Поглянь і Живи

 ПОГЛЯНЬ ТА ЖИВИ

    Ця стаття охоплює період панування гріха та смерті – Першу та Другу Диспенсації на вищенаведеній таблиці – від упадку в Едемі до Тисячолітнього Віку. Часто «допущенням зла» називають період часу, який охоплює усі покоління людства і є суттєвою особливістю Божого плану – і в більшості є незрозумілий. В цій статті ми зосередимося на одній символічній ілюстрації прокляття гріха та його вилікування.

«І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя» – Єв. Iвана 3:14,15.

Ісус сказав ці слова Нікодимові, фарисеєві, «начальнику юдейському», «учителеві Ізраїльському» і тому добре обізнаному в Святому Писанні. Опис про піднесення Мойсеєм змія з бронзи (міді) знаходиться в Чис. 21:4-9.

Коли для народу тілесного Ізраїлю нарешті наблизився кінець сорокарічного випробування в пустині і настала пора рухатись вперед та ввійти в обіцяний ханаанський край на схід від Йордану, то вони намагалися піти найкоротшим шляхом, через Едом. Та Едомляни – потомки Ісава – відхилили їхнє прохання і пригрозили війною, якщо вони спробують пройти через Едом (Чис. 20:14-21). Тому Ізраїль подорожував «з Гор-гори дорогою (північного рукава) Червоного моря (поблизу затоки Акаба), щоб обійти едомський край» (4в.).

РЕМСТВУВАНЯ ТА НАРІКАННЯ

Але цей шлях пролягав через глибоку пустелю «І підупала душа того народу в тій дорозі» – через їхні потреби, особливо через нездійснення надії на легший шлях. Їх бунтарський дух знову спалахнув і вони ремствували проти Мойсея та проти Бога, заявляючи, що умови  їхнього рабства в Єгипті, хоча були суворі, та були кращими від їхній нинішніх умов. Якби вони були вірними Богові та довіряли Його мудрості, любові та силі, то їх труднощі були б полегшені, а їх гіркість стала б солодшою.

Так само є й сьогодні з тими Духовними Ізраїльтянами, котрі не проявляють належної віри в Божі обітниці. Такі випробування та розчарування на дорозі, котрою мусять іти послідовники Христа, в значній мірі знеохочують. Тут ми знову бачимо необхідність віри та справжньої побожності. З цими якостями ми можемо витримати все, приймаючи труднощі з радістю, як пояснює Апостол: «Я… збагачуюся радістю при всякому нашому горі» (2Кор. 7:4).

Надія та мужність, натхнені Божественними обітницями та зміцнені випробуваннями на цій дорозі, триматимуть нас радісними, не дивлячись на те, що ми все ще знаходимося у ворожому краї (Рим. 5:3-5; 12:12; 2Кор. 4:15-18).

НЕВІРНСТЬ ТА ВОГНЯНІ ЗМІЇ

Ізраїльтяни ремствували на увесь Божий порядок, особливо скаржачись, що там не було води, і що манна, яку вони збирали щодня для їжі, була надто легка – не достатньо поживна для них; вони тужили за казанами єгипетського м’яса (5 в.; порівняй з Вих. 16:3).

Так само, деякі Духовні Ізраїльтяни, не вхопившись належним чином за надії та обітниці, не достатньо живучи вірою в кожне слово, що виходить з уст Божих, залишаються напівголодні, тому що вони не в змозі засвоїти достатньо духовної їжі через брак духовної віри та надії. Вони прагнуть мирських речей, мають велике бажання задовольнити свій природній апетит, і відчувають себе певною мірою в неволі антитипічного Мойсея – Ісуса, нашого Провідника, Який провадить нас через антитипічну пустиню до обіцяного відпочинку (Євр. 3:7-4:11).

Як кару за бунтарство Ізраїлю, Бог дозволив щоб їх спіткала безліч вогненних зміїв. Ми не знаємо, якого вони були виду (6 в.), але деякі дослідники припускають, що їх було названо «вогняними зміями» через червоні смужки на їхній голові та через блиск їхньої шкіри на сонячному світлі.

Такі змії зустрічаються на тих теренах пустині і вони дуже люті та отруйні. Їх укус так запалює нервову систему, що викликає відчуття горіння всього тіла, часто призводячи до смерті протягом кількох годин. Опис натякає, що ці змії з’явилися в тому випадку у надзвичайно великій кількості, без сумніву як кара для бунтівничих Ізраїльтян. Нестерпний біль людей посилювався ядовитими укусами, призводячи до багатьох смертей серед ізраїльських родин. Вони почали усвідомлювати, що це Божа кара на них, і благали Мойсея про допомогу, кажучи: «Згрішили ми, бо говорили проти Господа та проти тебе. Молися до Господа, і нехай Він забере від нас цих зміїв. І молився Мойсей за народ» (7 в.).

МІДНИЙ ЗМІЙ

За Божою вказівкою Мойсей підніс на жердині змія, зробленого з латуні (або міді – 8, 9 в.), який, очевидно, був досить великим предметом і міг бути здалеку побачений Ізраїльтянами. У такий спосіб Бог прагнув дати Ізраїлю урок віри.  Вони грішили й були карані за ті гріхи, але Його милосердя проявилося до тих, хто через віру це усвідомлював. Ми можемо собі вповні уявити початковий брак віри в цих людей і питання, яке вони собі задавали: Яку користь можна отримати від споглядання на мідного змія, виставленого на жердині? Яким чином він міг зберегти від смерті? Деякі бачили в цьому якийсь підступ, тактику зі зволіканням часу з боку Мойсея. Навіщо Мойсей нас збирає?

Однак, як ширилися чутки, що ті, які поглянули на змія, були уздоровлені, то можемо собі уявити, як ця вістка розповсюджувалася поміж людьми, а разом з тим їхні зусилля та старання допомогти один одному поглянути та жити. Ми можемо собі уявити батьків, спрямовуючих своїх помираючих дітей в напрямку змія та всіх інших, які допомагали іншим або отримували допомогу, щоб дістатися до входів своїх наметів чи якихось місць, звідки можна було побачити змія. Ми можемо уявити собі те занепокоєння, яке панувало в тому великому таборі внаслідок цього розпорядження. Без сумніву ця пригода відновила віру народу та навчила їх лекції послуху.

Без Божої допомоги ми могли б ніколи не зауважити антитипічної важливості цієї події. Але наш Господь особисто звернув нашу увагу на факт, що укушені зміями ізраїльтяни представляють, або є образом грішників, укушених гріхом і страждаючих з причини його наслідків – Адамового упадку. Господь скеровує нашу увагу на факт, що Він сам був великим антитипом змія, піднятого в пустині – що через Його розп’яття, Він, котрий не знав гріха, став жертво за гріх для нас грішників.

Посилаючись на цю подію ізраїльської історії, наш Господь доводить, що Бог забезпечив шлях до вічного життя для людей не якимось іншим способом, а через прийняття розп’ятого Христа. Для нас не достатньо повірити в Ісуса як великого вчителя, ставлячи Його в один ряд з Платоном, Заратустрою, Конфуцієм, Ганді або іншими. Він був учителем, але Він був більше, ніж тільки ним. Наш Господь через своє розп’яття на хресті звершив визволення від гріха. Без цього ми не можемо мати вічного життя та миру з Богом.

Більше того, уроком даного типу є не лише те, що Христос повинен був умерти за наші гріхи, але й те, що ніхто не міг бути спасенний через Його смерть, окрім як споглядання на Нього – тобто, виявлення віри в заслугу Його викупної жертви. Це є в згоді з тим, що ми, споглядаючи, живемо. Ми повинні відвернутися від нашої власної недосконалості та слабості, і направити наші очі віри на досконалість життя в  Божому Сині, який дав самого Себе як ціну Викупу за нас.

НАШ ГОСПОДЬ «ВІДЛУЧЕНИЙ ВІД ГРІШНИКІВ»

Нам є сказано, що Наш Господь був дійсно «святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників» (Євр. 7:26). Тому, як Божий Святий, Він зайняв місце грішника. Як Викуп, відповідна ціна за Адама та людську расу в його стегнах, Ісус скуштував смерті за кожну людину (Євр. 2:9) – сплачуючи кару за грішника. Він став жертвою за гріх, хоч сам був безгрішний (2Кор. 5:21). Він був потрактований як грішник для того, щоб справжні грішники могли через віру бути прийняті Отцем і були трактовані як праведні через заслугу Христової жертви. «Кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (Іс. 53:5). Навчімося добре цієї лекції, біймося укусу змія-гріха і його кари смерті, втікаймо від нього та приймаймо лікування повне й даремне і маймо «мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 5:1).

НЕМАЄ ЖИТТЯ БЕЗ СПОГЛЯДАННЯ

Так як Ізраїльтяни не могли додержуватися заповідей і пристосуватися до гострої критики Мойсеєвого Закону, так і жоден з людського роду в цілому не може бути оправданий через добрі вчинки (Рим. 3:20; Еф. 2:8-10; Гал. 2:16; Тит 3:5). Без оправдуючої віри вся наша власна праведність є так подерта й бридка як брудне лахміття (Іс. 64:6).

Більшість людей засліплена щодо потреби спасіння. І хоча уроки історії надають достатньо доказів людського горя та панування зла, однак їхні «очі розуміння», як говорить Апостол, тепер є засліплені сатаною, богом цього світу та життєвими клопотами (2Кор. 4:4; Еф. 4:18). Певного дня цей стан буде виправлений. Так як Ізраїль в типі пізнав наслідки непослуху та нагороду за дотримування Божих постанов, так і людству будуть відкриті очі, щоб побачити довжину, ширину, висоту і глибину Божої любові та забезпечення Божого милосердя в Христі. Теперішній період є частиною панування гріха та смерті. Наш Господь сповіщає нам, що сила Його хреста не обмежується до теперішнього життя. Він заявляє: «Я воскресення й життя» (Ів. 11:25). А також що: «надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять» (Ів. 5:28,29).

ПРИТЯГУЮЧА СИЛА ХРИСТА

Як тільки Ізраїльтяни почали усвідомлювати Божественну силу, що виходила з бронзового (або мідного) змія, вони відреагували. Так само наш Господь повідомляє нас, що в результаті Його життя, піднятого на хрест на Голгофі, Він в кінцевому результаті проявить притягуючу силу для всього людства. Сьогодні ця сила притягує порівняно лише небагатьох, як Він зазначив: «Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його» (Iв. 6:44). Тому ті, хто від віри, є пораховані за насіння Авраама, «поблагословлені з вірним Авраамом» (Гал. 3:7-9), і вони притягнені тепер.

Та великі маси людства будуть притягнені через Сина пізніше, як читаємо: «І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну» (Iв. 12:32). Отже, ми бачимо, що притягнення всіх людей є майбутньою працею Тисячолітнього Віку і вона має бути виконана Христом та Його Церквою.

Життя є в розп’ятому Спасі для всіх.

Ось життя/там/

О, так! Є життя і тобі!

Лиш глянь на Христа і всім серцем повір

В Того, Хто висів на хресті.

Глянь! Глянь! Глянь і живи!

У вірі поглянь на Того, Хто помер,

І життя дар від Нього прийми.

Пісні Зоріння Тисячоліття, № 295.

  ___________________________

НЕХУШТАН

    ВИКУПНА ЖЕРТВА ІСУСА є центром (віссю) великого Божого Плану спасіння від гріха для усього людського роду. Ми не є в стані прославити Бога достатньо за це планування та за благословення, яке вона принесе для всього людства. Без сумніву, опис вогняних зміїв, виготовлення Мойсеєм мідяного змія, вилікування покусаних Ізраїльтян через споглядання на нього справляв глибоке враження на пізніші покоління, оскільки це було пов’язане з ними та виставленим змієм. Не дивно, що через деякий час, за згодою відступних вождів ізраїльського народу, розпочалося віддавання честі та кадіння мідному змієві. Ми знаємо, що той гріх ідолопоклонства мав місце, бо це записано в Святому Письмі. Є сказано, що цар Єзекія під час свого царювання, в своїх добрих починаннях, серед іншого «понищив пагірки, і поламав стовпи для богів, і стяв Астарту, і розбив мідяного змія, якого зробив був Мойсей, бо аж до цих днів Ізраїлеві сини все кадили йому й кликали його: Нехуштан» 2Цар. 18:4.

Звернімо увагу, що опис говорить про мідяного змія, що знаходився поміж пагірків, релігійних зображень та гаїв – всіх тих речей, що були пов’язані з ідолопоклонством. Імя Нехуштан, яке дав Мойсей, означає «мідний змій»; воно походить з грецького слова нехошет, що означає «мідь», або щось з неї, умовно неблагородного металу у порівнянні із золотом чи сріблом. Мідь зображує людську природу нашого Господа, яку Він віддав за життя світу (Ів. 6:51).

Святе Письмо багатьма способами нас переконує, щоб ми цінували людською природою Ісуса, котру Він прийняв, щоб «смерть скуштувати» (Ів. 1:14; Гал. 4:4; Фил. 2:5-8; Євр. 2:9-16). Ми повинні цінувати тим, що Він був посланий Богом, як «людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх» (1Тим. 2:4-6). Однак, ми не споглядаємо на Ісуса з точки зору людської природи, оминаючи або зменшуючи правильне оцінення Його як могутнього воскреслого Господа, Який перебуває в Божественній природі. Чинення цього було б схоже на ідолопоклонство, якого допускалися ізраїльтяни, коли поклонялися Нехуштану, мідному змію, а що не подобалося Богові. Знаменним є те, що Святе Писання подає небагато інформації на тему дитинства Ісуса, Його юнацтва та дорослого віку, що передували Його службі; це означає, що Біблія кладе натиск на духовне життя нашого Господа.

Апостол Павло слушно радить (2Кор. 5:14-16): Бо Христова любов спонукує нас, що думають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли. А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес. Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!

BS №795, ’02,67-69; SB №172, ’02, 67-69

Біблійний Прапор №2, травень-серпень 2015