Вибір Слуг Церкви

ВИБІР  СЛУГ  ЦЕРКВИ

Вибір слуг в локальних зборах зазвичай відбуваються в кінці року, коли для особливої служби на наступний рік вибираються старші, диякони, секретар, скарбник, капітан добровольців  і т.п. На цю тему багато написано в 6 томі (F) 329–423 стор. та в іншій літературі правди, тому брати в Правді повинні бути добре зазнайомленні з тими справами. Однак в останні роки багато нових зацікавлених і молоді, вихованої в Правді, посвячуються і єднаються зі зборами братів і сестер, освічених епіфанічною правдою. Віримо, що ці дорогі брати і сестри повинні бути також добре ознайомлені з біблійним порядком в церкві і дисципліною, представленими в F 329-423 і т.п. Для всіх було б доброю річчю, якби перед тим, як приймати участь у виборах слуг в локальних зборах, докладно дослідити цей предмет (в 6 томі) в поєднанні з тим, що подано в цій статті.

Рання Церква потребувала навчання про те, як організувати локальні збори, разом з інформацією, яким чином вибирати старших як своїх доглядачів. Тоді не було знане благо друку, навіть копії рукописів апостольських вчень не були у загальному обігу, а маси не вміли читати.

Більшість наук було дано усно через служіння (1) Апостолів, (2) їхніх помічників, які були також генеральними старшими (як наприклад: Варнава, Лука, Тимофій, Тит ті ін.) і (3) локальних старших в різних зборах.

І так, наприклад, Апостол Павло і Варнава, коли зібрали групи віруючих в Лістрі, Іконії й Антіохії, «через голоси постановили [з грецького cheirotoneo– вибрати через піднесення руки] їм старших в кожному зборі з молитвою і постами. Ця постанова в кожному випадку виконувалася для голосування через піднесення рук членів локального збору (F 332-337), а далі, доручивши їх Господу, відходили (Дії 14:21-23). Павло також уповноважив Тита, щоб той пішов, і «впорядкував недокінчене». Їх обов’язком було доглядання Господнього стада в окремих зборах, годування його Правдою, остереження від фальшивих наук облудників ззовні і всередині, і діяти загальним способом як їх представники. Щиро служити несамолюбно, не для власного зиску (Тит 1:5; Дії 20:17,28-31; 1Пет. 5:1,2). Павло також виразно представив кваліфікації старших і дияконів (1 Тим. 3:1-13; Тит. 1:5-9).

Деяким з Господнього народу здається, що сьогодні не є вже так необхідним дотримання цього біблійного порядку, бо, наприклад, локальні збори тепер не складаються з антитипічних священників, але посвячених не священників – Левитів і Нетинеїв. Внаслідок цього в певних зборах, в яких є здібні брати для служби як старші, вибирають тільки когось на ведучого, а не старшого, бо єдиний посвячений брат, якого визнають за такого, що посідає кваліфікації й здібності для служби в якості старшого, вважає, що не є достатньо розвинутий, щоб міг служити як старший. Завжди належить похваляти покору, але заохочуємо такого брата, щоб в такому випадку прийняв старшинство і робив що може, служачи як старший, щоб був пильний в дослідженні і зростанні в знанні правди і ласці, так щоб збільшувати свою здібність (2Пет. 3:18).

Однак якщо в зборі ніхто не має необхідних кваліфікації до виконання функцій старшого, властивою річчю є вибрання відповідного брата чи братів на ведучого чи ведучих для провадження досліджень (Ter. Pr. ’84, 173, 2 абз.). Але такий (чи такі), служачи як ведучий повинен пильно старатися про зріст в знанні і ласці, так щоб, якщо це можливо, в недалекому часі міг бути запропонований і вибраний збором для служби як старший, а не ведучий. Більшість братів, служачи вірно на становищі ведучого, повинні швидко приготуватися до додаткових обов’язків і привілеїв старшинства.

В зібраннях, в яких немає посвячених братів, які могли б проводити зібрання, добре було б вибрати сестру, чи сестер, для ведення зібрань, так щоб в зборі не панував безлад. В дослідженнях такі сестри можуть ставити запитання, опираючись на статтю автора як на вчителя, визнаючи себе за таких, що повторюють разом з іншими. Сестри можуть, так як інші, давати відповіді, але не можуть підсумовувати дискусію, як старші.

ПОРЯДОК   НАДАЛІ  НЕОБХІДНИЙ

Так як порядок (1 Кор 14:40), разом з вибором старших і дияконів, вважався необхідним для духовного добра ранньої церкви – і тому був так авторитетно пропонований і так всюди прийнятий, що там, де був якийсь збір, не було жодних винятків з правила – ми віримо, що така сама необхідність порядку і вибирання старших, дияконів і т.п. існує в зборах також сьогодні, і це з тих самих добрих причин. Звернімо увагу на наступне:

(1)     В церкві, так як в родині, є різні ступені розвитку. Деякі є духовними немовлятами й потребують того «щирого молока Слова Божого» (1 Пет. 2:2), тоді як інші вимагають його «тверду страву» (Євр. 5:12-14), і той, хто «здібний навчати» (1 Тим. 3:2), повинен мати відповідні умови для навчання. Є також різні спокуси, проби, труднощі й небезпеки, до яких не всі в однаковій мірі готові. Звідси необхідність вживання всюди, де тільки це є можливим і корисним, мудрих і розсудних наглядачів, людей здібних до діла, глибоко зацікавлених пильнуванням над духовним добром усіх, і здібних до навчання їх в правді.

(2)     Оскільки тепер, як і в ранній церкві, і постійно з тих пір, існують «вовки в овечій шкірі», які «впроваджують згубні єресі», то вибраний старший чи старші повинні вміти оборонити отару і озброїти її проти їх наук через припровадження до глибокого знання правди. Далі Апостол також перестеріг нас, що «із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою»; вірні старші швидко зауважать і швидко застережуть і захистять отару від усіляких подібних впливів (Дії 20:28-30; Тит. 1:10, 11; 2 Пет. 2:1-3).

(3)     Якщо такі приготування не будуть зроблені, і вибори згідно вище представлених принципів не будуть проведені у властивий і дисциплінований спосіб – голосуванням через підняття рук збору, як вказують Апостоли, хтось може перейняти лідерство і утримувати його без кінця, без щорічного вибирання; майже непомітно ціла група в більшій чи меншій мірі знаходиться в неволі такої особи. Така особа може стати чи вже стала справжнім узурпатором, антитипічним поклонником Ваала, пануючим над спадщиною Божою (1 Пет. 5:3), і таким чином, свідомо чи не свідомо, підтримувати діло сатани, великого узурпатора (Іс. 14:13, 14). Ті особи, які не об’єктивно підтримують таких вождів, свідомо чи несвідомо, позаобразно цілують Ваала, віддаючи таким чином хвалу вождям (Е 4, 290, 291 стор.).

Прийняття керівництва на початку в деяких випадках було звичайно необхідністю, часто підняте з найчистіших мотивів і з добрими наслідками. Зауважмо, наприклад, як наш дорогий брат, пілігрим Даниїл Гавін, багато років тому створив нову групу дослідників Біблії в Спрінфілд, Мас. В місці своєї праці в розмовах він свідчив про різні аспекти правди. Одного дня співробітниця запитала його, звідки він черпає всю ту інформацію. Брат Гавін мудро їй відповів, кажучи, що якщо вона і її зацікавлені друзі хотіли б справді чогось дізнатися, то можуть прийти до нього додому, познайомитися з пані Гавін і разом провести вечір, а він покаже їм, звідки бере цю інформацію. Вони домовилися на якийсь визначений вечір у четвер, і в результаті того прийшло кілька дівчат. Брат Гавін показав їм книжку Божий План Віків і малюнок плану віків, який коротко пояснив. Всі були зацікавлені і кожна купила книжку. Домовилися, що кожна з них дослідить перший розділ і прийде знову, в наступний четвер вечором, на наступну дискусію. Так було протягом багатьох тижнів, інші приєднувалися до тієї групи, аж вкінці повстала євангелічна група регулярних досліджень Біблії. Але після деякого часу ново зацікавлені особи були приведені до місцевого збору на регулярні зібрання і не збиралися весь час як окрема група. Тут не було узурпації, хоча через деякий час прийшла необхідність, щоб брат Гавін взяв керівництво і дав добрий початок спільним розмовам. Добре було б, якби інші брати і сестри подібно стали активними в створенні груп дослідження Біблії. Наші брати в Африці мають в цьому відношенні багато успіхів.

(4)     Якщо в місцевому зборі не впроваджено і регулярно не проводиться вибір слуг, то ті, хто найбільш піклується про добро збору, які прагнули бути вжиті в його службі, можуть деколи опинитися в дуже клопіткій ситуації. Вірність правді часто породжує поділи. Ті, яким не подобається така вірність, можуть з наголошенням доводити до відома, що не прагнуть услуг вірних, хоча це не мусять бути почуття всіх, ані навіть більшості зібрання. Отож без виборів цей вірний брат чи ті вірні брати можуть бути позбавлені підтримка, яка могла б бути властиво виражена в голосуванні через піднесення рук. Вірний ведучий мусить проводити битву в обороні стада мало не самостійно і на одинці або залишити його на здобич противника.

Факт, що справи йдуть гладко в якійсь місцевості без будь-якого систематичного порядку, на які було б виражено згоду, чи встановлення обов’язків, прав і свободи збирання, про які думалося б і відповідно організовано, не є жодною гарантією, що так буде завжди. Наш завжди пильний противник з певністю колись використає кожне не пильноване місце чи принцип в зборі в загальному, як також в окремих його членах. Тому як збір, а також в індивідуальних випадках, ми повинні «Не залишати жодного місця без уваги, жодної слабості душі; розвивати кожну чесноту, кожну ласку, і зміцнити цілість».

Періоди спокою і відпочинку є часом для приготування на кожну можливість наближення вихрів і бур, на які ми натикаємось як зібранням, так і індивідуально. Дуже короткозорі були би капітан і екіпаж, які  випливли б в море на кораблі, приготованому тільки для доброї погоди. Мудрість радить, що не дивлячись на чудову погоду, спокійне море і спочатку спокійний вітерець, на палубі мусять бути заздалегідь готові до битви зі штормами: рятівні шлюпки, рятівні жилети, герметичні люки і т.п. Особливо в теперішніх часах проби, коли сатана дуже активний і спритний в своїй опозиції до Божого народу, ми мусимо дивитися на всі засоби обережності, які наш Господь через Апостолів вказав для нашої охорони.

ВИРАЖЕННЯ  ГОСПОДНЬОЇ  ВОЛІ

Треба пам’ятати про те, що в зборових виборах можуть голосувати тільки ти, які долучаються до повного посвячення Богу і стверджують, що є членами відповідного збору, даючи свідоцтво приналежності розсудним чином в зібраннях. Тільки Господній посвячений народ, який «має розум Христів» (1 Кор. 2:16) і який «полонить всяке знання на послух Христові» (2 Кор. 10:5), справді є приготований до вираження Його бажання. Якщо вибори відбуваються періодично, скажімо щороку, голосуванням через піднесення рук на зборових виборах, свободи зібрання будуть збережені, а старшим, дияконам і т.п. буде заощаджено багато непотрібного клопоту. Якщо в подальшому це виявиться корисним і сприятливим, і тому буде дійсно Господньою волею, тоді не буде жодної перешкоди для повторного вибирання щороку тих самих старших, дияконів і т.п.; а якщо найвідповіднішою була б заміна, то вона змогла б бути зроблена з любов’ю, без будь-якого тертя чи непотрібного збудження неприємних почуттів у будь-кого.

Голосування збору дає кожному виправданому і цілком посвяченому члену можливість вираження своїх переконань щодо Господнього вподобання в цій справі – щодо волі Господа, не своєї власної, бо якщо він цілком належить Господу, то свою волю визнає за мертву, розуміючи, що мусить поступати й говорити так, як хотів би цього Господь (Р 65, 92 стор., 2 абз.).

Цей метод гарантує всім рівні права й привілеї. Цей метод рекомендований Апостолами (Дії. 6:1-5), і саме його виразно стосував Тит і інші, які стосувалися цієї справи в ранній церкві, оскільки ми не можемо судити, що вони самовільно визначили старших без будь-яких консультацій з братами, які завдяки досвіду були краще знайомі з майбутніми старшими, аніж вони, будучи відносно чужими.

Вибір старших, дияконів і т.п. в голосуванні через піднесення рук завжди повинен бути урочистим. Це Господня справа і вона повинна бути проведена з уважною турботою, як під Його наглядом. Брат, який служить як ведучий такого зібрання, повинен старатися передати це всім. Якщо кожен в зборі намагається пізнати й чинити тільки волю Господа, і згідно зі своїм посвяченням виражає те, що вважає за Божу волю в даній справі, то в силі обітниці «провадить покірних в правді» (Пс. 25:9), наслідок таких розважань повинен бути прийнятий всіма як Господня постанова, а Святий Дух, як такий, що промовляє через посвячений Божий народ.

Між номінацією й виборами треба передбачити тиждень на молитву й старанне роздумування над кваліфікаціями й придатністю кандидатів, так щоб рішення, які торкається Божої волі, не були прийняті поспіхом, на підставі «швидких суджень». Кожен голосуючий повинен докладно розважити значення свого доморядництва в цій справі, щоб міг зробити те, що є приємне для Бога. Такі розважання найчастіше дадуть плід одностайним рішенням.

КВАЛІФІКАЦІЇ  СТАРШИХ

В 1 Тим. 3:1-7 Апостол Павло описує кваліфікації старшого, тобто єпископа, а у 8-13 в. – кваліфікації диякона. Голосуючі повинні завчасно дослідити ці вірші. Старший чи старші повинні бути вибрані в першу чергу, а потім диякони. Як помічників можна також вибрати дияконис, оскільки деякі з послуг сестри можуть виконати краще, особливо відвідування хворих сестер. Коли Апостол говорить (11 в.): «Так само жінки нехай будуть поважні, не обмовливі, тверезі та вірні в усьому», він виразно відносився до жінок-помічниць, таких як Феба й інші сестри, яким він довіряв багато справ (Рим. 16:1,3,6,12; Дії 18:26; F 320:2; 341:2). Здається очевидним, що в ранній церкві багато сестер виконували добру службу, включаючи свідчення правди. І сьогодні багато сестер служать у зборах як секретарі, скарбники, піаністки, відвідуючи і потішаючи хворих, координуючи працю добровольців і т.п., виконуючи таким чином службу дияконис, не дивлячись на те, чи вона була так названа, чи ні.

Вибір, чи голосування, старших повинен бути згідний з кваліфікаціями, поданими Апостолом, залежно від розсуду кожного голосуючого по відношенню до волі Господа. Звернемо увагу не ці кваліфікації:

«Коли хто єпископства [служби] хоче, доброго діла він прагне [кожна служба, яку можемо виконати для Господнього народу, є благословенною службою]. А єпископ має бути бездоганний [доброго характеру], муж однієї дружини [не обов’язково одружений, оскільки, як наш Господь, так і Апостол вказують вільний стан як кращий (Мат. 19:12; 1Кор. 7:7,8,32, 38), однак йому не можна мати більше однієї дружини], тверезий, невинний, чесний, гостинний до приходнів, здібний навчати; не п’яниця, не заводіяка, але тихий, несварливий, не сріблолюбець; щоб добре рядив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю (бо хто власним домом рядити не вміє, як він зможе пильнувати про Божу Церкву?)».

Тут не йдеться про те, щоб ті слуги церкви управляли церквою, – встановлювали для неї закони й нав’язували їй свою волю, – але щоб з повним любові зацікавленням піклувалися про неї й служили їй, дбаючи про її справи та інтереси, даючи поради й допомагаючи як вірні Божі слуги. Наш Господь Ісус, під керівництвом Бога, є єдиним Господом, якого потребує церква; жодні синоди, жодні ради, жоден клір чи старші не мають права приймати будь-яких прерогатив (виключне право) єдиного Господа і Голови.

Брати в зборі можуть радити й переконувати, але роблячи це, завжди повинні старатися говорити не згідно власних думок, але згідно Слова Божого: «Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті. Коли хто говорить, говори, як Божі слова… щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом» (1 Пер. 4:10,11). Їх порада в такій мірі повинна рахуватися в зборі, в якій має підтримку в Слові і Дусі Божім, щодо яких всі мають мати власну думку. А коли така порада основується на Божому Слові, звертаючи увагу на його принципи і заповіді, вона повинна бути уважно розглянута всіма в дусі миру. Якщо в гордості серця хто не-будь буде погорджувати таким повчанням через ігнорування чи легковаження людських знарядь, які Бог вибрав для звернення на них (повчання) уваги, то опозиція в дійсності є опозицією проти Господа і способу Його діяльності.

Власне тому Апостол заохочує: «дивіться, щоб хто не зостався без Божої благодаті, щоб «не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою… багато-хто» (Євр. 12:15), бо Божа ласка спливає на церкву в основному через Його вибране людське знаряддя. Якщо хто не-будь по причині конфліктності чи марної слави, чи будь-якій іншій намагається підірвати довіру Господнього народу й засіяти гіркий корінь в їх серцях проти таких Божих слуг, яких Бог поставив, щоб представляли і захищати правду, то таким чином він блокує Божу ласку для них, а наслідком, майже напевно, буде опоганення багатьох. Кожен, хто так поступає, підлягає Божому суду, і не дивлячись на свої визнання, рано чи пізно, він стане нічим з тими всіма, які йдуть його згубним слідом.

Якщо брати, які є вірні Господу і один одному і добру отари, відрізняються в оціненні Господньої волі, то вони повинні відрізнятися також в любові, і через молитву, старанне дослідження й щирі намагання дбати про очищення своїх сердець від всякої схильності, що робила б їх негідними правди, щоб швидко дійти до єдності віри. «Тож усі, хто досконалий [в серці і волі], думаймо це; коли ж думаєте ви щось інше, то Бог вам відкриє й це. Та до чого дійшли ми, поступаймо в тім самім далі» (Фил. 3:15, 16).

Апостол продовжує в 1 Тим. 3:6: «Не новонавернений [недосвідчена чи невипробувана особа], щоб він не запишався, і не впав у ворожий осуд [тобто, щоб як сатана (Іс. 14:13, 14; Фил. 2:5-9) не розвинув амбіції стати кимось великим, таким чином роблячи необхідним своє пониження, бо перед знищенням приходить пиха, а перед упад ком – винесення духа (Прип. 16:18)]. Потрібно, щоб він мав і добре засвідчення [про шляхетність і загальну чесноту характеру] від чужинців [світу], щоб не впасти в догану [ганьбу лицемірства] та в сітку диявольську».

КВАЛІФІКАЦІЇ  ДИЯКОНІВ І Т. П.

«Так само диякони мають бути поважні, не двомовні, не багато віддані вину, не соромно захланні, макі, що мають таємницю віри при чистім сумлінні. Отже, і вони нехай перш випробовуються, а потім хай служать, якщо будуть бездоганні. Так само жінки нехай будуть поважні, не обмовливі, тверезі та вірні в усьому. Диякони мусять бути мужі однієї дружини, що добре рядять дітьми й своїми домами».

В Посланні до Тита (1:9-11) Апостол Павло до тих кваліфікацій додає наступні: «Що тримається вірного слова згідно з наукою, щоб мав силу й навчати в здоровій науці, і переконувати противних. Багато бо є неслухняних, марнословів, зводників… їм треба уста затуляти».

Як необхідні для благополуччя стада є такі кваліфікації у вибраних старших! Напевно слід бути дуже точними й вибирати тільки тих, які посвятилися і згідно зі своїм посвяченням живуть, і крім того є «здорові у вірі», «що тримається вірного слова». Дуже старанно належить уникати тих, які займаються людськими спекуляціями й порожньою філософією. Це остереження вказує також, що стадо повинно твердо знати, якою є віра і вміти оцінити здорову віру своїх старших. Ми повинні стерегтися «марного базікання  та суперечок знання, неправдиво названого так» (1 Тим. 6:20).

Збір не повинен сподіватися, що знайде старших чи дияконів, які є досконалими в тілі, і які цілком і досконало живуть у згоді з усіма нормами, виставленими Апостолом Павлом; такі слуги стада не повинні також знеохочуватися чи відмовляти в службі по причині неспроможності поступування досконало чи з причини критики. Апостол подав, яким повинен бути ідеальний старший чи диякон. Кожен голосуючий в зборі, думаючи про волю Господа, повинен мати на увазі цей ідеал, але Бог не хотів би, щоб збір залишився без старших, хіба що в єдиних братах, які є у зборі, присутні поважні вади.

Подібно наш Господь поставив перед нами досконалий взірець, коли сказав: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мат. 5:48). Хто є досконалий в такому значенні, в якому досконалий Бог? «Немає праведного ані одного» (Рим. 3:10). Учитель виразно хотів сказати, що ми не повинні міряти себе з жодним стандартом, лише досконалим взірцем, щоб таким чином допомагати собі в осягненні найвищих ідеалів в межах нашого життя і характерів, маючи також на увазі вибраних на старших і дияконів, і тим самим «за взір для стада» (1 Пет. 5:3). Хай Бог благословить нас всіх у цьому!