Читати передмову Автора Читати Зміст
РОЗДІЛ I
“НА ПОЧАТКУ”
РІЗНОМАНІТНІ ПОЧАТКИ – ЗЕМЛЯ БУЛА – ТВОРЧИЙ ТИЖДЕНЬ ДЛЯ ЇЇ ВПОРЯДКУВАННЯ – ТРИВАЛІСТЬ ДНІВ-ЕПОХ – ПРОФЕСОР ДАНА ВИЗНАЄ НЕПРИЙНЯТНІСТЬ ГІПОТЕЗ НАУКОВЦІВ – СТІЙКІСТЬ ВИДІВ СПРОСТОВУЄ ТЕОРІЮ ЕВОЛЮЦІЇ – ГОЛУБИ МІСТЕРА ДАРВІНА – ТЕОРІЯ КОСМОГОНІЇ – НАДІЙНІ СВІДЧЕННЯ ПРОФЕСОРІВ СІЛЛІМАНА І ДАНА – ПЕРШИЙ ТВОРЧИЙ ДЕНЬ-ЕПОХА – ДРУГИЙ – ТРЕТІЙ – ЧЕТВЕРТИЙ – П’ЯТИЙ – ШОСТИЙ – ЛЮДИНА, ВОЛОДАР ЗЕМЛІ, СТВОРЕНА НА ЗОРІННІ СЬОМОЇ ЕПОХИ – ПІДСУМОК “МІСЦЯ ЗУСТРІЧІ ГЕОЛОГІЇ ТА ІСТОРІЇ” СЕРА ДЖ. В. ДОВСОНА, ДОКТОРА БОГОСЛОВ’Я, ЧЛЕНА КОРОЛІВСЬКОГО ТОВАРИСТВА – СЬОМИЙ ДЕНЬ-ЕПОХА ТВОРЧОГО ТИЖНЯ – ЙОГО ТРИВАЛІСТЬ – ЙОГО ВІДПОЧИНОК – ЙОГО ЦІЛЬ І РЕЗУЛЬТАТ – ВЕЛИКИЙ ЮВІЛЕЙ, НЕБЕСНИЙ І ЗЕМНИЙ, ПРИ ЙОГО ЗАКІНЧЕННІ
Єгова має багато виконавців, у Нього безліч засобів, пов’язаних з тою чи іншою рисою Його творення, але за ними всіма стоїть Його власна творча мудрість і сила. Він один є Творцем і, як підтверджує Писання, все “діло Його досконале”. Він може дозволити злим ангелам і злим людям спотворювати й неправильно використовувати Його досконале діло, але Він запевнює нас, що недовго злу буде дозволено нищити й шкодити. У кінцевому результаті, коли Він стримає та знищить зло, ми побачимо, що Він дозволив його тільки для того, аби випробувати, перевірити, очистити, покращити і щоб зробити власну святість, милостивий характер і план яскравішими в очах усіх Його розумних створінь.
Коли в Бутті ми читаємо: “На початку Бог створив небо і землю”, – нам слід пам’ятати, що цей початок стосується не Всесвіту, а лише нашої планети. Це тоді “разом співали всі зорі поранні” і всі ангельські Божі сини “радісний оклик здіймали”, – коли [18] Господь закладав основи землі й “коли хмари поклав за одіж йому, а імлу за його пелюшки” (Йов. 38: 4-11). Та в Біблії згадується більш ранній початок – початок перед створенням тих Божих ангельських синів. Ми читаємо: “Споконвіку було Слово [Лоґос], а Лоґос в Бога було, і бог було Лоґос. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього” (Ів. 1: 1-3). (Дивіться V Том, 3 розділ). Оскільки Сам Єгова є від вічності до вічності, Він не має початку. “Єдинородний” є високо відзначений над всіма іншими істотами як “Початок Божого творива”, “Роджений перш усякого творива” (Об. 3: 14; Кол. 1: 15). У свою чергу з’явилися інші початки, коли один за одним були створені різноманітні ангельські ранги. І ці початки мали місце раніше, щоб їхні воїнства могли вигукувати з радості, коли розпочиналося творення землі, описане в Бутті.
Критично вивчаючи вислови Буття, ми бачимо, що проводиться різниця між створенням неба й землі (вірш 1) і їх подальшим врегулюванням чи упорядкуванням, а також наступним створенням рослинного й тваринного світу. Саме ця подальша діяльність описана як божественна праця шести епохальних днів. 2 Вірш розповідає нам про те, що на самому початку першого дня творчого тижня земля була – хоч і без вигляду (порядку) й пуста (порожня) – пустинна, порожня і темна. Слід звернути пильну увагу на цей важливий пункт. Якщо його визнати, то він відразу підтверджує свідчення геології в цьому відношенні. І хоч нам доведеться спростувати деякі підрахунки геологів, ми готові негайно визнати й залишити без обговорення все, з чим не потрібно боротися в захисті Біблії. Біблія не говорить про те, скільки часу пройшло від початку, коли Бог створив небо і землю, до початку творчого тижня, використаного для її вдосконалення для людини. І геологи не мають спільної думки [19] щодо періоду цього інтервалу, а деякі впадають у крайність, висуваючи неймовірні гіпотези про мільйони років.
Отже, переходячи до творчого періоду – впорядкування всього на нашому небі й землі, щоб приготувати Божий Рай для вічного дому людини, – ми звертаємо увагу на те, що про ці “дні” ніде не сказано як про двадцяти чотирьох годинні дні. А тому ми не мусимо ставити їх у такі рамки. Ми бачимо в Біблії, що слово день означає епоху або період. Той факт, що найчастіше воно вживається стосовно двадцяти чотирьох годинного періоду, не є аргументом, адже є написано про “день випробування в пустині… сорок літ” (Пс. 95: 8-10 – пер. Турк.), а часом “день” або “час” представляє рік (4 М. 14: 33, 34; Єз. 4: 1-8), а також є твердження Апостола: “У Господа один день немов тисяча років” (2 Петр. 3: 8). Немає сумніву, що ці дні-епохи не були сонячними днями, бо написано, що сонця не було видно аж до четвертого дня – четвертої епохи.
Сподіваємося, наші читачі погодяться з тим, що хоч тривалість цих днів-епох не вказана, ми слушно можемо припустити, що вони були однаковими періодами через їх тісну спорідненість як елементів одного творчого тижня. Отже, якщо ми зможемо отримати логічний доказ щодо тривалості одного з цих днів, то матимемо повне право припустити, що інші мали таку саму тривалість. І ми маємо задовільний доказ того, що один із цих творчих “днів” був періодом семи тисяч років, а тому весь творчий тиждень становитиме 7 000 х 7 = 49 000 років. І хоча цей період є надзвичайно малим у порівнянні з деякими геологічними припущеннями, він, на нашу думку, є цілком достатнім для тої згаданої праці, яка в ньому виконувалася – впорядкування й наповнення землі, яка вже “була”, існувала, хоч “без вигляду і невпорядкована [без порядку і порожня]” (пер. Турк.).
Професор Дана, коментуючи дані, на яких науковці базують свої припущення, а також методи підрахунку, якими вони користуються, говорить:
[20] “У підрахунках тривалості часу на основі товщини нашарування завжди є велика непевність, що випливає із залежності цієї товщини від постійного осідання [регулярного осідання землі]. У підрахунках, зроблених на основі алювіальних покладів [ґрунт, відкладений з води], коли дані базуються на товщині накопичень за подане число років (скажімо, за останні 2 000 років), це сумнівне джерело підриває весь підрахунок від його початку й робить його майже, якщо не зовсім, даремним… Коли підрахунок… базується на кількості детриту [дрібних рештків], нанесеного потоком, він має більшу цінність, та навіть тут є джерело великого сумніву”.
Давайте розглянемо цю справу з точки зору Біблії, вважаючи її божественним об’явленням і будучи абсолютно переконаними в тому, що які б розбіжності не виникали між Біблійним свідоцтвом і гіпотезами геологів, помилятимуться останні, чиї філософії ще не отримали повного наукового підґрунтя чи доведення.
До того ж недоречно припускати, що той, хто писав книгу Буття, знав усе про те, про що писав, – про тривалість цих днів та їх точні результати. Ми приймаємо розповідь Буття як частину великого божественного об’явлення – Біблії – і бачимо, що її велична мова в кількох реченнях дивовижно підтверджується найбільш критичними науковими дослідженнями. А от жодна з “релігійних книг” язичників не містить нічого на цю тему, крім абсурдних висловів.
Що за велич простоти в тих перших словах об’явлення: “На початку Бог створив”. Це відповідає на перше питання розуму: “Звідки я взявся і перед ким несу відповідальність?” Справді шкода, що деякі найсвітліші розуми нашого світлого дня поміняли цю думку про розумного Творця на визнання сліпої сили, що діє за законом еволюції та виживання найсильніших. І, на жаль, ця теорія не лише знайшла широке прийняття в найвищих наукових колах, але поступово впроваджується в підручники наших загальноосвітніх шкіл.
Так, лише дехто наразі насмілюється повністю заперечувати [21] Творця, але навіть побожні люди під впливом цієї теорії підривають засади своєї віри й віри інших, коли стверджують, що створення – це лише панування Закону Природи. Не заглиблюючись у те, що було до того, вони припускають, що наше сонце викинуло величезний об’єм газів, які в кінцевому результаті ущільнилися та сформували нашу землю; що згодом утворилася протоплазма, з’явився маленький мікроорганізм, мікроб, хоч вони не знають, як. Вони мусять визнати, що потрібна божественна сила, щоб дати навіть цей малий початок життя, але вони й для цього старанно шукають якогось Закону Природи, так наче зовсім не потребують Бога-Творця. Стверджується, що це відкриття зараз майже повністю довершене. Ці “слуги” думають і говорять про Природу як про Бога: її діла, її закони, її відплата тощо – справді глухий і сліпий бог!
Вони стверджують, що за уставами Природи протоплазма розвинула мікроб, чи мікроорганізм, котрий звивався й викручувався та й породив власні види, а тоді, побачивши потребу у хвості, розвинув і його. Згодом один із його ще розумніших потомків прийшов до висновку, що йому потрібні плавники, тож він розвинув і їх. Потім інший, втікаючи від голодного брата й вискочивши з води, збагнув, що плавці треба дальше розвинути як крила, і йому сподобався цей новий стиль. Тому він залишився на суші, а тоді вирішив, що було би зручно мати ноги й пальці, і розвинув і їх. Інші з цієї родини пішли за іншими “фантазіями”, яких у них, вочевидь, було неймовірно багато, про що свідчить велике розмаїття тварин навколо нас. Однак у свій час один із тих нащадків першого мікроорганізму, які досягнули рівня розвитку мавпи, уявив собі в розумі шляхетний ідеал. Він сказав собі: “Я відкину хвіст і перестану користуватися руками як ногами, скину волосяне покриття, розвину ніс, чоло й мозок із моральними та розумовими органами. Я носитиму пошитий кравцем одяг і високий шовковий капелюх, назву себе професором Дарвіном, Доктором Канонічного та Цивільного Права, і запишу історію своєї еволюції”.
[22] Про те, що містер Дарвін був здібним чоловіком, свідчить його успіх у нав’язуванні своєї теорії іншим людям. Однак віддана Божа дитина, яка вірить у особистого Творця і яка не готова необдумано відкинути Біблію як Його об’явлення, швидко зможе побачити софістику теорії містера Дарвіна. Немає нічого особливого в твердженні містера Дарвіна, що серед його голубів він зміг розвинути певні породи з особливими рисами: з пір’ям на ногах, з коронами на голові, надутими шиями тощо. Інші робили те саме з домашніми птахами, собаками, конями і т. п., а флористи експериментували з квітами, кущами тощо із таким самим результатом. Новинка містера Дарвіна – це теорія, що всі форми життя еволюціонували зі спільного початку.
Але досліди містера Дарвіна з голубами, як і всі інші досліди селекціонерів рослин чи тварин, тільки ще раз підтвердили Біблійне твердження, що Бог створив кожне створіння за власним родом. Існують дивовижні можливості різноманіття в кожному роді, але роди змішати неможливо, і створити нові роди неможливо. Найбільше, що вдалося досягнути, – це мул, але всі знають, що нові види, виведені таким чином, не мають здатності відтворювати свій рід. Більше того, містер Дарвін мусив зауважити (так само, як інші), що його “вишуканих” голубів доводилося тримати абсолютно окремо від інших представників їхнього роду, бо інакше вони швидко переродилися б до звичайного рівня. Але в природі ми бачимо розмаїття видів, “кожний за родом своїм”, абсолютно окремих один від одного, які зберігаються такими без будь-якої штучної огорожі і т.п. – зберігаються такими законом свого Творця. Ми, віруючі в особистого Творця, можемо не сумніватися, що людські здогади втратили правду настільки, наскільки зігнорували нашого Бога, Його мудрість і Його силу, описану в Бутті.
Напевно, ніщо так не затьмарило й не підірвало віру в Бога як Творця і віру в те, що розповідь Буття є Його об’явленням, як хибне розуміння, що дні-епохи Буття – це двадцяти чотирьох годинні дні. Різноманітні нашарування гірських порід і глини безсумнівно [23] доводять те, що представлені в них великі зміни зайняли довгий період часу. І коли ми переконуємося в тому, що Біблія вчить про день-епоху, то готові слухати скелі, які дають точно таке саме свідчення, як запис Біблії. І наша віра в неї сильно зміцнюється. Ми відчуваємо, що покладаємося не на власні або чиїсь здогадки, а на Слово Творця, всесторонньо засвідчене фактами природи.
ТЕОРІЯ КОСМОГОНІЇ
Для користі деяких наших читачів ми коротко викладемо один із поглядів на творчий тиждень, відомий як “Теорія Вайла*” або “Теорія Купола”, яка особливо імпонує автору. Згодом ми спробуємо простежити відповідність між цим поглядом і розповіддю Буття 1: 1 – 2: 3.
*Ісаак Н. Вайл, написав дві книги про походження землі. Одна називається “Кільцева система землі”, а інша – “Води над твердю”. Це геологічне дослідження було опубліковане в 1886 р. Брат Рассел використав це пояснення в першій частині Фотодрами”.
Починаючи з обставин, згаданих у Бутті 1: 2 (“А земля була” пуста, порожня і темна), мудра людина не намагатиметься вгадати те, чого Бог не відкрив, – те, як Він попередньо зібрав докупи атоми землі. Те, що невідкрите, належить Богові, і нам слід терпляче чекати на Його подальші об’явлення в належний час. Озброївшись киркою, лопатою та критичним оком, людина дізналася, що земна кора складається з різних шарів чи пластів, розташованих один над одним. Усі вони дають докази того, що колись були м’якими й вологими, за винятком основних гірських порід, на яких ці шари чи пласти (з різною регулярністю) сформувалися. Ці основні гірські породи ясно свідчать про те, що вони колись були м’якими й рідкими від високої температури. І науковці загалом погоджуються з тим, що не так вже й глибоко під своєю “корою” земля й надалі є гарячою та розплавленою.
Оскільки ці основні вулканічні породи (граніт, базальт тощо) мусили у свій час бути такими гарячими, що викинули із себе всі горючі елементи, і оскільки вони є найнижчими гірськими породами, то ми можемо сміло робити висновок, що був період, коли ціла земля була розплавленою. Припускається, що в той час вода й мінерали (які зараз знаходяться у верхніх шарах [24] (пластах) і відкладені у воді) мусили випаруватися як гази, і вони сформували непроникний небозвід, який кілометрами розтягнувся над землею у всіх напрямках. Рух землі навколо своєї осі вплинув на ці гази над нею так, що в результаті вони сконцентрувалися здебільшого над земним екватором. Коли земля охолоджувалася, остигали й вони, і з газів перетворювалися у тверді речовини й рідину. Важчі мінерали під дією гравітації опускалися пластами на дно. Напевне, земля в той період нагадувала теперішній вигляд Сатурна з його “кільцями”.
Процес охолодження продовжувався, і ці окремі та віддалені кільця поступово починали обертатися по-іншому, ніж земля, все більше наближаючись до неї. Один за одним вони падали на поверхню землі. Після формування “тверді” (“простору” чи “атмосфери”) ці потопи з падаючих кілець природно досягали землі зі сторони двох полюсів, де був найменший опір через найдальшу відстань від екватора, осередку відцентрової сили руху землі. Обривання цих “кілець” (через довгі проміжки часу) спричиняло численні потопи й нарощувало пласт за пластом на поверхні землі. Приплив води з полюсів до екватора розповсюджував окремо пісок, мул і мінерали, тож сильно мінералізована вода покривала всю поверхню землі, як про це й описано на початку розповіді Буття.
Як говорить Буття, протягом кожного з цих довгих “днів”, тривалістю сім тисяч років, відбувалася певна робота. Ймовірно, кожен закінчувався потопом, який призводив до радикальних змін і готував дорогу до подальших кроків творення й приготування до людини. Теорія Вайла припускає, що останнє з цих “кілець” мало найменше мінералів і різних домішок. Це була чиста вода. Воно не обірвалось і не впало в день створення Адама, а повністю огортало землю, як прозоре покривало над атмосферою. Воно, як скло [25] в оранжереї, служило для того, щоб рівномірно розподіляти температуру, аби клімат на полюсах мало відрізнявся (або взагалі не відрізнявся) від клімату на екваторі. За таких рівномірних умов тропічні рослини могли рости усюди, і про це свідчить геологія. Незнані були тоді бурі, які виникають від різниці температур, і з тих самих причин не могло бути тоді дощу.
З цим погоджується Біблійний опис, говорячи про те, що на землі до потопу не було дощу і що рослинність зрошувалася туманом, який піднімався із землі – вологістю, сирістю, тепличними умовами (1 М. 2: 5, 6). Після потопу за часу Ноя настали великі зміни, а разом із ними й велике скорочення тривалості людського життя. Коли обірвалася водяна завіса, тепличних умов не стало, екваторіальний шлях сонця став більш гарячим, а от на полюсах відбулися колосальні зміни – майже миттєвий перепад від тепличної температури до арктичного холоду.
Докази цієї раптової зміни температури були знайдені в районі Арктики. Два цілих мамонти були заковані в чистий, міцний лід, у якому, очевидно, вони замерзли дуже швидко. Знайдено тони слонових бивнів у тому ж морозному Сибіру, історично занадто суворому й холодному для слонів, мамонтів тощо. Також у тому арктичному регіоні була виявлена антилопа, так само закована у величезний кусок льоду. Про те, що вона була захоплена зненацька, ясно свідчить той факт, що трава в її шлунку ще не перетравилася. Значить, тварина їла її всього за кілька хвилин до того, як замерзла, та ще й у місцевості, де зараз трава не може рости взагалі.
Ця раптова злива води, це раптове падіння оболонки, яка рівномірно розподіляла тепло землі та сонця, призвело до утворення великих льодяних просторів і льодяних гір в арктичних регіонах, від яких щороку відриваються сотні айсбергів і пливуть на південь до екватора. Наскільки нам зрозуміло, цей процес відбувався століттями, але зараз він поступово припиняється. Це і є той Льодовий [26] Вік, або Льодовиковий Період геологів, коли великі айсберги, несені швидкими потоками, прорізали глибокі розколини по Північній Америці, чітко видимі в пагорбах. Північно-західна Європа має ті ж самі сліди на своїх пагорбах. Але цього немає в Південно-східній Європі, Вірменії та її околиці – колисці нашого роду, де і був споруджений ковчег, і біля якої, на горі Арарат, він остаточно зупинився. Професор Врайт і сер Т. В. Доусон, доктор богослов’я й член Королівського товариства, стверджують, що на теренах Аравії відбулося загальне пониження рівня землі, а потім його підняття. Загалом це твердження може означати те, що ковчег плавав у відносно спокійному вирі, у порівнянні із загальним напором води. Про це свідчать надзвичайно великі алювіальні відкладення, виявлені по всьому цьому регіоні. Очевидно, вся земля була вкрита водою від Північного до Південного полюса, а от із колискою людства відбулися особливі процеси: спочатку її рівень понизився, а потім у належний час піднявся. Послухайте, що про це говорить професор Дж. Ф. Врайт із Оберлінського коледжу (замітка у Нью-Йоркському “Джорнал” за 30 березня 1901 р.).
ПІДТВЕРДЖЕННЯ ПОТОПУ
“Професор Джордж Фредерік Врайт із Оберлінського коледжу, визнаний геолог, повернувся з Європи. Він написав “Лід Північної Америки” та інші геологічні праці, які вивчають і описують Льодовиковий період. Він провів кругосвітню наукову подорож. Більшість свого часу він присвятив вивченню геологічних нашарувань і решток у Сибіру, хоч його дослідження привели його і в інші частини Азії та Африки.
Головною метою професора Врайта було при можливості відповісти на давно обговорюване серед геологів питання, а саме: чи був коли-небудь Сибір покритий льодом, як, наприклад, Північна Америка і частини Європи, під час Льодовикового періоду?
Значна частина геологів, включаючи багатьох визнаних російських вчених, вважають, що Сибір був покритий льодом.
Завдяки його теперішнім дослідженням професор Врайт твердо вірить, що в ті далекі часи, коли Північна Америка була покрита льодом, Сибір був вкритий водою.
І вода, і лід були, практично, етапами Біблійного потопу.
Перший опис потопу в Бутті є дуже скороченим:
[27] “І був потоп сорок день на землі, і збільшилась вода, і понесла ковчега. І він високо став над землею…
І дуже-дуже вода на землі прибула, і покрились усі гори високі, що під небом усім.
На п’ятнадцять ліктів угору вода прибула, і покрилися гори.
І вимерло всяке тіло, що рухається на землі… І зостався тільки Ной та те, що з ним у ковчезі було.
І прибувала вода на землі сто і п’ятдесят день” (1 М. 7: 17-24).
А тепер послухайте, що говорить професор Врайт:
“Я не виявив ніяких ознак існування льодовиків південніше 56 градусу. На північ від нього я не йшов, але інші дані дають мені підставу вважати, що ця земля була покрита льодом, як і наша, докази чого виявлені зараз в південному напрямку аж до Нью-Йорка.
Ми не знайшли ознак широкого осідання всього того регіону, що проливає нове світло тут на все.
В Требізонді на березі Чорного моря було виявлено осідання на 213м. Про це свідчать гравієві поклади на пагорбах.
В центрі Туркестану води досягнули свого найвищого рівня, бо там ми знайшли ці поклади понад 600м над рівнем моря.
Південна Росія вкрита тим же чорноземним нашаруванням, яке ми знайшли в Туркестані.
Були й інші докази того, що води покривали цю частину земної кулі. Один із них – це присутність до цього часу тюленів у озері Байкал в Сибіру (490м над рівнем моря). Ці знайдені нами тюлені належать до арктичного виду і є тим самим видом, що й тюлені, знайдені в Каспійському морі.
Тому єдиним припущенням є те, що вони були підхоплені там тоді, коли відступала вода. Напевне, найдивовижніше відкриття відбулося в місті Києві на річці Дніпро, де були знайдені кам’яні знаряддя 16м під чорноземним нашаруванням. Це свідчить про те, що вода прийшла туди тоді, коли вже жили люди.
Отже це дало нам змогу визначити вік цього осідання. Це свідчить про те, що з часу поселення там людини відбулося осідання на 213м в Требізонді, а в Південному Туркестані води мали глибину понад 600м. Знайдені знаряддя були такими ж, як і знаряддя в Північній Америці перед льодовиковим періодом, а це дає міцну підставу вірити в те, що там осідання сталося тоді, коли тут трапилася льодовикова лавина.
Це був, по суті, потоп”.
[28] Знаючи кінець на початку, Єгова так розпланував появу людини на землі, що останнє кільце впало у потопі якраз у відповідний час для знищення зіпсованого людства за Ноєвих днів і для запровадження теперішньої епохи, відомої в Писанні як “злий сучасний вік”. Усунення водної оболонки не тільки призвело до чергування таких пір року, як літо і зима, не тільки відкрило шлях для несамовитих штормів, але й зробило можливим веселку, яку вперше можна було побачити після потопу, бо раніше пряме сонячне проміння не могло настільки пронизувати водяний купол, щоб створити ефект райдуги (1 М. 9: 12-17).
До вищезгаданого ми додаємо коротку нотатку із “ScientificAmerican”, написану власноруч професором Вайлом:
“ТОЙ ЗАМЕРЗЛИЙ МАМОНТ”
“Редактору «ScientificAmerican»:
Я із великим інтересом прочитав у вашому випуску за 12 квітня замітку про недавнє відкриття доктором Герцом тіла мамонта, збереженого холодом у скутому льодом регіоні східного Сибіру. Мені здається, що це більше, ніж «Камінь Розети”, на шляху геолога. Це надає найвагоміший доказ на підтримку твердження, що всі льодовикові епохи і всі потопи, які зазнала земля, були спричинені прогресуючим і послідовним зниженням початкових випарів землі, які оточували нашу планету так, як хмара випарів оточує сьогодні планети Юпітер і Сатурн.
Дозвольте мені поділитися з моїм братом-геологом припущенням, що залишки земних водних випарів могли обертатися навколо Землі так, як оболонка Юпітера, навіть до найнедавніших геологічних часів. Такі випари мусили опадати здебільшого в полярних зонах (із причини найменшого опору і найбільшого тяжіння) у вигляді сильних лавин земно-космічного снігу. Також такий купол (або дах світу) мусив врівноважувати клімат до самих полюсів, уможливлюючи пасовища для мамонта й представників того ж роду в арктичному світі – створюючи тепличну землю під тепличним дахом. Якщо це допустити, то навіть важко уявити потужність і силу тих купольних лавин у знищенні світу, що буяв життям. Можливо, мамонт доктора Герца, як і багато інших, знайдених у брилах льоду із нерозщепленою їжею в шлунку, доводить те, що він був захоплений зненацька [29] нищівним обвалом снігу. В такому разі він, із непережованою травою в роті, розповідає непомильну історію смерті у сніговій могилі. Якщо із цим погодитися, то ми отримуємо всебічно обґрунтовану причину льодовикових снігів, і можемо з радістю уникнути нефілософської альтернативи, ніби то земля охолоджувалася, аби мати снігове покривало, тоді як (на мою думку) вона вкривалася снігами і остигала.
Протягом віку розплавленої магми океани піднімалися вгору разом із безмежним резервом мінеральних і металевих газових сполук. І якщо ми погодимося з тим, що із цих випарів формувалася система кілець, які протягом віків поверталися у вигляді великих опадів, а деякі з них затрималися аж до віку людини, то можемо пояснити багато речей, які незрозумілі і заплутані сьогодні.
Ще у 1874 році я опублікував ці думки у вигляді брошури. І тільки з надією на те, що мислителі двадцятого століття шукатимуть їх, я ще раз нагадую про «Теорію Купола».
Ісаак Н. Вайл”
ТВОРЧИЙ ТИЖДЕНЬ
Маючи ось таке загальне уявлення про створення, давайте тепер звернемось до розповіді книги Буття й спробуємо узгодити ці припущення з її твердженнями. Перш за все ми зауважуємо, що Творчий Тиждень поділений на чотири частини: 1) Два дні або епохи (за нашими підрахунками: 2 х 7 000 = 14 000 років) були присвячені впорядкуванню землі, готуючи її до тваринного життя. 2) Наступні два дні або епохи (за нашими підрахунками ще 2 х 7 000 = 14 000 років) були присвячені виведенню рослинності і нижчих форм життя (молюсків тощо), а також відкладення вапняку, кам’яного вугілля та інших мінералів. 3) Наступні два епохальних дні (2 х 7 000 = 14 000 років) вироїли живі істоти, що рухалися (в морі і на суші). Розвивалася далі і рослинність. Все готувалося до появи людини, земного образу її Творця, “славою й величчю коронованої”, щоб бути царем землі. 4) Створення людини (завершальне діло) наступило наприкінці шостого дня (епохи) і на початку сьомого, як написано: “І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив”.
[30]
ДВА ВІРНІ СВІДЧЕННЯ
Професор Сіліман говорить:
“Кожна велика риса у структурі планети відповідає порядку подій, описаному у священній історії… Ця історія [Біблія] надає інформацію, важливу як для філософії, так і для релігії. І в самій планеті ми знаходимо доказ, що цей [Біблійний] запис достовірний”.
Говорячи про опис створення в Бутті, професор Дана зазначає:
“У цій послідовності ми зауважуємо не лише такий самий порядок подій, який доведений наукою, але й бачимо систему в упорядкуванні та далекоглядне пророцтво, до якого філософія не могла б досягнути, якою б не була вченою”.
Далі він додає:
“Людський розум не був свідком цих подій, та й на ранньому етапі світу не було такого розуму (хіба що він був би обдарований надлюдським інтелектом), який зумів би придумати такий план: поставив би створення сонця, джерела світла для землі, настільки пізніше після створення світла, а саме на четвертий день; і що є не менше винятковим – між створенням рослин і створенням тварин, оскільки воно так важливе для обох. Та й ніхто не зумів би збагнути глибину філософії, представленої у тому цілому плані”.
ПЕРШИЙ ТВОРЧИЙ ДЕНЬ-ЕПОХА
Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: “Хай станеться світло!”
Природа й фізичне причина світла поки що до кінця незрозуміла. Ще не знайшлося задовільної відповіді на питання: Що таке світло? Однак ми знаємо, що серед природи воно займає першочергове значення, і нам не дивно, що воно було першим у божественному порядку, коли настав час для божественної енергії діяти на непридатній і порожній землі, щоб приготувати її для людини. Природа божественної енергії, представленої у “ширянні”, ймовірно є оживляючою, а може електричною енергією та світлом, як, наприклад, аурорабореаліс, тобто північне полярне сяйво. А, можливо, ця енергія спровокувала падіння якогось важкого кільця водно-мінеральної [31] матерії, і таким чином стало видно різницю між світлом і темрявою, днем і ніччю. Хоча і надалі ні зір, ні місяця, ні сонця абсолютно не було видно через важкі кільця (облягаючі пояси), які далі повивали землю.
“І був вечір, і був ранок, – День Перший”. Як у випадку єврейських сонячних днів, у цих епохальних днях спочатку наступав вечір, поступово впроваджуючи божественну ціль до кінця, а тоді наступний семитисячний день, призначений для іншої діяльності, починався темрявою й просувався до досконалості. Цей період або “день” науково названий Азойським, тобто без життя.
ДРУГИЙ ТВОРЧИЙ ДЕНЬ-ЕПОХА
І сказав Бог: “Нехай станеться твердь [небозвід, атмосфера] посеред [між] води, і нехай відділяє вона між водою й водою”. І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так. І назвав Бог твердь [небозвід, атмосферу]: “Небо”.
Цей другий день-епоха тривалістю 7 000 років був повністю присвячений створенню атмосфери. Мабуть вона повставала цілком природнім чином, як і більшість Божих дивовижних діл, хоча не без Його опрацювання, впорядкування й творення. Падіння “кільця” води та мінералів (що дало можливість світлу проникнути до землі під час першого дня-епохи) на ще розплавлену землю та її киплячі й паруючі поверхневі води, утворило різноманітні гази, які піднімалися й утворювали подушку (небозвід, атмосферу) навколо землі, і сприяло стримуванню решти водних “кілець” над землею. Писання дає зрозуміти, що цей “день” також належить до Азойського (без життя) періоду. Але геологи заперечують це, стверджуючи, що скелі, які датуються тим часом, містять в собі сліди личинок і величезної кількості дрібних молюсків, рештки яких видно у великих покладах вапняку. Вони називають це Палеозойським віком першого життя – Силурійським періодом. Це не суперечить Біблійному запису, який просто лишає без уваги ці найнижчі форми життя.
[32] Вечір і ранок – День Другий – закінчився повним досягненням божественної цілі стосовно нього: відділенням хмар і випарів від поверхневих вод атмосферою.
ТРЕТІЙ ТВОРЧИЙ ДЕНЬ-ЕПОХА
І сказав Бог: “Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний”. І сталося так. І назвав Бог суходіл: “Земля”, а місце зібрання води назвав: “Море”. І Бог побачив, що добре воно. І сказав Бог: “Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі”. І сталося так.
Геологія повністю підтверджує цей опис. Він показує нам, що коли земна кора остигала, вона вигиналася й видувалася під вагою вод. Деякі частини прогнулись і стали морськими глибинами, а інші частини піднялись і стали гірськими хребтами – не раптово, а поступово, пасмо за пасмом. Не треба думати, що всі ці зміни відбулися навіть за сім тисяч років цього третього дня-епохи. Він, радше, засвідчував початок необхідної роботи у приготуванні до зародження рослинності. Бо геологія явно має рацію в тому, що деякі великі зміни такого роду відбулися порівняно недавно. Навіть у межах століття нам зустрічалися незначні приклади цієї сили. І ми не здивуємося, якщо наступні кілька років представлять нам подальші приступи природи, бо ми знаходимося у ще одному перехідному періоді – відкритті Тисячолітнього віку, для якого необхідна зміна обставин.
Коли води відступили у моря, з’явилася рослинність – все за своїм родом, зі своїм насінням, щоб відтворювати тільки власний рід. Ця справа так утверджена законами Творця, що незважаючи на спроби садівництва довести різноманіття до досконалості, рід змінити не вдається. Окремі роди овочів не об’єднаються й не змішаються так само, як і різні роди тварин. У цьому видно задум не просто Творця, а мудрого Творця.
[33] Геологія погоджується з тим, що рослинність передувала вищим формам тваринного життя. Також вона погоджується з тим, що на цьому ранньому етапі рослинність була надзвичайно буйна. Мохи, папоротники, лози росли тоді значно вище й швидше, ніж зараз, бо атмосфера була сильно насичена вуглецевими й азотними газами. Вона була перенасичена настільки, що існування дихаючих тварин було б тоді неможливе. Рослини, які зараз ростуть не вище кількох сантиметрів чи метра навіть на екваторі, досягали тоді висоти від дванадцяти до двадцяти чотирьох метрів, маючи часом від шістдесяти до дев’яносто сантиметрів у діаметрі. Про це свідчать закам’янілі рештки. За існуючих тоді умов їх ріст мусив бути не тільки великим, але й швидким.
Геологи стверджують, що в той період сформувалися поклади кам’яного вугілля. Рослини й мохи, маючи велику спорідненість із вуглекислим газом, накопичували в собі вуглець, перетворюючись у вугілля та закладаючи таким чином теперішні поклади вугілля. Крім того вони очищали атмосферу для тваринного життя наступних днів-епох. У свою чергу ці великі торфовища й мохові болота були покриті піском, глиною тощо, нанесеними на них подальшим підняттям і опусканням земної поверхні, хвилями припливу та обриванням наступних водних “кілець” над атмосферою. І, фактично, цей процес мусив часто повторюватися, бо ми знаходимо вугільні пласти один над одним, а між ними – різні шари глини, піску, вапняку тощо.
Вечір і ранок, третій день-епоха, тривалістю 7 000 років, відіграв свою роль у приготуванні світу за божественним задумом. У геології він називається Кам’яновугільним періодом із причини його родовищ вугілля, нафти тощо.
ЧЕТВЕРТИЙ ТВОРЧИЙ ДЕНЬ-ЕПОХА
І сказав Бог: “Нехай будуть світила на тверді [небозводі, атмосфері] небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками. І нехай вони стануть на тверді [атмосфері] небесній світилами, щоб світити над землею”. І сталося так. І вчинив Бог [тобто дав можливість світити; інше дієслово, яке не означає створив] обидва світила великі, – світило велике, [34] щоб воно керувало днем [щоб вказувало час дня], і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі.
Досягнення одного дня-епохи переходили у наступний, і ми цілком можемо припустити, що світло першого дня ставало все виразнішим протягом наступних двох днів, оскільки кільце за кільцем обривалося від вод, що були над атмосферою, на води під нею, доки в четвертий епохальний день не стало видно сонця, місяця та зір. Їх не було видно так чітко, як зараз у ясний день, аж до часу потопу за днів Ноя – останнього “кільця”, але їх можна було ясно розпізнати через напівпрозору пелену вод – щось на зразок нинішнього туманного дня чи ночі. Сонце, місяць і зорі вже давно світили на зовнішню оболонку землі, а тепер настав час, щоб ці світила в атмосфері були видимими. Від того дні стали виразнішими, а не освічувалися, як раніше, похмурим, сіруватим світлом, яке ми часом бачимо в дощові ранки, коли сонце, місяць і зорі невидимі через хмари. Від того денне світило могло своїм рухом позначати час для людини й тварини після їх створення, а поки що воно насичувало киснем повітря, готуючи його до дихаючих тварин. Пізніше у подібному 7 000-літньому дні знову з’явилися місяць і зорі, щоб впливати на припливи та відпливи й позначати нічний час для зручності людини.
Розвиток рослинного життя аж ніяк не припинився протягом четвертого дня, а продовжувався далі. Збільшений вплив сонця та місяця сприяв появі ще більшого розмаїття трав, кущів і дерев. Крім того геологія засвідчує подальший розвиток у цьому періоді – комахи, равлики, краби тощо. Також у вугільних пластах знайдено кістки риб і скелети, але це не порушує порядку, бо формування покладів вугілля безумовно продовжувалося після третього дня, запроваджуючи тим самим Рептильний період. Цей “день” найбільше відповідає тому, що геологи називають “Тріасовим” періодом. Вечір і ранок, День Четвертий (тривалістю сім тисяч років, і 28 000 років від початку цієї праці) закінчився, засвідчивши великий прогрес у приготуванні землі для людини.
[35]
П’ЯТИЙ ТВОРЧИЙ ДЕНЬ-ЕПОХА
І сказав Бог: “Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю”. І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх РОДОМ, і всяку пташину крилату за РОДОМ її. І Бог побачив, що добре воно.
Про те, як теплі океани землі кишіли живими істотами (від медуз до китів), можна судити по повноті життя в теплих південних морях у теперішній час. Рептилії, частково живучи у воді, а частково на суші (амфібії), також належать до цього періоду, під час якого нинішні континенти й острови поступово піднімалися та опускалися, часом затоплені більшими чи меншими кільцями згори, а часом накриті хвилями припливу. Нічого дивного, що рештки молюсків і т.п. знаходять на найвищих горах. І нічого дивного, що величезні пласти вапняку по цілому світу часом називають “кладовищами молюсків”, адже вони майже повністю складаються з конгломерату ракушок. Як же тоді все мусило вирувати, коли незліченні трильйони маленьких створінь народжувались і вмирали, скидаючи один за одним свої маленькі ракушки! Ми читаємо, що Бог поблагословив їх розмноження. Так, існування навіть на такому низькому рівні й на такий короткий час є ласкою, благословенням.
Давайте не будемо відстоювати щось більше, ніж вимагає Біблійний опис. Біблія не стверджує, що Бог створив окремо та індивідуально міріади родів риб і рептилій. Вона лише стверджує, що божественний вплив (дух) “ширяв”, і за божественним задумом море вироїло істоти різноманітного роду. Не описано, як це відбувалося. Можливо, один вид, в залежності від обставин, розвивався в інший, або з тої самої першої протоплазми могли за різних обставин розвиватися різні підкласи істот. Ніхто не знає, і бути категоричним немудро. Не слід дискутувати навіть про те, чи протоплазма палеозойського шламу не могла виникнути через хімічну реакцію сильно мінералізованих вод [36] тих морів. Ми стверджуємо лиш одне: все виникло в результаті божественного наміру й організації, а тому і є божественним створінням, якими б не були способи й засоби. І ми твердимо, що це підтверджується природніми фактами не менше, ніж словами Буття. Тобто, яким би способом не виникли живі морські організми, вони були приведені до стану, в якому кожен належить до власного роду, в якому межі виду переступити неможливо. Це Божа праця, незважаючи на застосовані засоби.
Цей день (епоха) дуже добре відповідає віку, який науковці називають Рептильним. Вечір і ранок, День П’ятий – 35 000 років від початку праці впорядкування землі як дому й царства людини.
ШОСТИЙ ТВОРЧИЙ ДЕНЬ-ЕПОХА
І сказав Бог: “Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її”. І сталося так. І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно.
На той час справи на землі вже трохи врегулювалися. Товщину земної кори збільшили сотні метрів піску, глини, ракушок, вугілля й багатьох інших скупчених мінералів – часом внаслідок роздроблених землетрусом скель, часом через “кільця”, що колись оточували землю, а часом через тваринні й рослинні рештки. Та й сама земля мусила значно вистигнути за ті 35 000 років. Достатня частина земної поверхні була тепер вище рівня моря, добре осушена гірськими хребтами й долинами, щоб бути готовою до тварин, які поділяються тут на три роди: 1) “земне плазуюче” – холоднокровні, дихаючі істоти (ящірки, змії тощо); 2) “земна звірина” (дикі звірі), на відміну від домашніх тварин, спеціально пристосованих для товариства людини, які тут згадані як 3) “худоба”. Також повітря на той час достатньо очистилося від елементів, непридатних для дихаючих тварин. Їх поглинула буйна рослинність Кам’яновугільного періоду. А з океанів гідро-карбонатний надлишок увібрали [37] в себе дрібні молюски в підготовці до появи дихаючих морських тварин.
І тут також нам не треба даремно сперечатися з еволюціоністами. Ми не заперечуємо, що (коли на то була Божа воля) Він міг вивести всі ці різні види тваринного життя, розвиваючи їх один з одного, або міг вивести кожен вид окремо з первинного протозойного мулу. Ми не знаємо, яким методом Він скористався, бо це не показано ні в Біблії, ні в скелях. Однак ясно зрозуміло одне: яким би шляхом Бог цього не досягнув, Він зафіксував тваринні види (кожен “за родом своїм”) таким чином, що вони не змінюються, і таким чином, що винахідливості людського розуму не вдалося їх змінити. Це печатка мудрого Творця на витворі Його рук. Бо якби “Природа” або “сліпа сила” була творцем, то вона б надалі просувалася наосліп, часом еволюціонуючи, а часом регресуючи. І ми не бачили б такої стійкості видів, яка оточує нас усюди в природі.
Можна зробити логічний висновок, що Бог створив людину якраз при закінченні шостого дня-епохи. Оскільки її створення було останнім, а виразно сказано, що Бог закінчив Свою творчу працю не шостого дня, але “дня сьомого”, значить розділення людини на дві особи, дві статі, було останнім ділом.
І сказав Бог: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі”. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі”.
З огляду на наші попередні зауваження про те, що мова Писання не виключає можливості певного розвитку чи еволюції рослин, морських тварин і тварин на суші у своїх різних родах, нам слід [38] зауважити велику різницю у висловлюванні, коли йдеться про створення людини. Останнє є конкретним твердженням про пряме застосування божественної творчої сили, тоді як інші описи такими не є, а мають на увазі, радше, розвиток.
“І земля траву видала…”
“Нехай вода вироїть дрібні істоти…”
“Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу…”
Існує два описи створення: один ми щойно розглянули, і він викладає справу коротко й у своєму епоховому порядку, а інший іде після нього в Бутті 2: 4-25. Іншими словами, поділ на розділи був зроблений у неправильному місці. Кожен опис мав бути окремим розділом – другий є коментарем першого, поясненням деталей. “Це ось походження” (розвиток) неба й землі та їх створінь з того часу, коли ще не було ні рослин, ні трави. Перший і основний опис містить слово “Бог”, говорячи про Творця, а другий (опис-пояснення) вказує на те, що це Єгова Бог виконав усю працю, – “в дні”, в якому Він створив небо й землю, об’єднуючи таким чином усе в ще більший день-епоху, включаючи працю вже згаданого шостого дня.
Слово Бог у першому розділі походить від поширеного єврейського слова Елохім – слова в множині, яке може перекладатися як Боги і, як вже згадувалося, означає “могутні”*. Немає сумніву, що “Однороджений” від Отця приймав активну участь у Його праці створення, а для виконання її деталей до Нього могли приєднати ще й ангельські сили, яким тут слово елохім пасує так само, як і в інших місцях Писання. Тому цілком доречно другий (пояснювальний) опис звертає нашу увагу на те, що Творцем був Єгова, [39] Отець всього, незважаючи на те, хто був задіяний у ролі Його почесних представників і знарядь. Тому нам слід розглянути додані подробиці другого опису стосовно створення людини. Читаємо:
*Дивіться V Том, стор. 72, 73.
“І створив Єгова Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею”.
Бог прославився у всій Своїй попередній діяльності та у всіх Своїх створіннях, навіть найменших, хоча ніхто з них не міг віддати Йому належної подяки, оцінити Його чи навіть знати Його. У божественному намірі все це було передбачене від початку, тому йшли приготування для людини, яка мала бути шедевром земного (живого) створіння. Про людину не було сказано так, як сказано про морських тварин: “Нехай вода вироїть”, – чи як було сказано про земних тварин: “Нехай видасть земля”. Про неї якраз написано, як про особливе створіння її Творця, – “на Свій образ людину створив”. Немає значення, чи тут йдеться про образ Елохім, чи про образ Єгови, бо хіба Елохім не були “синами Божими” на Його подобу в плані розумових здібностей і морального інтелекту?
Цей “образ” не слід сприймати як фізичний вигляд, а як моральний та інтелектуальний образ великого Духа, пристосований належними чином до його земних умов і природи. А щодо “подоби”, то вона, без сумніву, стосується панування людини – вона мала бути царем землі та її численних створінь, як і Бог є Царем всього Всесвіту. Ось тут і проходить битва між Божим Словом і так званою Сучасною Наукою, перед якою схиляється весь світ, а особливо вчені, включаючи провідних філософів у всіх теологічних семінаріях і проповідників усіх відомих кафедр, що поклоняються науковому богу під йменням “Еволюція”. Ці дві теорії – прямо протилежні. Якщо Еволюція правдива, тоді Біблія фальшива від Буття до Об’явлення. Якщо Біблія правдива, про що ми і твердимо, тоді Еволюційна теорія абсолютно фальшива у всіх її висновках стосовно людини.
[40] Не тільки опис книги Буття про створення людини на божественний образ здатний вирішити цю справу – авторитетно, як твердження Слова, – але і вся теорія Біблії підтверджує запис Буття, і якщо падає одне, то й друге не встоїть. Бо якби людина не була створена чистою, досконалою, з високими розумовими здібностями, то не було би підстави називати її “образом” Божим, а її Творець не міг би піддати її випробуванню в Едені, щоб перевірити, чи придатна вона для вічного життя. Також те, що вона не послухалась і з’їла заборонений плід, не могло би вважатися гріхом і каратися (а сталося саме так) вироком смерті. Та й не було би потреби відкупляти її від того вироку.
Крім того “людину Ісуса Христа” названо “анті-лютрон”, викупною ціною (відповідною ціною) за провину цієї першої людини, а, значить, Він мусив вважатися зразком, ілюстрацією того, чим була перша людина, перш ніж вона згрішила й отримала божественний осуд смерті.
Ще ми знаємо, що сьогодні, як і в минулому, є багато шляхетних людей, але всіх їх Бог називає грішниками. Через це Єгова їх не визнає, хіба що вони із розкаянням наблизяться до Нього через заслугу Христової жертви й отримають Його прощення. Становище всіх тих, які ось так приходять до Бога, назване виключно виявом Його благодаті, перебуванням під шатою Христової праведності. І нам відомо, що в результаті має бути воскресіння (реституція) до досконалості, перш ніж хтось може особисто й цілковито відповідати вимогам Творця. Той самий Творець, Який спілкувався з Адамом до його переступу й називав його Своїм сином, заявляє, що Адам і ми, його діти, стали “дітьми гніву” й були осуджені через гріх, якого Адам не мав, коли був створений “сином Божим” (Лк. 3: 38).
Точно так само, як “відвіку всі святі пророки” стверджували про те, що наступаюче Тисячоліття є “часом відновлення [реституції] всього”, так і теорія Еволюції прямо суперечить тому, про що Бог провіщав через всіх [41] святих пророків. Бо реституція була б аж ніяк не благословенням для людства, а злочином проти нього, якби теорія Еволюції була правильною. Коли б людина під дією сліпої сили або якихось інших еволюційних процесів піднімалася вверх через виснажливі старання й важкі зусилля від протоплазми до устриці, від устриці до риби, від риби до рептилії, від рептилії до мавпи, від мавпи до первісної людини, а від первісної людини до того, чим є ми, тоді людство зазнало би жахливої шкоди, якби Бог відновив його до того, чим був Адам, або просунув би реституцію ще дальше – до протоплазми. У цьому питанні немає золотої середини, і чим швидше Божий народ рішуче стане на бік Його Слова, тим краще буде для нього й тим більшою буде вірогідність, що він не захопиться деякими анти-викупними та еволюційними теоріями, які зараз широко поширились і намагаються звести (при можливості) і вибраних. Хай Бог буде правдивий, хоч це доводить, що кожний еволюціоніст – обманщик (Рим. 3: 4).
Ми не можемо тут вдаватися в подробиці створення Адама, обговорювати його організм (тіло), його дух (дихання життя), і як вони разом робили його живою істотою або душею. Це викладено в іншій праці.*
*V Том, розділ xii.
Плодовитість їх потомства аж ніяк не була пов’язана з переступом, як деякі вважають, а була частиною божественного благословення. Єдине, що пов’язувало цю справу із гріхопадінням та його прокляттям (покаранням), це збільшення материнських терпінь та болів вагітності, а у випадку чоловіка – важка праця й піт чола. Вони ставали все важчими, в міру того як людство занепадало й слабшало розумово та фізично. Ціль плодовитості буде досягнута тоді, коли народиться достатньо потомства, щоб у кінцевому результаті наповнити (не поповнити) землю. Так, величезна кількість людей вже народилася (можливо, п’ятдесят тисяч мільйонів) й спить зараз у великій в’язниці смерті. Але їх зовсім не забагато, бо якщо теперішню поверхню землі [42] зробити придатною для людини (а колись так і буде), то на ній поміститься вдвічі або й втричі більше, і це без урахування того, що інші континенти можуть так само піднятися з морських глибин, як нинішні піднялися колись у минулому.
Скептично налаштовані науковці довгий час намагалися довести, що людина була на землі ще задовго до періоду, описаного в Бутті. Кожна кістка, знайдена в нижчих шарах глини чи гравію, досліджується вченим із ціллю здобути всесвітню репутацію людини, яка довела неправдивість Божого Слова. Ми вже говорили про недостовірність таких доказів,* як знайдені наконечники стріл серед гравію раннього періоду. Принаймні в деяких випадках було доказано, що це витвір рук сучасних індійців, які обтісували їх біля місця, де знаходили відповідний кремінь.**
*Нам відома теорія про людину, яка нібито існувала до Адама, і про спроби пояснити цим різні раси людського роду. Але ми тримаємось Біблії як Божого об’явлення, що робить її вищою від всіх людських здогадок. Вона абсолютно виразно стверджує про єдність людського роду: “Від однієї крові Він утворив увесь рід” (Дії 17: 26 – перекл. Гижі), а ще: “Перша людина Адам” (1 Кор. 15: 45, 47). Також історія про потоп абсолютно вичерпно говорить про те, що тільки вісім людських істот врятувалися в ковчезі, і всі вони – діти Ноя, нащадка Адама. Різноманітність людських видів (рас) пояснюється кліматом, звичаями, їжею тощо, а особливо ізоляцією різних народів у різних місцях один від одного, через що сформувалися відмінності. Про це свідчить той факт, що європейці, які тривалий час живуть в Індії чи в Китаї, стають трохи схожими на своїх сусідів, а їхні діти, які народжуються там, стають ще більше схожими шкірою та рисами. Це, без сумніву, пояснюється впливом оточення на матір під час вагітності. Ілюстрацією такої асиміляції служать китайці в одному регіоні, які ототожнюють себе з ізраїльтянами, розпорошеними через клопоти, якими закінчився Юдейський вік (близько 70 р. н.е.). Ці юдеї настільки стали китайцями, що в них неможливо розпізнати юдеїв – найтвердішу з рас.
**ІІ Том, стор. 34, 35.
[43] Недавно на конференції в Інституті філософії Вікторія прозвучала заява, що “професор Стоукс (член Королівського товариства), сер Дж. Р. Беннет (президент Королівського товариства), професор Біл (член Королівського товариства) та інші піддали уважному аналізу різноманітні теорії Еволюції. Повідомляється, що наразі не знайшлося жодного наукового доказу на підтримку теорії, що людина еволюціонувала з нижчого рівня тварин. Професор Вірхов заявив про абсолютну відсутність будь-яких закам’янілих зразків нижчої стадії розвитку людини, а також про те, що будь-яке просування в області доісторичної антропології фактично ще більше віддалило нас від доказів про такий зв’язок – тобто, про зв’язок із рештою тваринного царства. Професор Баррауд, великий палеонтолог, погодився з цим і сказав, що під час його досліджень йому ще ні разу не траплявся такий закам’янілий вид, який розвинувся би в інший. З того, фактично, виходить, що жодному вченому ще не вдалося знайти зв’язок між людиною та мавпою, між рибою та жабою, між хребетними та безхребетними тваринами. Крім того, ще не було жодного випадку, щоб якийсь вид (закам’янілий чи інший) втратив притаманні йому риси й набув нові, що належали іншому виду. Наприклад: якими схожими не були би собака і вовк, між ними немає сполучної ланки, і те саме стосується вимерлих видів. Не було ніякого поступового переходу від одного до іншого. Більше того, абсолютно немає підстав вважати перших тварин, які існували на землі, нижчими чи гіршими”.
Ось коротка цитата із звіту сера Дж. В. Довсона (доктора богослов’я, члена Королівського товариства) про його недавні відкриття на тему “Місце зустрічі геології та історії”. Він говорить:
“Ми не знайшли жодної еволюційної ланки, яка з’єднувала б людину з тваринами, що були перед нею. Вона постає перед нами, як нова вітка у створенні, без жодного прямого зв’язку із інстинктивним життям тварин. Перші люди не менше були людьми, ніж їхні нащадки. Вони були в міру своїх спроможностей винахідниками, раціоналізаторами, засновниками нового способу життя, – так само, як ті. Нам ще навіть не вдалося простежити зворотній шлях людини до безвинного [44] золотого віку (у Раю). Коли ми знаходимо її в печерах і в гравії, – це завжди зіпсута людина в дисгармонії зі своїм оточенням і ворог для своїх ближніх, яка придумує проти них набагато згубніші знаряддя вбивства, ніж ті, якими від природи наділені хижі дикі звірі… Коли йдеться про її тіло, то людина – це, по суті, тварина, від землі земна. Вона належить до підтипу хребетних і до класу ссавців, але в тому класі вона становить не лише прямий вид і рід, але й окрему родину або ряд. Словом, вона єдиний вид свого роду й своєї родини або ряду. Тому її розділяє велика прірва від всіх тварин, найближчих до неї. І навіть якщо ми визнаємо доктрину (поки що недоведену) про походження одного виду з іншого у випадку тварин, нам не вдасться заповнити “відсутні ланки” для того, щоб з’єднати людину з якоюсь групою нижчих тварин… Жоден науковий факт не має міцнішого підґрунтя, ніж недавність людини в геологічному часі. Ми не тільки не знаходимо слідів її решток у старших геологічних нашаруваннях, але й не знаходимо решток тварин, найближчих до неї. І умови на землі в ті періоди були явно непридатними для мешкання людини. Якщо за звичною геологічною системою ми поділимо цілу історію землі на чотири великих періоди, починаючи від найстарших скель, відомих як еозойські (або архейські), до сучасних, то знаходимо рештки людини або її діяльності лише в останньому четвертому, і то в його пізнішій частині. По суті, беззаперечного доказу присутності людини немає аж до зорі сучасного періоду… Існує тільки один вид людини, хоч і з багатьма расами і різновидами, і ці раси й різновиди, напевне, розвинулися в дуже ранній час і показали дивовижну стійкість при їх пізнішому виявлені… Історія Буття випереджує сучасну історію. Ця древня книга у всіх відношеннях достовірна й недосяжно далека від міфів і легенд древнього язичництва”.
Професор Пастюр, великий бактеріолог, був відвертим противником Дарвінізму. Він висловився наступним чином:
“Нащадки колись сміятимуться з нерозуму сучасних матеріалістичних філософів. Чим більше я вивчаю природу, тим більше мене вражають діла Творця. Я молюся, займаючись своєю роботою в лабораторії”.
Вірхов, відомий російський вчений, хоч і не визнавав себе християнином, але також виступав проти теорії Дарвіна про походження органічних істот з неорганічних. [45] Він сказав: “Всяка спроба знайти перехід від тварини до людини закінчилася повним провалом. Сполучна ланка не знайдена й не буде знайдена. Людина не походить з мавпи. Є беззаперечні докази того, що за останні п’ять тисяч років не відбулося жодної помітної зміни в людстві”.
Інші натуралісти також виступили проти дарвіністських поглядів.
Враховуючи ці факти, якими нерозумними здаються статті “докторів” і “професорів”, що вдають із себе мудрих, обговорюючи “бракуючі ланки” або припускаючи, що маленький палець на людській нозі стає непотрібним і скоро буде “відкинений природою”, як і “хвіст мавпи вже був відкинутий”. Чи в нас немає мумій, які добре збереглися за майже чотири тисячі років? Чи в нас немає оголених статуй у натуральну величину, таких самих старих? Чи котрась із них має хвіст? Чи їх маленький палець на нозі чимось відрізняється від нашого сьогодні? Хіба загальна тенденція всієї природи не направлена вниз? Хіба людська мудрість і допомога не потрібні рослинам і тваринам, щоб підтримувати найвищі види? І хіба Божа благодать не потрібна людині для її підняття й для стримування такої жахливої деградації, яку ми бачимо в “чорній Африці”? І чи це не підтверджується Писанням? (Рим. 1: 21, 24, 28).
Господньому народу слід пам’ятати про те, про що Апостол Павло застерігав Тимофія: “О, Тимофію, стережися марного базікання та суперечок знання, неправдиво названого так” (1 Тим. 6: 20). Щоб ясно побачити якусь правду, ми мусимо дивитися з точки зору божественного об’явлення. Ми мусимо в Його “світлі побачити світло” (Пс. 36: 10). І якщо тоді ми подивимось навкруги на природу під керівництвом Бога природи, тоді розшириться й наше серце, і наш інтелект, і ми наповнимось захопленням та поклонінням, оглядаючи панораму слави, могутності й сили нашого Всемогутнього Творця.
Вечір і ранок, День Шостий. При його закінченні (42 000 років після початку “праці”) земля була готова до [46] освоєння її людиною, але, в цілому, й далі непридатна для неї. Знаючи наперед про непослух Його створіння (і про весь Його план, пов’язаний з його смертним вироком, його відкупленням і кінцевим відновленням від гріха й смерті всіх правильно навчених власним досвідом), Бог не відкладав створення людини аж до того часу, коли земля буде повністю готова для неї. Він приготовив тільки Рай, сад в Едені (в усіх відношеннях вдосконаливши його для короткого випробування досконалої пари) і залишив людям, як засудженим робітникам, працю “оволодіння” землею, щоб разом із цим вони отримали цінні уроки й досвід.
СЬОМИЙ ДЕНЬ-ЕПОХА ТВОРЧОГО ТИЖНЯ
І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив.
Враховуючи висхідну й поступальну послідовність шести днів і пам’ятаючи про те, що число сім означає повноту й досконалість, ми, звичайно, можемо сподіватися, що сьомий день-епоха має бути дивовижнішим від його попередників. І так воно і є, та от тільки його важлива частина закрита на якийсь час (до “свого часу”) для нашого зрозуміння загальним висловом про те, що Бог відпочив у сьомому дні від усієї праці Своєї. Як дивно, що Він зупинив працю творення саме тоді, коли вона здавалася якраз готовою до завершення. Так наче працівник приготував всі матеріали для будови, а тоді припинив подальшу роботу, не здійснивши своїх початкових намірів!
Але вся справа величаво відкривається перед нами тоді, коли ми усвідомлюємо, що Єгова Бог залишив Свою працю творення (припинив займатися нею), бо у Своїй мудрості передбачив, що Його наміри краще будуть досягнуті іншими засобами. Бог вважав, що краще дозволити Його створінню Адаму керуватися власною волею і через спокусу впасти в гріх та законне покарання за нього – смерть (включаючи довгий період 6000 років вмирання та боротьби (як засуджений) із злим середовищем). [47] Бог вважав, що краще дозволити йому як засудженому виконувати працю оволодіння землею; що за даних обставин людині буде корисно приводити її в цілому до передвіщеного Райського стану; що людині треба усвідомити принципи, які стоять за божественною справедливістю, і крайню гріховність гріха, і завдяки цьому бути готовою до благодаті, яку світ отримає в належний час.
Та, без сумніву, одна із головних причин, чому Єгова припинив працю творення, – це щоб її міг виконати інший – Його Єдинородний, – виконати таким способом, який не тільки прославив би Сина, але й прославив би Отця, показуючи досконалість Божественних рис так, як по-іншому неможливо було показати. Це означало віддати Свого Сина, щоб Він став відкупителем людини. Це показувало не тільки Божественну Справедливість, яка просто не могла порушити постанови, що “кара за гріх є смерть”, але й ілюструвало Божественну Любов – таке співчуття до Його грішних створінь, що це означало смерть Його Сина за людину. Божественна Мудрість і Сила також колись будуть виявлені в кожній подробиці цього задуму, коли він буде довершений.
Хтось може сказати, що хоч Отець і перестав довершувати план творення, аби Його Син міг зробити цю працю протягом Тисячоліття в процесі реституції, то це нічим не відрізняється від попередньої творчої діяльності, адже вся вона була від Отця і через Сина, без Якого ніщо не було створене, що було створене. Але ми з цим не погоджуємося. Причетність Сина до праці реституції, якою цей Сьомий день-епоха закінчиться й принесе земну досконалість, повністю відрізнятиметься від будь-якої Його попередньої діяльності. У всьому попередньому творенні Син просто виконував працю для Єгови, вживаючи не Свою силу та енергію, а у цій величній майбутній праці Він вживатиме власну силу та владу, що коштували Йому 34 роки упокорення, яке закінчилося Його розп’яттям. Виконавши те, що мудрість і любов Отця запланували для Нього, Він “купив” світ, [48] купив батька Адама, все його потомство та його володіння (землю) зі всім його правом на неї як її монарха “на подобу Божу”. Отець захотів вшанувати “Первородженого”, і тому спланував усе таким чином і відпочив, тобто припинив процес творення, щоб Син міг отак прославити Його й бути прославленим через Нього.
Бог відпочив не в значенні відновленні сил від втоми, а в значенні припинення творення. Він бачив руїну й падіння Свого найшляхетнішого земного створіння через гріх, однак не задіяв жодної сили, щоб зупинити хід смертного вироку й не розпочав ніяких реституційних процесів. Фактично, наклавши Свій закон, Він виключив будь-яку можливість проявити милосердя й пом’якшити покарання для Адама та його роду, хіба що через відкупителя. Оскільки покаранням була смерть, і то смерть без обмеження (вічна смерть, “вічне знищення”), і оскільки Бог не може казати неправди (не може Верховний Суддя Всесвіту відмінити власний праведний вирок), було неможливим, щоб Творець безпосередньо відновлював людство або якимсь чином продовжував Свою творчу працю в засудженій людині або в її володінні (землі).
Таким чином Єгова Бог показав, що впевнений у Своєму плані віків і у Своєму Єдинородженому Сині, Якому і доручив усе його виконання. Ця впевненість Отця в Сині вживається Апостолом як приклад: ми теж своєю вірою повинні так триматися Помазанця, щоб зуміти довірити Йому всі інтереси й переживання про себе, наших дорогих друзів і про весь світ. Ось слова Апостола: “Бо до Його відпочинку входимо ми, що ввірували… Хто-бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх”. Віруючі, подібно до Бога, абсолютно впевнені в спроможності й готовності Христа виконувати всі великі задуми Єгови стосовно нашого людства, а тому вони відпочивають – не від фізичної втоми, а від переживання, від стурбованості, від будь-якого бажання забрати все з Христових рук або спробувати добитися результату іншими засобами.
[49] Можливо, комусь відпочинок нашого Творця (те, що Він стримався від негайної допомоги Своїм грішним створінням) може здатися байдужістю або нехтуванням, але це зовсім не так. Це було просто застосування наймудріших і найкращих засобів для допомоги людині – через Посередника. Якщо хтось скаже, що реституційна діяльність мала початися швидше, то ми на це відповідаємо, що період царювання гріха та смерті (6 000 років) не був задовгим для народження достатньої кількості людей, щоб “наповнити землю”; він не був задовгим для того, щоб послужити всім уроком про “міцно грішний гріх” і суворе покарання за нього; він не був задовгим для того, щоб дати людям можливість спробувати власні методи підняття й побачити їх даремність. У Писанні сказано, що прихід нашого Господа (в Його першому приході), щоб відкупити (купити) світ і мати справедливе, законне право знову прийти й благословити, піднімати й відновлювати всіх, хто прийме Його благодать (хоч це сталося 4 000 років після появи згубного гріха та смерті), відбувся у відповідну Божу пору: “Своєї пори” “Бог послав Свого Сина”. Фактично, ми бачимо, що навіть тоді це ще не був відповідний час, за винятком божественної цілі покликати, зібрати, вдосконалити й приготувати вибрану Церкву для участі з Відкупителем у великій Тисячолітній праці благословення світу. Передбачивши те, що для такого вибору буде потрібний цілий вік Євангелії, Бог послав Свого Сина у справі відкуплення достатньо завчасно, щоб довершити його.
ПЕРІОД БОЖЕСТВЕННОГО ПРИПИНЕННЯ (АБО ВІДПОЧИНКУ)
ТВОРЧОЇ ТА ЖИТТЄДАЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЗЕМЛІ
Скільки часу минуло відтоді, коли Єгова припинив Свою творчу діяльність (тобто відпочив)? Відповідаємо, що пройшло вже більше, ніж шість тисяч років. Скільки ще триватиме Його відпочинок (призупинення)? Відповідаємо, що він триватиме впродовж Тисячоліття – тисячі років царювання великого Посередника, досягаючи “відновлення всього, про що провіщав Бог відвіку устами всіх святих пророків [50] Своїх” (Дії 3: 21). Чи буде виправданою впевненість Єгови у здійсненні Свого плану, яка спонукала Його доручити все в руки Ісуса? Чи результат буде задовільним? Єгова Бог, Який знає кінець на початку, запевнює нас, що буде саме так, і що Син, ціною Якого цей план виконується, “через муки Своєї душі буде бачити плід, і насититься” (Іс. 53: 11). Так, всі віруючі, які відпочивають через віру в працю їх Відкупителя (минулу й майбутню), можуть мати повну упевненість віри, що “чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його”, особливо Церкві, а довжину, ширину, висоту й глибину любові, милосердя й реституційних благословень – для всіх невибраних зі світу, які в їх Тисячолітній день благодаті всім серцем приймуть чудові божественні заходи на божественних умовах.
Шість тисяч минулих років і одна тисяча майбутня (сім тисяч років “відпочинку” Єгови) приведуть нас до часу, коли Тисячолітнє царювання Сина закінчиться, досягнувши своєї цілі – реституції охочих і слухняних людей до божественного образу й підкорення землі людиною як її власності, її царства. Коли Посередницький престол і царювання відслужать свою ціль, а всі нечисті із землі будуть вже знищені, Син “передасть царство Богові й Отцеві”, передавши його людству, для якого воно призначалося з самого початку, як написано: “Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: – Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу” – від земного створення (Мт. 25: 31-34).
*Дивіться Том І, стор. 305; Том V, стор. 469; Том ІV, стор. 617, 644, 645.
Саме тривалість цього Сьомого дня-епохи, так чітко позначена історією та пророцтвом, дає нам ключ до тривалості всіх інших днів-епох творчого [51] Тижня. А коли закінчиться весь період семи днів по сім тисяч років (сорок дев’ять тисяч років), це приведе до запровадження великої П’ятдесятої тисячі. Ми вже відзначали* це число як особливе в Писанні, бо воно позначає великі кульмінації в божественному плані: коли в Ізраїлі минало 49 суботніх днів (7 х 7 = 49), це приводило до запровадження п’ятдесятого дня (тобто П’ятидесятниці) із його відпочинком віри; їх суботні роки (7 х 7 = 49) запроваджували п’ятдесятий рік або Ювілейний рік; ще більший цикл 50 х 50 позначає Тисячоліття як великий Ювілей Землі. І тепер, нарешті, ми бачимо суботу (або семиденну систему), яка в більшому масштабі вимірює створення землі (від його початку до його вдосконалення) – 7 х 7000 років = 49000 років. Вона запроваджує велику епоху, де вже не буде більше ані стогону, ані плачу, ані болю, ані вмирання, тому що Божа праця створення стосовно цієї землі вже завершиться. Нічого дивного, що ця дата відзначена як Ювілейна!
*Дивіться ІІ Том, розділ vi.
Ангельські Божі сини “радісний окрик здіймали” (Йов. 38: 7) на зорінні творчого тижня землі. Вони бачили кожен крок її розвитку, а після цього нарешті побачили людину, її царя, створену на божественний образ. Тоді через непослух прийшли гріхопадіння й смерть. Далі були жахливі події з ангелами, які згрішили й не втримали свого початкового стану, а також самолюбна й кривава історія людини під царюванням Гріха й Смерті. Далі за цим іде відкуплення, вибір Помазанця (голови й тіла) через жертву й встановлення Месіанського Царства із його чудовою реституцією всього, про що споконвіку провіщав Бог устами всіх Своїх святих пророків. Тож справді не дивно, що буде торжество в небі й на землі, коли всі розумні створіння Єгови побачать таку довжину, висоту, ширину й глибину не тільки Божої Любові, але і Його Справедливості, Мудрості та Сили.
[52] Справді Нову Пісню зможуть тоді заспівати всі Божі створіння, як на небі, так і на землі:
“Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю!
Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих!
Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить?
Бо один Ти святий, бо народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою,
бо з’явились суди Твої!” Об. 15: 3, 4
“Бо так промовляє Господь, Творець неба. Він той Бог, що землю вформував та її вчинив, і міцно поставив її; не як порожнечу її створив, – на проживання на ній Він її вформував” (Іс. 45: 18).
“І кожне створіння, що воно на небі, і на землі… і на морі… чув я, говорило: «Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві, – благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки»”(Об. 5: 13).
Написавши вищезгадане, ми знаходимо наступне викладення цієї теми про створення в книзі Буття з-під пера професора Дж. Фредеріка Врайта (доктора богослов’я та члена Королівського товариства), яке датується 19 листопада 1902 р.
ЗАПИС КНИГИ БУТТЯ
“Перший розділ Буття, який розповідає про створення світу, – це надзвичайно дивовижний документ. Він відзначається і майстерністю, з якою уникає можливих конфліктів із науковим відкриттям, і своєю ефективністю з літературної точки зору. Враховуючи вплив, який він справляє, важко знайти якийсь інший літературний твір, що міг би з ним зрівнятися. Його очевидна ціль – це заперечити політеїзм і підкреслити єдність Божества. Він робить це, заперечуючи множину богів (як загалом, так і детально) і стверджуючи, що це один вічний Бог Ізраїлю створив небо та землю і всі речі на ній, яким ідолопоклонники звикли поклонятися.
Велич цього розділу видно в тому факті, що всюди поза сферою його впливу переважає політеїзм та ідолопоклонство. Єдність Бога й поклоніння Йому як єдиному Творцю всього признається тільки тими народами, які прийняли цей розділ як істинне й божественне об’явлення.
СУМІСНІСТЬ ІЗ НАУКОЮ
Водночас розвиток науки допоміг тільки збільшити, а не зменшити наше захоплення цією прекрасною частиною великої книги божественного об’явлення. На її багатих сторінках [53] може знайти собі місце будь-яке справжнє наукове відкриття. Мова цього розділу підібрана з такою дивовижною мудрістю, запобігаючи конфлікту із сучасною наукою, що такий великий геолог як професор Дж. Д. Дана з Єльського університету підкреслено заявив, що це можна пояснити виключно теорією про божественне об’явлення.
У першому вірші вирішується суперечка щодо віку землі й, по суті, сонячної системи за допомогою простих слів, що небо й земля були створені “на початку”, без найменшого натяку на те, як давно був той початок. А те, що сонячна система мала свій початок, так беззаперечно доведено сучасною наукою, що навіть найсміливіший еволюціоніст не зможе заперечити цьому. Сучасне вчення про збереження енергії доводить те, що сучасний порядок речей існував не завжди. Сонце охолоджується. Його жар швидко випромінюється й витрачається в порожньому космосі. Словом, сонячна система вичерпується, і ясно, як білий день, що цей процес не може тривати вічно. Про початок свідчить і космогонічна теорія туманності, і жодному людському розуму не вдалося придумати краще викладення цього факту, ніж ми знаходимо в першому вірші Біблії.
СТВОРЕННЯ БУЛО ПОСТУПОВИМ
Весь перший розділ Буття базується на принципі розвитку в цьому способі творення. Всесвіт не виник миттєво. Він не був довершений на початку. На початку ми маємо тільки фізичні сили, з яких через поступовий розвиток або (якщо комусь так хочеться сказати) “еволюційний” процес мала утворитися ця велична структура.* І як би хто не дивився на слово “день” (єврейське “йом”), це однаково залишається правдою. Навіщо Всемогутньому Творцю було потрібно шість днів, навіть якщо вони тільки двадцяти чотирьох годинні, щоб створити світ? Відповідаємо, що Творець володіє не тільки всемогутньою силою, але й має безмежну мудрість. Тому Він вважав доцільним вибрати такий метод створення, який означає “спочатку паросток, тоді колос, а потім повне зерно в колосі”.
Загальний огляд цього розділу дає зрозуміти, що існує божественний план еволюції.* Створення почалося започаткуванням найпростіших форм матерії та продовжувалося під впливом таких факторів сили й енергії, які продукують світло. Після цього було відокремлення матерії, з якої складається земля, відділення суші від води, а також води на землі від водних випарів у повітрі. Якщо хтось має [54] зауваження до слова “твердь” і наполягає на його прямому буквальному значенні, йому не дозволить це зробити наступне твердження (1 М. 1: 2), що птахи літали над землею під небесною твердю. Середовище, яке тримало воду в хмарах, було таким, у якому птахи могли літати.
*Як вже згадувалося, теорія Еволюції суперечить Біблії тільки стосовно створення людини, але ця теорія існує й знаходить прибічників тільки для того, щоб заперечувати цей пункт.
СТВОРЕННЯ РОСЛИННОСТІ
На третій стадії земля вкрилася рослинністю, яка є найпростішою формою життя, але, раз запроваджена, вона несе із собою весь розвиток всього ряду плодових рослин. Мова, якою описується створення рослин, є настільки зрозумілою, що не залишається місця для теорії спонтанного розмноження, яка й надалі залишається одним із спірних питань у біології. У світлі цього якими дивовижними є слова: “І сказав Бог: «Нехай земля вродить траву…» І земля траву видала”.
Цей самий дивовижний спосіб висловлювання зустрічається в представленні п’ятого дня розвитку. Ми читаємо (1 М. 1: 20): “І сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу…»”. Ця сама фраза знову вживається в представленні праці шостого дня (1 М. 1: 24): “Нехай видасть земля живу душу за родом її…” Якщо хтось наполягатиме на лише буквальному поясненні цієї мови, то це буде неприйнятним ні для науки, ні для теології.
ОСОБЛИВИЙ ТВОРЕЦЬ
Коли йдеться про створення людини, то вживається зовсім інша мова. Говориться, що Бог створив людину на власний образ і вдихнув у неї дихання життя. Те, наскільки це пояснює спосіб створення людини, немає потреби розглядати зараз. Але ця мова точно відповідає високій гідності, притаманній людині, в порівнянні з рештою тваринного створіння. Найвизначніші риси людини розкриваються і в цьому, і в наступному описі початку її життєвого шляху. Про людину не тільки сказано, що вона була створена на образ Божий, але й що вона була здатна панувати над земною звіриною та мала дар мови, яким могла давати імена для них. Крім того вона була істотою з вільною волею, яка розуміла різницю між добром і злом. Словом, вона володіла моральним характером, який робив її окремим класом.
Те, що нам так багато сказано про створення (без чогось абсурдного й фантастичного), а так мало є того, що важко погодити із сучасною наукою, служить найкращим зі всіх можливих доказів, що це було написано під божественним натхненням. Навіть Мілтон зі всім його знанням, та ще й [55] маючи перед собою цей опис, не зміг достатньо стримати своєї фантазії, щоб не перетворити в пародію свою концепцію створення тваринного царства. Що крім руки натхнення могло так стримувати й вести того, хто написав перший розділ Буття?
ЛЮДИНА БУЛА СТВОРЕНА, А НЕ ЕВОЛЮЦІОНУВАЛА
Існує величезна різниця між розміром і розвитком людського мозку й мозку нижчих членів ряду “приматів”.
Фізіологічно й психічно людина ще більше відрізняється від нижчих членів її ряду. Вона здатна граматично говорити. Вона вміє формулювати свої думки в реченнях, які може викласти за допомогою умовних знаків на папері або на якомусь іншому матеріалі. Людина відчуває гармонію музики, чого не вміє жодна тварина. Це означає витонченість структури органів слуху просто дивовижного характеру. Серед її розумових здібностей здатність науково або індуктивно мислити є просто дивовижною в порівнянні з розумовою здатністю тваринного створіння.
У своїй великій праці “Розумова еволюція” Романес думає, що знайшов у тваринах всі зачатки розумової здатності людини. Але вони такі недорозвинуті, що роблять просто величезну прірву між людиною і твариною. Зібравши всі прояви інтелекту в тваринах, він приходить до висновку, що всі вони разом виявляють такий же інтелект, як має дитина в 15 місяців. Але такого інтелекту немає в жодному окремому виді. Один вид розвинувся до такого рівня в одному напрямку, а другий – в іншому…
РОЗУМ ТА ІНСТИНКТ
Яким би гострим не був нюх у собаки, його не навчиш геології. І яким би гострим не був зір у орла, це йому не допоможе у вивченні астрономії. Марно возити собаку по світу, щоб він дізнався про розмір льодового нашарування протягом льодовикового періоду, бо він не має здатності мислити, яка допомогла б йому пов’язати валуни в Сполучених Штатах із їх родинними родовищами в Канаді, або оббиті камені на рівнинах Росії із Скандинавськими горами, від яких вони були відірвані льодом, що рухався. Такі висновки не під силу собачому розуму…
РЕЛІГІЙНІ ЗДІБНОСТІ
Найбільше ця вищість людського розуму проявляється у своїй спроможності засвоювати релігійні ідеї через літературу. Так, є дивовижні приклади дресированих свиней, які за допомогою певних вправ можуть навчитися вибирати кілька літер на кубиках, щоб [56] скласти якісь прості слова. Але жодна тварина не може навчитися розумно говорити. У цьому твердженні навіть папуга не є винятком, оскільки його слова є тільки повторенням звуків, незрозумілих для нього самого. Тим більше не може тварина навчитися свідомо читати або слухати промову чи проповідь.
З іншого боку, Біблія, яка літературно є найбільш різносторонньою книгою, яка містить найвищі поетичні злети й виняткове красномовство і яка дає найвище уявлення про Бога й про майбутнє життя, яке тільки можна мати, була перекладена майже на всі мови під небом і знайшла в тих мовах відповідні словесні форми, щоб належним чином представити свої ідеї…
Саме з такої найвищої інтелектуальної точки зору найкраще видно унікальність людини серед живого створіння. Інтелектуально вона така одна. Наукова назва роду, до якого вона належить, – це “гомо”, а от вид – “гомо сапіенс”, тобто людське тіло, наділене людською мудрістю…
Альфред Рассел Воллас, який незалежно відкрив принцип природного відбору й оприлюднив його в той самий час, що й Дарвін, наводив приклад різноманітних фізичних особливостей людини, які не могли виникнути тільки природним відбором і які беззаперечно вказували на джерело вищої керуючої сили.
ОДЯГ І ЗНАРЯДДЯ
Серед них, на його думку, є відсутність у людини будь-якого природного покриття. Зі всіх тварин тільки людина носить одяг. Вона тче із рослинних волокон покривало або позбавляє шкіри інших тварин, щоб накрити ними свою голу спину, захищаючись від суворості клімату. Птахи мають пір’я, вівці мають шерсть, інші тварини мають хутро, чудово пристосоване для їх захисту. Тільки в людини такого захисту немає, і їй доводиться здобувати його власним розумом. Хоч на хвильку задумавшись над цим, ми здивуємось, скільки розуму задіяно в намаганні людини здобути одяг. Навіть у такій простій справі, як здобування шкіри іншої тварини для вбрання, вона змушена в першу чергу бути винахідником знарядь. Ще з жодної тварини не знімали шкіри без використання якогось роду ножа.
Це приводить нас до ще одного визначення людини як тварини, що використовує знаряддя. Найбільш схожі приклади використання знарядь тваринами бачимо серед слонів і мавп. Слон може взяти хоботом щітку і, видовживши його таким чином, змести щось із тих частин свого тіла, які інакше недосяжні. Мавпа може скористатися палкою, щоб підважити двері. Але ніхто не бачив, щоб тварина зробила знаряддя, тоді як [57] немає жодного настільки відсталого людського племені, яке не могло б зробити вкрай цікавих і складних знарядь.
Човни найвідсталіших племен зроблені надзвичайно майстерно й досконало пристосовані до їх потреб. Витесане кременеве знаряддя свідчить про наявність далекоглядного задуму й застосування великої майстерності в його витісуванні. Кмітливі методи, якими дикі народи добували одиночний вогонь за допомогою тертя, зробили би честь цивілізованій людині, а використання лука, пращі й бумеранга свідчить про такий високий рівень винахідливості, з яким не зрівняється жодне тваринне створіння.
МУЗИЧНА ЗДІБНІСТЬ
Далі Воллас за доказ бере людський голос, який своїм рівнем розвитку набагато перевищує все, що може виникнути внаслідок природного відбору. Мавпи не відчувають музики в душі, і в них немає музичних вокальних здібностей. А от навіть найвідсталіші людські племена мають і те, і друге. “Народні пісні” є великим джерелом, до якого вдаються в пошуках теми наші провідні композитори. Покійний Теодор Ф. Сювард, коментуючи негритянські пісні на плантаціях, які він записував, говорив, що своєю гармонією та прогресією вони повністю відповідають науковим правилам музичної композиції. І якою корисною не була б ця музична здібність для повністю розвиненої людини, ми не можемо уявити собі хоч якусь користь від неї для тварини на низькому рівні розвитку, як, наприклад, мавпа. Музичний голос, який приваблює мавпу, має мало спільного з тим, що приваблює чоловіка чи жінку.
Знову ж таки, розмір людського мозку абсолютно непропорційний до розумових потреб найвищого тваринного створіння, яке нижче від людини, і без людського інтелекту був би радше завадою, аніж допомогою. Тому вони обоє мусили виникнути одночасно, щоб представити перевагу, якої природний відбір міг би вхопитися, триматися і розвивати…
Важко уявити, яка може бути перевага для мавпи в тому, щоб великий палець її задньої ноги перетворився у великий палець людської ноги, яка вже не може використовуватися для того, щоб щось хапати, а корисна тільки під час ходьби у вертикальній позиції. Важко уявити, яка користь могла бути для мавпи в тому, щоб її передні кінцівки стали коротшими, якби вони перетворилися в руки людини. Також важко зрозуміти, яка користь була б для мавпи в тому, щоб зазнати таких змін у пристосуванні тазової кістки і шиї, які взагалі не дали б їй ходити на чотирьох, а тільки на двох, та ще у вертикальній позиції.
У всіх цих відношеннях нам ще важче зрозуміти походження людини через природний відбір, якщо ми змушені [58] припускати, що це був дуже поступовий процес і що ці зміни (спрямовані на вдосконалення людського організму) почалися в незначній (або майже незначній) мірі, бо такі початкові зміни не несли б жодної користі. Щоб бути корисними, вони мали би бути значними, а розумові й фізичні зміни мусили б регулюватися певним законом раніше встановленої гармонії.
Таємниця походження людини ні краплі не прояснилася гіпотезами Дарвіна й тим світлом, які проливають на неї еволюційні теорії. Всі визнають, що геологічно вона є найбільш недавнім видом, доданим до населення землі. А от розумово вона так перевищує нижчих тварин, що саме з цієї причини (а, може, і з інших) сама по собі є класом. Таємниця полягає в тому, як вона набула цей високий розумовий рівень із тілесною формою й фізіологічною будовою, так досконало пристосованою до його застосування. Ті, хто говорить, що вона якось виникнула з нижчих рівнів розумних істот, зустрінуться із набагато більшими філософськими проблемами, ніж ті, хто приймає просте твердження Біблії, що вона стала душею, бо Бог вдихнув їй дихання життя, – стала образом Божим”.
У Ньому неосяжна всім
Безмірна глибина.
Як скарб ховає задум Свій
І всім керує Сам.
Ростить Бог наміри Свої –
Ми бачимо їх слід.
Хоч смак бутона є гіркий,
Але солодкий цвіт.
Невіра лиш марнує час,
Веде у нікуди,
Бо зрозуміти Бог лиш даст
Відкриє Він один.
Наступний розділ 2: Нове Створіння