Ця стаття охоплює період панування гріха та смерті – Першу та Другу Диспенсації на вищенаведеній таблиці – від упадку в Едемі до Тисячолітнього Віку. Часто «допущенням зла» називають період часу, який охоплює усі покоління людства і є суттєвою особливістю Божого плану – і в більшості є незрозумілий. В цій статті ми зосередимося на одній символічній ілюстрації прокляття гріха та його вилікування.
«І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя» – Єв. Iвана 3:14,15.
Ісус сказав ці слова Нікодимові, фарисеєві, «начальнику юдейському», «учителеві Ізраїльському» і тому добре обізнаному в Святому Писанні. Опис про піднесення Мойсеєм змія з бронзи (міді) знаходиться в Чис. 21:4-9.
Коли для народу тілесного Ізраїлю нарешті наблизився кінець сорокарічного випробування в пустині і настала пора рухатись вперед та ввійти в обіцяний ханаанський край на схід від Йордану, то вони намагалися піти найкоротшим шляхом, через Едом. Та Едомляни – потомки Ісава – відхилили їхнє прохання і пригрозили війною, якщо вони спробують пройти через Едом (Чис. 20:14-21). Тому Ізраїль подорожував «з Гор-гори дорогою (північного рукава) Червоного моря (поблизу затоки Акаба), щоб обійти едомський край» (4в.).
РЕМСТВУВАНЯ ТА НАРІКАННЯ
Але цей шлях пролягав через глибоку пустелю «І підупала душа того народу в тій дорозі» – через їхні потреби, особливо через нездійснення надії на легший шлях. Їх бунтарський дух знову спалахнув і вони ремствували проти Мойсея та проти Бога, заявляючи, що умови їхнього рабства в Єгипті, хоча були суворі, та були кращими від їхній нинішніх умов. Якби вони були вірними Богові та довіряли Його мудрості, любові та силі, то їх труднощі були б полегшені, а їх гіркість стала б солодшою.
Так само є й сьогодні з тими Духовними Ізраїльтянами, котрі не проявляють належної віри в Божі обітниці. Такі випробування та розчарування на дорозі, котрою мусять іти послідовники Христа, в значній мірі знеохочують. Тут ми знову бачимо необхідність віри та справжньої побожності. З цими якостями ми можемо витримати все, приймаючи труднощі з радістю, як пояснює Апостол: «Я… збагачуюся радістю при всякому нашому горі» (2Кор. 7:4).
Надія та мужність, натхнені Божественними обітницями та зміцнені випробуваннями на цій дорозі, триматимуть нас радісними, не дивлячись на те, що ми все ще знаходимося у ворожому краї (Рим. 5:3-5; 12:12; 2Кор. 4:15-18).
НЕВІРНСТЬ ТА ВОГНЯНІ ЗМІЇ
Ізраїльтяни ремствували на увесь Божий порядок, особливо скаржачись, що там не було води, і що манна, яку вони збирали щодня для їжі, була надто легка – не достатньо поживна для них; вони тужили за казанами єгипетського м’яса (5 в.; порівняй з Вих. 16:3).
Так само, деякі Духовні Ізраїльтяни, не вхопившись належним чином за надії та обітниці, не достатньо живучи вірою в кожне слово, що виходить з уст Божих, залишаються напівголодні, тому що вони не в змозі засвоїти достатньо духовної їжі через брак духовної віри та надії. Вони прагнуть мирських речей, мають велике бажання задовольнити свій природній апетит, і відчувають себе певною мірою в неволі антитипічного Мойсея – Ісуса, нашого Провідника, Який провадить нас через антитипічну пустиню до обіцяного відпочинку (Євр. 3:7-4:11).
Як кару за бунтарство Ізраїлю, Бог дозволив щоб їх спіткала безліч вогненних зміїв. Ми не знаємо, якого вони були виду (6 в.), але деякі дослідники припускають, що їх було названо «вогняними зміями» через червоні смужки на їхній голові та через блиск їхньої шкіри на сонячному світлі.
Лекцією цього образу є не тільки те, що Христос повинен був померти заради наших гріхів, але й те, що ніхто не міг бути спасенний через Його смерть, окрім як через споглядання на Нього – тобто, через виявлення віри в заслугу Його жертви примирення.
Такі змії зустрічаються на тих теренах пустині і вони дуже люті та отруйні. Їх укус так запалює нервову систему, що викликає відчуття горіння всього тіла, часто призводячи до смерті протягом кількох годин. Опис натякає, що ці змії з’явилися в тому випадку у надзвичайно великій кількості, без сумніву як кара для бунтівничих Ізраїльтян. Нестерпний біль людей посилювався ядовитими укусами, призводячи до багатьох смертей серед ізраїльських родин. Вони почали усвідомлювати, що це Божа кара на них, і благали Мойсея про допомогу, кажучи: «Згрішили ми, бо говорили проти Господа та проти тебе. Молися до Господа, і нехай Він забере від нас цих зміїв. І молився Мойсей за народ» (7 в.).
МІДНИЙ ЗМІЙ
За Божою вказівкою Мойсей підніс на жердині змія, зробленого з латуні (або міді – 8, 9 в.), який, очевидно, був досить великим предметом і міг бути здалеку побачений Ізраїльтянами. У такий спосіб Бог прагнув дати Ізраїлю урок віри. Вони грішили й були карані за ті гріхи, але Його милосердя проявилося до тих, хто через віру це усвідомлював. Ми можемо собі вповні уявити початковий брак віри в цих людей і питання, яке вони собі задавали: Яку користь можна отримати від споглядання на мідного змія, виставленого на жердині? Яким чином він міг зберегти від смерті? Деякі бачили в цьому якийсь підступ, тактику зі зволіканням часу з боку Мойсея. Навіщо Мойсей нас збирає?
Однак, як ширилися чутки, що ті, які поглянули на змія, були уздоровлені, то можемо собі уявити, як ця вістка розповсюджувалася поміж людьми, а разом з тим їхні зусилля та старання допомогти один одному поглянути та жити. Ми можемо собі уявити батьків, спрямовуючих своїх помираючих дітей в напрямку змія та всіх інших, які допомагали іншим або отримували допомогу, щоб дістатися до входів своїх наметів чи якихось місць, звідки можна було побачити змія. Ми можемо уявити собі те занепокоєння, яке панувало в тому великому таборі внаслідок цього розпорядження. Без сумніву ця пригода відновила віру народу та навчила їх лекції послуху.
Без Божої допомоги ми могли б ніколи не зауважити антитипічної важливості цієї події. Але наш Господь особисто звернув нашу увагу на факт, що укушені зміями ізраїльтяни представляють, або є образом грішників, укушених гріхом і страждаючих з причини його наслідків – Адамового упадку. Господь скеровує нашу увагу на факт, що Він сам був великим антитипом змія, піднятого в пустині – що через Його розп’яття, Він, котрий не знав гріха, став жертво за гріх для нас грішників.
Посилаючись на цю подію ізраїльської історії, наш Господь доводить, що Бог забезпечив шлях до вічного життя для людей не якимось іншим способом, а через прийняття розп’ятого Христа. Для нас не достатньо повірити в Ісуса як великого вчителя, ставлячи Його в один ряд з Платоном, Заратустрою, Конфуцієм, Ганді або іншими. Він був учителем, але Він був більше, ніж тільки ним. Наш Господь через своє розп’яття на хресті звершив визволення від гріха. Без цього ми не можемо мати вічного життя та миру з Богом.
Більше того, уроком даного типу є не лише те, що Христос повинен був умерти за наші гріхи, але й те, що ніхто не міг бути спасенний через Його смерть, окрім як споглядання на Нього – тобто, виявлення віри в заслугу Його викупної жертви. Це є в згоді з тим, що ми, споглядаючи, живемо. Ми повинні відвернутися від нашої власної недосконалості та слабості, і направити наші очі віри на досконалість життя в Божому Сині, який дав самого Себе як ціну Викупу за нас.
НАШ ГОСПОДЬ «ВІДЛУЧЕНИЙ ВІД ГРІШНИКІВ»
Нам є сказано, що Наш Господь був дійсно «святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників» (Євр. 7:26). Тому, як Божий Святий, Він зайняв місце грішника. Як Викуп, відповідна ціна за Адама та людську расу в його стегнах, Ісус скуштував смерті за кожну людину (Євр. 2:9) – сплачуючи кару за грішника. Він став жертвою за гріх, хоч сам був безгрішний (2Кор. 5:21). Він був потрактований як грішник для того, щоб справжні грішники могли через віру бути прийняті Отцем і були трактовані як праведні через заслугу Христової жертви. «Кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (Іс. 53:5). Навчімося добре цієї лекції, біймося укусу змія-гріха і його кари смерті, втікаймо від нього та приймаймо лікування повне й даремне і маймо «мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 5:1).
НЕМАЄ ЖИТТЯ БЕЗ СПОГЛЯДАННЯ
Так як Ізраїльтяни не могли додержуватися заповідей і пристосуватися до гострої критики Мойсеєвого Закону, так і жоден з людського роду в цілому не може бути оправданий через добрі вчинки (Рим. 3:20; Еф. 2:8-10; Гал. 2:16; Тит 3:5). Без оправдуючої віри вся наша власна праведність є так подерта й бридка як брудне лахміття (Іс. 64:6).
Більшість людей засліплена щодо потреби спасіння. І хоча уроки історії надають достатньо доказів людського горя та панування зла, однак їхні «очі розуміння», як говорить Апостол, тепер є засліплені сатаною, богом цього світу та життєвими клопотами (2Кор. 4:4; Еф. 4:18). Певного дня цей стан буде виправлений. Так як Ізраїль в типі пізнав наслідки непослуху та нагороду за дотримування Божих постанов, так і людству будуть відкриті очі, щоб побачити довжину, ширину, висоту і глибину Божої любові та забезпечення Божого милосердя в Христі. Теперішній період є частиною панування гріха та смерті. Наш Господь сповіщає нам, що сила Його хреста не обмежується до теперішнього життя. Він заявляє: «Я воскресення й життя» (Ів. 11:25). А також що: «надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять» (Ів. 5:28,29).
ПРИТЯГУЮЧА СИЛА ХРИСТА
Як тільки Ізраїльтяни почали усвідомлювати Божественну силу, що виходила з бронзового (або мідного) змія, вони відреагували. Так само наш Господь повідомляє нас, що в результаті Його життя, піднятого на хрест на Голгофі, Він в кінцевому результаті проявить притягуючу силу для всього людства. Сьогодні ця сила притягує порівняно лише небагатьох, як Він зазначив: «Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його» (Iв. 6:44). Тому ті, хто від віри, є пораховані за насіння Авраама, «поблагословлені з вірним Авраамом» (Гал. 3:7-9), і вони притягнені тепер.
Та великі маси людства будуть притягнені через Сина пізніше, як читаємо: «І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну» (Iв. 12:32). Отже, ми бачимо, що притягнення всіх людей є майбутньою працею Тисячолітнього Віку і вона має бути виконана Христом та Його Церквою.
Життя є в розп’ятому Спасі для всіх.
Ось життя/там/
О, так! Є життя і тобі!
Лиш глянь на Христа і всім серцем повір
В Того, Хто висів на хресті.
Глянь! Глянь! Глянь і живи!
У вірі поглянь на Того, Хто помер,
І життя дар від Нього прийми.
Пісні Зоріння Тисячоліття, № 295.
___________________________
НЕХУШТАН
ВИКУПНА ЖЕРТВА ІСУСА є центром (віссю) великого Божого Плану спасіння від гріха для усього людського роду. Ми не є в стані прославити Бога достатньо за це планування та за благословення, яке вона принесе для всього людства. Без сумніву, опис вогняних зміїв, виготовлення Мойсеєм мідяного змія, вилікування покусаних Ізраїльтян через споглядання на нього справляв глибоке враження на пізніші покоління, оскільки це було пов’язане з ними та виставленим змієм. Не дивно, що через деякий час, за згодою відступних вождів ізраїльського народу, розпочалося віддавання честі та кадіння мідному змієві. Ми знаємо, що той гріх ідолопоклонства мав місце, бо це записано в Святому Письмі. Є сказано, що цар Єзекія під час свого царювання, в своїх добрих починаннях, серед іншого «понищив пагірки, і поламав стовпи для богів, і стяв Астарту, і розбив мідяного змія, якого зробив був Мойсей, бо аж до цих днів Ізраїлеві сини все кадили йому й кликали його: Нехуштан» 2Цар. 18:4.
Звернімо увагу, що опис говорить про мідяного змія, що знаходився поміж пагірків, релігійних зображень та гаїв – всіх тих речей, що були пов’язані з ідолопоклонством. Імя Нехуштан, яке дав Мойсей, означає «мідний змій»; воно походить з грецького слова нехошет, що означає «мідь», або щось з неї, умовно неблагородного металу у порівнянні із золотом чи сріблом. Мідь зображує людську природу нашого Господа, яку Він віддав за життя світу (Ів. 6:51).
Святе Письмо багатьма способами нас переконує, щоб ми цінували людською природою Ісуса, котру Він прийняв, щоб «смерть скуштувати» (Ів. 1:14; Гал. 4:4; Фил. 2:5-8; Євр. 2:9-16). Ми повинні цінувати тим, що Він був посланий Богом, як «людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх» (1Тим. 2:4-6). Однак, ми не споглядаємо на Ісуса з точки зору людської природи, оминаючи або зменшуючи правильне оцінення Його як могутнього воскреслого Господа, Який перебуває в Божественній природі. Чинення цього було б схоже на ідолопоклонство, якого допускалися ізраїльтяни, коли поклонялися Нехуштану, мідному змію, а що не подобалося Богові. Знаменним є те, що Святе Писання подає небагато інформації на тему дитинства Ісуса, Його юнацтва та дорослого віку, що передували Його службі; це означає, що Біблія кладе натиск на духовне життя нашого Господа.
Апостол Павло слушно радить (2Кор. 5:14-16): Бо Христова любов спонукує нас, що думають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли. А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес. Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!
BS №795, ’02,67-69; SB №172, ’02, 67-69
Біблійний Прапор №2, травень-серпень 2015
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: