Тим, Хто Любить Бога, Усе Допомагає На Добре

«І ЗНАЄМО, ЩО ТИМ, ХТО ЛЮБИТЬ БОГА, ХТО ПОКЛИКАНИЙ ЙОГО ПОСТАНОВОЮ, УСЕ ДОПОМАГАЄ НА ДОБРЕ» (Рим. 8:28).

Сумніваємось, чи в цілій Біблії можна знайти більш потішаючий вірш. Він є особливо відповідний для піднесення на дусі хворих та тих, кого торкнулось нещастя. Він містить скорочений опис важливих для нас Божих обітниць. Ми почнемо з обговорення кінцевої частини приведеного на початку вірша.

ЗГІДНО З БОЖОЮ ПОСТАНОВОЮ

Вираз «Його постановою» відноситься до Бога, нашого Небесного Отця, ціллю якого є Його предвічний план. Цей план передусім криється в образі Сари, а далі в рисах Угоди Зв’язаної Присягою. Його ціллю є вибір класу Авраамового насіння, яке має благословити все людство. Божий план складається з різних особливостей, але, якщо коротко, заслуговують уваги два його обриси – вибір і вільна ласка. Вільна ласка охоплює ціле людство. В нашому вірші обрис, який відноситься до вибору, є особливо описаний як «постанова». Хоча ціллю Бога є благословити всіх, іншою Його ціллю є зібрати ті чинники, які виконають це діло благословення, тобто чотири вибраних класи і клас квазі-вибраних. Бог зібрав найперше вірних Старожитніх Гідних, потім Церкву в віці Євангелії, і далі, на кінці цього ж віку, Велику Громаду, Молодих Гідних і Посвячених Табірників Епіфанії.

Коли це буде завершене, тоді Бог реалізує подальші Свої плани, які мають на меті благословити невибраних. Цей вірш відноситься до вибрання з людського роду вірних, щоб вони були представниками Бога в благословенні інших.

Цей вірш відноситься особливо до Малого Стада. Але основний принцип охоплює тих усіх посвячених Богу людей, які є передтисячолітнім насінням Авраама, оскільки ці вірні люблять Його. Бог послуговується досвідченнями, на які дозволяє в їх посвяченому житті, щоб діяли для їхнього добра.

«ХТО ПОКЛИКАНИЙ ЙОГО ПОСТАНОВОЮ»

До них є скероване покликання. Слово «покликання» є вжите в Біблії в різних значеннях. Найширше значення охоплює все те, що Бог робить, запрошуючи людей залишити гріх, щоб увійти до Царства, тобто запрошення до мудрості, справедливості, виправдання і визволення. Воно вживається для описання кожного з тих чотирьох ступенів окремо, по два або три, або всі разом, що доводять наступні вірші Святого Письма:

В Мат. 9:13 і 1Пет. 2:9 цей вираз є вжитий для вираження запрошення до покаяння і освячення – до мудрості.

В 2Пет. 1:10 покликання відноситься до виправдання, яке запевнюється життям Церкви в вірі, в такому праведному житті, яке утримує дійсну шату справедливості в часі їх земного життя і яке запевнює, що вона буде їх власністю на вічність. Це – залишання виправданим – є значенням слова «покликані» в Об.17:14.

Далі, це слово означає також запрошення через посвяту до освячення (Рим. 8:30; Мат. 20:16; Еф. 4:4; Фил. 3:14; 2Тим. 1:9; Євр. 3:1). І, нарешті, воно означає запрошення для Церкви, щоб вона сприяла перемозі над всіма своїми духовними ворогами і прийняла участь в першому воскресінні – у визволені (1Пет. 5:10; 2Пет. 1:3; 2Сол. 2:14; Євр. 5:10).

В інших віршах це слово є вжите в двох, трьох чи всіх чотирьох значеннях (Рим. 1:6,7; 1Кор. 1:9; 26-29; Еф. 4:1; 1Сол. 2:12).

В нашому вірші вираз «покликані» відноситься до запрошення Аврамового насіння посвятитися і віддати усе своє Богу. Це є дуже важливе покликання – запрошення відректися своєї людської природи,  так, як Ісус.

«ХТО ЛЮБИТЬ БОГА»

Цей самий клас в нашому вірші далі є описаний як ті, «які люблять Бога». Головною рисою, яка характеризує вірний Божий люд, є любов, а не віра. Любов важливіша від віри, особливо любов до Бога. Це є те достоїнство серця, яке викликає голод, прагнення справедливості і шукає Бога, яке прагне взаємних стосунків з Ним і пізнання Його.

Є дві форми любові до Бога і людини. Однією з них є любов, яку вимагає від нас право (Мат. 22:37- 39), нею є добра воля, яку ми винні по праву нашим ближнім і Богу. Всі наші блага є ласкавим даром від нашого Отця. Він заслужив на цю любов, яку ми маємо для Нього. Однак вищою формою любові є безкорислива любов. Вона є безкорисливою і не мусить діяти на основі права. Ця любов ґрунтується на отриманні задоволення від принципів добра. Вона радіє з добрих речей і тому має святу приємність в Бозі, бо Він є джерелом всілякого добра. Ця оцінка спричиняє єдність серця з Богом, який є дуже погано трактований, фальшиво представлений і спотворений своїми ворогами. Ця любов веде до другого елементу безкорисливої любові, яким є розділення спільних почуттів. Ми співчуваємо з Богом по причині Його поганого трактування. Третім елементом безкорисливої любові є жертва. Ми отримуємо задоволення, віддаючи своє життя для Бога. Про тих, які мають ці дві форми любові в своїх серцях, згадує наш вірш. (Дивись статтю Любов в ТП №23 – прим. перекл.).

«УСЕ ДОПОМАГАЄ НА ДОБРЕ»

Добро не обов’язково мусить бути добром з точки зору людини. Воно не є земним добром, таким як здоров’я, успіх, популярність і життєві зручності. За свою вірність Богу Ісус отримав непопулярність, переслідування, ненависть, відкинення і остаточно помер як бунтівник в очах людей. Чим більше хтось є лояльний, тим більше він є фальшиво представлений. Рідко вірність проявляється в дочасному успіху. Тому це мусить бути інший вид добра, про який говорить наш вірш.

Існує певний інший вид добра – добрий характер, і саме таке поняття містить в собі аналізований нами вірш і вказує наступний. Божий люд має бути «уподібнений образу Сина Його». Чи є щось цінніше за характер, подібний до Божого? Яка дивовижна річ! Нехай ті, які прагнуть дочасних благ, турбуються про них. Ми прагнемо того роду добра, якого ані міль, ані іржа не знищить і злодії до нього не дістануться, ані не вкрадуть. Ми не почуваємося розчарованими, коли несприятливі і важкі умови навідують нас в результаті нашої вірності.

СПРИЯТЛИВІ ДОСВІДЧЕННЯ

«Все допомагає на добре». Чим є те «все»? Зазвичай про несприятливі речі ми думаємо як про біду, втрати, хвороби. Однак такий погляд є неправильний. Це «все» охоплює як сприятливі, так і несприятливі життєві досвідчення. Сприятливі досвідчення є приємні, радісні і такі, що приносять щастя. І, перш за все, багатства Божої ласки є головними речами, які працюють для нашого добра.

По-перше, правда – Боже Слово – працює для нашого добра. Боже Слово в його різних описах дає нам багато радісної інформації про нашу науку і поступування (2Тим. 3:15-17).

По-друге, Божий Дух даний нам в наші розуми і серця. Під «розумом» ми розуміємо сам розум та його вміст, а під «серцем» – почуття. Особа не сплоджена, але посвячена, отримає Святого Духа так, як Адам мав його до того, як згрішив. Його мала також і Єва, і мав Ісус до того, як розпочав жертвування. Цей Дух розвиває в них праведність і правду. В результаті цього розвиваються християнські прикмети.

По-третє, наступним видом «всього» є Боже провидіння. Бог не тільки дає нам своє Слово і Духа, але також оточує нас проявами своїх передбачень, які діють для нашого добра, допомагаючи нам «на добре». Вони формують наші обставини, щоб продемонструвати нам Божу силу в нашому житті і житті інших, щоб зміцнити нашу віру й заохотити до подальшої ревності.

По-четверте, це можливості служби. Великим привілеєм є служити Богу. Більше того, ми є в стані оцінити переваги Божого характеру, Його Плану, який охоплює ціле людство, і однодумно служити Йому в інтересах Його люду і світу (Соф. 3:9). В наступному віці деякі влади теперішнього злого світу правдоподібно скажуть: О, які ми були нерозумні? Ми намагалися керувати своїм народом, думаючи, що ми є мудрими. Якби ми тоді мали здоровий розум, то поширювали б брошурки Правди! Тоді вони нарешті зрозуміють, якою була «величність» тих справ, якими вони займалися.

Ці чотири приведені обґрунтування охоплюють основні досвідчення, які є приємними. Спільність з Богом, Христом і нашими братами належить до речей приємних, якщо ми не залишаємо спільних зібрань (Євр. 10:25). Чудовими є ці привілеї, коли нас єднає Правда та її Дух!

НЕСПРИЯТЛИВІ ДОСВІДЧЕННЯ

Несприятливі досвідчення також роблять свій внесок. Це є важкі, неприємні і прикрі досвідчення, які ми зустрічаємо на своєму шляху. Ми потребуємо, щоб різні такі клопоти розвинули нас – приготували до того, щоб ми зайняли наші становища в Царстві. «Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство» (Дії 14:22). «Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані» (2Тим. 3:12). Неприємності напевно настануть, і вони є потрібні для нашого розвитку, щоб зайняти становища, які Бог передбачив для нас. Вони є частиною нашого навчання. Ми є дітьми в школі Христа. Наше випробування охоплює не лише розум, але й серце. Воно нас пристосує до розвитку таких характерів, завдяки яким ми зможемо рядити справами царства. Того часу ми будемо мати справу з різного роду дивними людьми. Ми будемо змушені пристосуватися до кожного роду характеру.

Протягом тисячі років ми будемо мати справу із впертими та свавільними людьми, особливо на початку цього періоду. Якби ми тоді не мали достатнього утвердженого характеру, ми не були б пристосовані до Божого плану. Спочатку ми трактовані як делікатна теплична рослина. Однак, за якийсь час, ми виставляємось на атмосферні впливи – на мороз і пекуче сонце – для того, щоб розвинути необхідні прикмети. Наша людська природа не вважає, що це є потрібне. Але таке обходження з нами є потрібне! Всі ці речі як корисні, так і некорисні, співпрацюють для нашого добра. Якщо, однак, по причині тих проб ми плачемо, то ми є схильні стати озлобленими і програти битву, особливо тоді, коли не любимо Бога так, як повинні.

Що ж то за несприятливі досвідчення? Нижче деякі з них перераховуються, хоча їх можна було б подати більше. Якого уроку ми можемо навчитися з них?

Втрати. Втрата власності, друзів, спокою в родині. Покірливість, задоволення, які наші почуття відривають від речей, які належать до цього світу, і переносять до тих, що належать до світу майбутнього, а також цілковите усвідомлення того, що теперішній світ проминає, усвідомлення вартості тих речей, які Бог зберіг для нас – якщо візьмемо ці аспекти до нашого серця, то чи ж вони не більш вартісні за ті, що ми втратили, щоб отримати духовні? Ми прийдемо до висновку, що духовні цінності є найкращими.

Розчарування. Ми мусимо пережити неприємні досвідчення, тому що часом свої почуття ми основуємо на тому, що не є для нас найкращим. Ми забуваємо, що наші недосконалі людські амбіції займають нижчий рівень в ієрархії почуттів. Для нашого добра Господь дозволяє нам переживати розчарування, часом в зв’язку з нашими дітьми, дружинами, чоловіками, батьками, рідними, друзями, співпрацівниками і т.д. Якби вони не мали принести якогось добра, то Бог не дозволив би на них! Бог не хоче нас зламати. Він є занадто ласкавий, щоб це зробити. Однак Він охоче дозволяє на них, якщо ми можемо отримати з них якесь добро. Бог на них дозволяє, щоб ми могли свої почуття прив’язати до речей, які ніколи не будуть знищені. Наша постава повинна завжди виражати: «Хай буде воля Твоя», даючи Господу можливість зазирнути в наше життя, так щоб ми могли бути відлучені від справ цього недосконалого світу.

Спізнення. Ми плануємо зробити щось і нам це не вдається. Перешкоди ростуть. Реалізація наших планів може бути надовго затримана. Чому Бог дозволяє на досвідчення, які сповнені спізнень? Чому каже нам чекати? Тому що хоче нас навчити «працювати й чекати». Лонгфелло сказав: «Якщо ми маємо агресивний характер, то чекання є для нас дуже обтяжливим». Однак ми мусимо чекати. Пристосуймося до уроку, поданого в пророцтві Авакума 3:17,18, і визнаймо, що Божий план поступає згідно Його досконалого розкладу занять. В той же час ми повинні радіти!

Приведення людства назад до досконалості займе сотні років. Ми можемо усвідомити, чому ми обов’язково мусимо чекати. В час Царства, коли людство повстане з гробів, Господь в самих крайніх випадках зможе спричинити параліч руки чи ноги, коли хтось буде намагатися зробити зло. Бог не хоче машин, Він хоче розумних істот, які охоче поступають справедливо і уникають зла. Досконале Боже Царство не хотітиме утримувати людей через їх параліч за кожним разом чи через вживання молота. Це Царство прийде до них з ввічливістю і лагідністю. Вони будуть під впливом Господнього духа, і на це ми мусимо почекати.

Обмеження. Особливо тих, які є надмірно енергійні і висуваються наперед, потрібно обмежувати. Такі мусять навчитися самообмеження через накладання на них обмежень. Ми потребуємо таких обмежень, бо багаторазово щось руйнуємо, якщо не можемо навчитися триматися осторонь. Не маючи цієї риси, ми напевно щось зруйнуємо з Божого плану.

Відмова в службі. Ми розуміємо, що цей вираз означає, що протягом якогось часу ми не потрібні Господу. Це є особливо обтяжливе для енергійних осіб, ревних, з ентузіазмом. Іноді ми доходимо до таких крайнощів, що Господь мусить нас відсунути на бік. Ми не є для Господа незамінними. Він може робити поступ без нас. Бог є цілком незалежний. Він може робити все, що хоче. Він міг далі бути Сам у всесвіті, якби цього хотів. Якщо ми думаємо, що ми є необхідні, то пиха стоїть перед нами. Ми повинні навчитися уроку, що Бог добре міг обійтися без нас. Ми, як діти, намагаємося допомогти батькові, однак тим самим приносимо Йому клопоти. Небесний Отець заохочує нас, як батько заохочує своє дитя, і ми потребуємо таких навчань. Навіть наш Господь Ісус не був для Бога необхідним. Інколи Господь забажає для нас відпочинку та відновлення, наприклад, здоров’я, як також можливості приготування через різну діяльність, дослідження і молитву для наступних досвідчень. Ми мусимо звільнитися від визнавання власної важливості; коли ми це зробимо, то досвідчення, пов’язане з відкликанням нашої служби, принесе добро.

Вади. Деякі з наших неприємних досвідчень виникають з наших вад. Часом те, що ми робимо, вводить нас в клопоти з іншими особами. Наші вади діють для нашого добра, бо спричиняють, що наступним разом ми є більш обережні. Ми стараємося бути більш чуйні, частіше молитися і остерігатися перед ними. Навіть наші гріхи чинять нам добро! Вони ведуть нас до визнання потреби ласки Спасителя і щирої співпраці з Ним, щоб перемогти свої вади. Тому Бог навіть наші вади використовує для нашого добра. Внаслідок нашого контакту з вадами інших осіб ми вчимося уроку терпеливості, довготерпіння, поблажливості. Коли зло наповнює наші серця, то неприязні досвідчення розвивають ненависть, але серце, наповнене любов’ю, вчиться симпатії, терпеливості і ввічливості. Це означає, що теперішні вади ближніх виявляться найбільшою допомогою в теперішньому часі і майбутній службі – службі в Царстві Божому.

Труднощі та нестача речей першої необхідності. Деякі з нас відчували нестачу різних потрібних речей в період війни чи різних катаклізмів. Інші в районах, що зачепила криза чи бідність, дуже страждали по причині труднощів і біди. А ми бачимо, що людям, яких це торкнулося, усі подібні досвідчення допомагали більше наблизитися до Господа. Ми віримо, що в найсуворішому періоді часу утиску ми можемо відчути голод, рідко мати харчі, може не бути світла і тепла, і одяг можемо мати скромний. Ми не знаємо, що нас чекає.

Чому такі досвідчення є дозволені? А це для того, щоб ми навчилися в кожній ситуації бути задоволеними. Легко довіряти Господу, коли маємо в достатку всього, але коли ми маємо не заспокоєні потреби, тоді мусимо Йому довіряти. В таких умовах мусимо погодитися з ситуацією і піддатися волі Господа, без гіркоти, радіючи з Його розпоряджень.

Опозиція і суперечності. Між чоловіком і дружиною, між друзями, братами і сусідами виникають перешкоди і опозиція. Наші нерви інколи натягнуті, розстроєні, коли наступає тертя, викликане тими суперечностями та опозицією. Їх важко зносити, особливо, коли вони походять від тих, кого ми любимо. Але Господь дозволяє на такі досвідчення, щоб ми могли навчитися понад усе опирати свої почуття на Богові, навчитися жити у згоді з суворими принципами. Ми можемо мати добрі стосунки з іншими людьми, коли погоджуємося на компроміс і робимо те, що хочуть вони, але ми мусимо зносити ці перешкоди і опозицію, а особливо ті, що пов’язані з нашим посвяченням Богу. Серед таких досвідчень, що спричинюють сварку, ми мусимо навчитися шукати миру і берегти його. Господь навіть втримується з даванням добра деяким людям, бо вони не були б задоволені з будь-чого, що ми намагалися б для них зробити.

Поділи. Суттєві поділи ведуть до неприємностей. Найбільш болісними є, власне, ті, які зривають близькі стосунки з особами, яких ми дуже любимо, коли бачимо, що вони роблять зло, псують інших, перекручують Боже Слово, поширюють неправду. Існує багато несприятливих досвідчень з причини поділів та пересівань. Однак Бог дозволяє на них, щоб розвинути щодо Нього вірність, не дивлячись на те, від кого така позиція нас відокремить.

Вороги. Немає нічого важчого, аніж навчитися любити своїх ворогів. Ворогами є ті, які нас ненавидять і є в опозиції до нас внаслідок нашої вірності правді і справедливості. Ми мусимо мати войовничість і нищівність, ведучи боротьбу в доброму бою віри, борючись за справедливість і проти зла. Якщо ми не будемо обережні, то будемо поборювати грішника, а не гріх. Ненавидьмо гріх та любімо грішника. Ми не навчимося любити своїх ворогів, якщо не будемо їх мати. Тому бажаємо усіляких потрібних Вам ворогів! Вороги є послані, щоб дати нам шанс полюбити їх, простити. Тепер і в Царстві ми повинні вчитися любити своїх ворогів.

Біль і хвороби. Наше тіло часто є мучене болем і хворобами, втомою, гарячкою, неспокоєм, болем спини, ревматизмом, смутком і різноманітними болями. Гріхопадіння спричинило чисельні хвороби, які люди мусять переносити. Посвячені Богу особи також часто хворіють. Більше того, людство страждає фізично, емоційно і є багато випадків розумових хвороб.

Наша нервова система є так високо розвинена, що допускає можливість різних видів болю і страждання. Із тваринами є інакше. Їхня нервова система дуже відрізняється від нашої; вони не  є настільки вразливими, як людина.

Бог дозволяє, щоб ми зносили біль. Він не охороняє нас від цієї хвороби. Навіть свого власного улюбленого Сина Він не зберіг від болю. Терплячи біль, ми з самозреченням звертаємося до Нього, будучи рішучими знести те, що нас зустріне – «Хай буде воля Твоя». Це є найбільш важкою рисою, якої Він хоче нас навчити, бо вона розвине наш характер.

Переслідування. Бог погоджується на них, щоб випробувати нашу лояльність, довести, чи ми є дійсно вірні, не дивлячись на те, що нас зустріне, чи можемо благословити тих, хто нас переслідує, люблячи їх. Якби ми не мали переслідувачів, то не могли б перемогти.

ХРИСТИЯНСЬКИЙ ХАРАКТЕР БУДЕ ВИПРОБУВАНИЙ

Кожна риса християнського характеру буде мати свою пробу і спокусу, а ми отримаємо добро, якщо, зносячи ці клопоти, доведемо, що ми є відповідно навчені. Ми не маємо обітниці про отримання дочасних благословенств і становищ в цьому житті. Ми готуємося в найсуворішій школі досвідчень, щоб наші характери надавалися до служби Богу впродовж вічності. Ми переживаємо ці досвідчення, коли є в школі; тому ми можемо з честю бути допущені до вищого ступеня. Завдяки постанові, вчиненій через жертву Ісуса, відсутня плата за це навчання. Однак, якщо ми виявимося негідні, то не підіймемось вище. Ми виявимося завадою в ділі великого Плану, якщо не будемо пристосовані до нього. Кожний необхідний урок допомагає на добре.

Для нас немає нічого більш вартісного, аніж добрий характер. Багатство характеру є найбільшим з усіх багатств. Його характерні риси є такі цінні, як рубіни чи діаманти. Страждання, які ми мусимо зносити, щоб ці коштовності здобути, є копійкою. Ми інвестуємо одну копійку, а отримуємо діамант. Наші неприємності є нашими інвестиціями. Ми розміщуємо їх в цьому Божому Плані, і коли прийде час виплати дивідендів, ми отримаємо чудовий прибуток. Якщо ми розуміємося на бізнесі, то будемо задоволені з таких інвестицій. Характер, подібний до Божого, є найбільшою цінністю, яку ми можемо осягнути. Бог робить так, що все співпрацює для розвитку цього характеру в нас.

«ВСЕ ДОПОМАГАЄ НА ДОБРЕ»

«Все допомагає на добре». Часто ми думаємо, що все є проти нас, коли справи є нам представлені в найбільш темних кольорах, але за ними є цілий святий План. Якщо ми вірні, то все, що, здається, є проти нас, буде співпрацювати у виробленні однієї речі, а саме того, що Бог описав в нас як розвиток характеру, подібного до Його характеру. Ми є зв’язкою вад. Бог бачить в нас єдину річ – бачить, що ми маємо серце віри і любимо Його. Тоді Він приймає рішення керувати справами для нашого добра. Господь нас не відкине. Він має повні долоні праці з нами. Він приймає нас такими, якими ми є, і очікує тих прекрасних речей, які Він хоче з нас видобути. Ми є як клубок поплутаної вовни, а Ісус є ткачем, який намагається розплутати вовну і зв’язати її рівно в круглий клубок доброго характеру. Все під Божим керівництвом іде до такого кінця. Ми не зможемо бути достатньо вдячні за це нашому дорогому Отцю. Не думай, що все розпадається, коли на перший погляд усе повстає проти нас – усе співпрацює для нашого добра!

«І ЗНАЄМО»

Ці слова вказують, що ми довіряємо і є впевнені, що наш вірш виконається. Що за прекрасна потіха для Божої дитини, яка, як одна з Його покликаних, любить Його усім серцем, знаходить в цьому вірші запевнення, що всі її справи знаходяться під Божою опікою і наглядом, тому всі її досвідчення під Божим керівництвом співпрацюють в розвитку її як християнина! Не так як бідний світ, справи якого підлягають різного роду випадкам в його досвідченнях. Християнин знає, що б з ним не сталося, це є виразом Божої любові та опіки і допомагає йому осягнути прагнення його життя – подібність Христову.

ТР №397, ’89,18-22; РТ №619, ’89,2-6

Теперішня Правда №55, весна-літо 2010