Що таке душа?

 Що таке душа?

Яким чином людська душа була створена?

З чого складається душа?

Чи вона безсмертна в своїй природі?

 

 «Їхні душі не стримав від смерті» (Псалом 78:50)

КОЖЕН ЗНАЄ, що тіло вмирає, що воно постійно мусить бути підтримуване, тому й не може бути безсмертне. Але Святе Письмо говорить про душі. Чи це можливо, щоб душа була безсмертна? Або чи Бог, створивши душу, не міг би її знищити?

Розум підказує нам, , що життя кожного створіння піддане волі Творця, хіба що було безумовно доведено щось протилежне. Тепер зауважмо, що Святе Письмо ніде не говорить про безсмертя душі, як деякі намагаються припускати, і то ані в перекладах, ані в оригінальному тексті. Візьміть яку-небудь конкордацію і спробуйте знайти вираз «безсмертна душа» і дуже скоро переконаєтесь, що такого виразу в Святому Письмі немає. Навпаки, Писання стверджує, що Бог «може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» і «душа, що грішить, вона помре».

Те, що може померти, що може бути знищене, не є безсмертним, не є доказом проти смерті, знищення. Таким чином, цитовані тут тексти Святого Письма не доводять безсмертя душі ані тіла.

 Помилкове розуміння цього предмету

Чим же є душа? Загальне поняття про душу визначає її як щось невизначене, що є в нас, але тільки небагато намагаються вияснити, що це таке і де воно знаходиться. Деякі стверджують, що це незнане щось є дійсністю, розумною істотою, тоді як тіло є просто її помешканням або знаряддям. Один методистський єпископ визначив колись душу наступним чином: „вона не має ані внутрішності ані зовнішності, немає тіла, форми чи частин, і мільйон душ можна вмістити в шкаралупі горіха”. Можна сказати, що це добре визначення нічого.

Тіло не є душею, як дехто стверджує. Доводить це Ісус, коли каже, що Бог «може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» В світлі цього, якщо ми визволимо наш розум від упереджень, то повинні бути в стані навчитися чогось більшого в цьому відношенні, досліджуючи натхнений опис створення людини.

 Як була створена людська душа

Звертаючись до Бут. 2:7, читаємо: «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання [гебр. вітер, силу] життя [гебр. життя, множина, це означає, що життя як таке було спільне для всіх живих створінь] вдихнув [гебр. дмухнув] у ніздрі її, — і стала людина живою душею [тобто чутливою істотою]».

Цей опис показує, що найперше було створене тіло, але перш ніж було оживлене, це не була людина, душа або істота. Це тіло мало очі, але нічого не бачило, вуха, але нічого не чуло, уста, але нічого не говорило, язик, але не відчувало смаку, ніздрі, але не знало запаху, серце, яке не пульсувало, кров, яка була холодна, позбавлена життя, легені, які не працювали. Це не була людина, але труп, неживе тіло.

Другим кроком в процесі створення людини було наділення життєвістю властиво «сформованого» і з кожної точки зору приготованого тіла. Це описано словами: «І дихання життя вдихнув у ніздрі її». Якщо здорова особа потоне і її життя цілком призупиниться в своїх функціях, то повернення до свідомості відбувається за допомогою таких рухів руками, щоб легені працювали як торбинки і поступово встановлювалося дихання носом. У випадку Адама це, очевидно, не вимагало жодного трудомісткого зусилля з боку Творця, Котрий зробив так, щоб досконалий, створений Ним організм почав дихати життєдайним киснем атмосфери.

Коли оживляюче повітря дісталося до легенів, відбулося їх розширення, частинки крові окислились і дістались до серця, а цей орган в свою чергу передав їх до кожної частини тіла, пробуджуючи всі приготовані нерви, які до тих пір не реагували, до енергії та відчування. В один момент енергія дісталась до мозку, розпочинаючи процес мислення, спостерігання, розуміння, погляду, дотику, відчування смаку, слуху та запаху. Те, що було позбавленим життя людським організмом, стало людиною, чутливою істотою, досягло стану «живої душі», про який згадує текст. Іншими словами, термін «жива душа» означає ні більше ні менше, як тільки «чутливу істоту», тобто істоту, здатну відчувати, спостерігати й мислити.

Більше того, хоча Адам мав досконалий організм, підтримування життя, душі або чутливої істоти, через споживання плодів дерев життя було для нього необхідним. А коли згрішив, то Бог його вигнав з саду, «коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева [множина, з дерев або з саду] життя, і щоб він не з’їв, — і не жив повік віку [тобто постійно з них споживаючи]» (Бут. 3:22). О, як розпорошується імла і таємниця в світлі правди, яка б’є зі Божого Слова!

 Нижчі тварини також є душами

Таким чином побачимо, як так відбувається, що Святе Письмо говорить про «душу» по відношенню до нижчих тварин. Подібно як і людина, вони є чутливими істотами або розумними істотами, але нижчих родів. Подібно як і людина, вони можуть бачити, чути, відчувати дотик, відчувати смак і запах. І також кожне може розуміти відповідно до рівня свого власного організму, хоча жодне не вміє робити висновків складним чином, або на такому високому рівні, як людина. Ця різниця не є наслідком посідання людиною іншого роду життя, аніж те, яке посідають нижчі тварини, тому що всі посідають подібні життєві сили з того самого джерела або фонтану життя, того самого Творця. Всі підтримують життя таким самим чином, через травлення подібної їжі, яка виробляє кров, м’язи, кістки ітд., згідно зі своїм родом або природою і кожен подібно розвиває свій вид, передаючи життя, отримане з самого початку від Бога, своєму потомству. Кожен вид відрізняється формою й розумовими здібностями.

Не можна також сказати, що тоді як людина є душею (тобто розумною істотою), тварини позбавлені цієї властивості душі або розуму, мислення, відчування. Навпаки, як людина, так і тварина мають властивість душі або інтелігенції, мислення, відчування. Це підтверджує не лише Біблія. Це факт, який легко зауважити, якщо правильно розуміти значення слова душа, як було вище вияснено.

Для ілюстрації: Припустимо, що був створений досконалий пес і припустимо, що процес його створення був детально описаний, як у випадку Адама. Які зміни деталей можна собі уявити? Тіло створеного пса не було б псом, доки дух життя не спричинив би оживлення цього тіла, яке стало б тоді живим створінням зі своїми власними силами та відчуттями, живою істотою нижчого роду, названою псом, подібно як і Адам, коли отримав життя, став живим створінням, яке має свої власні сили та відчуття – живою душею в найвищому ступені розвитку серед тілесних істот і названий людиною.

 Делікатніший організм людини

Якщо та велика різниця між людиною та твариною не полягає в житті, яким кожен з них оживлений і не випливає з відсутності сили душі, яку має кожен, то може вона лежить між їх тілами? Так, очевидно, істотна різниця носить фізичний характер, причому, тут додатково з’являється факт здійснення Богом певних приготувань, пов’язаних з майбутнім людини, як про це свідчать Його обітниці, тоді як для тварин жодних планів не зроблено, тому що вони по своїй природі не є в стані зрозуміти метафізику. Якщо все інше однакове, то величина та вага мозку вказує на здібність ірозум. В цьому відношенні Творець краще забезпечив людину, аніж тварину. Тварина має менший мозок, аніж людина, а той, який має, належить цілковито до природних самолюбнихсхильностей. Її найвищою концепцією добра і зла є воля її пана, людини. Тварина не є в стані оцінити всі тонкощі моралі і природи. Творець не обдарував її такою здібністю розуму.

Хоча по причині того, що людина потрапила в гріх і смерть, її стан є далеким від того, чим був в первісній досконалості, коли найвищий Суддя оцінив її як «дуже добру», то, однак, деякі, розвиваючи нижчі органи мислення і занедбуючи вживання вищих інтелектуальних здібностей, допровадили до виродження тих органів мозку, які представляють вищі здібності, але ці органи є там постійно, зберігаючи здатність розвитку, чого немає у випадку майже всіх досконалих екземплярів тваринних створінь.

Таким чином, в цьому, власне, відношенні Творець обдарував людину вищим і делікатнішим організмом і в цьому полягає різниця між нею та твариною. Тварини мають подібні тіла й кістки, дихають тим самим повітрям, п’ють ту саму воду і їдять подібну їжу і всі є душами, тобто створіннями, які мають розум, але людина в своєму кращому тілі має здібності вищого розуму і Творець ставиться до нього по-іншому. Ступінь, в якому гріх деградує людину, віддаляючи її від її первісної подоби до свого Творця, говорить про її «озвіріння», про те, що вона дуже подібна до тварин, будучи позбавлена вищих і делікатніших почуттів.

Свідоцтво Біблії

Свідоцтво Біблії погоджується з вищесказаним. В Бут. 1:29, 30 читаємо: «Буде на їжу це вам! І земній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива [гебр. nephesh chaiyah – душа жива]». І знову (Бут. 1:20): «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу [гебр. душу живу]».

Та ж сама лекція, яка каже, що джерело життя людського роду не відрізняється ні в чому від того, яке є у всіх інших створіннях, які вдихають повітря ніздрями, чим відрізняються від риб, є подана в описі знищення, спричиненого потопом (Бут. 6:17; 7:15, 22). Вона є в повній згоді з твердженням царя Соломона, що людина і тварини мають «один подих» [гебр. ruach, дух життя] – один рід життя і «як оці помирають, так само вмирають і ті» (Екл. 3:19). Коли Еклезіяст питає (Екл. 3:21): «Хто те знає, чи дух людських синів підіймається вгору, і чи спускається вділ до землі дух скотини?», то він підважує поганську теорію, яка вже в ті часи розпочала спекуляцію, що людина має якусь вроджену рису, яка стримує її смерть, навіть тоді, коли вона здається мертвою. Цей мудрий чоловік кидає виклик усіляким доказам і усілякому знанню в цьому питанні. Цей виклик, кинутий іншим, щоб вони або подали докази або визнали, що не мають жодного такого знання, виступає після його свідоцтва правди на цю тему в 19 і 20 віршах.

Розрізнення між людиною й твариною

Розрізнення між людиною й твариною не стосується способу дихання чи життя, але того, що людина має вищий організм від тварини, що посідає моральні та інтелектуальні здібності й кваліфікації на подобу і образ тих, які посідає Творець, котрий має ще набагато вищий організм — духовний, а не тілесний. І як це вже було показано, надія людини, що стосується її майбутнього життя, не полягає у її вроджених здібностях, але в ласкавому забезпеченні її Творця, що сконцентроване на відкупленні кожної людської душі від смерті через великого Відкупителя, з чого виникає забезпечення для кожного, хто б це не був, осягнення вічного життя у воскресінні в умовах Нової Угоди.

Наш Відкупитель «на смерть віддав душу [істоту] Свою» і «душу [істоту] Свою поклав Він як жертву за гріх» (Ісаї 53:10,12), і таким чином Він купив Своєю дорогоцінною кров’ю душу Адама (та його потомства), чинячи Свою душу [істоту] жертвою за гріх. В результаті душі були викуплені і душі мають бути пробуджені, мають воскреснути (Пс. 49:16).

 Чи будуть привертатися ті самі тіла?

Багато припускають, що ті самі тіла, що були поховані, будуть привертатися, атом за атомом, але Апостол стверджує щось цілком протилежне: «І коли сієш [в смерть], то сієш не тіло майбутнє». У воскресінні Бог дає кожній істоті (кожній душі або чутливій істоті) таке тіло, яке Його безмежній Мудрості сподобалося приготувати — Церкві, яка вибиралася у Віці Євангелії, духовні тіла, а класу реституціоністів — людські тіла, але не ті самі, котрі були втрачені в смерті (1Кор. 15:37, 38).

Так як у випадку створення Адама поєднання організму з духом життя витворило чутливу істоту або душу, подібно і їх розпад, не дивлячись на причину, кладе кінець будь-якій чутливій істоті, припиняючи всі думки й почуття. Душа (тобто, чутлива істота) перестає існувати. Тіло вертається в порох, з якого повстало, тоді як дух або віддих життя повертається до Бога, який дав його Адамові, а через нього всій його расі (Екл. 12:7). Віддих повертається до Бога в тому значення, що вже більше не підлягає людському контролю, як в процесі розмноження, і ніколи не може бути інакше отриманий, як тільки через Божу силу. Визнаючи цей факт, ті, котрі були навчені від Господа, віддають Богу і Христу, вивищеному Представнику Бога, свою надію майбутнього життя, яке мають отримати через воскресіння (Лук. 23:46; Дії 7:59). Таким чином, якби Бог не зробив жодних приготувань, пов’язаних з майбутнім життям людини, які полягають у викупі й обіцяному воскресінні, то смерть була б кінцем будь-якої надії для людства (1Кор. 15:14–18).

Людина знову буде жити

Але Бог зробив приготування до того, щоб ми жили знову, а від часу, коли Він об’явив Свій славний План, ті, хто мудро проповідують і пишуть на цю тему (наприклад натхнені писарі Святого Письма), ніби узгоджено, говорять про перехідний період несвідомості між смертю і ранком воскресіння, в якому кожна чутлива істота зависає начебто уві «сні». І це справді досконала ілюстрація, тому що померлі будуть зовсім несвідомі проходження часу, а момент пробудження здаватиметься їм наступною хвилиною після моменту їхньої смерті.

Читаємо, наприклад, що наш Господь, кажучи про смерть (Лазаря), сказав: «друг наш Лазар заснув, — та піду розбудити його». Потім, оскільки учням важко було це зрозуміти, Він сказав: «умер Лазар» (Ів. 11:11, 14). Якби теорія про свідомість в стані смерті була правдивою, то чи не є це дивним, що лазар не подав жодного опису про пережите під час цих трьох днів? Ніхто не має права стверджувати, що він був в «аду» страждань, тому що наш Господь називає його Своїм «другом», а якби він був в стані щастя, і то небесного, то наш Господь не відкликав би його звідти, тому що це було б недружнім вчинком. Але наш Господь сказав, що Лазар «спав», а Він пробудив його до життя, до свідомості, повертаючи або воскрешаючи його чутливу істоту або душу. А все це було виразною ласкою, яку дуже оцінили Лазар та його друзі.

Померлі описані як такі «що сплять»

Святе Письмо проникнуте думкою, що ми тепер знаходимося в ночі засинання, вмирання, якій протиставлений ранок пробудження, воскресіння. «Буває увечорі плач, а радість на ранок» (Пс. 30:6). Лука про Степана, першого мученика, каже, що він «спочив». В проповіді Святого Павла, виголошеній в Антіохії, ми знаходимо ту ж саму властиву, сповнену надії і спокою формулу:«Давид… спочив» (Дії 7:60; 13:36). Святий Петро вживає той самий вираз, кажучи: «позасинали наші батьки» (2 Пет. 3:4). А Святий Павло вживав його багато разів, як показують нижченаведені цитати:

«Більшість із них живе й досі, а дехто й спочили» (1Кор. 15:6).

«Як немає ж воскресення мертвих… тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись» (1Кор. 15:13, 18).

«Та нині Христос воскрес із мертвих, — первісток серед покійних» (1Кор. 15:20).

«Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо» (1Кор. 15:51).

«Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних» (1Сол. 4:13).

«Так і покійних через Ісуса приведе [з мертвих] Бог із [через Нього] Ним» (1Сол. 4:14).

Коли прийде Царство, час воскресіння, «ми, хто живе, хто полишений до приходу [присутності] Господнього, — ми не попередимо покійних» (1Сол. 4:15).

Вони «заснули» в спокої, щоб очікувати Дня Господнього (Дня Христа, Дня Тисячоліття) з повним переконанням, що Він (Христос) в стані зберегти те, що вони Йому довірили, аж до того Дня (2 Тим. 1:12). Така ж думка проходить через Старий Заповіт з моменту, коли Бог вперше проголошував Авраамові євангелію воскресіння. Вираз «спочив з батьками своїми» дуже поширений в Старому Заповіті. Але Йов передає це в дуже виразній формі, кажучи: «О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, — та й про мене згадав!»

Теперішній час вмирання є часом Божого гніву. Прокляття смерті обтяжує всіх по причині первородного гріха. Але ми маємо обітницю, що у властивому часі це прокляття буде зняте, а всі роди землі через Відкупителя отримають благословення. І, отже, далі Йов каже: «Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене. [Тоді] Кликав би Ти (Ів. 5:25), — то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би» (Йов. 14:13–15). А ми, сучасники часів Нового Заповіту, читаємо відповідь нашого Господа: «всі, хто в гробах, — Його голос почують [який кликатиме їх до пробудження і приходу до повного знання Бога і повної можливості вічного життя]» (Ів. 5:28, 29).

 Свічка як ілюстрація

Уявімо людське і тваринне тіло, душу і духа за допомогою чогось менш складного і в загальному краще зрозумілого, наприклад свічки. Незапалена свічка буде відповідати неоживленому людському тілу або мертвому тілу. Запалення свічки буде однозначне з первісним данням через Творця іскри життя; полум’я або світло відповідає стану чутливої, тобто розумної істоти, або душі; насичене киснем повітря, яке поєднується з вуглецем свічки й підтримує таким чином полум’я, відповідає диханню життя або духові життя, який, поєднуючись з тілесним організмом, творить душу або розумне існування. Якби свічка була знищена, то полум’я, звичайно, погасло б. Подібно, якби знищилося тіло людини чи тварини через винищення чи випадок, то душа, життя, інтелігенція, вщухає.

А якщо полум’я свічки закрити від доступу повітря, гасильником або щипцями, або через занурення свічки у воду, то світло погасне, навіть якщо свічка не буде пошкоджена. Подібно душа, життя, існування людини або тварини припиниться, якщо дихання життя буде затримане при затопленні чи задушенні, тоді як тіло залишиться відносно здорове. Як запалена свічка в сприятливих умовах могла б бути вжита для запалення інших свічок, то так і тіло людини чи тварини, коли живе як оживлена душа, тобто істота, може згідно з Божим розпорядженням дати початок потомству, тобто розмножити інші душі або істоти. Але як тільки іскра життя гасне, душа або істота перестає існувати, а разом з нею будь-яка здатність мислення, чуття чи розмноження припиняється.

В гармонії з цим читаємо наступне про дітей Якова: «І було всіх душ, що вийшли з стегна Якового, сімдесят душ» (Вих. 1:5). Яків отримав як свою іскру життя, так і матеріальний організм, а внаслідок їх поєднання — свою душу, тобто інтелігентну істоту, від Ісаака, а через нього від Адама, котрому сам Бог безпосередньо дав життя. А Яків це життя і організм, тобто душу, передав своєму потомству. І так відбувається з усім людством.

Кожен, хто має можливість, може знову запалити свічку, але силою Божого розпорядження людське тіло, позбавлене іскри життя, «вмирає», «аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий», а іскра життя не може знову постати, як тільки через Божественну силу, через чудо. Отже, обітниця воскресіння є обітницею повторного засвічування, повернення душі, тобто існування, а оскільки жодна душа, тобто істота не може існувати без тіла і привернутої їй життєвої сили, тобто духа, то з цього виникає, що обіцяне воскресіння, тобто привернення душі, наводить на думку повстання нових тіл, нових організмів. Тим самим Святе Письмо запевняє нас, що людські тіла, котрі повертаються в порох, не будуть привернені, але, що у воскресінні Бог дасть нові тіла, такі, які Йому сподобається дати (1Кор. 15:37–39).

Апостол тут підтверджує, що у воскресінні з’явиться спеціальний клас, визначений як такий, що гідний нової природи, природи духовної замість людської або тілесної і вказує, на що ми можемо сподіватися, що ця велика зміна природи буде результатом дання йому іншого роду тіл. І тут свічка може послужити як ілюстрація: нехай тілесна, тобто людська природа буде представлена в лойовій свічці, а це нове тіло може бути представлене в восковій свічці, яка горить яскравішим полум’ям, або також електричному устаткуванні з дуговою лампою.

Користуючись будь-якою силою чи мудрістю, меншою, ніж сила і мудрість нашого Творця, яка гарантує воскресіння, ми могли б слушно побоюватися деякого пригнічення чи спотикання, по причині якого була б втрачена ідентичність, особливо у випадку тих, кому запропоновано велику переміну природи до духовного існування. Так в цій справі, як і у всіх інших, ми можемо безпечно довіряти Тому, з ким ми маємо в цьому відношенні справу. Він, котрий знає всі наші думки, може їх відтворити в нових розумах, так, щоб жодна цінна лекція або жодне цінне досвідчення не загубилися. Він занадто мудрий, щоб помилятися, і занадто добрий, що бути неблагородним. А все, що Він пообіцяв, сповниться в набагато кращий і повніший спосіб, аніж ми в стані подумати чи попросити.

 Тіло, душа і дух

Терміни тіло, душа і дух можуть бути застосовані по відношенню до групи осіб, які складають Церкву. Наприклад, Апостол каже: «А Сам Бог миру нехай освятить вас (…), а непорочний дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа» (1Сол. 5:23). Потрібно розуміти, що ця молитва стосується Церкви в цілому – Церкви вибраних, імена яких записані на небесах. Правдивий дух був збережений в Малому Стаді. Але тіло Малого Стада було також помітне, не дивлячись на переваги куколю, який намагався залишити його в укритті або «поглушити». Але душа Церкви, її діяльність, загальна інтелігенція Церкви як чутливих істот, всюди залишила докази свого існування, здіймаючи між людьми прапор Хреста – Викуп. Немає іншого способу застосування слів святого Павла. Тому що не дивлячись на те, як сильно люди відрізняються думками, пов’язаними зі збереженням індивідуальних духів і душ згаданих людей, всі погоджуються, що їхні тіла не були збережені, але вернулися в порох, як і тіла всіх інших. Крім того, слова тіло, душа і дух є в однині, а не в множині.

Декілька питань і відповідей

Декілька питань і натхнених відповідей на них більше роз’яснять нам цю справу. Тому ми подаємо їх тут.

Питання: Чи обітниці, дані святим Віку Євангелії, є обітницями небесними чи земними?

Відповідь: «І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити». Ми «учасники небесного покликання» (1Кор. 15:49; 2 Тим. 4:18; Євр. 3:1; 6:4; Фил. 3:14; Еф. 2:6, 7; 2 Сол. 1:11, 12; 2 Тим. 1:9, 10).

Питання: Чи вибрані з Церкви, «переможці», «святі» будуть надалі людськими істотами, «з землі земними»?

Відповідь: «Через них даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої істоти» — «новими створіннями» (2 Пет. 1:4; 2 Кор. 5:17; Рим. 8:17, 18).

Питання: Коли закінчиться їх повна переміна (розпочата через зміну серця під час сплодження від Духа)? Коли вони стануть подібні до Христа, свого Господа?

Відповідь: «Всі [святі] перемінимось» … Мертві [святі] воскреснуть, а ми перемінимось (…) раптом, як оком змигнути (…) і оце смертне в безсмертя зодягнеться». «Сіється тіло звичайне, — а встає тіло духовне”. «Так само [особливо] й воскресення [вибраних] мертвих» (1Кор. 15:50–53, 42–44; Фил. 3:11).

 Надія для невибраних

Питання: Яка є надія для всіх тих, які не належать до Вибраних Віку Євангелії?

Відповідь: «Все [людське] створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі… Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих [святих]». Потім настане «час відновлення всього, про що провіщав Бог відвіку устами всіх святих пророків Своїх», коли «всі народи землі» будуть благословенні через «Авраамове насіння» (Рим. 8:22, 19; Дії 3:19–21; Гал. 3:16, 29).

Питання: Чи померлі зберегли свідомість чи ні?

Відповідь: «Померлі нічого не знають» (Екл. 9:5; Пс. 146:4; Іс. 38:18, 19).

Питання: Чи святі, які відійшли, славлять Господа весь час протягом минулих років?

Відповідь: «Не мертві хвалитимуть Господа» (Пс. 115:17; 6:6; Екл. 9:6).

 Нагороди — під час смерті чи воскресіння?

Питання: Чи повного задоволення, нагороди або кари слід сподіватися перед воскресінням?

Відповідь: «Віддасться ж тобі за воскресіння праведних» (Луки 14:14; Об. 11:18; Мат. 16:27).

Питання: Чи пророки отримали свою нагороду в момент смерті? Чи це було передбачено в Божому Плані, що вони мають отримати її на початку Тисячоліття, в Вік або День Суду?

Відповідь: «Час… мертвих судити, і дати заплату рабам Твоїм, пророкам», має настати при голосі сьомої сурми, останньої сурми, під кінець Віку Євангелії (Об. 11:15, 18; Пс. 17:15).

Питання: Чи Апостолам обіцяне перенесення до неба в момент смерті, чи вони мали очікувати Другого Приходу Ісуса?

Відповідь: «Як сказав Я юдеям: “Куди Я йду, туди ви прибути не можете”, — те й вам говорю Я тепер», «Я знову прийду й заберу вас до себе» (Ів. 13:33; 14:3).

Питання: Чи властивим було, щоб святі Віку Євангелії, за винятком тих, котрі жили під час повернення Господа, очікували на коронування в момент смерті?

Відповідь: «А коли Архипастир з’явиться, то одержите ви нев’янучого вінка слави» (1 Пет. 5:4; 2 Тим. 4:8; 1 Пет. 1:4, 5).

Питання: Чи Апостоли очікували слави в момент смерті, чи під час Другого Приходу Христа?

Відповідь: «Коли з’явиться Христос, наше життя, тоді з’явитеся з Ним у славі і ви» (Кол. 3:4; 1 Ів. 3:2).

Питання: «Чи світі мали »сяяти« після смерті?»

Відповідь: «І багато хто з тих, що сплять у земному поросі, збудяться… будуть сяяти, як світила [як сонце] небозводу… ті, хто привів багатьох до праведності» (Дан. 12:2, 3; Мат. 13:40–43).

Питання: Чи Старожитні Гідні були нагороджені в момент смерті?

Відповідь: «Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць (…) щоб вони не без нас досконалість одержали» (Євр. 11:13, 39, 40).

 Давид не є в небі

Питання: Давид був одним з святих пророків. Чи був він нагороджений тим, що був забраний до неба?

Відповідь: «Не зійшов бо на небо Давид” (Дії 2:34).

Питання: Скількох було забрано до неба до часу вознесіння нашого Господа?

Відповідь: «І не сходив на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, — Людський Син» (Ів. 3:13).

Питання: Чи той, хто створив людину, може її знищити? Чи душа може бути знищена своїм Творцем?

Відповідь: «Бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні [в «другій смерті»]». «Їхні душі не стримав від смерті». «Душа, що грішить, — вона помре» (Мат. 10:28; Пс. 22:30; 78:50; Єзек. 18:4, 20; Іс. Нав. 10:35; Іс. 38:17; Пс. 56:14; 30:4; 119:175; Мат. 26:38; Іс. 53:10, 12).

Питання: Наскільки велику вагу Апостол Павло прив’язував до доктрини про воскресіння?

Відповідь: «Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес… тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись» (1Кор. 15:13–18).

Питання: Чи неправедні піддаються тепер мукам в якомусь невідомому пеклі? Або чи завжди вони отримують заслужену кару за неправедне поступування в теперішньому житті?

Відповідь: «Вміє Господь… неправедних берегти на день суду [День Тисячоліття] для кари» (2 Пет. 2:9; Йов. 21:30).

Знищення непоправних

Питання: Який буде кінець тих, хто під час проби виявляться непоправними — злими добровільно?

Відповідь: Такі «будуть відтяті від життя», «вони кару приймуть — вічну погибіль [знищення, яке вже ніколи не закінчиться воскресінням]», тому що завжди «заплата за гріх — смерть», «друга смерть». І завжди дар Божий, вічне життя, можна отримати лише в Христі. «Хто має Сина, той має життя», хто не має Сина, той не отримає цього дару (Мат. 25:46; Об. 20:14, 15; 2Сол. 1:9; Рим. 6:23; 1 Ів 5:12).

Питання: Якщо ад (sheol) є місцем жорстоких тортур, освітленим полум’ям і відразливим в зв’язку з прокляттям його мешканців, які терплять ці тортури, так розумові, як і фізичні, то чому Святе Письмо стверджує, що воно є місцем тиші, темряви, забуття і стану повної несвідомості? (Йов 10:21, 22; Пс. 88:4–13; 6:6; 146:4; Екл. 9:10; Іс. 38:18).

Питання: Якщо Бог в стані знищити так душу, як і тіло другою смертю, і якщо Він каже, що знищить добровільно і свідомо злих, то чи не доводить це того, що не існує чогось такого як вічний гріх і вічна агонія? І чи не очищує це характеру Бога від докорів несправедливості?

Питання: Чи подане тут твердження не є делікатно пов’язане з усіма твоїми сумнівами, які мучать тебе з моменту, коли ти став християнином, а може ще раніше? А чи їх біблійне роз’яснення не допомагає в великій мірі в угрунтуванні, вкоріненні і утвердженні віри в Біблію як натхнене Слово Бога? Таким бо був благословенний результат у багатьох, котрі в своєму розгубленні сумнівалися, стаючи скептичними і не утвердженими християнами, як також у багатьох невіруючих. Це є той ключ, який відкриває сумлінному шукачу скарби Божественної мудрості і ласки.

 Що є заплатою за гріх — життя в вічних муках чи смерть?

І. Не є нею вічне життя в муках

А. Святе Письмо ніде не навчає про вічне життя в муках як заплату за гріх.

Б. Такий погляд суперечить уривкам Святого Письма.

В. Він суперечить доктринам Святого Письма.

Г. Він суперечний сам в собі.

Д. Він суперечить Божому характеру досконалої Мудрості, Сили, Справедливості і Любові.

Е. Він суперечить викупу Христа, — відповідній ціні, — який був даний через смерть, а не через вічні муки.

Є. Він суперечить здоровому розуму, роблячи речників вищезгаданого нерозсудливими і такими, що доводять жертви свого обману до розумової неврівноваженості.

Ж. Суперечить досвіду, який показує, що не та кара накладена, а інша.

З. Суперечить побожності, калічачи правдиву віру, надію і любов, поширюючи терор, невіру, розпач і затверділість серця.

И. Суперечить розуму, тому що кожен інстинкт здорового розуму бунтує проти такої кари.

І. Суперечить доктрині, що гріх перестане існувати.

Ї. Суперечить доктрині, що зло перестане існувати.

Й. Суперечить доктрині, що вічне життя є нагородою.

К. Є поганською доктриною.

Л. Є наукою сатани та його впавших ангелів.

М. Є заохоченням до переслідувань, чинених людьми, які не мають Господнього духа, а наповнені духом противника.

Н. Є знаряддям політики кліру.

О. Є фальсифікацією справжньої кари за гріх.

П. Він оснований на фальшивому погляді на тему природи і рис людської душі.

Р. Він оснований на помилковому погляді на ад.

С. Він оснований на помилковому погляді на вічне життя.

Т. Він оснований на помилковому погляді на майбутнє життя.

У. Він оснований на помилкових методах інтерпретації.

Ф. Він підтримується помилковими перекладами.

Х. Він є суттю першої, постійно повторюваної неправди.

Ц. Віра в його біблійність зробила найкращих і наймудріших людей невіруючими.

ІІ. Нею є смерть

 А. Доказ смерті

 а. Безпосередні уривки: Бут. 2:17; Єрем. 31: 30; Рим. 1:32; 5:12, 15, 17; 6:16, 21, 23; 7:5; 1Кор. 15:21, 22, 56; Як. 1:15; 1Ів 5:16.

б. Паралельні уривки: Бут. 3:19; Рим. l:18; 5:16, 18, 19.

Б. Природа смерті

а. Не є нею життя: Повтор. 30:15, 19; Рим. 5:21; 6:23; 8:13; Гал. 6:8.

б. Але вгасання життя

1.      Небуття: Йов. 6:15, 18; 7:9; Пс. 37:10, 35, 36; 49:13; 104:35.

2.      Знищення: Йов. 31:3; Пс. 9:6; 37:38; 145:20; Іс. 1:28; 1Кор. 3:17; Фил. 3:19; 2Сол. 1:9; 1Тим. 6:9; 2Пет. 2:1, 12; 3:16.

3.      Винищування: Пс. 104:35; Іс. 1:28; Євр. 12:29

4.      Пожирання: Іс. 1:20; Євр. 10:26–28.

5.      Загибель: (а) доказ загибелі: Йов. 4:9; 6:15, 18; Пс. 73:27; Прип. 11:10. (б) значення загибелі: Пс. 37:20; Мат. 8:25, 32; Лук. 11:50, 51; 13:33; Ів 3:16.

6.      Викорінення: Пс. 37:9, 22, 34, 38.

В. Наслідок смерті: знищення тіла і душі.

а. Душа вмирає: Йов. 36:14; Пс. 56:14; 78:50; 116:8; Єзек. 18:4, 20; Як. 5:20.

б. Мертва душа не живе: Пс. 22:30; 30:4; 33:18, 19; Іс. 55:3; Єзек. 13:19; 18:27.

в. Мертва душа не існує: Пс. 49:9.

г. Грішна душа є знищена: Пс. 35:17; 40:15; Прип. 6:32; Єзек. 22:27; Мат. 10:28; Дії 3:23; Як. 4:12.

д. Грішна душа буде вигублена: Іс. 10:18.

е. Грішна душа є пожерта: Єзек. 22:25.

є. Грішна душа гине: Мат. 16:25, 26.

ж. Грішна душа є викоренена: Лев. 22:3; Чис. 15:30.

Г. Гармонійність поняття смерті як кари за гріх

а. Воно згідне з Святим Письмом.

б. Воно згідне з усіма уривками Святого Письма.

в. Воно згідне з усіма доктринами Святого Письма.

г. Згідне саме в собі, містить можливість застосування кари.

д. Згідне з Божим характером.

е. Згідне з Викупом Христа і Його смертю.

є. Згідне із здоровим розумом.

ж. Згідне з досвідом і обсервацією.

з. Згідне з побожністю.

и. Згідне з розумом.

і. Згідне з доктриною, що гріх перестане існувати.

ї. Згідне з доктриною, що зло перестане існувати.

й. Згідне з доктриною, що життя є даром — нагородою.

к. Згідне з доктриною люду Божого перед Середньовіччям.

л. Є наукою Бога та Його слуг.

м. Побуджує до релігійної толерантності і вільності.

н. Є доказом рівності перед трибуналом Справедливості.

о. Є наукою Христа про кару за гріх.

п. Основане на правдивій природі душі.

р. Згідне з біблійним адом.

с. Основане на властивому погляді на вічне життя.

т. Основане на правдивому погляді на майбутнє життя.

у. Основане на правильних методах інтерпретації.

ф. Підтримане правильними перекладами.

х. Є першою доктриною, яку Бог дав людському родові.

ц. Віра в її біблійність переконує невіруючих.

{phocadownload view=file|id=2|text=ывфп|target=s}

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.