться Його, і Свій заповіт Він звістить їм» (Пс. 25:14, KJV). Так, як Бог нам щедро дає, так само ми радісно даваймо в його службі, роблячи усе, з чим зустрінемося, по можливості так, аби кожен з нас служив відповідно до своїх можливостей, а також «сили, яку дає Бог» (1Пет. 4:11). І пам’ятаймо слова нашого Господа з Мат. 10:8: «Ви дармо дістали, дармо й давайте».

Пропонуємо дослідити статтю «Давання Господу» з Вартової Башти R 2211 (англ., 1897р.) як доповнюючу лекцію.

РТ №724, ’08,50-55; ТР №507, ’08,50-56

Теперішня Правда №52, літо 2009