Йона – тип і антитип

ЙОНА – ТИП І АНТИТИП

  Історія Йони дуже цікава і багато пам’ятають її з дитинства. Йона, син Аміттая (1:1), походив з Ґат-Гахеферу в Галілеї, з покоління Завулона (2 Цар. 14:25; Іс.Н. 19:10-13). Його пророкування припадало на період панування Єровоама ІІ, царя Ізраїлю, або перед тим, що мало початок в 843 році до Христа. Йона влучно передбачив успішні завоювання, збільшення території й коротке успішне панування Єровоама ІІ (2 Цар. 14: 23-25).

Йона був посланий Єговою до великого міста Ніневії, щоб «проповідувати проти нього» (1:2) по причині пануючого зла. Ніневія багато років була столицею величезної Ассирійської імперії, розташованої над річкою Тигр (майже навпроти сучасного Мосулу в Іраку), на північ від Вавилону. Можливо, що з причини упередження Євреїв до мешканців Ніневії Йона, замість того щоб податися в північно-східному напрямку до Ніневії, втік на захід і заплатив за подорож кораблем з Яффи до Таршішу (в.3). По цій причині його часто називають втікаючим пророком. Він не мав такого духа як Ісая, який сказав: «ось я, – пошли Ти мене!» (Іс. 6:8).

Ніневія була заснована Німродом (Бут. 10:11,12). Через кілька століть Саргон ІІ (722-705 до Христа; Іс. 20:1) зробив її своєю столицею. Санхерів (705-681 до Христа, 2Цар. 19:36), значно оздобив її і збудував мур 40-50 футів висотою, який простягався на вісім миль навколо центру міста, і настільки широкий, що по ньому могли їздити три колісниці в ряд. Єзекія заплатив Санхеривові велику подать, але потім Бог вдарив його велику армію (2 Цар. 18:13-17; 19:35,36). Асархадон (681-669 до Хр.) приєднав Вавилонію та інші численні країни до Ніневії й Ассирії. Наступним її володарем був Ашурбанапал (669-626 до Хр., якого зазвичай ототожнюють з Аснаппаром – Ездр.4:10), знаний своєю бібліотекою, яка нараховує понад тридцять тисяч записаних глиняних табличок, включаючи епос про створення та епос Гілгалеса (що підтверджує потоп). В 612р. до Хр., далеко після часів Йони, Ніневія остаточно була підкорена Вавилонянами, Медами і Скифами. Наум провістив це знищення (1:1,2; 2:8-10; 3:7), а також Софонія (2:13-15). Знищення Ніневії було настільки повне що набагато століть було забуто про її місце знаходження. Вона була наново відкрита і в ній були розпочаті розкопки в 40-і роки дев’ятнадцятого століття (Z 520).

Ніневія й Ассирія вели довготривалу збройну боротьбу з одного боку, а Вавилон і Вавилонія, скоріше на культурному полі, з іншого боку. Вавилон був важливішим від часів Авраама до Давида, але від часів Давида до Єзекії і Манасії перевагу мала Ніневія та її царі. Потім від днів царя Йосії та Єремії, Єзекіїля, Авакума й Даниїла знову потужним був Вавилон.

АНТИТИП ЙОНИ

Книга Йони є незвичайною. Вона не є пророцтвом у звичайному значенні. Вона скоріше є історією й пророцтвом в природі самого типу. Наш Господь ясно показав, що Йона є типом на Нього, особливо в деяких його досвідченнях. Коли дехто з книжників і фарисеїв домагалися від Ісуса ознаки, Він відповів таким чином: «Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки – та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони. Як Йона перебував у середині китовій три дні і три ночі [ketos; в животі великої риби; це могла бути акула; Z 3373; 4785; E1, 355-357; BS 207 ], так перебуде три дні і три ночі й Син Людський у серці землі. Ніневітяни стануть на суд і з цим родом, – і осудять його, вони бо покаялися через Йонину проповідь А тут ото Більший ніж Йона» (Мат. 12:38-41. Лук. 11:29:32). Деякі учні Христа очевидно також включені з Ісусом до антитипу Йони (Z 3568).

Йона зробив певні погані вчинки і його характеризувала недобра позиція (1:3; 4:1-11), тому є очевидним, що в цьому він не міг бути типом на Ісуса, хоча здається, що він становить тип певних осіб з-поміж вождів Божого люду, які доводили, що є речниками й слугами Бога, але робили злі вчинки і займали неправильне становище. Подібно Соломон, у виконанні добрих вчинків є типом Тисячолітнього Христа, але в злих ділах є типом папства (Теr. Pr.’46, 40 стор.; Р ’69, 58). Виглядає, що виконання антитипу Йони розпочалося в Єврейському жниві, коли Бог оголосив Своє велике послання покаяння за гріх, звернене особливо до Ізраїлю, обраного Богом номінального Божого народу, включаючи тих, які були лицемірними й гордилися походженням, а також до митників і грішників, які не жили в гармонії з Правом Закону. Вони мали каятись в своїх гріхах, чинених проти Права Закону, і повернутись до гармонії з ним, щоб були готові ввійти до Царства Месії – до його ембріональної духовної фази (Мал. 3:1-3; 4:5,6; Мат. 3:1-3; В 279-281; Теr. Рr.’69, 41 стор.; коментарі з манни за 17 червня).

Відносно велике послання Єгови дійшло до Івана Хрестителя і через нього (пізніше) до Ісуса, а через їхніх учнів до інших вождів (“І було слово Господнє до Йони (голуб), Аміттаєвого (правдивий)  сина» Йони 1:1; Мат. 4:17, Мар. 1:14). Бог їх палко заохотив до проголошення проповідей і до діяльності проти несправедливості, особливо в єврействі, на яке мала прийти Божа кара (2 в.; Мат. 3:10-12; 23:1-36; Лук. 3:9,17; 11:37-54; 1 Сол.2:16)

Іван і (пізніше) Ісус, а також їхні учні відповіли на Боже доручення, щиро й твердо поступаючи в проголошенні післанництва про покаяння за гріхи, хрещення для Євреїв з метою відпущення гріхів, поповнених стосовно Права Закону, наступаючого Царства і Божої нагороди (Мат. 3:1-7). Поза кількома винятками, єврейські вожді не поставилися прихильно до цієї декларації і не взяли уділу в ній, бо покладалися на власну праведність, гордилися походженням і т.д. (Мат. 3:7-12, Лук. 3:7-9). Замість того вони своїм ставленням і поведінкою подалися в цілком іншому напрямку від того, який їм рекомендував Бог за посередництвом Своїх слуг, оскільки вони ввійшли в домовленість з Римським урядом, що стосувалася взаємної співпраці на їхній території (корабель, 3 в.) з метою досягнення поступу у двохсторонніх відносинах.

ЗМІНА АНТИТИПУ

Тут наступає зміна антитипу, а Йона з 1:4 до 2:10 є типом тільки на Ісуса і в другу чергу на Апостолів та інших тогочасних правдивих вождів. По мірі розширення служби Ісуса Єгова дозволив, щоб вона спричинила особливо великий клопіт (вітер, 4 в.) з супроводжуючим його величезним замішанням серед неспокійних мас (велика буря на морі), що загрожував поваленням локальної римської влади. Римські начальники та їхні помічники почали боятись, кликали до своїх богів і позбулися того, що могло становити перешкоду для їхнього устрою серед цього клопоту. Але Ісус не цікавився проблемами локальної римської влади і зберіг свій цілковитий відпочинок в Богу (Йона… заснув).

Юдейські начальники римського уряду висували закиди проти Ісуса та Його позиції. Закликали Його, щоб кликав до Свого Бога, щоб віддалити нещастя від їхнього уряду (6 в.). Вони вирішили вияснити, хто був відповідальний за цей особливо великий клопіт. Вкінці-кінців вони прийшли до висновку, що відповідальним за це був наш Господь. Подібно були, того часу і пізніше, оскаржені Його учні (7 в.; Пс. 31:14, порівняй з Діями 17:6). Тоді вони попросили Ісуса, щоб сказав їм, чому їх спіткав цей клопіт, яким було Його заняття, Його місце проживання, національність і родовід (8 в., порівняй з Ів. 19:9).

Ісус сказав тим начальникам, що насправді Він є тілесним і духовним насінням Авраама, і що Він шанує Єгову, Небесного Отця, великого Творця всього (9 в.). Це викликало ще більше замішання в них. Тому вони питали Ісуса, чому Той поступає Своєю власною дорогою. Ті римляни, натомість, побачили, що спосіб поступування Ісуса був іншим (10 в.).

ІСУС ПЕРЕД ПИЛАТОМ

В антитипі це наближає нас до часу перед самим приведенням Ісуса до Пилата. Ті начальники своїм відношенням, словами і ділами питали, що повинні зробити з Ним, щоб цей надзвичайний клопіт, який з’явився на території їхньої держави і який досяг тепер апогею, заспокоївся (11 в.). Коли вже наблизився час засудити Ісуса на смерть (Лук. 9:51), Він своїм відношенням і діями сказав їм, щоб Його було віддано волі бунтівничих мас. Тому що знав, що Він та Його вчення в особливий спосіб були відповідальні за виникнення надзвичайно великого неспокою (12 в.). Не дивлячись на це римські начальники, представлені в Пилаті, робили різні великі спроби задля заспокоєння збурення, за що відповідав їх уряд, і недопущення розп’яття Ісуса, пропонуючи звільнення Варави і т.д., але доти не могли реалізувати цього наміру (13 в.; Мар. 15:6-14; Лук. 23:1-23), оскільки Євреї викрикували, що якщо хтось сам проголошує себе царем, той виступає проти кесаря, і що якщо Пилат рятує Ісуса, то доводить, що він не є приятелем кесаря. Потім головні священики сказали: «Ми не маємо царя, окрім кесаря!» (Ів. 19:7-15). Таким виступом Пилат був переконаний, що справа буде донесена в Рим, і що його уряд як римського прокуратора опиниться в небезпеці, якщо він не дозволить на розп’яття Ісуса.

По цій причині римські начальники, що були представлені тут в Пилаті, побачивши, що не будуть в стані заспокоїти неспокій, якщо не схиляться до прагнення натовпу і не видадуть Ісуса на смерть, через Пилата благали Бога, щоб не вважав їх винними й не карав за те, що дозволили невинного Ісуса віддати волі натовпу, знаючи, що це означає розп’яття і смерть Ісуса (14 в.; Мат.27:24). Тому Пилат дозволив, щоб Ісус був відданий волі збуреного натовпу. Потім ці великі неспокої припинились в сфері римської влади і неспокійні маси припинили свої насильницькі агітації (15 в.). Натомість римські начальники та їхні помічники, боячись Бога, висловили Йому своє визнання і склали урочисту присягу (16 в.). Це очевидно також з пізнішого висловлювання сотника (Мат. 27:54) після смерті Ісуса.

Єгова в Своїй великій і передбачливій любові зробив всілякі приготування, щоб Ісус як Нове Створіння був безпечно збережений в sheol, або hades і виведений з того стану третього дня (Йона 2:1; Пс. 16:10,11; Іс. 53:10; Дії 2:27,28,31). Бог також зробив приготування, щоб тіло Ісуса не піддалося розпаду. Але не було зроблено приготувань по відношенню до повернення Ісусові Його плотського тіла. Пс. 16:9, коли властиво перекладений, не вчить, що плотське тіло Ісуса мало надію воскресіння. Складене єврейське слово lebetach, перекладене «спочиває безпечно“, перекладено вірно. Ми не знаємо, що стало з плотським тілом Ісуса, але знаємо, що Ісус не отримав Його назад.

ТРИ ДНІ І НОЧІ В СЕРЦІ ЗЕМЛІ

«І був Йона в середині цієї риби [зауваж, що тут не сказано, що це був кит] три дні та три ночі» (Йони 2:1). Мат. 12:40 говорить: «Так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі». Св. Письмо вчить, що наш Господь третього дня після Своєї смерті мав повстати з мертвих (Мат. 16:21; 17:23; 20:19; Лук. 24:7,21,46; Дії 10:40; 1 Кор. 15:3-4). Зауважмо, що перераховані вірші не говорять про те, що Він протягом повних трьох днів і трьох ночей буде в гробі, як деякі помилково застосовують значення Мат. 12:40. Ці тексти скоріше показують, що Ісус встане з мертвих третього дня смерті. Першим днем Його смерті була п’ятниця, день в який Він помер. Оскільки Він помер три години перед закінченням цього дня, перш ніж цей день закінчився о шостій годині після полудня. Другий день смерті, суботній день, звичайно мав тривати повних двадцять чотири години, які добігають кінця о шостій годині після полудня другого дня смерті. Третім днем смерті Ісуса була неділя, яка розпочиналась другого дня смерті о шостій годині після полудня, а закінчується наступного дня о шостій годині після полудня. Тому будь-який протяг часу між тими годинами був би третім днем.

Також і серед людей, які говорять єврейською, англійською та іншими мовами, вираз «три дні і три ночі» не мусить означати періоду, який триває сімдесят дві години, але може бути також коротший період. Євреї назвали б трьома днями період, який простягається на неповні три дні, а триває лише біля тридцяти дев’яти годин. Тому період перебування Ісуса в стані смерті почався від п’ятниці біля третьої години після полудня і тривав до неділі, шостої години ранку, що вище ми довели. Тому період тридцяти дев’яти годин співпадає з визначенням «по трьох днях» (Мат. 27:63; Мар. 8:31). Доказам є те, що вони говорили про частини першого й третього дня, так, ніби це були повні дні. Тому ми розуміємо, що «вісім днів» з Ів. 20:26 беруться за тиждень.

Цей принцип дав нам можливість гармонізувати єврейський вираз: «днів за вісім» (Лук. 9:28) з єврейським виразом Марка: «через шість день». Прошу порівняти аналогічні вирази: «по трьох роках» з виразом сьомого і дев’ятого року Осії і четвертого і шостого року Єзекії (2 Цар. 18:9,10), які ясно ілюструють цей єврейський спосіб числення одиниць часу. Наш Господь без сумніву вжив вираз «три дні та три ночі» в Мат. 12:40, бо цитував його з Йони 2:1, де виступає той самий вираз. Єврейський вираз «три дні та три ночі» в Йони 2:1 є таким самим, як і в 1 Сам. 30:12, а 13 вірш доводить, що він є тільки загальним для подання періоду, що пов’язаний з трьома днями і ночами, а не обов’язково становить точний період 72-х годин. Подібне порівняння Ест. 4:16 з 5:1 доводить, що три дні, ніч або день закінчився «третього дня», а не по трьох днях і ночах. Тому ми слушно робимо висновок що вираз Ісуса, що виступає в Мат. 12:40, необов’язково охоплює період 72-х годин, тобто трьох повних днів та ночей.

Звичайна інтерпретація Мат. 12:40, яка стосується виключно часу перебування Ісуса в гробі, є помилкою щодо перебування тіла Ісуса в серці буквальної землі. Тіло Ісуса не було поховане в центрі землі, а навіть не було в землі взагалі, але в гробі, витесаному в скелі над поверхнею землі. Двері гробу були привалені каменем, висіченим зі скелі (не його верх), що був відвалений (Мат. 28:2, Мар. 16:3,4; Лук. 24:2). Цей камінь не був піднятий, як це буває, коли лежить на гробі. Більше того, учні входили до гробу (Мар. 16:5; Лук. 24:3; Ів. 20:6-8), а не сходили вниз до гробу. Це доводить, що гроб знаходився над поверхнею землі. Тому приходимо до висновку, що слово земля тут не означає буквальної землі.

Тому, ми виправдані, вважаючи, що слово земля з Мат. 12:40 означає суспільство, що, зрештою, є його правдивим значенням в Біблії (Бут. 4:14; 6:11; 11:1; Мат. 5:13; 2 Пет. 3:13). Тому розуміємо, що Ісус під словом земля з Мат. 12:40 розумів єврейське суспільство. В своїх начальниках і їхніх прибічниках це суспільство дало вихід прагненню сердець стосовно Ісуса. Цей вихід почуттів почав проявлятися в Його арешті в четвер вночі. Саме тоді Ісус зійшов до «серця землі» – був підданий злій волі головних начальників та їхніх прибічників з поміж єврейського суспільства – і залишився в ньому аж до свого воскресіння в неділю рано. Протягом частини трьох днів – п’ятниці, суботи й неділі – і частини трьох ночей – четверга, п’ятниці та суботи – Він лишався в «серці землі», підпорядкований силі Своїх ворогів.

З цієї точки зору «Син Людський – був – три дні, та три ночі у серці землі» (Мат. 12:40) і цей період був довший, аніж перебування Ісуса в гробі. Цей час особливо охоплює період від схоплення Ісуса в саду аж до Його воскресіння. Це значить, що протягом періоду, який охоплює три дні та три ночі, вороги Ісуса, як представники єврейського суспільства, тріумфували над Ним, здійснюючи свої бажання, пов’язані з Його особою; а Ісус був підданий тим бажанням протягом цього протягу часу. Тому Ісус в Мат. 12:40 не мав на увазі виключно часу, в якому був у гробі, але часу, що охоплює цей період, і що триває довше – весь час, коли Ісус був підданий злості та насильству своїх ворогів.

Підтвердженням Цього пояснення є факт, що не лише воскресіння Ісуса було знаком, даним тій генерації. Іншою частиною того знаку був Ісус в своїх стражданнях від часу арешту аж до Його смерті. Це було пов’язано з Його перебуванням у гробі аж до Його воскресіння, коли протягом цілого того періоду Ісус був там, де єврейське суспільство прагнуло (з серця) щоб Він був. В Мат. 12:40 не є спеціально підкреслене Його воскресіння, але те, що трапилося з Ним від часу арешту аж до воскресіння з мертвих.

ІСУС ЗОБРАЖЕНИЙ В СВОЇХ ОСТАННІХ СТРАЖДАННЯХ

В другому розділі Йони типічно представлені почуття Ісуса під час Його останніх страждань, тих страждань, які розпочалися після того, як Ісус був виданий Пілатом на розп’яття заради задоволення вимоги натовпу. Ці почуття тривали далі під час бичування Ісуса і страшних знущань зі сторони вояків під час досвідчень на Via Dolorosa і остаточно на хресті. Вони становили досвідчення Ісуса, пережиті «в серці землі» – в єврейському суспільстві до того, як Він зійшов до стану смерті. Ісус молився й благав Єгову, небесного Отця, серед тих досвідчень, повних страждань і мук, і отримав запевнення, що Отець Його вислухав (2:2,3; Пс. 120:1; 130:1,2; 142:2-4; Е 15, 3 розд., де є більше деталей на цю тему).

Наш дорогий Господь Ісус усвідомлював те, що Отець вкинув Його в саму середину тяжких досвідчень, яких для Нього прагнули серця неспокійного натовпу (серце моря, 4 в.), і що ці великі страждання з дозволу Отця пригнітили Його (впали на мене; Пс. 69:16). Серед них часами на якусь мить Він відчував, що був відкинений від очей Отця (Пс. 31:23), але, не дивлячись на це, Він завжди був рішучий знову підняти очі до місця Божого мешкання, місця зустрічі Бога зі Своїм людом, перебування з ним і благословення його (5 в.).

Тяжкі досвідчення, спроваджені неспокійним натовпом, особливо його вождями, ставали щораз критичніші, загрожуючи життю Ісуса і беручи Його в стискаючі щипці. Оточили Його дратуючі проблеми (6 в., Ів. 19:28). Наш дорогий Спаситель ввійшов в найбільші хресні досвідчення, глибокі води, близько кінця (Пс. 69:2,3,15), особливо, коли Йому було дозволено відчути залишення Богом (7 в., Пс. 22:2; Мат. 27:46; Е 15, 150-153). Однак, при кінці Він ще мав запевнення – частково з антитипу Йони – що Бог Його виведе зі стану смерті, (розпаду [ долу, Е 1, 357]). Коли Він почувся найслабше, то ще згадував і кликав Єгову. Він був вислуханий, Бог дав Йому відповідь з храму святого Свого (8 в.).

Наш любий страждаючий Господь Ісус дуже добре усвідомлював собі, що ті, які свідомо регулюють своє життя порожніми неправдивими віруваннями (кредо) і людськими заповідями та диявольськими доктринами, а не Божою Правдою, кидають свій привілей уділу в Божій ласці та милосерді й не можуть очікувати Його ласки (9 в.; 2 Цар. 17:15; Пс. 31:7; Єр. 10:8,15; 16:19). Але наш Господь непохитно вирішив закінчити жертвування Своєї людської природи з вдячністю і відданням хвали Отцю та виконати урочисто прийняті на Себе зобов’язання (Пс. 22:26; 116:17,18). Підтримував Свою впевненість, що Бог Його врятує, виведе зі стану смерті (Пс. 16:10,11; Іс. 53:10; Дії 2:27-28), бо довірив в руки Отця і під Його опіку Свої життєві права нового створіння і людське право до життя та всі інші справи (10 в.; Пс. 31:6; Лук. 23:46).

Наш Господь зійшов до стану смерті й залишився там аж до третього дня, коли Бог покерував, щоб Він повстав з мертвих. Ми особливо радіємо Його воскресінню з мертвих (Дії 2:24,30-32; 3:15; 1 Цар. 15:3,4,20), а також іншим Його переможним досвідченням, представленим в антитипі Йони 1 і 2. Послідовники Ісуса в Євангельському віці, особливо члени Його Тіла, мали більше чи менше тяжких хресних досвідчень, подібних до Його досвідчень, коли вони старалися поступати Його слідами (1 Пет. 2:19:21). Розділи 3 і 4 Йони відносяться до часу після воскресіння Ісуса, до Віку Євангелії і Посередницького Панування. Ісус, як Божественна духовна істота, не є вже показаний в типі Йони. Звичайно, Йона в третьому розділі типічно представляє деяких вождів Божого люду Віку Євангелії, особливо серед вождів номінальної церкви в кінці віку, а також (4 розділ) деяких таких вождів, коли вони будуть підняті з мертвих на землі під час Посередницького Панування.

ЙОНА ОТРИМУЄ ДРУГЕ ДОРУЧЕННЯ ВІД ЄГОВИ

Вожді Божого народу, які стверджували, що вони є речниками і слугами Бога (3:1) в Віку Євангелії, а особливо в його жниві, знову отримали від Нього спеціальну інструкцію. Бог знову ж довірив всім їм оголошування післанництва покаяння і звіщення наступаючого Царства й суду (2 в.; Дії 17:30,31). Однак, це післанництво мало бути оголошене не тільки Ізраїлю, але також цілому світу людства (Дії 1:8). Це мало бути післанництво про віру в розп’ятого і воскреслого з мертвих Ісуса як Спасителя, Господа і Царя (Дії 2:36,38; 3:15; 20:21), про посвячення (Рим. 12:1), про вибір вибраних (Дії 15:14; Об. 5:9), про наступаючий світовий утиск і Царство, включаючи реституцію для невибраних (Мат. 24:21,22; Дії 3:19,21; 15:17; 1 Тим. 2:4-6; 4:10; 1 Ів. 2:2; Об. 11:15-18; 21:1-4; 22:1-5). Бог прагнув, щоб це, а не інше післанництво було проголошене (кажи… те що наказую). Але, коли прийшло велике відступництво (Дії 20:30; 2 Сол. 2:13), амбітні вожді проголошували багато речей, яких Бог їм не доручав.

Відповідні вожді вийшли до людства під час Віку Євангелії аж до найдальших кінців землі, на широке поле праці, виконуючи Боже доручення (А Ніневія було місто дуже велике на три дороги [більша Ніневія, яка обіймала чисельні інші менші міста і навіть місця для худоби (4:11), простяглася на обшар біля 60 миль навколо, що вимагало трьох днів подорожі пішки], 3 в.).

В міру поступу Віку Євангелії і свідкування людству, проголошення проповідей на тему теорії про вічні муки та інших блудів витіснило проголошення біблійних вчень про смерть як кару за гріх, про смертність людської душі і т.д. Священики номінальної церкви й місіонери розповідали поганам та іншим, що їхні не спасенні пращури знаходяться в огні вічних мук, і що вони теж там будуть, якщо не приймуть в цьому житті Христа як Спасителя. Бр. Рассел та інші почали в 1874 році і далі проголошувати про кінець часів поган в 1914році (В, передмова) і початок тоді часу великого утиску. Деякі, будучи речниками номінальних церков, включаючи деяких нерозумних дів (Мат. 25:1-12; Е 3, 182; Т.Р. ’29, 52, кол. 2), почали також проголошувати про закінчення часів поган в 1914 році. Однак вони вчили, що після 1914 року не буде абсолютно жодної можливості спасіння для людства, а тільки гнів Божий і вічні муки в огні для тих всіх, які б до того часу не прийняли Христа як Спасителя (4 в.; Т.Р. ’76, 76).

ПЕРЕДБАЧЕННЯ РЕСТИТУЦІЇ ДЛЯ ЛЮДСТВА

 Брат Рассел та інші збили ті блуди антитипічного класу Йони проповіддю про майбутню пробу і реституцію для невибраного людства. Проголошення про реституцію передбачає, що людський рід в Посередницькому Царстві повірить посланню Бога, а  також заклик його до покаяння, віри в Христа як Спасителя і посвячення як надійного засобу уникнення вічного знищення. В зв’язку з цим вони проголошували всім покаяння, віру в Ісуса як Спасителя і самозречення на користь Бога і Христа, від найменшого з них, аж до найстаршого з них (5 в.; Єр. 31:34).

Боже післанництво дійде до багатьох, які були провідниками в цьому світі, а в Тисячолітті вони звільнять ці становища і зречуться авторитетів, отриманих в цьому житті і виявлять щире покаяння й віру заради уникнення знищення. Так вони стануть на дорогу, яка веде до отримання вічного життя на землі (6 в.). Вони долучаться до проголошення – силою власної постанови і допоміжних осіб – людству по цілім світі (Іс. 11:9), що всі в своєму розумі, серцях і людських здібностях повинні по-справжньому покаятися і ревно кликати до Бога і відвернутися від злих доріг і насилля (7,8 в.).

Людство потрібно вважати як таке, що буде правильно реагувати в надії, що Бог не дозволить, щоб Божий гнів його знищив, не дозволить, щоб воно загинуло (9 в.). Бог є представлений як такий, що бачить його справи, бачить, що багато відвернеться від злої дороги і тому Він змінить Свій спосіб поступування й не знищить послушних, а скоріше дасть їм вічне життя як класу овець (10 в.; Об. 20:12). Всі ці тодішні та пізніші речі, передбаченні братом Расселом і багатьма іншими освяченими Правдою, стануть реальними в Посередницькому Пануванні після початку реституції.

НЕВЛАСТИВА ПОСТАВА АНТИТИПІЧНОГО ЙОНИ

Звичайно, відповідним речникам номінальних церков не подобалося оголошення майбутньої проби для людства після Віку Євангелії. Таку проповідь вони з погордою називали «другою можливістю» (Р ’38, 188). Коли настав 1914 рік, і минув, не принісши загального знищення людства Божим гнівом і – згідно з їх віруванням – посилання його на вічні муки в огонь, деякі з них, в більшій чи меншій мірі, були принаймні всередині більше незадоволені і розгнівані. Більше подробиць тих подій сповниться, коли відповідні речники номінальних церков, які не були сплоджені від Духа, повстануть з мертвих і реально побачать реституцію в стадії поступу. Розважимо тут застосування цього до них. Деякі з них, замість того, щоб тішитись з того, будуть принаймні всередині й принаймні тимчасово незадоволені й розгнівані, переймаючись більше собою, своєю репутацією речників і т.д., аніж цілим людством, яке отримує одну повну й відповідну можливість спасіння під час Посередницького Панування.

Ті речники в молитві перед Єговою, що голосили тільки Його післанництво – в своєму зрозумінні – і робили тільки те, що їм видавалося найкращим в даному випадку, так як це, власне, перед ними робили інші з їхнього класу. Виражаючи визнання, що пізнали Його як милосердного, повільного до гніву, більш милосердного і завжди готового до зміни Свого поступування у виливанні гніву на грішників, які проявляють правдиве покаяння. Однак вони будуть стверджувати, що так мало бути тільки до кінця Віку Євангелії, натомість потім покаяння не повинно бути прийняте, бо це було б наданням їм другої можливості (2 в.)

Деякі з тих вождів, виказуючи брак тихості і покори, будуть настільки впертими і повільними до відступлення від своїх фальшивих вчень, що принаймні й своєю поставою скажуть, що воліють скоріше померти, аніж жити (3 в.). Єгова виставить щодо них протест, особливо через Своїх вірних Слуг (4 в.). Однак, деякі далі не будуть реагувати і будуть ображатися, стало і незмінно, утримуючи блуд в своїх розумах і в образний спосіб сидітимуть в тіні для охорони – маючи надію, що в якийсь спосіб прийде знищення і вічні муки на невибраних з людського роду замість реституції (5 в.)

Єгова, милосердно поступаючи з ними, приготовляє особливий рід тисячолітніх розпоряджень для охорони тих речників – а зробить Він це на початку Посередницького Панування – перед обличчям проб, які були б того часу для них надто суворі, тими розпорядженнями вони будуть задоволені (рицин [qiyqayown; правдоподібно, це була рослина, яка містить рицинову олію, що має дуже багато листя], 6 в.). Однак Бог розпорядився, щоб такі охоронні постанови були тільки тимчасовими і у властивому часі вони припиняться (7 в.)

Тоді Бог дозволить на посилання жару випробувань для тих вождів (Зах. 13:9) і на збільшення духовних битв (Т.Р. ’68,12). Це спричинить ці великі муки для відповідних речників, так що вони визнають, що для них краще буде, якщо помруть, аніж мали б жити в таких вогняних пробах (8 в.). Бог поставить їм відповідні закиди і спитає, чи гніваються з причини усунення спеціальних захисних розпоряджень. Вони дадуть відповідь, що дуже розгнівані і навіть прагнуть смерті (9 в.).

Єгова тоді нагадає відповідним речникам, що самі прагнули милосердя, прагнули щоб Божі спеціальні охоронні розпорядження не були від них забрані, хоча навіть не мали уділу в їх опрацюванні, коли були впроваджені і швидко потім усунені. А, не дивлячись на це, не бажали, щоб Його милосердя дало тисячолітню пробу невибраним, з яких великі маси люду знаходяться в несвідомості, не маючи ніколи перед тим можливості спасіння в своїх серцях і розумі, як також в своїй людській природі (11 в.). Маємо надію, що з причини тих тисячолітніх досвідчень численні члени антитипічного Йони вкінці кінців щиро приймуть Правду, виявлять властивого духа й отримають вічне життя на землі як члени класу овець. Однак видається, що деякі настільки категорично будуть триматися теорії про неіснування «ніякої тисячолітньої проби і вічних мук для всіх, які не прийняли Христа в Віку Євангелії», що ніколи від неї не відступлять, хоча по причині не очищення від того блуду і його духа вони будуть остаточно знищені як клас козлів. Дякуємо Богу за це дослідження.

Р ’83, 25; Т.Р. ’84,10;

Теперішня Правда № 57, січень-грудень 2011