Головні Цілі Другого Приходу нашого Господа

ГОЛОВНІ ЦІЛІ ПОВЕРНЕННЯ НАШОГО ГОСПОДА

(Е 17, розділ 1)

Список Текстів, Які Стосуються Другої Присутності Месії На Землю – Визначення Поглядів Пост- і Пре-мілеліанізму – Дослідження Погляду пост-міленіанізму – Сім Головних Цілей Повернення Нашого Господа: Збирає Й Спасає Малу Черідку; Очищує і Визволяє Велику Громаду; Розвиває Клас Молодих Гідних; Руйнує Царство Сатани; Встановлює Боже Царство На Землі; Створює Можливості Реституційних; Випробовує Й Нагороджує Невибраних

  Будь-яке дослідження предмету Тисячоліття не були б повними без розгляду вчення про Другий Прихід нашого Господа, бо ця благословенна подія тісно пов’язана з Тисячоліттям. Крім того, цілі Тися­чоліття й Другого Приходу є такими са­мими. Отже, ми можемо сказати, що коли ми обговорюємо цілі першого, то обгово­рюємо одночасно цілі другого. Це пояснює, чому ми так широко обговорюємо в цій виданні цілі Другого Приходу нашого Господа.

Усі християни погоджуються, що Біб­лія вчить про Другий Прихід Месії. Брат Дуайт Л. Муді сказав, що один із семи віршів в Новому Заповіті стосується Другої Присутності нашого Господа на зе­млі. Ще більше таких уривків знахо­диться в Старому Заповіті. З цієї причини євреї в часі Його Першого Приходу, не­добачаючи порівняно небагато пророцтв, які стосувалися Його Першої Присутності, очікували, що Він прийде лише один раз, щоб панувати. Вони не були готові прийняти лагідного, покірного Ісуса, нездатного, на їхню думку, до вико­нання обітниці переможного й пануючого Месії, і тому відкинули Його; Отже таким чином «стіл їхній» [пророче Святе Письмо], як було пророковано, став їм «за пастку» (Пс. 69:23,24; Рим. 11:9,10). Припускаємо, що наші читачі радо хотіли б мати набір біблійних віршів, які стосуються Другої Присутності нашого Господа на землі, тому до­даємо наступний список, який не є пов­ністю вичерпним: Бут. 3:15; 22:18; 49:10; Чис. 24:17-19; Повт.18:15,18,19; 1 Сам. 2:10; Йов. 19:25; Пс. 22:28-30; 72; 98; 110; Іс. 2:1-4; 11:1-11; 25:6-9; 35; 42:1-4; 49:1-12; 52; 59:16-20; 60; 61:4-11; 62; 63; 65; 66; Єрем. 23:5,6; 33:15-18; Єз. 36; 37; 38; 39; Дан. 2:34,35,44,45; 7:13,14,18,22,26,27; 12:1-3; Ос. 2:16-25; 14; Йоіл 2:21-27; 3:1; 4:9-21; Ам. 9:11-15; Овд. 17-21; Мих. 4; Наум 1:15; Ав. 3; Соф. 3:8-20; Ог. 2:6-9; Зах. 9:10; 8:20-23; 13; 14; Мал. 3:1-5; 4; Мат. 16:27; 23:39; 24; 25; 26:64; Мар. 13:27,32,35,36; Луки 9:26; 12:37-46; 17:20-37; 18:8; 19:12-27; 21:25-36; Ів. 14:3; 16:16-22; Дії 1:6,7,11; 3:19-21; 15:14-18; Рим. 8:17-23; 1 Кор. 1:7,8; 4:5; 11:26; 15:21-28; Фил.3:20-21; Кол.3:4; 1 Сол. 1:10; 2:19; 3:13; 4:15-17; 5:1-5,23; 2 Сол. 1:7-10; 2:1-12; 1 Тим. 6:14,15; 2 Тим. 4:1,8; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Як. 5:1-9; 1 Пет. 1:4-9,13; 4:13; 5:4; 2 Пет. 1:16-19; 3:3-14; 1 Ів. 2:28; 3:2,3; Юда 14,15,24; Об. 1:7; 3:11; 5:9,10; 16:15; 19:11-21; 20; 21; 22:1-7,17,20. Ми пропонуємо, щоб читач перечитав усі ці посилання і старанно їх дослідив. Можна було б додати багато інших, але наразі цих вистарчить. Вони дійсно вказують, що Біблія вчить про Другий Прихід Христа й про Царство.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОСТМІЛЕНІАНІЗМУ І ПРЕМІЛЕНІАНІЗМУ

Усі християни погоджуються, що Біблія вчить, що цілий світ буде навернений до Бога, і що Церква буде панувати тисячу літ над наверненим світом в благословенних умовах. Однак, не всі християни погоджуються щодо панування і повернення Ісуса. Деякі стверджують, що панування попередить повернення, інші, що воно наступить після повернення Ісуса. Визнавців першого погля­ду називають вчителя­ми постміленіанізму, тобто тими, котрі вчать, що Христос прийде після Тисячоліття; послідовники іншого погляду, звані вчителями преміленіанізму, тобто тими, котрі вчать, що Христос прийде перед Тисячоліттям. Згідно першого погляду Христос повернеться, щоб закінчити земні справи, аби прийняти па­нування над світом, вже наверненим Цер­квою в тілі, впродовж тисячі років. Згідно іншого погляду, Він повернеться, щоб па­нувати тисячу років і навернути світ. Тепер в світлі Біблії, розуму і фактів дослідимо ці обидва погляди, аби дізнатися, котрий є правдивим. Спершу дослідимо вчення, ко­тре стосується преміленіанізму, тобто, що Христос повернеться після Тися­чоліття Церкви, щоб прийняти навернений світ і завершити всі земні справи.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОСТМІЛЕНІАНІЗМУ

З багатьох причин ми вважаємо, що концепція Постміленіанізму є помилковою. Передусім, Біблія в жодному місці не вчить, що Христос прийде після навернення світу, над яким тріумфуюча Церква панувала тисячу років. Якщо Біблія про це не вчить, то ми не повинні приймати цього вчення як основи віри, бо ми маємо виразний наказ не виходити думкою поза те, що є написано (1 Кор. 4:6). І, знову ж, такий погляд суперечить Біблії, яка вчить, що ніхто не знає дня і години Другого Приходу Господа, тому-то всі повинні очікувати цієї події, яка може на­ступити в кожну мить, аби вона не застала нас несподівано (Мат. 24:42-44; 25:13; Мар. 13: 32-37; Луки 12:35-40). Якщо перед поверненням Господа Церква має навернути до Бога світ і панувати над ним тисячу років, то ті, котрі жили б перед наверненням світу і об’явленим тисячолітнім пануванням Церкви, знали б наперед, що Другий При­хід наступить щонайменше через тисячу років; через те було б нерозумним казати їм, щоб пильнували, аби повернення Господа не застало їх несподівано. Такого роду нагадування бу­ло б безкорисним, поки тисяча років не закін­чилося б, якщо погляд Постміленіанізму був би правдивим. Крім того, біблійні описи умов повернення Христа не є умовами, які стосуються наверненого світу, але світу ненаверненого, з розгніваними народами, збунтованими проти Бога, чий гнів вили­вається на них (Пс. 2:1-12; Об. 11:18; 19:11-21). Біблія говорить нам, що останні часи будуть особливо небезпечними з причини великого зіпсуття (2 Тим. 3:1-8), що лихі люди стануть ще гіршими (2 Тим. 3:13); що багато в цей час відступляться від віри (1 Тим. 4:1), що ледве можна буде знайти віру на землі (Луки 18:8); що добрі і злі рости будуть разом, але ті останні бу­дуть мати перевагу аж до кінця Віку (Мат. 13:30,39), що повстануть фальшиві вчителі, так лукаві, що, коли б можна, звели б навіть вибраних (Мат. 24:24); що в тому часі люди будуть насміхатися з присутнос­ті нашого Господа (2 Пет. 3:3,4), що багаті, згромаджуючи багатства, будуть пригно­блювати бідних, вони стануть розпусними й будуть догоджати собі (Як. 5:3-6). Ці біб­лійні описи, напевне, доказують, що світ не буде навернений в час повернення Христа, і тому ми повинні відкинути вчення про Його післятисячолітнє повернення.

Якби теперішня норма навернень три­вала й далі, і якби тільки теперішні до­помоги і сили були доступними, то світ ніколи б не навернувся, бо серед поган на одного наверненого, з моменту, коли почалась велика місійна експеди­ція, уже понад 160 років то­му, народилось більше ніж 70 поган. При такій нормі навернених поганський світ, з такими допомогами і з такими силами, ніколи не був би навер­нений. Навіть коли б поганський світ ­зовні став християнським, як християн­ство, то, все ж, було б, правдоподібно, 999 людей з кожної тисячі, які б потребували навернення; тому ми сумніваємося, чи є біль­ше ніж 500 000 правдивих християн серед 500 000 000, які видають себе за таких. Це веде до наступного зауваження, тобто, що число і сила охочих працівників і їх прихильників є абсолютно недостатньою, аби справитися з перешкодами, поставленими дияволом, світом і тілом, в праці навер­нення світу. А навіть якби ми мали доста­тню силу для праці, не вистачило б часу для виконання такого гігантського завдання, яке вимагало б століть, аби його завершити; тому що знаки і пророчий час показують, що ми вже живемо в часі Другої Присут­ності Христа. Отже, з цієї причини немає настільки часу, щоб навернути світ до того, як прийде Христос.

Також там, де переважає вчення Постміленіанізму, воно приводить до зни­ження рівня біблійної доктрини і практики і до світовості Церкви. Такі наслідки дока­зують, що ця доктрина не є біблійною. При­чина ясна: Відносно небагато людей пря­мує до святого життя, служби в самозре­ченні і до охочого страждання через праведність, про що вчить Біблія. Це вже давно доведено великим досвідом. Отож, аби завоювати тих, яких ці піднесені доктрини і правила відштовхували, духовні, маючи світську мудрість, пішли на компроміс в своїх засадах, пристосовуючи свої науки до ідеалів тих, яких старалися завоювати; а в результаті знизили біблійний рівень віри і життя. Така політика вела до численних помилок в доктрині і практиці; до світовості, замість святості життя, служби і страждань; до з’єднання церкви з державою і до панування папства чи де­яких протестантських Церков, утримуваних державами. Таким чином, вчення про післятисячолітній прихід Христа завжди вело до такого зла. В підсумку, ці погані плоди до­казують, що це є недобре дерево, під тінню якого ми не маємо перебувати.

Прихильники вчення про Постміленіанізм намагаються довести свою позицію де­якими уривками з Писання, які однак, неправильно застосовують. Вони, посилаючись на свідчення Христа, стверджують, що Євангелія буде проповідувана всім народам перед Його поверненням (Мат. 24:14), тому це доказує слушність їх твердження; однак, правда полягає в тому, що цей уривок не говорить про навернення світу. Він говорить тільки про те, що Євангелія буде проповідувана на свідоцтво всім народам, але не говорить жодним словом, як це свідоцтво буде прий­няте. Із факту, що Ісус наказував Своїм учням запрошувати інших учнів, не тільки з євреїв, як вони це чинили перед тим, але щоб робити учнями людей з інших народів (Мат. 28:18,19). Вони зробили висновок, що їх теорія є слушною, ігноруючи факт, що наказ не обмежуватись наверненням одного народу, але всіх народів, не означає, що всі народи навернуться. В подібний спосіб свідоцтво Св. Павла (Дії 17:30), який говорить, що хоча давніше Бог наказав каятися тільки євреям, то тепер наказує всім лю­дям, – євреям і поганам, – щоб каялися, вони перекручують, кажучи, що всі навер­нуться під час Віку Євангелії. Вони забува­ють, що накази не завжди виконуються, як, наприклад, наказ, даний євреям, щоб каялися. Коли Бог дав ті накази, то також звістив, що вони не будуть виконані, як на це вказують вищевказані цитати. Ми не можемо також доводити, що Господь не дав би Своїм учням тих наказів, оскільки вони б не були виконані, бо Він дав багато на­казів, котрі не були виконані. Наприклад, Десять Заповідей. Ми мусимо швидше зробити висновок, що Він дав їх Своїм по­слідовникам, знаючи, що їх зусилля вико­нувати їх в результаті дадуть цілому світу свідоцтво про наступаюче Царство (Мат. 24:14) і розвинуть в Його учнях шляхетні характери, які будуть надаватися до Цар­ства (1 Кор. 4:16-18). Таким чином, наше дослідження виразу Постміленіанізм дово­дить, що немає нічого в Святому Письмі – причини або ж факту, які були б доказом цього, в той час як в Біблії є багато причин і фактів, які це заперечують.

СІМ ГОЛОВНИХ ЦІЛЕЙ ДРУГОГО ПРИХОДУ НАШОГО ГОСПОДА

Як пізніше буде показано на підставі Дії 3:19-21 та інших віршів, наш Господь по­вертається на початку Тисячоліття, і в тому часі завершує справи Віку Євангелії й починає працю Тисячоліття. Час Його Другої При­сутності на землі, зауважмо, сходиться з Тисячоліттям, коли, між іншим, Він виконує «відновлення всього», і воно є голо­вною ціллю Його повернення (див. Божий План Віків розд. 6). Але інші цілі Його повернення є також дуже важливими у зв’язку з Тисячоліттям; і тому вони розглядаються в цій статті, і будуть обго­ворені згідно з порядком. Зі Святого Письма ми дізнаємося, що наш Господь приходить для багатьох цілей, з-поміж яких тут обговоримо сім, ось вони: (1) Щоб зібрати з землі і визволити Малу Черідку; (2) очистити й визволити Велику Громаду; (3) розвинути клас Молодих Гід­них; (4) повалити царство сатани; (5) вста­новити Боже Царство; (6) благословити привілеями реституції (відновлення) цілий людський рід, так живих, як і мертвих; (7) випробувати і нагородити кожну людину людського роду. Тут ми коротко дослідимо кожну з тих семи цілей, а далі буде подано більш детальне пояснення щодо них.

ГОСПОДЬ ЗБИРАЄ І ВИЗВОЛЯЄ МАЛУ ЧЕРІДКУ

(1) Господь приходить, щоб зібрати Словом Правди і Своєю силою визволити майбу­тню Наречену, з котрою Він заручився, тобто Церкву – Малу Черідку (2 Кор. 11:2). Вона утримувала себе в святій чистоті, здалеку від всіляких світових товариств і зв’язків, видаючи свідоцтво Правди, бажаючи Його Царства, коли вона буде з ним одружена; її вірність Йому коштувала їй багато – всього, що є в цьому світі. Така вірність подоба­ється Господеві, і коли Він приходить, зби­рає її перш за все Правдою і для Правди, тобто «своєчасною поживою» (Мат. 24:28,31,45; Луки 12:36,37,42). Ця гостина Прав­ди є великою радістю, є учтою, яку приго­тував для неї Сам Господь. Потім, як час­тина діла Його Другого Приходу, її визво­лення в Першому Воскресінні, в якому Він перемінює її з людської природи до божественної, зі слабості до сили, з не­слави в славу, з тління в нетління, зі смертності в безсмертя (2 Пет. 1:4; 1 Кор. 15:42-54). Таким чином Він приходить знову, щоб прийняти її до Себе і дати їй місце, яке Він їй приготував, щоб там де Він, могла бути й вона (Ів. 14:2,3). Та частина Церкви, яка спала в смерті, у воскресінні випереджує ту частину, кот­ра жила (1 Кор. 15:51,52; 1 Сол. 4:15,16). Потім, коли святі, котрі ще живуть, один за одним закінчать свою мандрівку в час смерті, як учасники Першого Воскресіння вона [Церква] поєднується з Господом на повітрі, і буде з Ним назавжди (1 Сол. 4:17). Одяг­нута як Його прославлена Наречена і як Боже Місто [релігійний Божий уряд], Цер­ква буде сяяти в сяйві в повноті слави (Об. 21:9-22:5; Пс. 45:14).

ОЧИЩУЄ І ВИЗВОЛЯЄ ВЕЛИКУ ГРОМАДУ

(2) Другою ціллю приходу нашого Господа є очищення і визволення Великої Громади, «дружок» Нареченої. Щодо класу Великої Громади, то з причини певної міри само­любства, світовості, гріха і блуду, цей клас не був в стані приготуватися, щоб бути гідним стати Христовою Нареченою. Плями на ша­тах, які нагромадилися, мусять бути очи­щені (Пс. 107:10,11; Юда 23). Тому, в часі Епіфанії Його Другого Приходу (Мал. 3:2,3; Мат. 25:10,12; 1 Кор. 3:13) Він веде їх через деякі випробування у «великому утиску» (Мат. 7:26,27; 1 Кор. 3:13,15; Пс. 107:12; Пісн. 5:6,7; Об. 7:13,14), за допомогою яких вони пізнають глупоту свого минулого життя, очищаються і позбуваються усіляких ідолів, які будували, обожнюючи самих себе, світ, гріх і неправду, яким вони кланялись (Об. 7:14; Мал. 3:3; Пс. 107:13-16; 1 Кор. 3:15). Після очищення наступить їх визволення, і вони дуже радітимуть в Господ­ньому спасінні (Пс. 45:15,16; 1 Кор. 3:15; Об. 19:7-9), коли будуть впущені до Царського Палацу, щоб бути дружками Нареченої, Дружини Агнця.

РОЗВИВАЄ КЛАС МОЛОДИХ ГІДНИХ

(3) Ісус також повертається, щоб розвинути клас Молодих Гідних. Вони є так названі, бо подібно до класу Старожитніх Гідних цей клас з’явився в Божому Плані, перш ніж була дана можливість Високого Поклику, божествен­ної природи і співспадкоємства з Христом, тому то Молоді Гідні виходять на сцену Божого Плану після закінчення можливості Високого Поклику, божественної природи і співспадкоємства з Христом. Згідно з Біб­лією, можливість увійти до високого Покли­ку мала бути закрита тоді, коли «ввійде повне число поган» (повне число вибраних з поган) – Рим. 11:25. Це синхронізується з кінцем зжинання в час Жни­ва. Але, як перед відкриттям можливості ввійти до Високого Поклику, багато з класу Старожитніх Гідних бажали служити й служили вірно Богові, а коли зникла можливість ввійти до Високого Поклику, багато бажають вірно служити Богу, тому що виявляють того самого духа відданості Богу, як Гідні праотці Старого Заповіту, і то в дуже подібних умовах. Бог має намір з’єднати їх в нагородах і службі Тисячоліття і після Тисячоліття. А отже, тут бачимо подібність і контраст в назвах цих двох класів.

Ми розуміємо, що як у 2 Тим. 2:20 золотий і срібний посуд стосується Малої Черідки і Великої Громади, так дерев’яний і глиняний посуд стосується вище вказаних двох класів – Старожитніх і Молодих Гідних. В Пс. 72:3 Ісус зі Своєю Церквою і зі Старожитніми Гідними, як двома головними урядовими владами Божого Царства, є пред­ставлені в двох горах Єрусалима, а Велика Громада і Молоді Гідні, як дві другорядні урядові влади в Божім Царстві, симво­лізовані двома малими пагорбами Єруса­лима. Цей клас гідних зображує також «бук» (Іс. 60:13). Він є також символізований в Аведнего (євр. слуга посланця) в Дан. 3:12. Крім того, Господь показав ці чотири класи в образі Скинії: Священники на схід від Скинії зображують Ісуса і Церкву; Кегатові Левити на південь від Скинії зображують клас Старожитніх Гідних, Мерарієві Левити на північ від Скинії зображу­ють Велику Громаду; Гершонові Левити на захід від Скинії зображують Молодих Гідних (Чис. 3:6-8; 1:49-54; 3:23,29,35,40-51; Євр. 12:23). Тоді як Ізраїль, Табір якого оточував здаля Скинію, зобра­жує світ людства, клас реституції.

Про клас Молодих Гідних Біблія нам менше говорить, ніж про інших три пануючі класи Царства. Однак вони, на підставі віри Авраамової, будуть з ним благословенні, будуть також брати участь в благословенні всіх народів землі (Гал. 3:6-9). Вони мають віру, приймають післанництво покаяння перед Богом і віру в нашого Господа Ісуса, тому вони є виправдані через віру. Зважаю­чи на запрошення до посвяти, вони відда­ють Йому свої серця (Прип. 23:26). Оскільки вони не мають можливості здобути корону з Христом, то не отримують сплодження від Духа, але Господь дає їм нове людське серце, щоб вони могли любити Правду і праведність і служити Йому. Вони також, як і Мала Черідка, вмирають для себе і світу, а живуть для Бога, вони пильнують і молять­ся, досліджують, розповсюджують і практи­кують Боже Слово і страждають з причини вірності Божому Слову. Таким чином, вони також мусять бути вірними Господеві аж до смерті, а навіть вмерти, якщо Він вважав би це за необхідне. Вони зі Старожитніми Гід­ними будуть мати участь в «кращому воскресінні» (Євр. 11:35), кращому, ніж воскресін­ня світу, однак воно буде нижче від вос­кресіння Церкви і Великої Громади. Таким чином, на початку Тисячоліття вони будуть пробуджені зі сну смерті як досконалі люд­ські істоти і разом зі Старожитніми Гідними бу­дуть князями по цілій землі. В часі Тися­чоліття вони будуть натхнені Богом і будуть «бачити видіння» Його Плану, котрий буде в тому часі розвиватися (Йоіл 3:1), і будуть співробітниками зі Старожитніми Гідними в піднесенні людського роду з занепаду. З кінцем Тисячоліття разом зі Старожитніми Гідними вони стануть духовними істотами за свою вірність і отримають небо як своє житло. Таким чином третя ціль нашого Гос­пода буде виконана.

РУЙНУЄ ЦАРСТВО САТАНИ

(4) Четвертою ціллю Другого Приходу нашого Господа є повалення Царства сатани. Сатана панує над людством як князь і бог цього світу, князь, який має владу на повітрі, і володар його царств (Ів. 16:11; 2 Кор. 4:4; Еф. 2:2; Луки 4:6,7). Його цар­ство має три відділи, через які він, хоча невидимий, тримав людство в підданстві для себе, а саме: (1) фальшиві релігії, (2) гнобительські уряди і (3) грабіжницьку ари­стократію. Дійсно, злим було його пануван­ня, як про це свідчить історія. Він жахливо обходився з людським родом, своїми заслі­пленими й ошуканими підданими, бо він через оману ошукував їх і гнобив; через гріх зіпсував їх фізично, морально і релігійно; через погані умови на землі під прокляттям зубожив їх; через своїх впавших ангелів, своїх злих товаришів, звів їх; через процес смерті понищив їх; через стан смерті зруйнував їх; через гнобительські уряди тиранізував їх; через фальшиві релігії зро­бив їх підлими; через грабіжницьку аристо­кратію використовував їх; через війни зни­щив їхні доми і країни і убив величезне їх число; через голод, епідемії, розливи, ура­гани, вулкани, землетруси, спеку, холод, паводки і посухи поневолив їх; через пере­слідування праведних та вивищення злих ув’язнив їх. Біблія властиво називає його гнобителем, антитипом фараона (Пс. 72:4; Іс. 9:3; Євр. 2:14). Однак дні його панування пораховані. Біблія запевняє нас, що він буде скинений через великий Час Утиску (який розпочався двома фазами світової вій­ни і буде поступати далі в світовій ре­волюції та анархії), що це буде виконане нашим Господом в Його Другому Приході (Іс. 35:3,4; Об. 11:15,18; 14:4-20; 19:11-21; 16:18,19; 18:8-10,18-21; 17:4,5,16,18; 2 Сол. 2:8,9; Дан. 2:34,35,44,45; 7:9-14,17,26; 12:1; Соф. 3:8, 9; Йоіл 2:1-11; 4:9-14); і що сатана, замість того, щоб далі гнобити людство, буде зв’язаний на тисячу років, тоді буде панувати Христос, а сатана не зможе зводити народи (Об. 20:1-3).

ВСТАНОВЛЮЄ БОЖЕ ЦАРСТВО НА ЗЕМЛІ

(5) П’ятою ціллю приходу нашого Господа є встановлення Божого Царства на землі. Бог в численних віршах Святого Письма обіцяв встановити Царство справедливості і миру на руїнах царства сатани, яке буде зне­сене, а на його місці буде засноване Царство Христа. В першій частині цієї статті ми звернули увагу на деякі тексти, що обіцяють таке Царство. В часі перед Віком Євангелії Єгова приготував клас Старожитніх Гідних, які будуть головними князями Царства, як земні представники нашого Господа Ісуса і Його Церкви (Пс. 45:17; Іс. 1:26; 32:1; Мат. 11:11; Євр. 11:39,40); а в часі Євангель­ського Віку приготував в особах Ісуса і Йо­го Церкви Царів Свого Царства (Євр. 1:3,8,9; 12:2; Рим. 8:17; 2 Тим. 2:12; Об. 1:6; 5:10; 11:15; 19:16; 20:4-6). Прихід цього Царства був надією і молитвою вірних, відколи воно було обіцяне (Бут. 12:3; 22:16-18; Євр. 11:13-16; Мат. 6:10; 2 Тим. 4:8; Тит. 2:13; Об. 22:20). Святе Письмо дуже виразно вчить, що Христос повертається, щоб вста­новити це Царство слави, в якому Він буде панувати з Церквою, як Своїм Співспадко­ємцем (Дан. 7:13,14,18,22,26,27; 2:44; 12:1-3; Овд. 21; Іс. 35:4-10; Мат. 25:31; Луки 19:15,17,19; Дії 15:14-18; Рим. 8:17; Кол. 3:4; 2 Тим. 2:12; Об. 20:4-6).

Це Царство буде абсолютною монархією; тому його уряд не буде від людей чи через людей, але якнайвиразніше для людей. Тому що його володарі будуть досконалими в мудрості і владі, в справедливості і в любові, а це достатньо гарантуватиме як їх гідність посідання влади, так і здібність до управління. Устрій, який вони встановлять для людей, послужить до утвердження Правди і Справедливості і матиме руйнівний вплив на неправду та гріх. А це повністю від­верне умови, які переважають в царстві сатани. Земля, замість того, щоб бути під прокляттям, зміниться на рай. Замість гріха і неправди буде панувати праведність і правда. Замість фальшивих релігій, гнобительських урядів і грабіжницьких аристократів, які мають владу, настане правдива Божа релігія, де будуть навчати Правди і правосуддя. Турботливий уряд Христа і Церкви буде благословляти кожного, а вірні слуги Єгови, як доброчинна аристократія, що дає всім до­бро, – правитимуть. Замість втрат, розчару­вань, турбот, сліз, плачу, хвороб, слабості, вмирання і смерті –добро, надія, ра­дість, приємність, усмішки, вздоровлення, сила, здоров’я і життя в достатку будуть до­ступні кожному. Замість сатани і його впавших ангелів, котрі мають владу майже над кожною людиною, Ісус і Церква будуть ке­рувати всім. Замість воєн між народами і ненависті людини до людини запанує «на землі мир, у людях добра воля». Замість переслідування праведних людей, настане їх вивищення. Замість вивищення і нагород­ження вчинків лихих людей вони будуть понижені і карані для їхньої направи. Ті умови з певністю послужать до закрі­плення Правди і праведності, а на неправду та гріх впливатимуть негативно. Отже, Христос приходить, між іншим, також для того, щоб встановити таке Царство. Ця п’ята ціль Його повернення на землю, є найбільш бажаною.

СЛУЖИТЬ МОЖЛИВОСТЯМИ РЕСТИТУЦІЇ

(6) Шостою ціллю приходу нашого Господа є благословення цілого людства, – живих і мертвих, – тобто можливість отримати Реституцію. Реституція означає повернення до первісного стану. Первісний стан людсь­кого роду був образом і подобою Бога, як це було доведено на прикладі отця Адама і матері Єви. Під Божим ми образом розуміємо досконалість існування, стан, в якому лю­дина є дуже доброю (Бут. 1:26,27,31; Євр. 2:6-8; Кол. 3:10; Еф. 4:23,24), а під Божою подобою – привілей панування людини над землею, так як Бог володіє Всесвітом (Бут. 1:26,28,29; Мат. 25:34). Божий образ означає досконалість у фізич­них, інтелектуальних, моральних і релігій­них здібностях. Адам і Єва перед упадком та Ісус, коли був на землі, є прикладами цієї досконалості (Євр. 2:6-9). Божа подоба означає досконалу землю з досконалими царями над нею. Але, як випливає із слів Святого Письма (Євр. 2:8), як образ, так і Божа подоба (первісна досконалість існу­вання і влади), були втрачені. На місце Божого образу прийшла фізична, інтелек­туальна, моральна і релігійна деградація, на місце Божої подоби прийшла тиранія про­клятої землі (Бут. 3:17-19) над людиною, щоб її гнобити аж до кінця життя. Все це, як каже нам Біблія, прийшло на людину з причини гріха Адама, прикладу люди­ни на первісній пробі (Бут. 3:1-24; Рим. 5:12-21; 1 Кор. 15:21-22). Тепер людська ро­дина є тільки рештками того, чим вона була в Адамі і Єві. Цей сумний стан нашого роду промовив до співчуття Творця, Який, видаючи вирок Свого незадоволення (смерть – не вічне життя в муках), згадав про Своє милосердя для засудженої і грішної людини, посилаючи Свого улюбленого Сина на світ як ціну відкуплення людини від смерті (Мат. 20:28; 1 Тим. 2:4-6; Ів. 3:17; Рим. 5:7,8,16-19). Так як перший прихід Ісуса мав на меті скласти ціну викупу (Вік Євангелії мав бути періодом вибору Його Нареченої, між його двома приходами. В тому часі благословенства мали бути доступними тільки для вибраних, тобто Його Церкви), так Його Другий Прихід має зробити ціну викупу доступною для уздоровлення невибраних в реституції. Отже, має на меті піднесен­ня їх до первісного стану з руїн втраченого образу і подоби Бога, які всі успадковують через гріх Адама.

Таким чином, смерть безгрішного Ісуса становить заслугу, яка є достатньою, аби звільнити всіх людей від беззаконня Ада­мового гріха, і гарантує можливість отри­мати повне визволення від його наслідків, а також дає можливість повернення до первісної Адамової досконалості. Христос повертається на землю, щоб привернути людський рід до славного образу Бога, дати досконале тіло, розум і серце, а також привернути в людському роді прекрасну Божу подобу (тобто дати людству доско­налу владу над райською землею). Всі, які будуть послушні розумним вимогам Тисячолітнього Христового Царства, отри­мають усі ці благословенства. Щоб мати в них участь, всі померлі, котрі не мали можливості стати Нареченою Христа (бо ж до того був запрошений клас віри – ті, які ходять вірою, а не видінням), будуть пробуд­жені і знову житимуть на землі. Бо з якої б причини ця частина класу невіру­ючих, яка випадково живе в часі повер­нення Христа, мала б мати можливість ре­ституції, а ця друга частина невіруючого класу, яка померла раніше, мала б бути виключеною з тих благословенств, якщо Божі дороги є однакові і безсторонні (Єзек. 18:19-32), і якщо в смерті немає переміни характеру?!

Тепер наведемо і пояснимо деякі тексти, які вчать про те, що було по­дано вище:

Дії 3:19-21: «Щоб часи відпочинку [в англ. Біблії є сказано «часи відсвіження» – times of refreshing. Слово «відсвіження» є тут вжите для означення відновлення життя і спричинення росту від дощу, що впав на скошену або спалену траву, до якої є порівняний впавший людський рід (Іс. 40:5,6). Це відсвіження є виразно подане як наслідок панування Христа над люд­ством, скошеним прокляттям, спаленим жорстокими променями гріха (Пс. 72:6,16)] прийшли від обличчя Господнього [в англ. Біблії присутності; в грецькій мові вираз, який означає присутність, це обличчя, тобто лице, що означає ласку (Чис. 6:24-26). Біблія показує, що під час пану­вання гріха людині є показана Божа по­тилиця, а не лице (Єрем. 18:17). Але в часі Тисячоліття, як показує цей уривок, Він поверне Своє лице до людини, лице, яке буде сяяти ласкою, милосердям і прав­дою для направи людини. Зауважте, що це є представлене в наступному вірші, який пов’язаний з поверненням Христа], і щоб послав заповідженого вам [під час Віку Євангелії] Ісуса Христа, що Його небо мусить прийняти [небо має Його затримати – як довго?] АЖ ДО ЧАСУ ВІДНОВЛЕННЯ [РЕСТИ­ТУЦІЇ] всього [кожна прикмета образу й по­доби Божої буде привернена охочим та слухняним в Тисячолітті], про що провіщав [обіцяв] Бог відвіку устами всіх святих пророків Своїх». Цей уривок, безперечно, вчить, що Христос не повернеться аж до часів реституції, часів відпочинку або від­свіження. Тому Він приходить, щоб привер­нути людський рід до первісного стану й відсвіжити його. Святий Петро говорить нам, що про це свідкують всі святі пророки, як підтверджують вищенаведені цитати.

Дії 15:14-17 є наступним уривком в цьо­му напрямку. «Симон [Петро] ось розповів, як зглянувся Бог від початку [від дому Корнилія – Дії 10], щоб вибрати люд [Церкву – Тіло Христа] із поган для Ймен­ня Свого [євреї, сподіваючись лише одного приходу Месії, мали трудність в погоджен­ні своїх надій Його величного панування з висланням Євангелії до поган. Святий Яків поєднує мниме протиріччя і вказує, що є два приходи, і що період часу між ними є за­повнений вибором Нареченої для Христа з євреїв і поган, що потім прийде славне па­нування Месії, і що цей погляд узгоджує факти з Св. Письмом]. І пророчі слова з цим погоджуються, як написано [не має протиріч між вченням про вибір Нареченої Христа та Його благословенням цілого світу людства. Все, що від нас вимагається, так це виразно пам’ятати про різницю часу їх діяльності. Спочатку вибирається Наречена, потім наступає Другий Прихід і панування з благословенням]: «Потому [після вибору Нареченої з поган] вернуся [на­ступить Другий Прихід] і відбудую [піднесу до царського стану] Давидову скинію [дім, сім’ю Давида в більшому сині великого Давида – Ісусі] занепалу [в часі детронізації Седекії в 607 році до н.е., тоді занепав царський дім Давида, тобто перестав панувати], і відбудую руїни її [від часу падіння царського дому Давида Ізраїль як царство був в руїнах, але це царство має бути відбудоване в часі повер­нення Господа, коли буде засвідчено в ці­лому світі про вибір Нареченої Христа – Дії 1:6-8)] і наново поставлю її [Царство – чому Христос повертається і засновує Цар­ство?], щоб шукали Господа люди зосталі [зосталі тут – ті, що залишились, коли частина була забрана; тобто означає, всіх решта, що не мали можливості стати Нареченою, тобто цілий невибраний світ, який складається з живих і померлих] та всі народи [з поган], над якими Ім’я Моє кликано». Є різниця між виразами «люд для Ймення Свого» і «народи, над якими Ім’я Моє кликано». Це така сама різниця, яка існує в способі на­зивання дружини ім’ям її чоловіка і в спо­собі назви в урядових документах якогось майна ім’ям власника. Цей уривок ясно вказує, що наш Господь після вибору Своєї Нареченої повернеться, щоб установити Боже Цар­ство і благословити всіх тих, котрі за­лишаються в часі вибору Церкви. Тому тут говориться про живих і мертвих.

2 Сол. 1:10 вказує, що наш Господь по­вертається не тільки для того, щоб бути прославленим в Своїх святих, але також, щоб вони ним захоплювалися, і щоб віддавали Йому честь ті, які увірують в цей день – день Тисячоліття. Рим. 8:17-21 вказує, що все людське створіння під наслідками прокляття очікує з’явлення синів Божих – Христа і Церкви в славі, які мають зайнятися їх визволенням (дивись також Кол. 3:4). Подібна думка, основана на образі євреїв, що очікували первосвященника, котрий виходив із Скинії під кінець жертвопри­ношень Дня Примирення, щоб їх благо­словити, про що говориться в Євр. 9:28. Там Христос є зображений як такий, що при­ходить знову, щоб благословити тих, котрі на Нього очікують, що, згідно Рим. 8:19, 21 включає цілий людський рід. Псалом 22:28-30 є прекрасним свідоцтвом цієї думки. 28 вірш вказує, що буде загальне навчання і навернення людства з загаль­ним прославленням Бога. 29 вірш говорить, що ці три благословення будуть належати царствам світу, які стануть Царством нашого Бога і Христа в Його діяльності, як Правителя над народами (Об. 11:15). 30 вірш вказує, що всі добрі люди, названі «всі багачі» [в англ. Біблії АRV – «всі товсті»], засвоять собі благословенства Божого Цар­ства і будуть допомагати Божій праці; а померлі – «хто до пороху сходить», тобто ті з померлих, які не могли далі жити, з причини вироку смерті Адама мусили померти, будуть підкорені Господеві. Цей вірш підкреслює той факт, що ті, з яких в цьому житті не був знятий Адамів вирок, і які з цієї причини не могли не померти («і не може себе оживити»), будуть в Цар­стві служити Господеві, внаслідок благословенств Царства.

Псалом 86:9 показує, що всі народи, які були створені («Всі народи, яких Ти ство­рив, поприходять і попадають перед лицем Твоїм, Господи, та Ім’я Твоє славити бу­дуть» – Бог створив всі народи, але вели­чезна більшість із них померла, не просла­вляючи Його), прийдуть до Господа, падаючи перед Його обличчям [див. Об. 15:4]. Цей вірш означає, що вони мусять бути пробуджені, щоб отримати це благословенство, служити і шанувати Бога. Величезна більшість людей не робила цього в своєму теперішньому житті. Цитати з прор. Даниїла 7:13, 14 та Іс. 35:4-10 показу­ють це саме славне благословення, яке буде результатом Другого Приходу Христа. Бла­гословення, які Господь, після повернення, дасть людству, живим і померлим, є пред­ставлені найбільш виразно, найгарніше і в найбільш потішаючий спосіб в Псалмі 72:1-9. Далі, Іс. 25:6-9 є чудовим доказом діяльності Царства після повернення нашо­го Господа. Прекрасні гостини чистої і ожи­вляючої Правди описані в 6 вірші, тоді як інша частина праці Царства, знищен­ня гріха й неправди, описана в 7 вірші (див. 1 Кор. 15:55,56, який на запитання: «Де твоє, смерте, жало?» містить приховану відповідь – «Ніде», бо жало, яким є гріх, перестане існувати). 8 вірш показує, що, як процес вмирання, так і стан смерті, будуть цілком ліквідовані, разом з усіма сльозами і пере­слідуванням праведних, завдяки просла­вленому Божому Царству, для заснування якого повертається Христос. Пояснення Св. Павла, яке стосується 8 вірша, дивись в 1 Кор. 15:55-57 і в 1 Кор. 15:21-26. Порів­няй також 9 вірш  з Рим. 8:19,21.

Уривок з Послання до Рим. 14:9 ви­разно говорить нам, що Христос умер (дав себе як викуп за нас), щоб міг бути Гос­подом та Володарем, як живих так і мерт­вих. Отже, Його смерть буде благословляти в Царстві цілий оживлений Адамів рід. У Посланні до Филип’ян 2:6-8 є описана Його жертвенна смерть; а 9-11 вірші вказують на Його майбутнє вивищення як Володаря (1) цілого неба, що мало місце в часі Його вознесіння, (2) цілої землі, що до цих пір іще не настало, але настане після Його по­вернення в Царстві, і (3) всіх, хто під землею [померлих], що також ще не настало, але станеться в Його Другому Приході і в Цар­стві, коли – як це вже мало місце в небі – кожен язик на землі і під землею визнає Його Господом, а тим самим віддасть славу Богу.

Зауважте також Божу присягу в цій справі, дану в книзі Ісаї 45:22, 23, пам’ятаючи, що ця присяга є основана на угоді, Зв’язаній Присягою, і пояснює цю присягу (Бут. 22:16,18), через яку Бог зобов’язався перед Христом і Церквою – Насінням (Гал. 3:8,16,28,29), що використає їх у благословенні всіх народів землі. В ре­зультаті це приведе до того, що ціла земля буде наповнена Його славою (Чис. 14:21; Пс. 72:19; Іс. 11:9; Авак. 2:14; Мат. 6:10). А оскільки величезна більшість людства по­мерла без благословення, то цей вірш озна­чає пробудження їх зі смерті до благословення. Таким чином, ми бачимо, що шостою ціллю повернення Христа є благословення цілого людства – живих і померлих – мо­жливістю реституції.

ВИПРОБОВУЄ ТА НАГОРОДЖУЄ ВІРНИХ РЕСТИТУЦІОНІСТІВ

(7) Сьомою ціллю повернення нашого Гос­пода є випробування людського роду, чи буде він гідний вічного життя, чи ні, а та­кож винесення в кожному випадку остаточ­ного рішення: вічне життя на землі для вірних реституціоністів, або вічне знищення для злих – в кожному випадку. «Бо прийде Син Людський у славі Свого Отця з Анголами Своїми, і тоді віддасть кожному згідно з ділами його» (Мат. 16:27). Не слід думати, що всі, кому буде дана можливість, ско­ристаються реституцією, тобто повернуться до первісного стану людської досконалості, до Божого образу і подоби і нагороди вічного життя. Тільки тим, які вірно викорис­тають можливості реституції, буде дана удосконалена земля (Відновлений Рай – Іс. 35; 51:3; 66:22; Єзек. 36:35) на вічне жи­тло і царство. Це також показано в Єв. Мат. 25:31-46. А що тільки праведним буде дане вічне життя, то це показано в 46 вірші. 34 вірш показує нам, що вони успадкують землю, а не небо: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу». Ці «вівці» є «дру­гими вівцями», про яких згадує нам Господь в Єв. Івана 10:16, і ми не маємо їх ототожнювати з вівцями Віку Євангелії, тобто з Церквою. Ті будуть тими «другими вівця­ми», реституційними вівцями, які при кінці Тисячоліття будуть мати на своїх серцях написане золоте право любові (Мат. 25:35-40). Отже вони посядуть Царство і почесті, приготовані людству «від закладин світу»; бо Бог створив людство, щоб «панувало над морськими рибами, і над птаством небес­ним, і над кожним плазуючим живим на землі» (Бут. 1:28; Пс. 8:6-9).

Наш Господь скаже Своїм реституцій­ним вівцям, що це земне панування, тобто Царство, яке Він їм дасть при кінці Тисячо­ліття, було приготоване для них («угото­ване вам») від закладин світу. Слово «вам» стосується не Церкви, вибраної зі світу (Ів. 15:19; 17:16), але досвідченого і випробуваного світу людства (Іс. 45:18). Це Царство і почесті, приготовані для людини, є цілком відмінні від небесного Царства, про яке згадує Св. Петро, коли говорить: «На спадщину нетлінну і непорочну та не в’янучу, заховану в небі для вас» (1 Пет. 1:4). Оскільки що Церква під час Віку Євангелії, будучи ви­пробуваною, виявилась вірною, то вона його успадковує і матиме участь зі Своїм Господом (Об. 17:14; 1 Пет. 4:17; Ів. 14:2,3; Рим. 8:17; 2 Кор. 5:1,2; 1 Сол. 4:17). Царство та почесті були призначені для Церкви «перед віками… нам на славу» (1 Кор. 2:7), бо вона була вибрана і призначена в Христі «перше закладин світу» (Еф. 1:4).

Подібно як Церква впродовж цілого Віку Євангелії була цілковито навчена, докладно випробувана, милостиво карана і справе­дливо суджена – «А це доказ праведного Божого суду, щоб стали ви (Церква) гідні Божого Царства, що за нього й страждаєте ви!» (2 Сол. 1:5) – так Бог також «визначив день (Тисячоліття), коли хоче судити по-правді ввесь світ (під час тисячолітнього Дня Суду, коли сатана буде зв’язаний, щоб не зводив уже народи, аж до часу остаточ­ної проби в Малому Періоді, в кінці Тисячо­ліття – Об. 20:3) через Мужа (Христа – Голову і Тіло; 1 Кор. 6:2; Мат. 19:28), що його наперед Він поставив» (Дії 17:31). Ні­хто, ні з Церкви, ні зо світу не отримає віч­ного життя або участі в новому небі та но­вій землі (2 Пет. 3:13; Об. 21:1), якщо спершу не буде навчений дороги, якою має ходити (Пс. 32:8; 25:8,9; Іс. 42:1-4; 1 Тим. 2:3-6), до­бре випробуваний (Пс. 139:23,24; Єр. 11:20; 2 Сол. 1:4,5; Як. 1:12) і вправлений або ж караний (Євр. 12:8,11; 1 Кор. 11:31,32; Іс. 26:9) задля направи і розвитку характеру, придатного до вічного життя.

Реституціоністи, які внаслідок світла Правди, даної в тисячолітньому Дні Суду, будуть відповідно вправлятися через нага­дування, замірене для їхньої направи й удо­сконалення (одні отримають більше, а інші менше кари – Луки 12:47,48), а також вір­но встоять в пробах, яким вони будуть піддані (Повт. 13:3) щодо задас Правди і праведності, отримають землю, на якій во­ни будуть жити навіки, як вічну спадщину (Пс. 37:9,11,29,34). Але всі ті з-поміж люд­ства, котрі відмовляться від направлення під сприятливими умовами тисячолітнього Дня Суду, будуть знищені другою смертю; такі помруть повторно і навіки перестануть існувати (Дії 3:22,23; Пс. 37:9,10,20,28,34-36; Об. 20:14,15; 21:8). Усі, зображені в «козлах» з приповісті нашого Господа, які тільки поверхнево реформуються під час Тисячоліття, але не будуть мати любові до Бога, любові, написаної на своїх серцях, ані не виявлять її до ближніх, будуть вкине­ні в огонь вічний (вічне знищення – Пс. 145:20; Овд. 16), приготований дияволу і його ангелам (Євр. 2:14; Об. 20:9), і отак «ці підуть на вічную погибіль» [грецьке kolasіп означає дослівно – відтяття; див. трак­тат про «Ад Біблії»], «Во­ни кару приймуть, – вічну погибіль від лиця Господнього» (2 Сол. 1:9), але «правед­ники (підуть) на вічне життя» (Мат. 25:41,46). «Бо заплата за гріх – смерть, а дар Божий – вічне життя» (Рим. 6:23). Отже, Ісус довершить цю сьому ціль Свого по­вернення на землю, тобто індивідуальне випробування кожної людини, чи гідна во­на чи не гідна вічного життя, і винесе в кожному випадку остаточне рішення: вічне життя – для праведних, а вічне знищення – для злих.

ТР № 186,187, ’59:137,157; Е 17, розділ 1;

Теперішня Правда №10, квітень-грудень 1997