Божа економія Викупу

БОЖА ЕКОНОМІЯ ВИКУПУ

«Бо існує лише один Бог і лише один посередник між Богом і людьми – Ісус Христос, який Сам був людиною», «що дав себе самого як викуп за всіх: свідоцтво свого часу» – 1 Тим. 2:5,6.

(див. переклади Бібл. Тов. та Хоменка – прим. перекл.)

 Викуп є центральним пунктом усіх наук Нового Завіту, загальним пробним каменем, завдяки якому ми можемо оцінити, що є правдою, а що неправдою по відношенню до кожного обрису Божого плану. Викуп можна порівняти з віссю колеса, з якої в різних напрямках розходяться спиці, з’єднуючись з ободом колеса. У великому Божому плані спасіння людства, викуп є його центральним обрисом, від якого розходяться всі доктрини, які також закінчуються цілком і повністю в цьому Божому плані. Звичайно, дивлячись на цей предмет з будь-якої точки зору, він настільки ж прекрасний, як і логічний. Та, однак, у нашому житті був період, і, без сумніву, у всіх думаючих людей, коли здавалося дивним існування будь-якої потреби викупу, тому що тоді ми ще не розуміли характеру й плану нашого Небесного Отця. Тоді ми були схильні казати: О, ні! Бог ніколи і в жодному разі не міг би мати плану, чи програми, в якій була б необхідність кровопролиття! Він не бажав би, щоб настала смерть однієї особи за злі вчинки іншої! Така пропозиція була б несправедлива. Виражаючи таким чином свої погляди, ми роздумували б неправильно. Власне, так роблять тепер багато поважних людей.

 Багато глибоко думаючих людей кажуть: Я не вірю в цей погляд про необхідність посвячення людини на смерть. Окрім того, думка про викуп виступає в цілому Святому Письмі. А коли ми, з біблійної точки зору, знаходимо властиве уявлення на цю тему, то бачимо таку чудову красу, таку дивовижну узгодженість в цілому предметі, що ми цим захоплюємося і тужимо за тим часом, коли цілий світ це зрозуміє. Розмаїті аспекти Божого плану по різному захоплюють різних осіб з-поміж Його дітей. Одних більш притягують одні деталі, а інших – зовсім інші.

 Нам завжди здавався дуже дивовижним аспект економії, представлений нашим Небесним Отцем, який, вочевидь, не марнує нічого. Так було і з нашим Господом Ісусом. Після того, як завдяки Божій силі нагодував тисячі кількома буханцями й рибинами, Він звелів своїм учням, щоб нічого не змарнувалося (Ів. 6:12). Напевно це доручення мусило видатися дивним. Чому Учитель, який міг створити таку велику кількість, аж настільки дбав за крихти? Без сумніву, кожний вчений застановлявся над Божою економією в природі, де всі речі зрівноважені і змінюють лише свою форму, коли переходять з одного стану в інший – чи то з твердого в рідкий, чи при перетворенні рідини в газ і т.п. Правдоподібно, Бог керується принципом вічного руху в природі, який справляє, що нічого не гине, але знову з’являється в іншій формі.

ЕКОНОМІЯ ПОКАЗАНА У ВИКУПІ

 Божа Прикмета економія є показана навіть у великому плані спасіння людства. Коли наш розум розуміє цю думку вперше, ми вигукуємо: Дивовижно! Ніхто інший, тільки Сам наш Небесний Отець міг подумати про цей принцип! Ті з нас, які були виховані християнськими батьками, були пронизані змістом Біблії в дитинстві. А так як наші батьки ніколи не відступали від Біблії на користь еволюції чи вищого критицизму, ми мали всю користь, яка лише плине з біблійних вчень про упадок людини і про первородний гріх. Хоча ми неправильно розуміли, що є карою за гріх, однак знали факти, що наші прабатьки були створені досконалими і були поміщені в досконалому середовищі Едену, що згрішили і заслужили на Боже прокляття, і що якимось чином в результаті цього ціла наша раса опинилася під тим прокляттям, про яке ми думали, що це вічні муки. Пізніше, коли наш розум почав розуміти, що карою за гріх є смерть, а не життя в якихось умовах, ми почали дізнаватись, як є насправді, бо якщо є відкуплення, то як одна особа могла померти за цілу расу?

Такий погляд не здавався розумним. У відповідь ми почули, що під час три і піврічної місії Ісуса, а особливо незадовго до того, як був розп’ятий, наш Господь терпів так сильно, ніби терпів цілий людський рід. Але чим довше ми над тим застановлялися, тим більше це здавалося нам не розсудним. Нарешті ми зрозуміли значення слова викуп, а тоді все це перестало бути таємницею.

РІВНОЗНАЧНА ЦІНА

 Старанне дослідження слова викуп з використанням докладної конкордації вказало на факт, що перекладене грецьке слово антілютрон означає рівнозначну ціну. Кожен може дослідити цю справу самостійно в Конкордації Стронга і Янга. Поступово ми починали розуміти властивий погляд, що наш Господь Ісус Христос дав Самого Себе на викуп – рівнозначну ціну за ціле людство. Тоді почали розуміти слова Апостола: «Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих» (1Кор. 15:21). Був один чоловік, який згрішив – Адам, і він переніс кару смерті на все своє потомство. Один був чоловік, який помер, Праведний за неправедних – Ісус Христос. Отже маємо рівнозначну ціну.

 Деяких з нас вчили, що в Богу існують три особи, що наш Господь Ісус є другою з тих осіб, і що Бог не може померти. Ми знову задавали питання, і нам відповідали, що, будучи Богом, наш Господь не міг насправді померти; померло лише Його тіло. І ми знову були розгублені. Подальше дослідження Біблії почало очищувати нашу голову від усього того абсурду й замішання, що вкралися до Церкви в період темних віків. Ми зрозуміли, що доктрина про трійцю взагалі не знаходиться у Святому Письмі. Потім ми зрозуміли, що наш Господь є Сином Бога, так як Сам засвідчив, що є «початком Божого творива» (Об. 3:14; Кол. 1:15). Далі ми зрозуміли, що думка, яка міститься в слові викуп, не вимагала, щоб Бог відкупив людину, ані щоб зробила це якась духовна істота будь-якого рангу, оскільки між ними не було б рівноцінних співвідношень. Остаточно і це прояснилося в нашому розумі, і ми побачили, що той, хто мав відкупити людину, мусив бути людиною, цілком рівнозначною людині, яка згрішила. Ця думка допомогла нам зрозуміти все, що Біблія говорить про те, як наш Господь залишив небесну славу і став людиною (Фил. 2:6-11; 2Кор. 8:9; Ів. 1:14).

ІНКАРНАЦІЯ НЕБІБЛІЙНА

 Все ж таки ми були дуже заклопотані предметом інкарнації, і здається, що навіть деякі особи в правді теж заклопотані, бо в невідповідний спосіб вживають це слово. В Біблії немає нічого на цю тему, і в цій доктрині немає правди. Інкарнація означає прийняття на себе людського тіла. Це означало б, що наш Господь в своєму передлюдському існуванні прийняв тіло – матеріалізувався, так як Він і двоє ангелів зробили в часи Авраама (Бут. 18:1,2). Ці три істоти прийняли людські тіла. Вони і далі були духовними істотами, але з’явилися Авраамові як люди, їли й розмовляли з ним. Однак це не є правдою по відношенню до Господа Ісуса під час Його першого приходу. Той, хто був багатий, став убогим для добра людини, і Він не вдавав убогого, ані не поводився як убогий, і тому на якийсь час прийняв тіло. Чи бачите різницю? Він був «людиною Ісусом Христом», а не явився як людина Ісус Христос. Він залишив славу, яку мав у Отця до того, як повстав світ, позбувся її. Позбувся того славного стану на духовному рівні, замінив своє життя в духовній природі на життя в людській природі, щоб бути рівнозначною ціною за людину, яка згрішила – Адама.

 Біблія пояснює, що згрішила досконала людина. Тому будь-хто, хто хотів би її відкупити, мусив би також бути досконалою людиною – рівнозначною ціною. Тут немає значення ані велич ангела, ані слава Логоса; ніхто інший з вищого рівня існування не міг би цього зробити. Також не вистачило би нічого з нижчого за людський рівень існування. Найкращий в світі віл не міг би бути правдивою жертвою за гріх, ані в дійсності змити цей гріх. Ніщо вище чи нижче за досконалу людську природу не могло б звершити примирення за грішника. Досконала людина згрішила. Тільки досконала людина могла викупити грішника (Пс. 40:7-9; Євр. 10:1-10).

 Тоді прийшла думка: Як міг цей один чоловік, Ісус Христос, однією смертю відкупити цілий людський рід – Адама і мільярди його дітей? Коли наші уми здатні побачити біблійне вчення на цю тему, тоді ми отримуємо дивовижно ясний погляд на Божу мудрість, в якій Він все запланував раніше, так що тільки одна смерть була потрібна. Тому бачимо цю прекрасну економію Божого плану спасіння людства. Ніхто, крім Бога, не міг подумати про таку красу і симетрію. Тільки один чоловік був випробуваний Божою справедливістю й засуджений на смерть. Завдяки спадковим правам цей вирок перейшов на ціле його потомство, з якого всі вмирають через його перший гріх. Якби Бог піддав пробі й засудив двох, сто чи більше людей, то їх відкуплення вимагало б особистого відкупителя для кожного з них.

ЕКОНОМІЯ БОЖОГО ПЛАНУ

 Як діти ми часто задумуємося, чому Бог не дав цілому людському роду такої самої можливості, яку дав Адаму, чому не можна було всім ввійти до Едену й мати такий справедливий шанс, який мав Адам. Але в пізніші роки, коли ми дійшли до зрозуміння краси доктрини викупу, причина здалася дуже простою. Якби ми прийшли на світ в умовах, подібних до тих, в яких був Адам, то поступили б так само, як він, і це з тієї ж самої причини – відсутність досвіду. Тому не звинувачуймо батька Адама й матір Єву, але славмо нашого великого й мудрого Бога. Він не ризикував, щоб переконатися, чи один на сто тисяч міг би поступити інакше, і не планував дати окремого відкупителя для кожного, хто вчинив би погано. Яке замішання спричинив би такий план!

 Припустімо, наприклад, що на початку, в Едені, Бог виставив на пробу п’ятдесят досконалих людських істот, і що половина з них згрішила – двадцять п’ять грішників і таке ж число святих. Припустімо, що для святих Бог створив би рай, а для грішників – умови прокляття; поруч, розділені загорожею, існували б прокляття і благословенство. Яке ж було б замішання! І коли справа дійшла б до відкуплення грішників, то це вимагало б смерті тих двадцяти п’яти святих за двадцять п’ять грішників. Чим би все це закінчилося? «І не змилосердиться око твоє: життя за життя, око за око, зуб за зуба, рука за руку, нога за ногу» ­– каже закон справедливості (Повтор. 19:21; Вих. 21:23-25). А Бог, як каже про це Псалмист, здійснює свій уряд, спираючись на справедливість.

 Якби хтось задумався, чому Бог поступає, спираючись більше на справедливість, аніж на любов, ми б відповіли: в своєму великому милосерді Бог вважає за найкраще використовувати абсолютну справедливість, щоб любов могла чинити безсторонньо на користь всіх. Але, дивлячись на те, що людський рід відпав від своєї первісної досконалості, Бог навчає нас, щоб ми працювали над любов’ю, тому що мусимо проявити милосердя і вчитися великого уроку люблячої шляхетності по відношенню до всіх. Не забуваймо, що Бог не створив недосконалих умов, які ми бачимо довкола нас. Недосконалість є наслідком непослуху. Коли під час віку Тисячоліття Бог доведе людство до гармонії з Собою, і коли кожне створіння в небі й на землі буде в повній гармонії з Ним, а всі лекції стосовно зла і добра будуть досконало засвоєні і всі будуть сповнені бажання й можливості поступати справедливо, тоді ніхто не буде потребувати милосердя. Всі будуть в стані виконати справедливі вимоги Божого правління і не будуть ображені Його Божественним розпорядженням, тому що Божа справедливість відстоює чесне поступування в стосунку до кожного з Його створінь. Та тепер ми мусимо виявляти поблажливість, бо самі є грішниками, і всі довкола нас є грішниками, так як і ми (Пс. 89:15). Тепер Бог не займається занепалою расою Адама. Якщо ми хочемо наблизитись до Нього, то мусимо вхопитися за того Єдиного, Який може відкупити всіх, хто приходить до Отця через Нього – Ісуса Христа, нашого Відкупителя. Все Боже милосердя виражене через Ісуса Христа. Бог не послуговується милосердям безпосередньо. Він утримує рівний і сталий перебіг свого справедливого правління, але дає запевнення расі грішників через Ісуса Христа. Прощення гріхів і все, що пов’язано з покаянням, а також з реформуванням життя, приходить через нашого Господа Ісуса Христа – через ціну викупу, яку Він запевнив.

ЯК ПРАЦЮЄ ЦЯ ЕКОНОМІЯ

 Цей економічний аспект Божого плану є найпрекраснішою думкою. Дивлячись на непослух одного чоловіка, Бог допустив, щоб результати цього переступу мали вплив на всіх дітей Адама. Цілий людський рід був втягнутий в перший гріх цього одного чоловіка. «Тому-то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх» (Рим. 5:12). Після чого Бог у властивий час зробить так, що за гріх одного чоловіка, Адама, достатньо зробив чоловік Ісус Христос, так, щоб Адам у відповідний час був звільнений від кари смерті, і щоб усі його діти, які через нього успадкували смерть, хвороби й недосконалість, також підлягали цьому відкупленню – ця єдина ціна викупу була достатньою за Адама і ціле його потомство (17-19 в.).

ВИКУП СЯГАЄ ТАК ДАЛЕКО, ЯК І ПРОКЛЯТТЯ

 Наш вірш каже, що Господь дав Самого Себе на викуп за всіх. Зробив Він це для всіх в тому значенні, що користь з Його жертви остаточно буде поширюватися на кожного з Адамової раси. Саме віддання Ним життя не принесло благословенства всьому людському роду. Віддання Його життя було підставою, на якій Бог Йому дозволив у властивому часі закласти Його Тисячолітнє Царство і уділяти благословенства реституції цілому людству під час Його тисячолітнього панування. Якби не було викупу, не було б також реституції. Ціле потомство Адама було приречене на смерть в своєму першому батьку. Отож, не було б властивим для чоловіка Ісуса намагатися вивести зі стану прокляття тих, яких Божа справедливість засудила на смерть.

 Адам та його нащадки були засуджені на смерть, але деякі неправильно роблять припущення, ніби Біблія вчить, що вони були засуджені на вічні муки (Буття 2:17; 3:17-19; Єзек. 18:4,20; Рим. 6:23). Щоб могло наступити воскресіння, необхідним було, щоб кара смерті, визначена цілому людському родові, була виконана. Як через людину прийшла смерть, так через людину мусила прийти відміна вироку смерті, щоб воскресіння, пробудження мертвих, стало можливим. Немає іншої дороги осягнення майбутнього життя. Тому цілий цей великий Божий план благословення світу залежить від першого кроку цієї програми – від викупу. Апостол Павло каже, що викуп був для всіх (1Тим. 2:6). Коли Апостол говорить, що наш Господь дав Самого Себе на викуп як рівнозначну ціну – за ВСІХ, то очевидною думкою Апостола є, що це було ціллю жертви Ісуса Христа. Але ми тим самим не розуміємо, що наш Господь вже застосував свою жертву за всіх, тому що властивий Божий час благословення всіх людей ще не настав.

 Більше того, було б невластивим, щоб наш Господь застосував заслугу своєї жертви передчасно, під час своєї першої присутності, і потім повернувся, щоб під час своєї другої присутності зайнятися людством. Тому вся ця справа відкладена, доки прийде слушний час зайнятися потомками Адама. В цей час Адам, який заснув тисячі років тому, та інші з його потомства, сплячи, можуть почекати на цей славний день, коли Той, Хто відкупив їх, віддасть заслугу своєї жертви на користь Адама та його раси і застосує її, заплативши Божій справедливості. Тоді Він прийме людство як свою набуту власність. Наш Господь посвятив Самого Себе – склав своє життя, віддав його в жертву, маючи на увазі такий кінець. Йому була визначена наступна програма: Він мав померти, а це мало бути Його підставою стати великим Посередником між Богом та людиною, великим Відновителем людства, давно обіцяним Авраамовим насінням, благословляючи всі роди землі.

ЧОМУ ЗВОЛІКАЄ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТЬ СТОЛІТЬ

 Власне тут хтось міг би запитати: Чому наш Господь не застосував заслугу своєї жертви в день зіслання Святого Духа? Для чого це зволікання понад дев’ятнадцять століть, перш ніж Він розпочне працю благословення світу? Відповідаємо: якби Бог не запланував співучасть послідовників Ісуса з нашим Господом в цій славній праці благословення, тоді не було б зволікання понад дев’ятнадцять століть. Іншими словами, якби Церква не була включена до Божого плану, після того, як наш Господь Ісус став пробуджений і зійшов до неба, щоб явитися перед Божим лицем, то, без сумніву, Він жертвував би ціну своєї жертви на користь цілого людства, одразу прийняв би Адамову расу і почав би своє панування з метою її благословення. Однак не таким був Божий план, тому наш Господь поступив так, а не інакше. Він заступився перед Богом за ЦЕРКВУ, а не за світ (Євр. 9:24). Отож, до цієї пори наш Господь заступався лише за Свою Церкву. Він іще не заступався за світ. Натомість, між тим, Він займався Своєю Церквою, збираючи цей клас зі світу, так як сказав: «А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав» (Ів. 15:19; 17:14). Церква, посвячені віруючі, уникнула прокляття, яке й далі тяжіє над світом (2Пет. 1:4; Рим. 8:1-4). Світ весь час знаходиться під прокляттям. Досі наш Господь заступався тільки за віруючих; Він не зробив нічого для невіруючих. Його смерть буде викупною ціною за людський рід, коли стане використана на його користь. Вона ще не була застосована таким чином. Це станеться у властивому часі.

 Вночі, перед своїм арештом, наш Господь, молячись, сказав: «Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, – Твої бо вони» (Ів. 17:9-11). Кількома годинами пізніше Він все ж таки помер за світ, і все людство включено в те, що наш Господь має звершити, тобто скласти «Викуп за всіх, що є свідоцтвом Його часів». Оскільки Він знав, що це триватиме більше дев’ятнадцяти століть, доки цей властивий для світу час прийде, Він не вважав відповідним молитися про щось, що має наступити в так далекій майбутності. Але Отець віддав Церкву нашому Господу. Божим заміром було, щоб під час цього довгого періоду цей клас був забраний зі світу в певних визначених умовах, щоб його члени могли стати помічниками нашого Господа. Тому тієї ночі, коли був зраджений, наш Господь молився за них, а було це відповідним і властивим. Він покликав дванадцятьох Апостолів і п’ятсот осіб увірували в Його слово. Це діло, що було розпочате таким чином, мало продовжуватися, доки повне число покликаних не буде закликане, вибране і прийняте в Ньому.

НАСТУПНИЙ ОБРИС БОЖОЇ ПРОГРАМИ

 Біблія запевняє нас, що у властивому часі наш Господь буде молитися за світ, і що Він буде вислуханий.

 «Жадай Ти від мене, – і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє – аж по кінці землі» (Пс. 2:7-9). Коли перший обрис цього діла, вибір і укомплектування Церкви, буде досягнутий, тоді настане властивий час на наступні обриси Божої програми. В той час наш Господь застосує ціну викупу за гріхи цілого світу. Він складе свідчення такого змісту: Отче, тепер Я призначаю на користь людства ціну моєї смерті, як вирівняння за смерть отця Адама. Я застосовую її за Адама та за його дітей як ціну їх набуття. А тепер прошу за них. Прошу Тебе, щоб дав Мені їх згідно з Твоєю обітницею, що даси Мені народи – людський рід. Тоді Отець передасть їх нашому Господу у власність.

 Факт, що Той, який відкупив расу Адама, є також Тим, який піддасть їх пробі до вічного життя під час тисячі літ Його панування, є найкращою гарантією, що людський рід буде мати справедливу, повну й комплектну пробу. Це буде чесна, розсудна і повна любові проба з руки люблячого Відкупителя, який зробив все, що є властивим, щоб допомогти їм позбутися слабостей і недосконалостей їх людської природи, втраченої по причині першого гріха отця Адама в Едені, за яку наш Господь помер на Голгофі.

 Це означає, що ціна відкуплення була складена на Голгофі, а у властивому часі ця ціна відкуплення буде застосована, тобто віддана, передана справедливості в замін за людський рід. Коли діло відкуплення буде реалізоване, світ стане власністю нашого Господа, а Він буде панувати протягом тисячі років – «часів відновлення всього, про що провіщав Бог відвіку устами всіх святих пророків Своїх» (Дії. 3:19-23). Отже, ми розглянули викуп, його необхідність, час, коли жертва за гріх була складена, і час, коли заслуга цієї жертви має бути застосована за людський рід. Але Церква отримала приписання цієї заслуги тепер. Однак ця заслуга не була застосована за них, вони в дійсності її не отримали, оскільки це станеться під час реституції. Вони зобов’язалися залишити земні речі. Тому Церква не отримає реституції. А реституція це, власне, те, що набув через свою смерть наш Спаситель. Він не купив Божої природи, Він купив отця Адама і ціле його потомство за тілом – людською природою. Віддання людського життя нашим Господом складає викупну ціну Адама і його раси – світу (Ів. 6:51).

ПОСТУПУВАННЯ З ЦЕРКВОЮ

 Церква віддала людську природу в жертву. Але розвиваючись як Нове Створіння в Христі, вони потребували приписання заслуги Його жертви, щоб вона прикрила їхні вади й недосконалості, які виникають з першого гріха і перенесені правом успадкування. Наш Господь не потребував жодного такого приписання, оскільки Він був «святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників» – і Отець погодився прийняти таку жертву за Адама. Наш Господь не потребував, аби будь-хто дав винагороду за Нього. Бог прийняв Його як повну компенсацію за Адама. В нагороду за діло, яке наш Господь мав виконати в стосунку до людського роду, Отець дав Йому обітницю слави, честі й безсмертя – Божу природу, і наш Господь її осягнув (Фил. 2:8-11).

 Тим, які під час віку Євангелії піддали свою волю Богу і дозволили, щоб їхнє життя було віддане на смерть через послух Божій волі, Отець обіцяв уділ разом з нашим Господом в Його славі, честі і безсмерті як Його Невісті та Співспадкоємиці. «Будь вірний аж до смерті, і дам тобі вінець життя» (Об. 2:10). Але перш ніж вони жертвували свої тіла як живі жертви, мусила бути усунена певна трудність, бо ж вони були частиною грішної раси, а Бог не може визнати грішників. Вже в Адамі вони були засуджені на смерть, а по природі були членами цієї раси, на якій лежить вирок смерті. Щоб могли жертвувати самих себе Богу, треба було щось зробити, щоб звільнити їх з-під вироку смерті, який лежить на них. Ця необхідна річ була зроблена, коли наш Господь зійшов до неба, щоб заступитися за них перед Богом (Євр. 9:24). Там Він склав умову з Богом, завдяки якій заслуга Його жертви була приписана тим, які Його наслідували, віддаючи своє життя.

РІЗНИЦЯ МІЖ ПРИПИСАННЯМ І ЗАСТОСУВАННЯМ

 Найкращою ілюстрацією, яку ми могли уявити, що виділяє різницю між приписанням і застосуванням, є різниця між векселем та грішми. Припустімо, що нам потрібно тисячу доларів, щоб сьогодні вести свій бізнес, але в нас немає такої суми готівкою. Однак, припустимо, що приятель, який мав цю тисячу доларів, прислав нам повідомлення: Я буду жирантувати* твій вексель на суму, якої ти потребуєш. Таке жирантування векселя було б рівнозначне наданню нам грошей, оскільки банк прийняв би цей вексель, замість тисячі доларів. Так наш Господь не дає нам реституції, коли ми Йому посвячуємося. Замість цього Він її приписує. Це означає, що ми даємо вексель – обіцяємо Богу, що віддамо своє життя і те, що тепер маємо, і всі наші надії як членів грішного роду. Іншими словами, ми відмовляємося від усіх наших прав, щоб наслідувати поступування нашого Відкупителя. Говорячи в переносному значенні, ми виставляємо вексель на все, а наш Господь жирантує його, надає йому вартість. Це є приписанням заслуги нашого Господа.

* Жирантувати – Переказувати вексель на іншу особу за допомогою передавального запису

* Жирант (те саме, що індосатор) – Особа, яка робить передавальний запис на звороті чеків, векселів та інших цінних паперів і несе солідарну відповідальність за цими цінними паперами (Великий Тлумачний Словник Сучасної Української Мови).

 Однак це приписання ні від чого нас не звільняє, оскільки, коли ми жертвували себе в посвяченні, то погодилися віддати все, що маємо. Якби ми стали недбалими у віддаванні нашого життя, обов’язком нашого Господа Ісуса було б пильнування, чи виконуємо ми те, на що згодилися. Деякі не віддають добровільно свого життя, і тому Боже провидіння підштовхує їх до умов, в яких вони мусять страждати. Коли вони поміщені в такому місці великим Жирантом*, Адвокатом Церкви (1Ів. 2:1), то правдиво лояльні будуть терпіти і не відречуться від Бога та Його плану. Але нелояльні відмовляться від виконання своєї угоди й будуть поступати наперекір Божій ласці .

 Приписання заслуги жертви нашого Відкупителя перед її застосуванням для світу дає нам можливість віддати наше життя. Це найкраща нагода, яку може мати людина з грішного роду, коли Господь приписує нам те, що робить нас здатними стати в дійсності Його і унаслідувати Царство.

T.P. ’88:150-155

Теперішня Правда № 59, січень-грудень 2013