1Том, 5 Розділ – “Таємниця Захована Від Віків і Поколінь а Тепер Виявлена Його Святим” (Кол 1:26)

РОЗДІЛ V

«ТАЄМНИЦЯ, ЗАХОВАНА ВІД ВІКІВ І ПОКОЛІНЬ, А ТЕПЕР ВИЯВЛЕНА ЙОГО СВЯТИМ» (Кол. 1:26)

  Проблиск світла першої обітниці – Обітниця Авраамові – Відкладена надія – Таємниця починає відкриватись в день П’ятидесятниці – що є цією таємницею – Чому ця таємниця так довго приховується – Для світу все ще таємниця – У відповідний час вона буде об’явлена для всіх – Коли ця таємниця буде довершена.

  Хоча людство було під впливом зла і було не в змозі зрозуміти його необхідність, Бог неодноразово згадував про Свій намір відродити та благословити його через майбутнього Визволителя. Але хто мав бути цим Визволителем, було таємницею протягом чотирьох тисяч років, і почало ясно відкриватися лише після воскресіння Христа, на початку Християнського або Євангельського віку.

Оглядаючись на минуле, до часу, коли життя та щастя Едему було втрачене нашими прабатьками, ми бачимо, як на них прийшла справедлива кара за гріх; як вони були сповнені смутку і без промінчика надії, за винятком того, що почерпнули з неясного твердження про те, що насіння жінки зітре голову змієві. Хоча, в світлі подальшого розвитку, це твердження має для нас велике значення, для них воно було лише тьмяним проблиском світла. Майже дві тисячі років проминули без жодних доказів його сповнення.

Приблизно через дві тисячі років після того Бог покликав Авраама та пообіцяв, що його насіння благословлятиме всі народи землі. Здавалося, що виражений раніше намір Бога був ще в силі, і тепер Він збирався його виконати.

78

Час минав. Обіцяна земля Ханаан ще не була під його володінням; Авраам з Сарою старіли, так і не маючи нащадка. Авраам вирішив, що повинен допомогти Богові виконати Його обітницю; так народився Ізмаїл. Але ця допомога не була потрібною, тому що в свій час народився Ісаак, дитя надії та обітниці. Тоді здавалося, що прийшов той, хто має правити та благословляти народ. Але ні, минали роки, і Божа обітниця, здавалося, не справдилася, тому що Ісаак помер, як також його нащадок Яків. Але віра деяких все ще твердо трималась обітниці, будучи підтримувана Богом, тому що заповіт, «що склав Він його з Авраамом», Бог підтвердив «присягою… для Ісака і… для Якова, Ізраїлеві – заповітом навіки» (1 Хр. 16:16,17).

Коли зі смертю Якова його нащадки вперше були названі Дванадцятьма Поколіннями Ізраїлю та визнані Богом «вибраним народом» (Бут. 49:28; Повтор. 26:5), здавалося, що сподівання про те, що цей народ, як одне ціле, як обіцяне насіння Авраама, оволодіє Ханааном і управлятиме світом та благословлятиме його, ось-ось здійсниться, тому що вони, маючи прихильність Єгипту, вже ставали сильною нацією. Але надія була майже зруйнована і обітниця майже забута, коли єгиптяни, намагаючись здобути над ними контроль, тримали їх за рабів протягом довгого часу.

Божа обітниця дійсно була окута таємницею, і Його дороги, здавалось, неможливо збагнути. Проте, в належний час прийшов Мойсей, великий визволитель, через якого Бог вивів їх з неволі, чинячи для них великі чудеса. Перед входом в Ханаан цей великий визволитель помер; але як речник Господа він сказав: «Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій» (Повтор. 18:15; Дії 3:22). Це дало можливість ще глибше зазирнути в Божий план, показуючи, що не лише їх народ в цілому буде якось пов’язаний з майбутньою працею

79

управління та благословення, але, що з-поміж них буде вибраний хтось один, що має провадити до перемоги та до виконання цієї обітниці. Тоді Ісус Навин, ім’я якого означає «визволитель» або «спаситель», став їх провідником і під його керівництвом вони здобули великі перемоги, і дійсно ввійшли в землю, обіцяну в завіті. Тоді дійсно здавалося, що прийшов справжній лідер, і що обітниця близька до виконання.

Але Ісус Навин помер, і вони, як народ, не зробили жодного поступу аж до часів, коли їх царями стали Давид та Соломон. Саме тоді вони досягли зеніту своєї слави. Але незабаром, замість того, щоб побачити виконання обітниці, вони були позбавлені своєї сили і стали сплачувати данину іншим народам. Деякі з них міцно трималися Божої обітниці, хоча і надалі виглядали великого визволителя, котрого Мойсей, Ісус Навин, Давид та Соломон були лише образами.

Приблизно тоді, коли народився Ісус, всі люди були в очікуванні Месії, майбутнього царя Ізраїлю, а через Ізраїль – цілого світу. Але сподівання Ізраїлю на славу та честь майбутнього царя, навіяне образами та пророцтвами про його велич та силу, призвело до того, що вони не зауважили інших образів і пророцтв, які вказували на діло страждання та смерті для викупу грішників, що було необхідним, перш ніж зможуть прийти благословення. Це було показано в образі Пасхи перед тим, як вони вийшли з Єгипту, в забитті тварин на жертвоприношення завіту Закону (Євр. 9:11-20; 10:8-18) і в жертвах Примирення, що рік-за-роком постійно приносились священиками. Вони також не зауважили слів пророків, «коли Він сповіщав про Христові страждання та славу, що прийдуть по них» (1 Пет. 1:11). Таким чином, коли Ісус прийшов як жертва, вони не прийняли Його; вони не пізнали часу своїх відвідин (Лук. 19:44). Навіть Його найближчі послідовники були дуже збентежені, коли Ісус помер;

80

і вони з сумом сказали: «А ми сподівались були, що це Той, що має Ізраїль визволити» (Лук. 24:21). Очевидно, вони покладали на Нього дещо не ті надії. Вони не зауважили, що смерть їх провідника була гарантією Нової Угоди, під якою мали прийти благословення, як частина виконання завіту обітниці. Та коли вони побачили, що Ісус повстав з гробу, їх зів’ялі надії знову почали оживати (1 Пет. 1:3), і коли Він вже збирався залишити їх, вони запитали про свою надію, яку так довго плекали і яка часто відкладалась, кажучи: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» Те, що їх надії були переважно властиві, хоча вони могли й не знати про час їх виконання, очевидно зі слів Господа: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй» (Дії 1:6,7).

«Яким тепер буде поворот Божого плану?» – повинні були запитати себе учні Ісуса, коли Він вознісся; бо ми маємо пам’ятати, що наш Господь навчав про Царство переважно в притчах та незрозумілою мовою. Він сказав до них: «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди». Він «навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 16:12,13; 14:26». Отож, вони не могли зрозуміти це перед тим, як прийшли благословення П’ятидесятниці.

Навіть тоді потрібно було ще трохи часу, аби вони могли ясно та вповні зрозуміти працю, яка мала бути виконана, та її стосунок до первісної угоди (Дії 11:9; Гал. 2:2,12,14). Та, очевидно, навіть перед тим, як вповні і ясно зрозуміли, вони були вжиті як речники Бога, і їх натхнені слова були, напевно, більш ясним та глибоким викладенням правди, аніж вони самі собі могли усвідомити.

81

Наприклад, читаємо промову Якова, в якій він каже: «Симон ось розповів, як зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поган для ймення Свого [наречену]. І пророчі слова з цим погоджуються, як написано: „Потому [коли закінчиться вибір цього люду з язичників] вернуся і відбудую Давидову скинію занепалу [земне панування], і відбудую руїни її, і наново поставлю її”» (Дії 15:14-16).

Завдяки Божому провидінню, виявленому в звіщенні Євангелії Петром першому наверненому поганинові і Павлом поганам загалом, Яків почав розуміти, що під час цього віку віруючі євреї і погани мали бути однаково наділені ласкою. Тоді він звернувся до пророцтв і побачив, що так було написано; і що після того, як праця цього Євангельського віку буде виконана, обітниці для тілесного Ізраїлю будуть виконані. Поступово велика таємниця, що так довго приховувалася, почала ставати для деяких зрозумілою – для святих, особливих «приятелів» Бога.

Павло заявляє (Кол. 1:27), що таємниця, яка була захована від віків і поколінь, а тепер була виявлена Його святим, це

«Христос у вас, надія слави»

Це велика Божа таємниця, яка була захована від усіх попередніх віків, і все ще захована від усіх людей, за винятком особливого класу – святих або посвячених віруючих. Але, що означають слова «Христос у вас»? Нам відомо, що Ісус був помазаний святим Духом (Дії 10:38), і тому ми визнаємо, що Він Христос, – помазаний, – тому що слово Христос означає помазаний. Також Апостол Іван каже, що помазання, яке ми (посвячені віруючі) прийняли, воно в нас залишається (1 Ів. 2:27). Отже святі цього Євангельського віку є помазаною громадою – помазаними на царів і священиків Богові (2 Кор. 1:21; 1 Пет. 2:9); і разом з

82

Ісусом, їх головою і Господом, вони становлять Помазанця Єгови – Христа.

Погоджуючись з цим вченням Івана, що ми також є помазані, Павло запевняє нас, що цією таємницею, яка трималась в таємниці в минулих віках, а тепер стала відкрита святим, є те, що Христос (Помазаний) «не є один член, а багато», так як людське тіло одне, але має багато членів; але, як всі члени тіла, хоча їх багато, є одним тілом, так є і з Помазанцем – Христом (1 Кор. 12:12-28). Ісус помазаний бути Головою і Господом над Церквою, що є тілом Його (або його нареченою, як представлено в іншому образі – Еф. 5:25-30), і разом вони складають обіцяне «Насіння» – Великого Визволителя: «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці» (Гал. 3:29).

Апостол старанно захищає Христа від будь-якого надуманого твердження, кажучи про Ісуса, що «все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все – за Голову Церкви, а вона – Його тіло», «щоб у всьому Він мав першенство» (Еф. 1:22; Кол. 1:18). Тож, навівши образ людського тіла, він прекрасно і переконливо показує наш близький зв’язок. Про цю саму спільність Ісус навчає, кажучи: «Я – Виноградина, ви – галуззя» (Ів. 15:5) .

Наша спільність з Господом Ісусом як членів Христа, помазаної громади, добре проілюстрована в образі піраміди.

Наріжний камінь є сам по собі досконалою пірамідою. Інші камені можуть будуватися під ним і, якщо будуть в гармонії з усіма відповідними лініями наріжного каменя, всі разом будуть досконалою пірамідою. Як прекрасно це ілюструє наше становище членів «Насіння» – «Христа». Об’єднані разом і в досконалій гармонії з нашим Головою, ми, як живе каміння, є досконалими; відокремлені ж від Нього – ми ніщо.

83

Ісус, як досконала істота, був високо піднесений, і тепер ми доручаємо себе Йому, щоб могли бути сформовані та приведені в порядок згідно Його прикладу, і щоб могли будуватися в Божий дім. У звичайній будівлі немає головного наріжного каменя, але в нашій будівлі є один головний наріжний камінь, «верхній камінь», як написано: «Ось кладу Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного», «приступайте до Нього, до Каменя живого… і самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви* приємні для Бога через Ісуса Христа» (2 Пет. 2:4-6). І ми сподіваємось, що об’єднання Ісуса, «Голови», і «Церкви, яка є Його тілом», скоро буде завершене.

Отже, улюблені, ми мусимо перетерпіти багато обтісування та полірування, зазнати багатьох змін і значного допасування за Його прикладом під керівництвом великого Майстра-будівничого; і для того, щоб в нас спостерігалися вміння та досконалість будівничого, нам потрібно буде впевнитись, що ми не маємо власної впертої волі, яка б противилась і перешкоджала виконанню Його волі в нас; ми повинні бути дуже щирими та покірними – «майте покору один до одного, бо Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать».

_______________

* Синайський Манускрипт не вживає слово «духовні» перед словом «жертви».

84

Тож ми повинні покоритися під міцну Божу руку, щоб Він нас свого часу повищив (1 Пет. 5:5,6), як повищив нашого Голову і Попередника (Фил. 2:8,9).

Це дійсно чудове послання, і коли ми приходимо до Божого Слова, щоб дізнатися про наш величний високий поклик, то знаходимо, що всі пророки красномовно проголошували благодать (ласку або благословення), що має прийти для нас (1 Пет. 1:10); тоді як типи, притчі і досі неясні висловлювання стали тепер висвітлені, проливаючи своє світло на «вузьку дорогу», по якій громада помазаних (Христос) покликана бігти за нагородою, що була виставлена перед нашими очима. Це дійсно була таємниця, про яку раніше ніхто не думав – що Бог має намір воскресити не лише Визволителя, тому що цей Визволитель складається з багатьох членів. Це «високий поклик», досягти якого мають привілей посвячені віруючі Євангельського віку. Ісус не намагався відкрити це для учнів, коли вони були звичайними людьми, але чекав до П’ятидесятниці, коли вони були помазані – сплоджені до нової природи. З пояснення Павла ми знаємо, що ніхто окрім «нових створінь» не може тепер оцінити чи зрозуміти цього високого поклику. Він каже: «Ми говоримо Божу мудрість [план] у таємниці, приховану, яку Бог перед віками призначив нам на славу, яку ніхто з володарів [правителів] цього віку не пізнав… як написано: “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!” А нам Бог відкрив це Своїм Духом» (1 Кор. 2:6-14).

У своєму посланні до Галатів Ап. Павло відкриває цілу таємницю, показуючи, як має виконатися Авраамова угода. Він показує, що Закон, даний Ізраїлеві, не відміняє першої угоди (Гал. 3:15-18), і що насінням Авраама, яке має благословити всі народи, є Христос (16 в.). Продовжуючи вже згадану думку,

85

що Христос включав усіх помазаних Духом, він каже: «Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися… А коли ви Христові, то ви [разом з Ісусом] Авраамове насіння й за обітницею [даною Авраамові] спадкоємці» (27,29 в.). Продовжуючи розвивати цю думку, він показує (Гал. 4), що Авраам був образом Єгови, Сара – образом угоди або обітниці, а Ісаак – образом Христа (голови і тіла); потім додає: «А ви, браття, діти обітниці за Ісаком» (28 в.). Таким чином, Божий план був захований в типах, поки Євангельський вік не започаткував розвитку Христа.

Існувала потреба в тому, щоб тримати цю таємницю захованою, інакше цього не було б. Це було необхідним, тому що, якби людству був вповні об’явлений цей план, то це його порушило б. Якби люди знали його, то не розп’яли б Господа слави та Церкви, що вона Його тіло (1 Кор. 2:8). Якби цей план не тримався в таємниці від світу, то це не лише завадило б смерті Христа, як ціні відкуплення людини, але також завадило б пробі віри Церкви, як учасників Христових страждань; бо: «світ нас [як Його співспадкоємців] не знає тому [з цієї ж причини], що Його не пізнав» (1 Ів. 3:1).

Крім того, що Божий план та Христос, який Сам є втіленням цього плану, є великою таємницею для світу, також особливий спосіб покликання цього малого стада до шляху, яким воно має йти, відзначає його членів як «особливий народ». Це було таємницею для світу: чому особа з такими здібностями як Ісус з Назарету віддавала свій час і таланти в такий спосіб, тоді як, зосередившись на політиці, законі, торгівлі чи популярній релігії, можна було б стати видатним та шанованим? В людських очах Він безглуздо

86

змарнував Своє життя, і вони казали: «Він демона має, і несамовитий». Його життя і науки були для них таємницями. Вони не розуміли Його.

Апостоли та їх співтовариші також були таємницею для світу, залишивши свої успішні заняття і т.п. заради того, щоб проголошувати прощення гріхів через смерть зневаженого та розп’ятого Ісуса. Ап. Павло залишив високе становище і суспільний вплив, щоб працювати своїми руками і проповідувати Христа і невидиму корону для всіх віруючих, які б пішли в Його сліди. Це було настільки таємничим, що деякі сказали: «Дурієш, ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму». І всі, які йшли в такий спосіб слідами Вчителя, подібно Павлу, вважаються нерозумними ради Христа.

Але Божий план не буде завжди окутаний таємницею, тому що світанок Тисячолітнього Дня принесе більше Божого світла для людей, і «знання Господа наповнить всю землю». Сонце Праведності, яке зійде з лікуванням у своєму промінні, розсіє темряву незнання – це Христос в Тисячолітній славі, і не лише Голова, але й члени Його тіла; бо написано, що коли ми терпимо з Ним, то будемо також і прославлені з Ним. «Коли з’явиться Христос, наше життя, тоді з’явитеся з Ним у славі і ви». «Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця» (Рим. 8:17; 2 Тим. 2:11,12; Кол. 3:4; Мат. 13:43).

Обітниці, яким ми віримо, і надії, які плекаємо, здаються тепер для всіх, за винятком сплоджених до нового розуму через отримання «розуму Христового», примарними і занадто неправдоподібними, аби їх можна було прийняти чи відповідно до них поступати. В майбутньому віці, коли Бог «виллє духа на кожне тіло», як в теперішньому віці Він виливає його на Своїх «рабів та невільниць», тоді дійсно всі зрозуміють і оцінять обітниці, які тепер зрозуміло «мале стадо»;

87

вони радітимуть в послуху та очікуванні Церкви, кажучи: «Радіймо та тішмося, і даймо славу Йому, бо весілля Агнця настало, і жона Його себе приготувала» (Об. 19:7). Вони радітимуть прославленню Церкви, через яку благословення спливатимуть тоді на них; і коли вони усвідомлять, що «великі і дорогоцінні обітниці», які успадкує Помазанець (голова і тіло), призначені не для них, але що вони виконались на нас, тоді вони отримають благословення з лекції, проілюстрованої в Церкві; і коли побіжать за запропонованими їм тоді благословеннями, вони скористаються прикладом Церкви і славитимуть за неї Бога. Але це знання не викличе заздрощів, тому що під новим порядком речей їх покликання до досконалої людської природи буде цілком достатнім для них і здаватиметься для них більш бажаним, аніж зміна природи.

Тоді довершиться «таємниця»; тому що світ побачить, що це був дух Божий у Христі, і дух Христів в нас (Бог, об’явлений в тілі), якого вони раніше неправильно розуміли. Тоді вони побачать, що ми не були божевільними чи нерозумними, але, що ми обрали кращу частку, коли бігли за невидимими для них, але вічними багатством, славою та короною.

Якщо говорити про час, то Божа таємниця буде довершена в період звучання сьомої (символічної) сурми (Об. 10:7). Це стосується таємниці в обох значеннях, в яких вона вживається: тоді стануть відомі і будуть ясно бачені таємниці або приховані обриси Божого плану; а також «таємниця Бога», Церква, втілення цього плану. Обидві будуть тоді довершені. Таємний, прихований план відшукає повне, ціле число членів Христового тіла, а отже воно, тіло Христа, буде довершене. Цей план перестане

88

бути таємницею, тому що більше не буде потреби в його таємничості. Велич таємниці, що так довго трималась в секреті, і прихованих обітниць, типів і образів, а також чудова благодать, дарована цим покликаним до співучасті в цій таємниці (Еф. 3:9), наводить нас на думку, що діло, яке наступить після її виконання, з причини якої Єгова протягом шести тисяч років тримав людство в очікуванні та надії, мусить бути величезним, грандіозним ділом, вартим таких великих приготувань. Яких же благословень ми можемо сподіватися для світу, коли буде знята завіса таємниці і проллються рясні дощі благословень! Це те, за чим все створіння зітхає і мучиться аж досі, очікуючи довершення цієї таємниці – з’явлення Синів Божих, обіцяного «Насіння», в якому всі благословляться (Рим. 8:19,21,22).

Господній День Жертвування

Приношу я Тобі:
Кожний серця стук – Він Твій;
Узи людські всі свої;
Кожну радість й кожний біль,
Кожну думку в голові,
Блаженний Бог.
Всі надії, страхи всі;
Сльози, усмішки свої;
Кожну пісню, кожний гімн,
“Laudamus Te”.

Господи, це все візьми,
Духом Своїм огорни,
І прослався у мені,
О, славний Ти!
Словом Своїм це примнож,
Сили, ласки дай також,
О, яка любов в Тобі!
Перший і Останній Ти!