Біблійні Питання
Питання: В Євангелії Матвія 24:6 я прочитав про «кінець». Коли настане цей кінець? Також в цьому розділі в 6, 21 та 29 віршах іде мова про «тривогу» і про «утиск». Чи ці слова відносяться до того самого періоду?
Відповідь: Якщо говорити про період, то слово «кінець» (telos в грецькій) означає один або інший з трьох періодів Жнива. Таким чином, коли Ісус говорить у 6 вірші «це не кінець ще», то відноситься до Жнива Євангельського Віку (яке розпочалося в 1874 р.). Далі, у 14 вірші, коли згадує про «кінець», Він також відноситься до Жнива Євангельського Віку. Таким чином, Він згадує, що час Жнива не настане, перш ніж буде проповідувана Євангелія по цілому світу на свідоцтво усім народам. Проголошення цього свідоцтва мало місце в 1861 році, коли Біблію було перекладено на останню мову (хоча не діалект) на землі і розповсюджено в народі, який нею послуговується. Відповідно до звітів, власне в тому році це було зроблено Біблійними Товариствами, які розпочали свою ширшу діяльність в 1804 році за прикладом Вільяма Кері (після того, як він почув про довгу подорож молодої дівчинки з Уельсу, Мері Джонс, яка була сповнена сильного прагнення здобути Біблію).
Дуже виразний випадок вживання слова telos, «кінець» в значенні Жнива (тобто Жнива Єврейського Віку і Жнива Євангельського Віку), міститься в 1 Кор. 10:11 («в кінці віків», згідно Diaglott, UBT). В контексті Апостол Павло говорить про п’ять пересівань (6-10 в.), які добре позначили Жниво Єврейського Віку і Жниво Євангельського Віку.
Також в 1 Кор. 15:24 «кінцем» є «Малий Період», який буде Жнивом Віку Тисячоліття. Відповідно, де виступає слово telos, «кінець» як період часу відноситься до одного або іншого з позосталих трьох Жнив (оскільки Жниво є кінцем віку, як говорить Ісус).
В Матвія 24:4-14 подана коротка історія цілого Віку Євангелії, особливо щодо Ізраїлю і Церкви. Ісус послуговується подібною мовою в паралельному описі, поданому в Луки 21:5-24 (де Він представляє утиск при кінці Єврейського Віку). Там Ісус також говорить про народи, які повстають один проти одного, і про «війні і воєнні чутки». Однак контекст показує, що Він говорить про Єврейське Жниво, яке закінчилося знищенням Єрусалима і його храму, а також розпорошенням Ізраїлю.
Наступне питання, яке як ми, думаємо, повинні мати на увазі, виступає в Матвія 24:8, де «початком терпінь» Ісус називає згадані у 6 і 7 віршах форми утиску. Таким чином 6 і 7 вірші, очевидно, не говорять про форми утиску, які виникають при кінці цього віку. З цього виникає, що ми правильно пояснюємо Матвія 24:4-14, як таке, що подає короткий зміст історії цілого Євангельського Віку аж до його Жнива в 1874 році.
Два роди утиску з Матвія 24
Щодо другої частини питання, то ми розуміємо її наступним чином: існують два особливі роди утиску, які згадані в Матвія 24:
(1) той, що приходить на Ізраїль, Церкву і світ перед настанням початку кінця в 1874 році і
(2) той, який настає з 1914 року.
Як навчає Ісус в Матвія 24:8,9, цей перший мав настати як «початок терпінь». Ми розуміємо, що в 29 вірші згадується про нього. Ми не думаємо, що 29 вірш відноситься до утиску з 21 і 22 віршів. Цей останній відноситься до великої скорботи часу утиску (який розпочався восени 1914 року Першою світовою війною), тоді як великий утиск з 8, 12 і 29 віршів настав перед кінцем (Жнивом) Віку Євангелії (14 в.).
Подамо два аргументи на підтвердження представленого вище становища:
(1) Паралельна думка, подана в Луки 21:24-26, підтримує це. Це не так чітко видно з порівняння Матвія і Марка, як з порівняння з описом Луки, який, здається, стисло подає події Євангельського Віку і (вживаючи інші вирази, аніж «скорбота тих днів») відноситься у 25 і 26 віршах тільки до утиску, яким закінчується цей вік.
Він каже:
«І поляжуть [євреї] під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі народи, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган… І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ» (Лук. 21:24-26).
Фактом є те, що цілий цей вік був періодом утиску, про який говорить Матвій 24:9-12, а потім 29 вірш. Рання Церква була переслідувана світським Римом, тоді як пізніше, після того, як контроль здобув папський Рим, усі, які не схвалювали його, були прямо переслідувані ним (Єзавель) або також не напряму світською владою (представленою Ахавом, з яким одружилася Єзавель). Вони були піддані папській владі, а вона нищила святих Всевишнього (Об. 13:7) впродовж 1260 років, аж до 1799 року («час, і часи і півчасу», Об. 12:14). Це друге переслідування, під час якого очищених і вибілених, і випробуваних було багато, і під час якого мати блудниць була пʼяна від крові святих і крові мучеників Ісусових (Об. 17:6), закінчилося, як ми вже раніше показали, практично в 1776 р., а насправді в 1799 р., коли Наполеон принизив папу в його авторитеті перед світом.
(2) Наступним аргументом на підтримку того, що в Матвія 24 виступають принаймні два різні утиски, є наступне: як англійська мова, так само й грецька, мають два вказівні займенники: хоутос (цей) і екеінос (той), а у множині відповідно хоутоі (ці) і екеіноі (ті). Оскільки до кожної з двох попередніх подій можна звернутися за допомогою займенника, то ближча вказана через вживання грецького вказівного займенника хоутос (цей), а дальша подія є підкреслена через вживання вказівного займенника екеінос (той). У 29 вірші слово «дні» не пов’язане з вказівним займенником хоутоі (ці, множина), але екеіноі (ті, множина). Тому це доводить, що дні, про які тут іде мова, не є найближчими днями з 21 і 22 віршів, але дальшими днями з 6-12 віршів. Тому 29 вірш не відноситься до утиску, згаданого в 21 і 22 віршах, але до утиску (перед 1874 р.), згаданого в першій частині розділу (6-12 в).
Після ознайомлення з фактами даного питання ми переконуємося, що це є правда. Перший утиск серед люду Божого закінчився з моментом повалення папства в 1799 р. Безпосередньо після того (згідно 29 в.) розпочалося затемнення символічного сонця і місяця, оскільки на початку 19 століття настало недовірство у формі вищого критицизму, як щодо Старого, так і щодо Нового Заповіту. Тому 29 в. відноситься до утиску, який закінчився в 1799 році, а також до вищого критицизму разом з виникаючим з нього паданням під час затемнення Старого і Нового Заповіту, а оскільки 30 в. відноситься до Парусії* нашого Господа, то, очевидно, Парусія властиво поміщена як період, який наступає після утиску у 29 вірші (що завершився в 1799 р.), і під час великого падіння, яке було пов’язане з вищим критицизмом стосовно Старого і Нового Заповіту, що став причиною «падання» великих «зірок» кафедри. Це затемнення розпочалося публікацією в 1835 році трьох найбільш впливових праць з-поміж усіх книжок раннього вищого критицизму, а саме:
(1) Теологія Старого Заповіту (Old Testament Theology) Ватке, (2) Пастирські Листи (Pastoral Epistles) Бауера і (3) Життя Христа (Life of Christ) Штрауса.
Подальші інформації на тему 24 розділу Матвія подані в Дослідженнях Святого Письма, 4 том, 12 розд., «Битва Армагеддону».
BS № 665, ʼ90:83; SB № 44, ʼ91:15
Біблійний Прапор № 12, травень-грудень, 2019
* Дивись журнал Теперішня Правда, №10-12
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: