6 Том, 1 Розділ – На Початку

РОЗДІЛ І

НА ПОЧАТКУ

Бог, Єгова, має багато чинників, і багато з Його чинників є пов’язані з одною, чи другою рисою Його творчості; але поза всіма з тих є Його власна творча сила і мудрість. Він сам є Творцем, і як Писання потверджує, „Усі Його діла є досконалі.” Він може дозволити злим Ангелам і злим людям перекручувати і неправильно вживати Його досконале діло, але Він запевнює нас, що злому не буде дозволено довго робити шкоду і руїну; і що остаточно, коли Він стримає і знищить зло, ми розпізнаєм, що Він це дозволив лиш для випробування, для очищення, для вишліфування, і для зроблення Його власної святости, Його славного характеру і плану, більш яскравим і чудовим в очах усіх Його інтелігентних створінь.

Коли в 1 Мойсея (Буття) читаємо, „На початку Бог створив небо і землю”, ми повинні пам’ятати, що цей початок не відноситься до всесвіту, тільки до нашої планети. Це було тоді, коли „ранні зорі співали разом” і всі Ангельські сини Божі „співали з радости” – коли Господь закладав основи землі і „коли хмари поклав за одіж йому, а імлу (темряву) за його пелюшки” (Йов 38:4-11). Але в Біблії згадується про ще скорший початок; початок перед створенням цих Ангельських синів Божих, бо читаємо, що „У почині (в деяких нових укр. перекладах пишеться „споконвіку”, а це є неправильно, в старших є „у початку”, або „з початку” і подібно є майже у всіх анг. перекладах -Ред.) було Слово (Логос), і Слово було з Богом, і Бог було Слово, Воно було в почині у Бога. Все Ним сталося, і без Нього не сталося ніщо, що сталося” (Йоана 1:1-3). (Гляди 5 том роз. 3) 3 тої причини, що Єгова сам е від вічности до вічности, Він не мав початку: але „Єдинородний” мав велике відзначення понад усі інші створіння, бо Він був „початок створіння Божого”, „Перворідний з усякого творива” (Об’яв.3:14; Кол.1:15). Інші початки слідували, як різні Ангельські стани були створювані один по одному; і ці початки були в минувшині, так що їх сили (інтелігентні створіння) могли викликувати з радости, коли наше земне створіння, згадане в 1 Мойсея, мало свій початок.

Досліджуючи критично вислів з 1-шої книги Мойсея, ми можемо завважити, що там є зроблена різниця між створенням неба і землі (вірш 1) і слідуючою регуляцією, або робленням ладу з ними (упорядкувати їх) і дальшого створення рослинного і тваринного життя. Власне це є ці слідуючі чинності, що е описом Божої діяльності в цих шести епохових днях. Вірш 2-гий говорить нам, що з самого початку першого дня цього творчого тижня, земля була пуста і порожня, і темрява була над безоднею. Цю важну річ треба добре помітити. Якщо це визнаємо, то відразу побачимо, що так далеко це годиться з свідченями геологів, і хотяй мусимо оспорювати заключення геологів в деяких точках, то ми признаємо і не відкидаємо цього, що не йде проти Біблії. Біблія не подає, який великий період часу проминув між початком, коли Бог створив небо і землю, і початком творчого тижня, який був вжитий на її удосконалення для чоловіка; тут і геологи не годяться між собою, коли йде про період цього інтервалу – деякі з них говорять, що він тривав міліони літ.

Отже, приступаючи до часу творчого періоду – упорядкування справ в наших небесах і на землі в приготуванню Божого Раю для вічного дому чоловіка – ми бачимо, що про ці „дні” ніде не говориться, що це були двадцять чотири годинні дні, і тому ми не маємо їх так ограничувати. В Біблії знаходимо, що слово день є часом вжите на означення певного періоду часу, або епохи. Факт, що воно найчастіше вживається про двадцять чотири годинний час, нічого не доказує, так далеко як ми маємо записи про „день Маси у пустині, де спокушували мене батьки ваші – сорок літ” (Пс.95:8-10), і часом „день”, або „час”, представляє рік часу (4Мойс. 14:33,34; Езек. 4:1-8), і також слова Апостола, „один день у Господа, немов тисяча літ, а тисяча літ, як один день” (2Петр.З:8). Зовсім певно, що ці дні-епохи не були сонячними днями, бо запис подає, що сонця не було видно, аж до четвертого дня – четвертої епохи.

Вірим, що наші читачі згодяться, що хоча довжина цих епох – днів не є показана, ми будемо оправдані припускати, що ці дні були однаковими періодами, а це з причини їх близької подібности, як членів одного творчого віку. Тому, якщо ми зможемо одержати відповідний доказ про довжину одного з цих днів, ми будемо вповні оправдані припускати, що інші дні були такої самої довжини. Ми знаходимо задовільняючі докази, що один з цих творчих „днів” був семи тисячолітнім періодом, отже цілий творчий тиждень був би 7,000 х 7 = 49,000 літ. І хоча цей період є дуже малий, коли порівняти з деякими геологічними вгадуваннями, ми віримо, що це є досить вистарчаючи для доконання згаданої там праці – упорядкування і наповнення землі, яка „вже існувала”, але була „пуста та порожня”.

Проф. Дана, коментуючи про відомості і способи, на основі яких вчені витягають свої припущення і про методу числення, якою вони послуговуються, каже:.

„В калькуляції минулого часу на основі грубости формації завжди є велика непевність, що повстає з залежности цієї грубости на поступовім падінню (регулярнім осіданню землі). В оціненнях зроблених з алювіяльних (наносних) осадів (землі нагромадженої з води), коли дані є основані на грубості чи густоті нагромадження в даному числі років – скажім останніх 2,000 літ – це джерело є непевне і підриває цілу рахубу в її основах і робить її майже, якщо не цілком, безвартісною … Коли оцінки с основані на кількості відпадків виливаних ріками (намулів), то це є більш вартісним, але навіть тут є причина до великого сумніву.”

Перегляньмо цю річ з точки погляду Біблії, віруючи, що вона е Божим об’явленням і будучи вповні переконаним, що коли знайдуться якісь розбіжності між Біблією і припущеннями геологів, то помилка буде по стороні цих останніх, яких розуміння ще не досягнуло вповні основ науки, її височини, або розвитку.

Це також не є потрібним припускати, що автор книги Буття знав усе про справи, які він записав – довжину цих днів і їх точних наслідків. Ми принимаємо записи Буття (1 Мойсея) як частину великого Божого Об’явлення – Біблію – і пізнаємо, що її величаві заяви і деякі речення надзвичайно годяться з найбільш критичними науковими дослідами. Противно, жодна „релігійна книжка” з поган не має нічого, лиш абсурдні заяви про цей предмет.

Тут є велич в простоті речення на початку книги – „На початку Бог створив.” Це дає нам відповідь на перше питання, що повстає в нашому умі – Коли і як я повстав і перед ким я є відповідальний? Шкода, що деякі здібні уми в наших днях відвернулись в своїх думках від інтелігентного Творця і визнають сліпу силу, що діє в праві еволюції і в „виживанню найбільш пристосованих”. І, на жаль, ця теорія не тільки стала прийнята в вищих наукових інституціях, але постепенно стала впроваджена до нижчих шкіл і їх підручників.

Правда, що небагато є таких, які заперечували б існуванню Творця, але навіть віруючі через цю теорію підривають основи своєї віри, коли говорять, що творча чинність є ділом Законів Природи. Не йдучи далеко взад, вони припускають, що наше сонце викинуло велику масу газів, які опісля почали згущуватися і ствердли, формуючи нашу землю; що поступово витворилась протоплазма, з якої малі черви (личинки) і мікроби повстали, але вони не знають як. Вони мусять визнати, що

тут була потрібна Божа сила, щоб дати навіть цей малий початок життя, але вони також і в тім дивляться за якимсь законом Природи, тому, щоб зовсім не потребували Бога, Творця. Говориться, що це відкриття є тепер майже довершене. Ці „вчені” думають і говорять про Природу, замість про Бога – її чинність, її закони, її відплату тощо, – дійсно сліпого і глухого Бога.

Вони говорять, що під правилами Природи протоплазма розвинула мікроба, або черв’яка, який крутився і вигинався, і витворив свої власні види, або породи і тоді, бачучи, що хвостик був би йому корисний, розвинув його. Пізніше, один з них більше інтелігентний потомок рішив, що плавці були б корисними, отже рішив їх собі розвинути. Пізніше ще інший, коли за ним гнався його голодний брат, втікаючи, вискочив з води і тоді прийшло йому на думку, щоб більше розвинути плавці на крила і коли розвинув, то це йому подобалось і почав жити на суші, де опісля розвинув ноги і пальці. Інші з тої самої родини мали інші „задуми”, яких, як виглядає було много, доказом чого є велика різноманітність тварин, які бачимо довкруги нас. Однак у властивому часі один з тих нащадків цього першого черв’яка, який в своєму розвитку досягнув стану мавпи, мав шляхетну ідею в свойому умі – він сказав собі, я скину свій хвіст і перестану вживати свої руки як ноги і скину своє покривало з волосся, і розвину більше ніс і чоло, і мозок з моральними і роздумуючими органами. Я носитиму убрання зроблене кравцем і високий капелюх і назвусь професором Дарвіном і напишу історію моєї еволюції.

Що Ч. Дарвін був здібний чоловік, то про те доказує його успіх в тім, що зумів накинути свою теорію на його співтоваришів. Не зважаючи на те, відданий Божий чоловік, який вірить в^ особистого Бога, і який не скоро відкидає Біблію як Його об’явлення, буде міг скоро побачити софістерію (лож покриту плащем правди) теорії Дарвіна. Це не є вистарчаючим, що Дарвін завважив, що між його голубами він був здібний розвинути певні породи з певними особливими якостями – пір’ями на їх ногах, гребені на їх головах, надуті горлянки і т.д.; інші зробили це саме з домашніми птицями, з псами, з кіньми тощо, і знавці квіток робили досліди на квітах і деревцях і т.д. і мали подібні висліди. Новою річчю у Дарвіна була його теорія, що всі форми життя розвинулись з одного, спільного для всіх початку.

Але Ч. Дарвіна досліди з голубами, подібно до тих інших, що вигодовлюють худобу, або плекають квіти тощо, мусить годитись з висловами Біблії, що Бог створив кожне створіння за їхнім особливим родом. Тут є чудові можливості різноманітности кожного роду, але роди не можуть бути змішані, ні витворені нові. Найблищим витвором цього є мул, який, як всі знають, не може розмножуватися. Більше того, Ч. Дарвін мусів завважити, як і інші завважили, що цих „модних” голубів теж треба було дуже стерегти і відлучити їх від інших з їх роду, бо інакше вони скоро повертають до свого попереднього стану. Але в природі ми бачимо много видів, багато гатунків, „за їхнім родом”, що е зовсім відлучені одні від других, і вдержувані такими без жодних штучних заходів – вдержувані такими через закон їх Творця. Ми, яко віруючі в особистого Творця, можемо мати спокій і бути певними, що людські спекуляції розминулись з правдою до такої міри, до якої вони знехтували нашого Бога, Його мудрість і Його силу, як це є загально описано на початку Біблії, в книзі Буття.

Можливо, що ніщо не затемнило і не підірвало більше віри в Бога, як Творця, і в записи Буття, чим цей блуд, що дні епохові тривали двадцять чотири годин кожний. Різні стратифікації скель і глини (різної землі) безперечно доказують, що проминуло багато часу в тих великих змінах, на які вони вказують. І коли пізнаємо, що Біблія навчає про епохові дні, ми є приготовлені послухати, які є свідчення скель, і коли пізнаємо, що вони теж годяться з Біблійними записами, то наша віра в Біблію є ще більше підсилена; ми відчуваємо, що ми не сполягаємо на наші власні, чи інших людей думки, але на Слово Творця, сильно підтверджене фактами з природи.

ТЕОРІЯ КОСМОЛОГІЇ

Для користі деяких наших читачів ми коротко скажемо про один погляд щодо творчого періоду, знаного як „The Vailian Theory”, або „Canopy Тhеоrу” (Теорія небесного фірмаменту, або небозводу), яка особливо промовляє до автора; постепенно ми будем старатись виказати гармонію між цим поглядом, а оповіданням з 1 Мойсея 1:1; 2:3.

Починаючи від стану згаданого в 1 Мойс. 1:2 „Земля ж була пуста, і порожня і темрява була над безоднею”, вчені не пробують вгадувати цього, чого Бог ще не об’явив відносно того, як Він скорше зібрав земні атоми. Речі необ’явлені належать до Бога, і ми добре зробимо як будемо терпеливо ждати на це дальше об’явлення, яке буде у властивому часі. Вживаючи лопату і джаґан і критичне око, чоловік довідався, що земна кора є зложена з різних шарів, або верств, одна на другій, з яких усі дають докази, що вони колись були вогкі і м’які – за винятком основних скал, на яких ці шари, або верстви є з меншою або більшою регулярністю збудовані. Ці основні скелі виразно вказують, що вони були скорше також м’якими і в стані плиннім з причини великого жару; і в загальному вчені годяться, що в середині землі, нижче „кори” земля є ще дальше гаряча і плинна.

Відколи ці основні скелі – граніт, базальт і т.п. мусіли бути в певнім часі такі гарячі, що усунули усі горючі елементи і тому, що вони є найглибшими скелями, то було б властивим припускати, що був час, коли ціла земля була білою гарячою масою. В цьому часі, як говорять, вода і мінерали (які тепер знаходяться в горішних шарах), мусіли бути викинені як гази; і вони мусіли становити непроникнений небозвід простягаючись милями довкруги землі в кожному напрямку. Рух землі довкола її вісі діяв так на ці оточуючі гази, що вони найбільш згромадились коло рівника землі. Як земля охолоджувалась, вони також охолоджувались і перемінювались в тверді речовини і плини, і тоді тяжчі мінерали, згідно з законом гравітації, постепенно знизувались. Правдоподібно, що земля в цьому часі виглядала подібно до того, як тепер виглядає планета Сатурн з своїми перснями.

Як процес охолоджування продовжувався, ці відлучені і віддалені перстені постепенно діставали відмінний ротативний рух від руху землі і через те наближались щораз більше до неї і постепенно один по однім осаджувались на поверхні землі. Після сформування „тверді”, тобто „простору”, або „атмосфери”, ті потопи з тих знижуючихся перстенів зовсім природньо досягали землю з сторони двох бігунів, де було найменше опору, тому що є найдальше від рівника, що є осередком відцентрової сили руху землі. Між відриванням цих перстенів, які спричинювали потопи, проминали довгі літа, і тоді наступало накопичення верстви за верствою на поверхні землі. Натиск води з бігунів до рівника розділював по різному пісок і болото і з тим теж мінерали, бо вода в цьому часі була дуже насичена мінералами і покривала цілу поверхню землі, так як це є описано на початку книги Буття.

Підчас кожного з цих довгих днів о семи тисячу літ, певна праця розвивалась, як про це говориться в Книзі Буття; правдоподібно, що кожний кінчився потопом, який спричиняв великі зміни і приготовив дорогу для дальших кроків творчости і приготовлення для чоловіка. Ця Вайліян теорія припускає, що останній з цих „перстенів” не мав мінералів та інших нечистот – що складався з чистої води, і що він не відірвався і не впав на землю в часі створіння Адама, але що він вповні оточував землю немов просвідчаста заслона понад атмосферою. Це служило так як побілене скло в теплярнях, щоб регулювати температуру – так що підсоння на бігунах було майже те саме, що було на рівнику. В таких зрівноважених атмосферичних обставинах тропікальні рослини могли рости усюди, і геологи говорять, що так було; і бурі, які повстають з раптових змін температури, тоді видно не були знані, і з тої самої причини не було також дощу.

Біблійний запис з тим годиться; бо там говориться, що не було дощу перед потопом, що з землі виходила пара (волога, імла) і напувала землю (1 Мойс. 2:5,6). Після потопу за Ноя наступила велика зміна, а з тим велике скорочення віку життя людини. З обірванням водяного перстеня стан теплярні на землі скінчився. В районах рівника, які одержують найбільше сонячних променів, стало тепліше, на бігунах наступила велика зміна – майже раптова переміна з теплярні до великого арктичного зимна.

Докази про цю раптову зміну температури були знайдені в арктичних, тобто підбігунових, районах. Там знайдено два мамути огорнені чистим твердим льодом, який, очевидно, заморозив їх дуже скоро. Тони замерзлих слоневих костей знайдено в тих самих районах на Сибірі, які є за зимні і недоступні для цих звірят тепер. Також знайдено там в льоду антилопу; що вона там скоро замерзла доказує це, що в жолудку мала ще зелену траву, якої не мала часу перетравити – і це було в такім місці, де тепер трави не ростуть.

Цей раптовий вилив води – це раптове обірвання покривала, яке держало тепло землі і регулювало температуру цілої землі, спричинило утворення льодовиків і льодових гір на бігунах, які теж відриваються і пливуть до рівника. Так далеко, як можемо розуміти, цей процес відбувається віками, але постепенно зменшується. З того можемо бачити, чому геологи називають цей період часу Льодовим Віком, або Льодовим Періодом, коли великі льодові гори, несені швидким струмом, поробили глибокі щілини через Північну Америку, яких можна виразно спостерегти по горбах. Також північні райони Європи носять подібні знаки по горбах. Але цього немає в полуднево східній Європі, ні в Вірменії, ні в їх близьких околицях – колиски нашого роду, де також ковчег був збудований і близько якої, на Горі Арарат він спочив. Проф. Врайт і Сер Т.В.Давсон твердять, що в околиці Арабії відбулось загальне падіння землі, а пізніше наступило піднесення. Це свідчення натякало б, що арка плила по досить спокійній воді, а не знаходилась там, де води плили дуже скоро. На це вказують великі алювіальні осади, про які говорять, що знаходяться в тих районах. Очевидно, ціла земля була затоплена водами, що наперали з обох бігунів, Північного і Полудневого, в той час, коли колиска людського роду насамперед знизилась (депресія), а опісля у властивім часі піднеслась. Щодо цього зверніть увагу на слова знаного геолога, Проф. Ґ.Ф. Врайта з Коледжу в Оберлін,О., як про це подав журнал з Нью-Йорку, 30 Марта 1901.

ПІДТВЕРДЖЕННЯ ПРО ПОТОП

„Проф.Ґ.Ф. Врайт з Оберлін Коледжу, знаний геолог, вернувся з Європи. Він написав, „Лід Північної Америки” і інші праці в ділянці геології, досліджуючи і описуючи льодовий період. Він відбув наукову подорож по цілій кулі земній. Він провів найбільше часу в дослідах геологічних формацій і знаків в Сибірі, хоча його досліди провадили його також до інших частин Азії і Африки.

„Головним завданням проф. Врайта було, щоб відповісти, якщо можливо, на довго оспорюване питання між геологами, а саме, Чи Сибір був коли-небудь покритий льодом, так як була Північна Америка і частина Європи, підчас льодового періоду.

„Дуже багато геологів, включаючи багато знаних російських вчених, вірять, що Сибір був покритий льодом.

„Наслідком його теперішнього досвіду, проф. Врайт сильно вірує, що в давному часі, коли Північна Америка була покрита льодом, Сибір був покритий водою.

’1 води і лід були фактично фазами Біблійного потопу.

„Перший опис про потоп, який читаємо в книзі Буття, є дуже скорочений:

„І потоп був сорок днів на землі і води прибуваючи, підняли ковчег І він звишився над землею.

„Води ж зростали, і прибуло їх дуже багато на землю, а ковчег носився по верху вод.

„І зросли води на землі сильно дуже і покрили всі найвищі гори, що були під небом.

„Води піднялись угору на п’ятнадцять ліктів і закрили гори.

„Всяке створіння, що рухається на землі, загинуло: птаство, скот, звірі, всі плазуни, що повзають по землі і всі люди.

„Все, що має віддих життя в ніздрях та що живе на суші, згинуло. .. остався тільки Ной та й ті, що були з ним в ковчезі.”

„І панували води на землі сто п’ятдесять днів.” – 1 Мойс.7:17-24

Тепер почуймо, що проф. Врайт сказав:

„Я не знайшов знаків льодовикового явища на полуднє від 56-го ступня. Я не йшов на північ від того, але на основі інших речей я є переконаний, що там земля була покрита льодом, так як була наша власна, де знаки про те знаходимо так далеко, як Нью-Йорк.

„Ми не знайшли знаків просторого осідання в усіх цих районах, а це кидає нове світло на все тут.

„В Требізоні, на березі Чорного Моря, був доказ депресії на 700 стіп. Це було показано через осади гравія (ґревел, дрібне каміння) на горбках.

„В центрі Туркестану води досягли свого найвищого рівня, бо там ми знайшли осади понад 2,000 стіп (футів) понад поземом моря.

„Полуднева Росія є покрита осадами цієї самої чорної землі (чорноземом), який ми знайшли в Туркестані.

„Там були ще інші докази про те, що води покрили цю частину земної кулі. Одним з цих є те, що в озері Байкал на Сибірі, в місцевості на височині 1,600 стіп (футів) над поземом моря знаходяться тюлені (морські пси, фоки). Ці тюлені, або фоки, яких ми там знайшли, належуть до арктичних видів і є тої самої породи, як ті, що знаходяться в Каспійському Морі.

„Тут одинокою теорією є, що вони були там захоплені тоді, коли води впадали. Однак можливо, що найбільшим відкриттям з тих усіх було в місті Києві над рікою Дніпро, де знайдено кам’яне знаряддя пятдесять три стопи нижче осаду чорної землі, показуючи тим, що вода прийшла там, тобто, що потоп наступив тоді, як там люди жили.

„Отже, це дає нам змогу визначити вік цієї депресії. То показує, що з того часу як чоловік там прийшов, там настала депресія на 750 стіп в Требізонді, і що в полудневім Туркестані води були понад 2,000 стіп високо. Знаряддя, які там знайдено, були такими, як ті, що знайдено в Північній Америці перед льодовим періодом, які дають добру підставу для вірування, що депресія там повстала тоді, коли там повстала льодова лавина.

„В дійсності, то це був потоп”.

Знаючи кінець з початку, Єгова вибрав в такий спосіб належний час на створення людини на землі, що останній з перстенів впав в потопі точно у властивім часі, щоб знищити зіпсутий людський рід за днів Ноя, і таким чином впровадити теперішню епоху, яка в Св. Письмі є називаною „цей злий теперішний світ.” Усунення водяного покривала спричинилося не тільки до зміни пори року, літа і зими, і відкрило шлях для бурхливих вітрів, але це також уможливило повстання такого явища, як райдуга (веселка), яку вперш побачили після потопу, тому що перед тим проміння сонця не могли так проникнути через це водяне покривало, щоб вони могли витворити райдугу. – 1 Мойс.9:12-17.

Після цього вищезгадангого писання, ми витяли короткий вислів з під пера проф, Ваіла по цій лінії:-

ЦЕЙ ЗАМОРОЖЕНИЙ МАМОНТ

До редактора „Scientific American:”

„Я з великим заінтересованням читав ваше видання з 12 Квітня, про останнє відкриття др. Герцом тіла мамута в льодах в районі східнього Сибіру. Мені виглядає, що це є більшим, чим знайдення „Каменя Розетта” в минувшині через геологів. Це дає сильніше свідчення для піддержання твердження, що всі льодові епохи і всі потопи, які земля бачила, були спричинені через поступове і наступаюче по собі зниження примітивних земних випарів, які кружляли довкола нашої планети, що є подібні до парових хмар, що тепер снуються довкруги планет Юпітера і Сатурна.

„Дозвольте мені суґерувати для моїх братів геологів, що залишки земних водяних випарів могли кружляти понад землею так як покривало Юпітера, навіть до не давних геологічних часів. Такі випари мусіли падати головно в підбігунових землях, через канали, де було менше опору, а більше притягання, і напевно так само, як великі навали снігу. Також тоді таке покривало, або такий світовий дах, мусів злагіднити температуру в підбігунових районах і дати можливість на повстання пасовища для мамутів і його однорідних тварин, творячи теплицю під дахом теплиці. Якщо це признаємо, то тяжко уявити собі, якими великими були наслідки того, що це покривало обірвалось, а що спричинило велике спустошення, бо позбавило світ багатого і розкішного життя. Виглядає, що мамут Др. Герца, як і багато знайдених замерзлих в льодах, з неперетравленою поживою в їх жолудках, доказує, що вони стали негайно захоплені великими опадами снігів. В цьому випадку, з неперетравленою травою в їх жолудках, це свідчить про певну, незбиту історію смерти в сніговому гробі. Коли це признається, то ми маємо знання відносно того, що було джерелом льодовиків, і позбудемось нефілософічних тверджень, що земля поволі остигала і тоді сніги почали падати; бо так як я бачу, сніги впали і тоді земля почала остигати.

„Тоді, коли земля була ще розпаленою масою, океани були вгорі разом з різними мінералами і металічними субліматами (сублімація – перехід субстанції з стану сталого до стану газового); і коли ми визнаємо, що ті пари (або випари) сформувались в кільцеподібну систему і вернули підчас віків великими окремими випусками, деякі з них задержались навіть аж до часу, коли чоловік появився на землі, ми зможемо пояснити багато річей, що є темні, неясні і трудними до зрозуміння сьогодні.

„Я ще в 1874 році опублікував деякі з тих думок в формі брошури, і я маю надію, що думаючі в цьому двадцятому століттю будуть заглядати до них, що я її знову називаю 'Теорією Склепіння” – поволоки, покривала.

(Підписаний) Ісаак Н Ваіл.

ТВОРЧИЙ ТИЖДЕНЬ

З таким загальним поглядом перед нашими умами про створювання, звернімся до запису книги Буття і стараймось згармонізувати ці припущення з записами Біблії. Перш за все ми помічаємо, що творчий тиждень є поділений на чотири частині: (1) Два дні або епохи (так як ми вважаємо 2 х 7,000 = 14,000 літ) були присвячені на упорядкування землі, приготовляючи її до тваринного життя. (2) Два слідуючі дні, або епохи (в нашій рахубі 2 х 7,000 = 14,000 додаткових літ), вони були присвячені для виведення рослинности і нижчої форми життя – так як тварин з черепашкою (в водах) тощо – складання вапняку, вугля і інших мінералів. (3) Два слідуючі епохові дні (в нашій рахубі 2 х 7,000 = 14,000 літ) припровадили живі створіння, що рухаються – вморі і на суші – і рослинність також дальше розвивалась і все це було приготовлено на прихід чоловіка, земного подобія його Творця, „увінчаного славою і честю”, щоб бути царем на землі. (4) Створіння чоловіка, остання праця, відбулась при кінці шостого дня, або епохи, і на початку сьомого: як є написано, „Бог закінчив сьомого дня своє діло, і спочив сьомого дня від усього свого діла.”

ДВА ВІРНІ СВІДЧЕННЯ

Професор Сіліман говорить: –

„Кожна велика риса в структурі планети годиться з порядком подій записаних в святій історії … Ця історія (Біблія) постачає запис, який є важний для філософії і релігії, і в самій планеті бачимо докази, що записи Біблії є правдиві.”

Згадуючи про записи про створювання в 1-шій Мойсея (Буття), Проф. Дана говорить:-

„В цій послідовності ми бачимо не тільки порядок випадків, подібно до наукових висновків; але там є система в упорядкуванню і далекосягаюче пророцтво, до якого філософія не могла дійти, не грає ролі як би не була сформована.

Він дальше додає:-

„Жодний людський ум не був свідком цих подій; і жодний такий ум в ранньому початку світу, хіба що надарений надлюдською інтелігенцією, міг обдумати такий план, або те, щоб помістити створення сонця, джерела світла для землі, так довго після створення світла в четвертому дні; і тут також є дуже дивним відношення між створенням рослин і створенням звірят, яке є так важне для обох; і ніхто не міг би дійти до глибини філософії, що є представлена в тім цілім плані.”

ПЕРШИЙ ТВОРЧИЙ ДЕНЬ-ЕПОХА

„І Дух Божий ширяв над поверхнею води. І Бог сказав” Нехай станеться світло. І сталося світло.”

Природа і фізична причина світла ще не є вповні зрозуміла. Що це є світло? (Сьогодні про це вчені фізики знають много більше, чим це було знане на початку цього століття – Ред) Однак ми знаємо, що це є головним необхідним чинником в цілій природі; і нас не дивує, що воно є першим в Божім урядженню, коли прийшов час, Щоб Божа енергія діяла на пусту і порожню землю, щоб приготовити її для чоловіка. Тут родом Божої енергії, представленої словом „ширяв”, здається, була оживляюча сила, можливо, що електрична енергія, така як „аврора бораліс”, або північне світло. Або, можливо, що енергія притягнула вниз деякі тяжкі перстені з водяних і мінеральних субстанцій, і в той спосіб світло і темнота, день і ніч, стали відрізнені, хоча ні зорів, ні місяця, ні сонця в жодний спосіб не можна було розпізнати через ці тяжкі перстені, або обвиваючі обручі, які дальше обгортали землю.

„Вечір і ранок – День Перший.” Так як єврейський сонячний день, так само в цих епохових днях, вечір приходив перше, постепенно виповнюючи Божий замір до свого закінчення, коли інший 7,000 літний день, призначений для іншої чинности, починався темно, невиразно з початку, і постепенно розвивався аж до досконалости. Цей період, або день, науковці називають Азоїчним, в якому життя не існувало.

ДРУГИЙ ТВОРЧИЙ ДЕНЬ-ЕПОХА

„І сказав Бог: Нехай станеться твердь (Фірмамент, небозвід, атмосфера) посеред води, і нехай вона відділює воду від води. І учинив Бог твердь і відділив воду, що під твердю і воду, що над твердю. І назвав Бог твердь (фірмамент, атмосферу) небом.”

Цей другий епоховий день (7,000 літ) був вповні присвячений для сформування земної атмосфери. Це правдоподібно розвинулось в зовсім природний cпociб так як більшість Божих чудових діл, однак через Його планування, керування і творення. Падіння водяних і мінеральних „перстенів”, яке уможливило світлові проникати до землі під час першого епохового дня, досягаючи ще огріту землю і її киплячу і випаровуючу поверхню, витворювало різні гази, які підносячись вгору, творили щось в роді подушки (прокладки), тобто атмосферу, фірмамент, довкруги землі і це вдержувало останні води „перстенів” понад землею. Цей „день”, так далеко як Писання показує, також належить до Азотового, тобто періоду, в якому не було життя на землі, але геологія цьому противиться і говорить, що скелі, які належуть до цієї епохи, показують на хробачки і велику кількість маленьких тварин з черепашкою, залишки яких утворили зложа вапняку. Вони називають цей період „палеозоік”, віком першого життя, – особливо „Сілюріан період.” Це не є всупереч до запису Біблії, яка тут не бере під увагу цієї найнижчої форми життя.

Вечір і ранок – День Другий – закінчився з повним довершенням Божого заміру відносно цього дня: відділення хмар і пари і т.п. від поверхні води через атмосферу.

ТРЕТІЙ ТВОРЧИЙ ЕПОХОВИЙ ДЕНЬ

„І сказав Бог, нехай зберуться води, що під небом до місця одного, і нехай з’явиться суша (суходіл). І сталось так. І назвав Бог сушу земля, а місце, де зібрались води, море. Бог побачив, що воно було добре. І сказав Бог, Нехай земля зростить рослину: траву, що розсіває насіння і плодові дерева, що родять плоди з насінням, за їхнім родом на землі, і так сталося.”

Геологія вповні годиться з цим записом. Вона вказує нам, що коли кора землі остигала, тягар води спричинював те, що земля в одних місцях знижувалась, а в других підвищувалась, творючи морські глибини і гори – не відразу, лиш постепенно, одні пасма гір після других. Ми не повинні думати, що ці всі зміни стались в цьому одному семитисячлітньому дні цієї третьої епохи, але радше, що це лиш дало початок цієї конечної праці, приготовляючи землю до розпочаття вирощування рослинности, бо геологія є правильною, коли говорить, що деякі великі зміни цього роду відбулись не дуже давно. Навіть підчас одного століття ми мали малі приклади цієї сили, і ми не були б здивовані, коли б слідуючі літа дали нам дальші пароксизми (потрясення) в природі, тому що ми знаходимися в іншім переходовім часі – відкриття Тисячолітнього віку, в якому змінні обставини е потрібні. Коли води зливались до моря, появилась рослинність – кожна за своїм родом, з насінням до розмножування цього самого роду. Ця справа е так закріплена через закони Творця, що хоча садівництво може і дає різні відмінні більш досконалі види, однак воно не може змінити роду. Різні родини рослинности не злучаться з собою, так як не можуть злучитися родини тварин. Це показує на замір, на упланування, на конструкцію – не тільки самого Творця, але інтелігентного Творця.

Геологія годиться, що рослинність попереджувала вищу форму тваринного життя. Вона також годиться, що в цьому ранньому періоді рослинність була дуже велика і буйна – що мохи і папороть, і повзюча рослина росли багато скорше і до більшої височини, чим тепер ростять, тому що атмосфера була переповнена вугляними і азотовими газами – так багато, що дихаючі тварини не могли б тоді існувати. Рослини, які тепер ростять кілька цалів, або сантиметрів, вгору, або навіть кілька стіп коло рівника, досягали тоді височини до п’ятдесять або й більше стіп, і часом дві або три стопи в діаметрі, на що вказують їх скам’янілі залишки. В такому середовищі, який тоді там заіснував, ці рослини росли не тільки скоро, але були дуже великі.

Геологи говорять, що в цьому періоді верстви вугля були сформовані: рослини і мохи, маючи великий потяг до карбонатної (або вугльцевої) кислоти, нагромадили в собі много вуглецю, формуючи вуголь і в той спосіб приготовляючи наші теперішні версти вугля і очищуючи атмосферу для тваринного життя, яке появилось в пізніших епохах. Ці великі торфи і мохи були по черзі покриті піском і глиною, що стали насунені на них в часі дальших переворотів і депресії земскої поверхні, через великі хвилі і через інші падаючі водяні „перстені” з атмосфери. Правдоподібно, що такі процеси повторювались, бо ми знаходимо верстви вугля, опісля верстви піску або глини, а пізніше знову вугля.

Вечір і ранок третього 7,000 літнього епохового дня, виконав свою частину у приготовлений) землі відповідно до Божого заміру. В геології цей час називають Карбонійним періодом, задля його нагромадження вугля, оливи і т.п.

ЧЕТВЕРТИЙ ТВОРЧИЙ ЕПОХОВИЙ ДЕНЬ

„Тоді сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній, щоб відділяти день від ночі й нехай вони будуть знаками для пір (року), для днів і років; нехай будуть світила на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І так сталося. І зробив Бог (тобто спричинив, щоб вони світили – інше слово, яке не означає „створив”) два великі світила: світло більше правити днем, і світло менше правити ніччю, і зорі, і відділяти світло від темряви. І побачив Бог, що воно було добре.”

Досягнення одного епохового дня були перенесені до слідуючого, і ми були б оправдані припускати, що світло першого дня ставалось більше і більше виразним підчас двох наступаючих днів, як перстень за перстнем падали вниз з води з понад атмосфери на землю, аж у четвертім епоховім дні можна було побачити сонце, місяць і зорі – не так виразно як тепер в ясний день, але подібно як тоді, коли є дещо хмарний день, і вночі, коли є мрячна ніч. Сонце, місяць і зорі можна було добре бачити після потопу за часу Ноя – коли останній з водяних „перстенів” впав на землю. Сонце, місяць і зорі давно світили на зовнішну заслону землі, але тепер прийшов час, що ці світила на небесах можна було бачити, щоб дні, які перед тим були позначені темним, сірим світлом, таким якого ми бачимо в дощевім поранку, коли сонце, місяць і зорі є невидимі поза хмарами, можна було легко відрізнити, щоб оборот дня позначив час для чоловіка і тварини, коли вони будуть створені; тут також повітря почало одержувати щораз більше кисня, приготовлюючи його для дихаючих тварин. Пізніше в цьому самому періоді 7,000 літ, також появились місяць і зорі – щоб мати вплив на припливи і відпливи води на морях, і позначувати час в ночі для вигоди і користи чоловіка.

Ми не повинні думати, що розвиток рослинного життя закінчився підчас четвертого дня, але радше, що він продовжувався – збільшений вплив сонця і місяця сприяв розвиткові інших родів трав, рослин і дерев. Геологія також показує на поступ в цьому часі – комахи, слимаки, краби і т.п. Костяки з риб і луску знаходять в вуглях, але це не шкодить порядкові, тому що формування вугля продовжувалось після третього дня, яке входило в Рептилійский період (Рептилі – плазуни). Цей „день” відповідає близько тому, що геологи називають „Траєс” періодом, або другою половиною Кам’яної епохи. Вечір і ранок, День Четвертий семитисячлітного часу, або 28,000 літ від початку цієї праці – закінчився, засвідчуючи про великий поступ у приготовленню землі для чоловіка.

П’ЯТИЙ ТВОРЧИЙ ЕПОХОВИЙ ДЕНЬ

„Тоді сказав Бог: Нехай вода вироїть (закишать води) дрібні істоти, пущу живу і птатство, що літає над землею під небесною твердю. І Бог створив риби великі і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом їх. І побачив Бог, що це було добре.”

В який спосіб теплі океани зароїлись жиючими створіннями, від малих черепашок до великих риб (кита), можна краще зрозуміти, коли знаємо про велику кількість життя в теплих полудневих морях в наших часах. Плазуни, які живуть частинно в воді і частинне на суші (земноводні), належуть також до цього періоду, підчас якого теперішні континенти і виспи постепенно виринали і впадали, будучи в одному часі затоплені великими, або меншими „перстенями”, що спадали на землю, а в іншому обмивані великими водяними хвилями (припливами і відпливами). Тому не дивно, що залишки черепашок є знайдені на найвищих горах; і не дивно, що великі верстви вапняку в усіх частинах світу є часом називані „кладовищем черепашок” (shellfish cemeteries) тому що складається головно з шкаралупи черепашок. Що за роїння, або кишіння мусіло там бути, коли ці трилійони малих створінь родились і гинули скидаючи один по одному своі малі шкаралупи! Ми читаємо, що Бог благословив їх в розмножуванню. Так, навіть на такому низькому рівні і таке коротке існування є ласкою, є благословенням.

Не стараймось твердити і говорити про щось більше, чим подають записи Писання. Біблія не твердить, що Бог створив окремо і індивідуально множество різних риб і плазунів, але тільки, що Божий вплив, або дух, ширяв, і з Божого веління, і для Його цілі, море видало своє різного роду створіння. Тут не говориться, який був процес – один вид (вид у природничій науковій класифікації є підрозділом роду) міг, під відмінними обставинами розвинутись в інший вид; або, що з тої самої оригінальної протоплязми могли у відмінних обставинах (або середовищах) розвинутись відмінні головні підрозділи створінь. Цього ніякий чоловік не знає і це не є мудрим бути догматичним (впиратися, що наше розуміння є найкраще і що це є так, а не інакше). Ми не маємо перечитися, що навіть протоплязма палеозоїчного намулу не могла прийти до існування через хімічні процеси в водах, що були багатими в різні мінерали. Те, що ми говоримо є, що це все виникло наслідком Божого заміру і Його зарядження, і тому було Божим створінням, не зважаючи на те, якими тут були проводи чи середники. І ми говоримо, що це є показано в фактах природи , не менше, чим словами в книзі Буття – що, не дивлячись на те, в який спосіб були створіння в морю випродуковані, вони були приведені до стану, в якому кожний є в його власнім роді – де лінії тих родів не можуть бути переступлені. Це є Боже діло, яким би це способом не було зроблене.

Цей день, або епоха відповідає добре епосі Плазунів, або рептиліїв, за означенням геологів. Вечір і ранок – День П’ятий – протяг часу 35,000 літ від початку праці упорядковування землі для дому і царства чоловіка.

ШОСТИЙ ТВОРЧИЙ ЕПОХОВИЙ ДЕНЬ

„Тоді Бог сказав: нехай земля виведе з себе живі створіння за їхнім родом; скотину плазунів і диких звірів за їх родом. І сталось так. І створив Бог диких звірів за їх родом, скотину за її родом, і всіх земних плазунів за їхнім родом. І побачив Бог, що було добре.”

Около цього часу справи на землі ставались більш усталені; кора землі була грубша через нагромадження сотки стіп піску і глини, і скоруп, і вугля, і багато інших мінералів, деяких з розпадаючих скель наслідком землетрусів, інших з падаючих „перстенів”, а ще інших з верств погибших звірят і дерев; крім того сама земля мусіла досить охолодитись підчас цих останніх епох. Тепер вже було досить сухої поверхні над морем, в склад якої входили пасма гір і долин, з яких вода стекла, приспособлюючи її до життя нижчих тварин, яких ми ділимо на три роди: (1) земні холоднокровні, плазуни – ящурі, вужі і т.п. (2) дика звірина на землі, відмінна від домашньої худоби, яка була особливо приспосіблена для людини і тому тут називається (3) скотиною. В цьому часі також повітря було більш очищене з різних елементів шкідливих для дихаючих тварин, будучи всмоктуване різними рослинами та деревами в вуглецевім періоді, так як надмірна кількість вугловодня була всякнута малими черепашками з океанів, роблячи приготовлення для великого числа водяних створінь, які дихають.

Тут знова ми цілком не потребуємо сваритися з еволюціоністами. Ми признаємо, що, коли б Бог був так вибрав, то Він був би міг вивести різні види малих звірят до життя через розвиток одного з іншого, або Він міг розвинути кожний вид відмінно з оригінальної грязі. Ми не знаємо, яку методу Він прийняв, тому що це не є показане ні в Біблії, ні в скелях. Однак це є виразно показано, що, не зважаючи на спосіб, який Бог прийняв, щоб цього доконати, Він так закріпив тваринні породи, кожний „за своїм родом”, що вони не змінюються – так що винахідливість людського ума не була в змозі допомогти їм робити зміни. Тут є печать інтелігентного Творця на праці Його рук, бо коли б Природа, або „сліпа сила” була творцем, то ми бачили б її дальше як морочиться, як тягнеться сліпо, в часі розвивання і в часі ретроґресу, або повертання; ми не бачили б таких закріплених видів, яких бачимо довкруги нас в природі.

Отже можемо зовсім слушно припускати, що це було при кінці шостого епохового дня, що Бог створив чоловіка, тому що створення чоловіка було Його останнім, і там є виразно сказано, що Бог скінчив свою творчу працю, не шостого, але сьомого дня; – розділ чоловіка на дві особі, дві статі, було очевидно останньою чинністю.

„Тож сказав Бог, створім людину на наш образ і на нашу подобу; і нехай він панує на рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі. І створив Бог людину на свій образ створив її; чоловіка і жінку створив їх. І благосовив їх Бог і сказав їм: Будьте плідні і множтеся і наповняйте землю, і підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі.”

З огляду на нашу заввагу, що мова Писання не усуває можливости більшого чи меншого розвитку рослинности, водяних створінь і земних створінь, однак добре, щоб ми помітили, велику різницю мови тоді, коли говориться про створення чоловіка. Остання є особливою заявою про пряме вживання Божої творчої сили, в той час, як про щось такого не говориться в інших випадках, але радше натякає розвиток:-

„Нехай земля зростить рослину”, і т.п.

„Нехай зароять води живими створіннями” і т.п.

„Нехай земля виведе з себе живі створіння за родом їх”, і т.п. Ми маємо два записи про творчість – один, який щойно розглядали в його епоховім порядку, і другий, який слідує в 1 Мойс. 2:4-25. Іншими словами, розподіл розділів був у невластивім місці – кожний запис повинен становити розділ. Другий є коментарем першого, пояснюючи його більш детально. „Таке було походження”, або розвиток неба і землі і їх створінь від часу, коли ще не було жодної рослини ні трави. Перший головний запис вживає слово „Бог”, коли говорить про Творця, а другий пояснюючий запис показує, що це був Єгова Бог, Який виконав усю працю – „в дні”, що Він учинив небо і землю, обіймаючи цілий як один ще більший епоховий день, включаючи чинність шести вже вичислених днів.

Слово Бог в першому розділі походить з звичайного єврейського слова Елогім, множина якого може бути переведена Боги, і яке, як ми бачили, означає „сильний, або могучий”. „Єдинородний” у Отця був напевно Його чинним представником в цій творчій чинності, і Він міг включити до виконування різних подробиць цієї чинности Ангельські сили, до яких також слово елогім може відноситися тут, так як і в іншому місці Св. Письма. Тому є властивим, щоб другий, або пояснюючий запис, звернув нашу увагу на цей факт, що Єгова, Отець усіх, був Творцем, не дивлячись на те, хто міг би бути вжитий як Його достойний представник і знаряддя. Тут було б зовсім властивим застановитись на тими доданими подробицями, що знаходяться в другім записі відносно створення чоловіка. Там говориться:-

„Тоді Господь Бог сотворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і стався чоловік живою душею (істотою)”.

Бог був прославлений в усіх Його попередніх чинах і в усякому створінню, хоча незначному, хоча жодне з них не могло віддати Йому подяки, ні оцінити цього, навіть знати Його. Божа мудрість передбачила усе це з початку і приготовляла для чоловіка, який мав бути архітвором земного, або тваринного створіння. Про чоловіка не є

сказано, так як про морські створіння, „нехай море зароїть”, ані так, як про земні створіння, „нехай земля видасть”; але противно є записано, що він був особливим творивом, створеним його Творцем, „на Його образ і подобу”. Це не є важним, чи тут маємо розуміти образ Елогіма, чи образ Єгови, бо чи ж Елогім, „сини Божі”, не були Його образом, коли йде про силу роздумування і моральну інтелігенцію ?

Ми не маємо розуміти, що цей образ відноситься до фізичної форми, але радше до моральної і інтелектуальної подібности великого Духа, сотвореного відповідно до його земного середовища і природи. І коли йде про „подібність”, то це безсумніву відноситься до володіння людини – він мав бути паном, або царем, над землею і множеством створінь, подібно як Бог є Царем у цілому всесвіті. Тут є поле боротьби між Божим Словом і так званим Модерним Знанням, перед яким цілий світ, особливо вчені – включаючи провідників думки майже у всіх семінаріях і багатьох проповідників – кланяються і шанують бога вчених, що зветься „Еволюція”. Дві теорії є виразно спірними предметами обговорювання; якщо теорія Еволюції є правдива, то Біблія є неправдива від 1-шоі книги Мойсея, Буття, аж до останньої, до Об’явлення. Якщо Біблія є правдива, як ми твердимо, то теорія Еволюції є вповні неправдива в усіх її висновках, коли йде про чоловіка.

Це не є тільки запис Буття про створення чоловіка на Божий образ, що мусить вирішити справу, сильно так як заява Слова. Ціла теорія, або інакше кажучи, наука цілої Біблії піддержує запис Буття і стоїть, або паде з нею. Бо, коли б чоловік став інакше створеним, а не чистим і досконалим, і умово добре наділеним, він дійсно не міг би бути названим „образом” Божим, і його Творець не міг би був поставити його на пробу в Едені, щоб випробувати його і дізнатись, чи він гідний вічного життя; і також його непослух в споживанню забороненого овочу не міг би вважатись за гріх і бути покараним так, як це було, через вирок смерти; також не було б потрібним, щоб чоловіка відкупити з під цього осуду.

Більше того, про „чоловіка Ісуса Христа” говориться, що Він був „анти-лютрон”, ціною ВИКУПУ (або відповідною ціною) за вину цього першого чоловіка, і тому Його треба вважати зразком, або ілюстрацією першого чоловіка, перш ніж він згрішив і підпав під Божий вирок смерти.

Ми знаємо також, що тепер, подібно як це було в минувшині, багато шляхетних людей, яких усіх Бог називає грішниками і як такі, вони не є визнані Єговою, за тим вийнятком, коли вони з скрухою приступають до Нього через заслугу Христової жертви і одержуть прощення. Про стан усіх тих віруючих, які в такий спосіб приступають до Бога, говориться, що вони є тільки з Його ласки під шатою Христової справедливости. І ми є поінформовані, що вислід з цього буде воскресення, або реституція до досконалости, занім хтось може особисто бути вповні приємним для Творця. Та проте це був той самий Творець, Який говорив з Адамом перед його переступом і називав його сином, і Який заявив, що Адам і ми, його діти, стались „дітьми гніву” і підпали під осуд з причину гріха, якого Адам не мав, коли став створений як „син Божий” Луки 3:38.

Як певним є, що „всі святі пророки від початку світу” звіщали, що майбутнє Тисячоліття буде „часом реституції (відновленням) усіх річей”, так певним є, що теорія Еволюції є в загальній противності до висловів Бога через усіх Його святих пророків. Бо реституція, замість бути благословенням для людства, була б прокляттям для нього, коли б теорія Еволюції була правдивою. Коли б через сліпу силу, або інші еволюційні процеси, чоловік зносився в гору через великий труд і тяжкі намагання, з протоплязми до устриці, а з остриці до риби, а з риби до плазуна, а з плазуна до мавпи, а з мавпи до нижчої людини, а з нижчої людини до того, що ми є тепер – то це було б великою шкодою для них, щоб привернути їх до того чим був Адам, або можливо змушувати реституцію ще дальше – до протоплязми. Тут нема середнього становища в цьому питанню; і чим скорше Божий народ позитивно рішить в згоді з Божим Словом, то тим ліпше буде для них; вони будуть більше забезпечені і не впадуть в теорії, що не приймають викупу, а які приймають еволюцію і які тепер поширені, і стараються звести, коли б було можливим, то навіть вибраних. Нехай Бог буде правдивий, а кожний еволюціоніст брехуном.- Рим.3:4

Ми не можем тут іти в деталі Адамового створення, щоб обговорювати про його організм, або тіло, або дух, або його віддих життя, і як ці сполуки вчинили його живою душею, або істотою. Це вже було представлене підчас розгляду відмінних предметів.

Їх розмножування, очевидно, не мало нічого до діла з їх переступом, як деякі натякають, але це було частиною Божого благословення. Одинокою залежністю з причини упадку і кари було те, як там є сказано, збільшення болів і горя матері, і відповідно до того тяжка праця в поті чола для мужчин. Це ставалось щораз тяжчим в пропорції як людство падало в більшу деградацію умову, фізичну і моральну. Ціль розмноження буде осягнена тоді, коли відповідне число потомства наповнить (не постійно доповнювати) землю. Правда, велике число вже стало народжене – можливо п’ятьдесять міліярдів – і вони тепер сплять у великій в’язниці смерти, але їх не є забагато, тому що теперішня поверхня землі, коли стала б відповідно пристосована для людини, а що остаточно так станеться, помістить два або три рази більше число – не беручи під увагу можливості появи інших континентів, інших континентів з океанів, в яких колись знаходились ті, що тепер є.

Вчені скептичного погляду вже від довшого часу стараються доказати, що чоловік був на землі давно перед часом зазначеним в Біблії (в кн. Буття) і кожна кістка знайдена в глині чи в піску є досліджувана в тій цілі, щоб зробити даного вченого світової слави чоловіком, який показує, що Слово Боже не подає правди. Ми вже згадували про ненадійність таких різних доказів, так як знайдення кам’яної головки стрілки з лука в піску з раннього періоду. В деяких випадках було доказано, що це було виробом теперішних Індіян (в Америці), які виробляли їх близько місця там, де вони знайшли відповідне крем’яне каміння.

(Нам теж є добре знана теорія про існування перед-Адамового чоловіка і про спроби пояснення на цій основі про відмінні раси людського роду. Але ми держимось Біблії, як Божого об’явлення і через те вищого від всякого людського припущення. Біблія заявляє про солідарність людської родини не в непевних, але в певних висловах, кажучи: „Він створив з одної крови ввесь рід людський” (Діян. 17:26). І дальше, що Адам був першим чоловіком (1 Кор. 15:45:47). І дальше історія про потоп е найбільш виразно висловлена про те, що лиш вісім людей спаслись в ковчезі і вони всі були дітьми Ноя – потомки Адама. Різноманітність людських типів і рас мусить бути з причини підсоння (клімату), поживи, звичаїв тощо, головно з причини відлучення і відокремлення багатьох народів по різних частинах землі, далеко одних від других, і тому між ними постепенно виникли і закріпились відмінні особливості. Це є показане на тім, що європейці, які живуть між людьми Китаю і Індії набирають певну міру подібности їх сусідів, а їх діти народжені в цьому краю, носять ще більшу подібність шкіри і рис лиця – що стали безсумніву здійснені через окруження, яке оточувало матір підчас її вагітности. Приклад такої асиміляції є даний китайцем з одної округи, який ототожнює себе з ізраїлітами, що стали розпорошені через горе, яке спало на них при закінченню їх віку около 70 року по Христі. Ці жиди стались так подібні до китайців, що навіть не подібні до жидів – найсильнішої з рас народів.)

На зібранню Філософічного Інституту в Вікторії, не дуже давно тому, було сказано, що „пильна аналіза була піднята через проф. Стокеса, пана Беннета і заст. през. проф. Беала, і інших про різні теорії Еволюції, і дано звіт, що дотепер жодного наукового доказу на знайдено, щоб дати признання цій науці, яка твердить, що чоловік розвинувся з нижчого роду звірят; і проф. Вірхов сказав, що є повна відсутність яких-небудь скам’янілих типів нижчого степення в розвитку чоловіка і що який-небудь позитивний поступ в сфері до історичної антропології в дійсності віддалив нас дальше від доказів такого зв’язку – тобто з рештою звіринного царства. З тим годиться великий палеонтолог проф. Баррод, кажучи, що в усіх його дослідах він не знайшов жодного скаменілого породу, який розвинувся в інший рід. В дійсності, виглядає, що ні один вчений ще не відкрив огнива між чоловіком і мавпою, між рибою і жабою, або між хребетними і нехребетними тваринами. Дальше, там не було доказів, щоб якісь породи, скам’янілі тварини, чи щось іншого, тратили свої особливі характеристики і набирали нових, що належуть до інших породів; наприклад, взяти пса і вовка, і помимо того, що пес є подібний до вовка, там немає цього сполучуючого огнива (кільця); і так само справа мається з тими породами, що вже вигинули, там не було постепенного переходу від одного до другого. Та більше того, перших тварин, що появились і існували на землі, не можна в жодному значенню вважати за нижчих, або принижених.”

Понище цитуємо в коротці слова Дж.В. Давсона, з його підсумки його останніх дослідів відносно „Місце Стрічі Геології і Історії.” Він говорить:-

„Ми не знайшли зв’язку походження (або джерела походження), який би пов’язував чоловіка з нищими тваринами, які його попереджували. Він появляється перед нами, як новий відхід (відхилення) в створінню, без жодного прямого споріднення до інстинктовного життя нищих тварин. Первісний чоловік не є меншим чоловіком, чим його потомки і коли йде про міру їх знання засобів, винаходів, новостей і впровадження нового способу життя, він був таким самим як і вони. Ми не були навіть в змозі просліджувати взад до його невинного золотого віку (в Раю). Коли ми знаходимо його в печерах і пісках, він вже є упавшим чоловіком, незгідним з його середовищем І ворогом його співтоваришів, видумуючи проти них знаряддя знищення, більш фатальні, чим ті, якими природа наділила м’ясоїдних диких тварин. Чоловік, коли йде про його тіло, є подібний до тварини, з землі земний, Він також е член з породи хребетних, і кляси ссавців; але в цій клясі він не тільки становить прямий вид і рід, але також відмінну родину, або порядок. Іншими словами, він є одиноким видом, або родом в своїм роді і в своїй родині, чи порядку. Таким чином він є відлучений великою прогалиною від усіх найблищих йому тварин; і навіть, коли б ми признали науку, що ще не є доказана, про походження одних родів з інших у випадку нищих тварин, ми не є в змозі доставити пов’язуючого зв’язку, який є потрібний, щоб злучити чоловіка з якою-небудь групою нищих тварин.. Жодний факт в науці не є більш певно встановлений, чим новість чоловіка в геологічнім часі.

Ми не тільки не знаходимо слідів його залишків в старших геологічних формаціях, але ми не знаходимо жодних залишків тварин найблищих до нього, і стан світу в цих періодах, виглядає, не був відповідний на мешкання чоловіка. Якщо, наслідуючи звичайну геологічну систему, ми поділимо цілу історію землі на чотири великі періоди, починаючи від найдальших знаних нам скель, еозойських, або архаїчних, аж до модерних, ми знайдемо залишки чоловіка, або його працю, лиш в останнім четвертім, і це лиш в його останній частині. Фактично, тут немає незаперечного доказу про присутність чоловіка, поки не дійдемо до раннього модерного періоду… Там є лиш одна порода чоловіка, хоча є багато рас і відмінностей, і ці раси, або відмінності, виглядає, розвинулись в дуже скорому часі і проявили чудову сталість, або незмінність, коли стали останньо відкриті. Історія, яка знаходиться в кн. Буття випередила модерну історію. Старинна книга (Біблія) є під кожним оглядом достовірна, і є далека від міфів, чи байок старого поганства.”

Проф. Пастюр, великий бактеріолог, був відвертий противник Дарвінізму; і він так сказав:-

„Нащадки будуть колись сміятися з глупоти модерної матеріалістичної філософії. Чим більше я досліджую природу, тим більше я є захоплений працею Творця. Я молюсь, коли я виконую мою працю в лабораторії.”

Вірхов, російський вчений, хоча не був явний Християнин, подібно противився теорії Дарвіна про розвиток органічних істот з неорганого, і він сказав, „яка-небудь спроба знайти перехід тварин до людини закінчилась повним неуспіхом. Середнє огниво не було знайдене і не буде знайдене. Чоловік не походить з мавпи. Це було доказано поза всякі сумніви, що підчас п’яти тисяч літ не було жодних помітних змін в людстві.”

Інші вчені також висловились проти поглядів Дарвіна.

Маючи на увазі ці факти як немудрими виглядають ці випадкові статті „Докторів”, або „Професорів”, які вдають що є мудрі і вишколені, коли обговорюють „загублене огниво”, або суґерують, що малий палець людської ноги стає непотрібним і незадовго зникне, „природа його усуне” так як „хвіст мавпи був скинений”. Чи ми не маємо мумій, які збереглися около чотири тисячі літ? Чи на котрійсь з них знаходиться хвіст? Чи їх малі пальці є відмінні від наших сьогодні? Чи уся тенденція природи не є радше вниз? Чи не потрібно людської мудрости і запобігливости, щоб піддержувати високі типи рослин і нижчих тварин? І чи не потрібно для чоловіка Божої ласки, щоб його підносити, і не дозволити на велику дегенерацію, таку, яку бачимо в „Темній Африці”? І чи це не годиться з Писанням? – Рим.1:21,24,28.

Це є властивим, щоб Господній народ мав добре в умі важний напомин по лінії обережности, даний Тимотеєві Ап. Павлом: „О Тимотею.. уникай світського пустословства та суперечностей знання, що так себе неправильно називає” (ІТим.6:20). Щоб бачити правду виразно, ми мусимо дивитись з точки Божого об’явлення. Ми мусимо „бачити світло в Його світлі.” Отже, так дивлячись в різні напрямки через природу під керівництвом Бога цієї природи, (то з того буде той наслідок), що наше серце і розум будуть поширені і це наповнить нас подивом і прославлюванням, як побачимо панорамні проблиски слави, маєстату і сили нашого Всемогучого Творця.

Вечір і ранок, День Шостий, при його закінченню, 42,000 літ після того, як ця праця розпочалась; тоді земля була готова для людини, щоб її підкорювати, хоча як цілість, ще дальше не спосібна для нього. Знаючи наперед про непослух Його створіння (і про Його цілий план пов’язаний з його осудом смерти, його відкуплення і остаточно визволення з гріха і смерти усіх тих, які відповідно навчуться послуху, і скористають з того досвіду) Бог не ждав з створенням чоловіка, аж ціла земля буде готова для нього, але Він приготовив Рай, город в Едені -удосконалюючи його в різний спосіб для короткої проби досконалої пари – лишаючи для людства, як в’язнів робітників, працю „підкорення” землі, і щоб вони в цьому самому часі одержали через те цінну лекцію і досвіди.

СЬОМИЙ ЕПОХОВИЙ ДЕНЬ ТВОРЧОГО ТИЖНЯ

„Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був”.

Помічаючи щораз вищу прогресивну послідовність цих шістьох днів, і маючи в умі цей факт, що число сім само в собі вказує на завершення і досконалість, ми зовсім природньо будемо сподіватись, що Сьомий Епоховий день буде більш чудовим, чим попередні дні. І таким ми його знаходимо: лиш що його важна частина є на певний час – аж до „властивого часу” – замкнена для наших умових очей зрозуміння через загальний вислів, що Бог відпочив сьомого дня від усієї свої праці, усього діла. Як це виглядає дивним, що Бог відпочив, тобто полишив свою творчу працю тоді, коли, виглядало, що вона є на закінченню, і так немов би робітник приготовив увесь потрібний матеріал для будови і тоді припинив всяку дальшу роботу, не закінчуючи свого першого заміру!

Але ціла ця справа відкривається велично перед нами, коли ми зрозуміємо, що Бог Єгова відпочив від своєї творчої праці і перестав її продовжувати тому, що в своїй мудрості Він передбачив, що Його замір може бути найкраще виконаний іншим мудрим способом. Бог розумів, що буде найкраще дозволити Адамові керуватись своєю власною вільною волею і через спокусу впасти в гріх і одержати заслужену кару, смерть – включаючи довгий період 6,000 літ вмирання і боротьби, як в’язня у злому середовищі. Бог бачив, що це буде найкраще дозволити йому як в’язневі в такий спосіб виконувати свою частину підкорювання землі, щоб привести її як цілість до предсказаного Райського стану – що буде корисним для чоловіка під такими обставинами і що це буде конечним, щоб чоловік зрозумів принципи, які лежать в основі Божої праведности і зрозумів велику грішність гріха, і бути таким чином приготованим до ласки, яка буде принесена для світу у властивім часі.

Однак одною з головних причин, що Бог полишив творчу чинність, безсумніву, було те, що це може бути виконане через когось іншого – через Його Єдинородного – в такий спосіб, що це не тільки прославить Сина, але прославить Отця також, через виявлення досконалих Божих якостей, або прикмет, а що не було б доконане в жодний інший спосіб. Це було через віддання свого Сина, щоб Він стався Відкупителем чоловіка – показання не тільки Божої Справедливости, яка не може в жодний спосіб порушити рішення і наказу, що „заплатою (або карою) за гріх є смерть”, але яка одночасно зілюструвала Божу Любов – милість, співчуття для Його впавшого створіння, до такої міри, що віддав на смерть свого Сина (Який на це добровільно погодився) на користь людини. Також Божа Мудрість і Сила будуть невдовзі показані в кожній рисі цього влаштування, коли воно вповні стане довершене.

Дехто може говорити, що для Отця вдержуватися від удосконалювання творчого плану для того, щоб Син міг чинити Його працю підчас Тисячоліття при помочі реституційного процесу, не буде нічим відмінним від попередньої творчої діяльності, уся яка була від Отця і через Сина – без Якого нічого не було створене, що було створене. Але ми відповідаєм, Ні. Відношення Сина до виповнення праці реституції, якою цей Семи Епоховий День закінчиться і впровадить земну досконалість, буде зовсім відмінне від якого-небудь з Його попередник діл; в усіх попередних чинностях Син звичайно виконував працю для Єгови, не вживаючи в жоднім значенню своєї власної сили і енергії, але в цій величавій праці, що мас настати, Він буде вживати свою власну силу і авторитет – яка коштувала Його 34 роки пониження, закінчуючись Його розп’яттям. Через виконання цього великого діла, яке мудрість і любов Отця упланували для Нього, Він „купив” світ, купив отця Адама і його потомство, і його посілість – землю – з усіма його правами до неї як її володаря „на подобіє Боже.” Богу уподобалось удостоїти „Перворідня”, і тому так упланував і відпочив, тобто, здержався від творчого процесу, щоб в той спосіб Син прославив Його і був прославлений Ним.

Бог відпочив не в значенню відновлення сил після умучення (бо є сказано, що Він на силах не впадає), але в значенню заперестання праці. Він бачив упадок і руїну через гріх свого найбільш благородного земного створіння, однак не вжив своєї сили, щоб зупинити шлях смерти і не розпочав реституційної праці. В дійсності, через закон, який Він встановив, Він виключив всяку нагоду проявляти милосердя для Адама і його роду, за вийнятком Відкупителя. Тому що карою була смерть і то неограничена – вічна смерть „вічне знищення” – і тому, що це є неможливим для Бога говорити неправди, неможливим для Найвищого Судді всесвіту відвернути свій власний справедливий вирок, то через те не було можливим для Творця статись прямим відновителем цього роду, або в якому-небудь значенню продовжувати Його творчу працю в засудженій людині і її посілості, землі.

В такий спосіб Бог Єгова виказав довір’я в свій власний великий план віків, і в Його Єдинороднім Синові, Якому передав повне виконання цього плану. Це довір’я Отця в Синові є вжите Апостолом як ілюстрація того, як наша віра повинна ^держатись Помазанця, що й ми також можемо довіряти Йому і передати Йому усі справи і інтереси відносно нас самих і наших дорогих приятелів і світу в загальному: Апостол так говорить: „Ми ж, які увірували, входимо в Його відпочинок … Хто бо ввійшов в Його відпочинок, той відпочив від діл своїх, як і Бог від своїх” (Жид.4:3,10). Віруючі, так як Бог, вповні сполягають на Христа, і мають довір’я в Його здібність і бажання виконати великий Божий проект відносно нашого роду, і тому ми відпочиваємо не від фізичного умучення, але від журби, чи непокою, від бажання, щоб відтягати цю справу від Христового піклування і охорони, або старатися запевнити собі наслідок (спасення) іншими способами.

Коли б відпочинок Творця, або припинення старання про Його негайну допомогу упавшому створіння, міг комусь виглядати, що Він став обоятний, або, що недбав про нього, то це зовсім так не було; це є лиш виконанням наймудрішого і найкращого способу для допомоги людству – через Посередника. Деякі думають, що реституційний процес повинен був розпочатися скорше, на що відповідаємо, що період панування Гріха і Смерти, 6,000 літ, не був завеликий, щоб привести через народження людей відповідне число до „наповнення землі”; не задовгий, щоб дати лекцію всім про „надмірність грішности гріха” (Рим.7:13) і про жорстоку його кару; не задовгий, щоб дозволити чоловікові пробувати поступати після своїх видумок і своїх невдалих спроб видістатися з цього жалюгідного стану. Перший прихід нашого Господа, Щоб викупити світ, щоб Він міг мати справедливе право прийти знову і його благословити і підносити усіх, які приймуть Його ласку, хоча він був понад 4,000 літ після настання гріха, є мимо того названий в Святім Письмі властивим Божим часом: „Коли ж настало виповнення часу, послав Бог Сина свого” (Гал.4:4) В дійсности ми бачим, що навіть тоді не був би властивий час, за вийнятком того, що Бог мав замір покликати і зібрати, і очистити, і приготовити вибрану Церкву, щоб участвувати з Відкупителем у великій і славні Тисячолітній праці благословення світу – Бог передбачив, що треба буде цілого віку Євангелії для цього вибору і тому, щоб його довершити, Він у відповідний час наперед післав свого Сина до виконання чинности примирення.

ЧАС БОЖОГО ПРИПИНЕННЯ, АБО ВІДПОЧИНКУ, ВІД ТВОРЧОЇ І ПОСИЛЕНОЇ ЧИННОСТИ ВІДНОСНО ЗЕМЛІ.

Як довго є, коли Єгова припинив, або відпочив від своєї творчої чинности? Ми відповідаємо, що тепер вже є дещо більше від шести тисяч літ. Як довго буде Його цей відпочинок тривати? Відповідаємо, що воно буде продовжуватись через Тисячоліття – тисячлітне царювання великого Посередника, здійснюючи „реституцію (відновлення) усіх річей, про які Бог від віку говорив устами всіх святих пророків” (Діян.3:21). Чи довір’я в Бога Єгову у виконанню Його плану, згідно з яким Він передав усе в руки Ісуса, покажеться оправданим – чи вислід з цього усього буде задовільний? Бог Єгова, Який знає кінець з початку, запевнює нас що буде, і що Син, коштом Якого цей план виповнюється „Вдоволений споглядатиме Він на працю життя свого (Він через муки душі свої буде бачити плід і насититься)” (Ісая 53:11). Так, усі віруючі, які відпочивають через віру в праці їх Відкупителя – минувшій і майбутній – можуть мати повне запевнення віри, що „Чого око не бачило і вухо не чуло, і що на серце людині не прийшло, що Бог приготовив для тих, що Його люблять” (1Кор.2.-9), особливо для Церкви; але також довжину й ширину, височину й глибину, його милосердя і реституційні блаженства для всіх тих з світу, які не є з вибраних, а які в їх Тисячолітнім дні ласки щиро приймуть чудові, Богом приготовані засоби для спасення, на Його услів’ях.

Минувші шість тисяч літ і майбутня тисяча літ – сім тисяч літ відпочинку Єгови – допровадить нас до часу, коли Тисячолітнє царювання Сина перестане, тому що воно довершить свій замір – реституції, або привернення охочих і послушних з людства до образу і подібности Божої, і підкорення землі для чоловіка як його посілости, його царства. Тоді Посередничуючий престол і царство, виконавши свою ціль, і знищивши всіх тих, що псують землю, Син передасть Богу, Отцеві – через передання його людству, для якого воно було на початку замірене, бо є написано, „Тоді скаже цар тим, що є праворуч Нього, прийдіть благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, приготоване вам від заснування світу” (Мат.25:31,34), – земне створіння – 1 Кор. 15:25-28.

Це є та довжина цього Сьомого Епохового Дня, так виразно позначена в історії і пророцтві, що дає нам ключі про довжину усіх інших епохових днів цього творчого Тижня. І коли цілий цей період, сім рази сім тисяч літ, або сорок дев’ять тисяч літ, буде закінчений, то приведе і впровадить нас у великий П’ятидесятий, про якого ми вже говорили, як про дуже важний в Писанню, бо позначує величаве довершення в Божому плані; Сабат (Субота) Ізраїля, досягаючи вершка в 7×7=49 впроваджував п’ятидесятий, або Ювілейний рік; а ще більший цикль 50×50, позначує Тисячоліття, як великого Ювілею Землі. І остаточно тепер, ми знаходимо Сабат, або семиденну систему, ще на більшу скелю, коли міримо створювання землі, від її початку до її удосконалення; і це є 7×7,000 і виносить 49,000 літ, впроваджуючи до великої епохи, в якій не буде більше стогону, ні смутку, ні болю, ні крику, ні вмирання, тому що тоді закінчиться Божа чинність творчости, так далеко, коли йде про землю. Не дивно, що цей час є позначений як Ювілейний час.

Ангельські Сини Божі „викликували з радости” (Йова 38:7) на початку творчого тижня землі і після того як були свідками його розвитку, і остаточно як бачили чоловіка, її царя, створеного на образ і подобу Божу. Тоді з причини непослуху наступив упадок в гріх і смерть, і страшний досвід упавших Ангелів, які не задержали свого первого стану, і людське самолюбство, і кровава історія під панованням Гріха і Смерти. Після цього наступає відкуплення і вибирання Помазанця (Голови і Тіла) через жертву, і заложення Месіянського (Христового) Царства з його чудовою реституцією усіх річей. Не дивно, що в небі і на землі буде велика радість, коли усі Божі інтелегентні створіння побачать в такий спосіб довжину і ширину, височину і глибину не тільки Божої Любови, але теж Його Мудрости, Справедливости і Сили.

Тоді напевно можуть співати нову пісню усі Божі створіння, так на небі як і на землі, кажучи, „Великі та чудесні діла Твої, Господи Боже, Вседержителю! Праведні і правдиві дороги Твої, Царю Святих! Хто не побоїться Тебе, Господи, і не прославить Імени Твого? Бо Ти єдиний святий, бо всі народи прийдуть і поклоняться перед Тобою, бо Твої справедливі суди об’явились.” – Об’яв. 15:3,4.

„Бо так говорить Господь, Творець неба, Він той Бог, що землю сформував та її вчинив, і міцно поставив її, не на порожнечу її створив, Він приспособив її, щоб на ній жили люди.” – Ісая 45:18.

„І все створіння, що на небі, і на землі, і під землею, і що на морі, і все, що в них, чув я, що казало: Тому, Хто на престолі, і Агнцеві, благословення, і честь, і слава, і влада на вічні віки.”- Об’яв. 5:13.

Від часу писання повищого, ми знайшли з під пера проф. ґ.Фредерика Врайта, з 19,11 1902 р. слідуючі пояснення про створення з книги Буття.

„Перший розділ Буття, в якому говориться про створіння світу, є найбільш чудовим документом. Він є знаменитий так задля майстерности, з якою уникає можливого конфлікту з науковими відкриттями, як і задля його ефективности з літературної точки погляду. Міряний через вплив, який мав, то ледве чи є якась Інша частина літератури, щоб могла рівнятися з ним. Його очевидною метою є здискредитувати політеїзм і підкреслити єдність Бога. Це він робить через заперечення існуванню многих богів, так загально, як і в малих подробицях, і через підтвердження, що є лиш один вічний Бог Ізраїля, Який створив небо і землю і всі речі, що є на ній, яким ідолопоклонники мають звичку поклонятися.

„Величавість цього розділу видно з того, що всюди, де не досягає її вплив, політеізм і ідольство переважає. Єдність Бога і Його прославлювання як єдиного Творця усіх річей, є піддержувана лиш тими народами, які прийняли цей розділ як правдивий і як Боже об’явлення.

СУМІЖНІСТЬ З НАУКОЮ

„В тому самому часі поступ науки послужив радше до піднесення, чим до зменшення нашої пошани для цієї знаменитої частини великої книги Божого об’явлення. В його звоях є нагода знайти сховище для кожного дійсного відкриття науки. Мова цього розділу стала дібрана з такою мудрістю, щоб уникнути конфлікту з модерною наукою, так що великий геолог проф. Д. Дана з Колегії в Єле твердить і підкреслює, що було б неможним пояснити це, за вийнятком теорії, що це є з Божого надхніння.

В початкових стихах це зупиняє суперечку відносно віку землі, і очевидно, сонячної системи, через звичайний вислів, що небеса і земля були створені „на початку”, не подаючи нічого як давно був цей початок. Але що сонячна система мала свій початок, то це є доказано через модерну науку з такою ясністю, що найбільш смілий еволюціоніст не може цього заперечувати. Модерна наука про консервацію енергії доказує, що теперішний видимий стан річей не все був таким, не все так існував. Сонце охолоджується. Його тепло скоро промінює і затрачується в порожнім просторі. Коротко кажучи, сонячна система хилиться до упадку і це є досить ясним, що його процес не міг так проходити вічно. Навіть гіпотези галактик натякають на початок, і жоден розум людини ніколи не висказав кращої заяви про цей факт, чим ця заява, що знаходиться в початковім стиху Біблії.

ТВОРЧІСТЬ ВІДБУВАЛАСЬ ПОСТЕПЕННО

„Цей цілий розділ Буття є оснований на принципі розвитку в цій методі творчости. Всесвіт не введений до існування відразу. Він не був уформлений зараз з початку. На початку ми маємо лиш фізичні сили, з яких мала бути зроблена велика структура через постепенне розвивання, або як хтось воліє сказати, через „еволюційні” процеси. (Як вже було зазначено, теорія Еволюції, тобто постепенного розвитку з нижчих видів, не годиться з Біблією тільки відносно чоловіка – і лиш для нападу на цю точку ця теорія існує і знаходить оборонців) То також є правдиве, коли йде про відмінний погляд відносно слова „день” (Євр. йом). Чому Великий Творець потребував шість днів, навіть коли б вони були 24 годинними днями, щоб створити світ? Відповідь є, що Творець не тільки має велику силу, але також дуже велику мудрість і бачив за відповідне вживати такого способу створювання, який включає насамперед стебло, опісля колос, а пізніше ціле зерно в колосі.

„З перегляду цілого того розділу виглядає, що в Божому плані Еволюція має пристосування. Створювання почалось через припровадження до життя найпростіших форм матерії і продовжувалось через впливання на них таких активностей сили і енергії, які продукують світло. Це наступає через відлучення матерії, яка формує землю, і відлучення суші від води, і води на землі від води, яка є вдержувана в повітрю. Якщо хтось бажає спорити про слово „твердь” і наполягати на його голе літеральне значення, то слова сказані в 1 Мойс. 1:20 забороняють йому це чинити, бо там є сказано, що птахи стали створені і мали літати понад землею під небесною твердю. Середник, який вдержував води в хмарах був той, через який птахи могли літати.

СТВОРЕННЯ РОСЛИННОСТИ

„В третій стадії земля була покрита рослинністю, яка є найпростішою формою життя, але яка, коли раз впроваджена, потягає за собою цілі розвиваючі серії рослинних продуктів. Так широкою є мова, якою дістаємо повідомлення про створення рослинности, що вона лишає много місця для теорії спонтанічної (самої від себе, довільної) творчости, яка ще є одною з спірних питань в біології. В світлі цього, як чудовими є слова Божі „і Бог сказав, нехай земля зростить рослину … і вивела земля з себе рослини.

„Така сама знаменита форма вислову знаходиться при розпочаттю п’ятого дня розвитку, де читаємо (1 Мойс. 1:20) „І сказав Бог: Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу .. ” І дальше, розпочинаючи працю шостого дня, такі слова є вжиті, (1 Мойс. 1:24) „Нехай видасть земля живу душу, за родом їх..” Якщо хтось впирався б і пояснював би ці слова, як лиш собі слова, то такий говорив би те, що ні наука, ні теологія не приймає.

ОСОБЛИВА ТВОРЧІСТЬ

„Коли приходиться до створення людини, то тут зовсім відмінні вислови є вжиті. Там є сказано, що Бог створив чоловіка на свій образ і свою подобу і вдихнув у ніздрі його віддих життя. Тут не є конечним розважати, яке це має значення відносно способу створення чоловіка. Але ці слова добре відповідають для вдостоєної гідности, що належить чоловікові, коли порівняти його з іншими тваринними створіннями. Найбільш гідні завваги характеристики чоловіка є висвітлені в тім записі і в наступаючім, відносно початку його кар’єри. Не тільки є сказано, що чоловік став створений на образ і подобіє Боже, але він став приспосіблений до панування над пільним звірям, і мав дар мови, якою міг дати кожному з них ім’я. Дальше, він є творивом, яке має вільну волю, яке знає різницю між злом і добром – коротко кажучи, він посідає моральну природу, яка ставить його у відмінну клясу.

„Те, що так багато річей є нам сказано про створіння, і що там немає нічого абсурдного, ні фантастичного, і є так мало, що спричинювало б труднощі в узгідненню з модерною наукою, є найбільш ясним доказом, якого можемо мати, що це було дане з Божого надхніння. Навіть Милтон, з усією його наукою і з додатковою користю посідання цього запису, не міг відповідно приборкати своєї уяви, щоб вдержатись від зроблення пародії з його цілого поняття про створіння тваринного царства. Що ж тоді, як не рука надхніння, могло вдержувати і керувати писателем цієї першої книги Буття ?

ЧОЛОВІК СТВОРЕНИЙ, НЕ РОЗВИНЕНИЙ

„Є велика різниця між величиною і розвитком мозку в людині, від мозку в нижчих тваринах, або в „приматах”.

„Фізіологічне і психологічно він різниться, навіть більш далеко, від нижчих членів свого стану. Він має силу граматичної мови і творення відмінних промов. Він може уложити свої думки в речення, які можуть бути представлені означеними буквами на папері, чи якій іншій субстанції. Чоловік має слух до гармонії в музиці, якого жодні тварини не мають. Це вказує на делікатність структури в органах слуху найбільш чудового характеру. Між його умовими якостями, то ця здібність роздумувати і робити висновки, є найбільш чудовою, коли порівняти з умовою здібністю тваринного створіння.

„В своїй великій праці про 'Умову Еволюцію’, Романес думає, що він знаходить в нижчих тваринах початки, або познаки, людських здібностей, але вони є такими елементарними, що лишають між чоловіком і тваринами

прогалину майже таку велику, яка коли-небудь існувала. Через зібрання усіх виявів інтелігенції, він знаходить, що вони всі виявляють так багато інтелігенції, як дитина, що має 15 місяців. Але ця інтелігенція не є в якомусь одному родові, один рід дійшов до цього рівня по одній лінії, а інший по другій лінії..

РОЗУМ І ІНСТИНКТ

„Помимо того, що смисл нюху у пса є досить гострий, проникливий, то це не помагає йому, щоб його можна навчити геології. Ні проникливість орла в його баченню, не є жодною поміччю для нього в студії астрономії. На марно хтось провадив би пса по світі, щоб навчити його про кількість льоду в льодових періодах, тому що він не мас сили думки, якою міг би пов’язати валуни (великі каміння перенесені природньою силою з їх оригінального ложиська) в США з їх познаками в скалах в Канаді (де вони оригінальне знаходились, або туди пересувались), або подрапане каміннями, що є на російській рівнині, з Скандинавськими горами, з яких вони були повідривані через посуваючийся лід. Такі висновки є зовсім неможливими для псячого розуму.

РЕЛІГІЙНІ ЗДІБНОСТІ

„Ця вищість людського ума в нічім не проявляється так різкою, як в можливості набувати релігійні поняття через літературу. Очевидно, ми маємо чудові представлення вивчених свиней, які через певні вправи є навчені вибрати певні літери і зложити їх в малі слова. Але жодна тварина не може бути навчена говорити інтелігентно. Щодо цього то навіть папуга не є вийнятком, тому що її слова є лиш повторенням звуків, які чує, які навіть для неї самої є незрозумілі. Тим більше не можна навчити тварину, щоб інтелігентно читати і слухати промову якогось проповідника. 

„З другої сторони, Біблія, яка є книжкою з найбільш різноманітною літературою, помішуючи найвищі поетичні полети і вимову, які коли-небудь були написані, і представляючи величаве поняття про Бога і майбутнє життя, яке ніколи і ніким не було так розважуване, стала переложена майже на кожну мову (і много наріччя – Ред.) на землі, і знайшла в цих мовах відповідні образові вислови, через які може успішно і зрозуміло представити свої науки, свої ідеї…

„Воно так є, коли будемо дивитись з найвищої інтелектуальної точки погляду, що унікум (єдине в свойому роді) людини в тваринному створінню є найбільш помітний. Інтелектуально він стоїть сам. Наукове ім’я для роду, до якого чоловік належить є „гомо”, але породи с „гомо сап’єнс” (homo sapiens), це є людська форма з долученою людською мудрістю..

„Альфред Руссель Валлас, який незалежно відкрив принцип природнього добору, і описав це в тому самому часі з Дарвіном, ставив за зразок різні фізичні особливості чоловіка, які не могли брати початку через самий природній добір, але які наполегливо вказували на діючий чинник, або фактор, з вищою керуючою силою.

УБРАННЯ І ЗНАРЯДДЯ

„Між тими він також цитує відсутність в людині природнього охоронюючого покривала. Чоловік сам з усіх тварин носить убрання. Він мотає волокна з рослин на покривало, або забирає шкіру від других тварин і покриває нею своє власне голе тіло як охорону перед суворим зимном. Птахи мають пір’я, вівці мають вовну, інші тварини мають шерсть, і всі вони є чудесно приспосіблі для їх охорони. Лиш один чоловік є без цієї охорони, і лиш тоді може її мати, коли вживатиме свого розуму, своєї інтелігенції. Коли б ми не застановились над тим добре, ми не здавали б собі справи, скільки це вимагає інтелігенції і старання чоловіка, щоб забезпечити

для себе убрання. Навіть в такій простій справі як те, щоб дістати шкіру з якоїсь іншої звірини для одягу, він с приневолений насамперед бути винахідником знаряддя. З жодної звірини не стягнено шкіри без вживання якогось знаряддя, ножа тощо.

„Це приводить нас до іншої дефініції чоловіка, як тварини, що послуговується знаряддям. Найбільш зближеними тваринами, що вживають якесь знаряддя є слоні і мавпи. Є знаним, що слон навчився лапати своєю трубою щітку і продовжуючи її в такий спосіб, може нею чистити частини свого тіла, яких інакше не досягнув би. Мавпа, бажаючи відчинити двері, навчилась вживати кия. Але жодна звірина не навчилась виробляти знаряддя, тоді як немає жодного племени людського так низького в інтелігенції, яке не виробляло б найбільш цікаве і дивне, і складне знаряддя.

„Легкі човни, каяки, з найнижчих рас, є дуже помислово оформлені і найбільш досконало пристосовані для їх потреб. Витесані з каміння знаряддя вимагають старання і вказують на улюблені далекосяжно начеркнені взори і застосування великого хисту, щоб їх вирізбити. Помисловий спосіб, яким неосвічені народи дістають вогонь тоді, коли хочуть, через тертя, дав би признання цивілізованій людині; тоді як вживання луків і проц, і бумерангу показує винахідливу здібність високого рівня, з якою тваринне створіння не може зовсім рівнятися.

ЗДІБНІСТЬ ДО МУЗИКИ

Валлас дальше наводить людський голос, як розвиток багато більший від чого-небудь, що могло б бути випродуковане через природній добір. Мавпи не мають музики в їх душах, ні здібности до музики в їх голосних органах, тоді як навіть найнижча раса людей мас обоє. „Народні співи” є великим джерелом, до якого звертаються наші великі композитори для своїх тем. Теодор Севард, коментуючи про пісні негрів на плантаціях і які собі замовив, сказав, що в їх гармонії І поступі вони всі пристосовуються до наукових правил в музичній композиції. Однак, як не заавансованими ці музичні здібності були б для повно розвиненого чоловіка, ми не можем уявити собі, щоб вони були якоюсь користю для якого-небудь творива в його низькій стадії розвитку, в якій ми знаходимо мавпу. Музичний голос, який притягає мавпу має дуже малу подібність до тих всіх голосів, які подобаються мужчинам чи женщинам.

„І знову, величина людського мозку є зовсім непропорціональна для умових потреб найвищого тваринного створіння понижче чоловіка, і без людської інтелігенції була б радше перешкодою, чим допомогою. Тому вони обидва мусіли прийти до існування одночасно для того, щоб виявити перевагу (людини), яку природній добір схопив і зберіг і розвинув.

„Тяжко бачити як це могло б бути користю для мавпи, щоб обернути короткий грубий палець в його задній нозі на великий палець, який більше не може бути вжитий до вхоплення річей, але є корисний лиш тоді, коли він ходить у вертикальній (простій, подібній до людини) позиції. Тяжко розуміти також, яку користь може мати мавпа з того, щоб мати свої передні ноги коротшими, бо такими вони мали б бути, коли б були перемінені на руки чоловіка. Також тяжко розуміти, якою користю це мало б бути для мавпи, щоб переходити через такі зміни в регулюванню костей клуба і карку, який перешкодив би йому взагалі ходити на усіх чотирьох ногах і ограничив би його до ходження на двох ногах і у простій позиції.

„В усіх цих відношеннях трудність нашого зрозуміння про походження чоловіка з природного добору, збільшується, якщо ми є змушені припускати, що це був дуже постепенний процес, і що ці зміни, ведучі до досконалости людської організації, почалися в непомітній, або майже в непомітній мірі, тому що така початкова зміна може не принести жодної користи. Щоб принести користь, вони мусіли б бути значні, і умові і психічні зміни мусіли б бути в кореляції, тобто в співвідношенню, і згідні з певним правом вже скорше встановленої гармонії.

„Таємниця походження чоловіка не стала навіть в найменшій мірі зменшеною через гіпотезу Дарвіна, ані через яке-небудь світло, яке теорія Еволюції кинула на неї. Це є визнано всіма, що геологічне він (чоловік) є найбільш недавним родом, який був доданий до населення землі; коли умово він підноситься так високо понад нижчі тварини, що з тої самої причини, якщо не з іншої, він є класифікований сам в собі. Таємницею є, в який спосіб він одержав, як прийшов до посідання цього високого рівня умової сили з тілесною формою і фізіологічною будовою, яка є так вповні пристосована до його вживання, щоб нею користуватись. Ті, що кажуть, що це виникло в якийсь спосіб з нижчого розряду інтелігентних створінь, натраплять на філософічні труднощі десять раз більші! чим ті, які принимають просту заяву Біблії, що його душа (життя) повстало через вдихнення Боже – і через те він є створінням на образ і подобу Божу.”