6 Том, 4 Розділ – Призначення Нового Створіння

РОЗДІЛ 4

ПРИЗНАЧЕННЯ НОВОГО СТВОРІННЯ

Наука про вибір, як її загально розуміють, є дуже огидною, переповнена сторонничістю і несправедливістю, але це є наслідком мильного зрозуміння Божого Слова щодо цього предмету. Вибір, про який навчає Писання, про який ми будем старатись вияснити, мусить бути визнаний всіма як одною з найкращих наук (доктрин) Біблії (Св. Письма) – основаної не тільки на Божій ласці, але також на справедливості і правильності – і є зовсім безсторонний. Коротко кажучи, помилковим поглядом про вибір є, що Бог засудив цілий людський рід на вічні муки, що вибрав з людства “мале стадо”, щоб його спасти і звелів, щоб решта, велика більшість людства, пішла на вічні муки, на які Боже провидіння призначило їх ще перед їх народженням. Вестмінстерське Визнання, яке є найкращим виявом цього блудного розуміння, виразно подає, що “цього малого стада” не мається вважати як спасенного задля їх власної заслуги, лиш тільки тому, що такою є Божа воля.

Правильний погляд відносно вибрання, а який на кожнім місці поперає Св. Письмо, є зовсім відмінний, а саме: що смерть, а не вічні муки є карою виданою на наш рід за непослух одного чоловіка, яка включає кожного члена людського роду, що Божа ласка є заманіфестована в примиренню, тобто в тім, що Ісус Христос відкупив цілий світ через свою жертву, яка була “ублаганням за гріхи наші, і не тільки за наші, але й за гріхи цілого світу.” (Шоана 2:2) Бог вибрав свого Єдинородного Сина, щоб Він мав привілей відкупити людський рід коштом свого власного життя; і що в нагороду за те Він буде високо прославлений до Божої природи, і остаточно має “благословити всі народи землі”, збуджуючи їх з сну смерти, приводжячи до знання правди, і допомагаючи охочим і послушним осягнути повну людську досконалість і життя вічне, і до більших благословень і кращих обставин, чим були в Едені.

Бог також вибрав певне число святих під Його Єдинородним, як співнаслідників з Ним в славі, честі і безсмертю Нового Створіння, і в праці благословення людства людською реституцією. Вїк Євангелії не був в тій цілі, щоб в такий спосіб благословити і підносити світ, але тільки з метою покликання з світу малого стада, яке має становити Божий “вибір” – щоб переходити через труднощі і проби відносно віри, любови і послуху, і в такий спосіб “запевнити собі свій поклик і вибір” (2Пет.1:10). Але такий спосіб поклику і вибору цього “малого стада” не робить жодної шкоди ні кривди для невибраних, які в жодний спосіб не є більше осуджені тому, що не були покликані. Подібно, маси людей в цьому краю не є пошкоджені, ні осуджені, коли відбуваються вибори до Парляменту, і вони не були між тими вибраними. Так як ціллю земних виборів є, щоб поставити на важні державні місця відповідних осіб до виконювання важних чинностей, встановлюючи мудрі закони на користь людей в загальному, то так само благословення, які Бог постановив до виконання, не приносить шкоди ні кривди невибраним, але є замірені для їх благословення – в тім, що вибір має становити царських суддів, царів і священиків в Тисячолітнім віку, під керуванням яких усі народи землі будуть благословенні.

В Св. Письмі часто говориться про “вибраних”, і про “особливо вибраних” (згідно з англійським перекладом в Мат.24:24), або побідників. Слово “вибраний” відноситься до всіх, які дійшли до певного рода сполуки з Богом, в

якому мають надію безсмертя і бути членами прославленої Церкви, хотяй є можливість для них відпасти і через те стратити членство вибраної кляси. Іншими словами, всі з посвячених, які прийняли високий Божий поклик до Нового Створіння вважаються за вибраних, коли їх імена є записані в книзі життя Агнця і коли їм приділено вінець; але, коли вони не будуть вірні, то їх імена будуть вимазані з книги життя, і тому їх вінець буде даний іншому, (Об’яв.3:5,11) і тоді вони перестануть бути членами вибраної Церкви. “Випробувані вибрані”, або Побідники” є ті, які остаточно осягнуть благословення, до якого Бог покликав вірних в цьому віку Євангелії – тих, що “запевнили собі свій вибір і поклик” через вірність аж до смерти для вимог і умовин цього поклику.

Св. Письмо звертає нашу увагу на дві клясі, які не здоліють запевнити собі покликання і вибрання. Одна з тих кляс – думаємо, що не буде великою – не тільки стратить нагороду вибраних, ^ле також стратить саме життя в другій смерті. Ап. Йоан пише про таких і говорить, “є гріх не на смерть, але є гріх на смерть, не за такий гріх кажу молитися” (Івана 5:16). Не було б корисним молитися і мати надію про такого, який поповнив гріх на смерть. Цей гріх є описаний в Біблії, як гріх проти Св. Духа Божого – не з несвідомости, але наслідком впертого перебування, або роблення того, що на початку добре розумів, що це є зле, а що через його свідомий спротив сталось опісля великим переступом, -Таких свідомих грішників Господь передає їх блудам, які вибрали собі замість правди.- 2Сол. 2:10-12.

Ап. Петро і Юда також згадують про цю клясу, майже тими самими словами (Юди 11-16; 2Пет.2:10-22). Усі такі в певному часі мали місце серед вибраних в Церкві (Жодний з них не є з світу, тому що світ тепер не є на суді, бо суд його буде в Тисячоліттю). Такі, замість під впливом Духа вступати в сліди Христа, замість йти дальше дорогою самопожертви, “ходять після своїх пожадливостей, уста їх говорять гордо, підлещуються людям задля власної користи” – вони підлещуються людям, тому що дбають про себе самих і відступили від угоди жертви аж до смерти (Юди 16). Ап. Петро ще краще описує цю клясу, Він говорить, що вони були тими, “що втекли від нечистоти світу через пізнання Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа” і стали “знов нею заплутані та переможені”, і є подібні до пса, що вертається до свої блювотини, і до вимитої свині, що йде валятися в болоті. Він уподібнює їх до Валаама, який залишив праву дорогу за земну користь. Його слова вказують, що ця кляса буде головно знаходитись між учителями Церкви, і особливо при кінці цього віку, і частиною їх злого поступовання буде хулити і говорити проти “достоїнства” – проти тих, яких Бог уповажнив і поставив в тілі. – 2Петра 2:1-22.

В листі до Жидів маємо два описи цієї кляси, що відпали – перестали бути вибором. В першім описі (Жид.6:4-9) Апостол вказує на таких, які після скоштування небесного дару і сили майбутнього віку, після як сталися учасниками Св. Духа, і стали прийняті як члени вибраної кляси, відпали до гріха – не через неуникнену слабість тіла, чи засідку противника, але добровільно і свідомо залишили праведність. Апостол запевнює, що таких буде неможливо знова привернути до покути (покаяння). Маючи свою частку в користях, що походять з великої жертви Викупу, і рішивши зневажити Божу ласку, такі зужили і надужили свою участь в примиренню, і тому для них нічого більше не остається. І, вибравши таке становище добровільно, покликування їх до праведности не принесе їм жодної користи.

В іншім розділі (Жид.10:26,27,31) Апостол видно описує іншу клясу, яка замість вступити на безбожну і погану дорогу життя, відпала від віри, якою була оправдана і яка є дальше конечною для їх піддержування оправданого стану з Богом. В обох випадках можна завважити, що тут є добровільність, яка є підставою їх злого шляху. “Бо коли ми добровільно грішимо, одержавши знання правди, (після як ми стали упривілейовані Богом в Христі Його мудрістю,

оправданням і освяченням), то вже не зостається жертви за гріхи”. Жертва, яку Господь зложив за всіх, була за оригінальний (первісний) гріх, за гріх Адама і його унасліджені немочі в нас. Наш Господь не дав ціни викупу за якийнебудь добровільний гріх з нашої сторони, і тому, коли грішимо добровільно то вже не остається жодної частини з оригінальної заслуги, щоб застосувати на рахунок за наші добровільні переступи. Ми мусимо платити кару за наші добровільні гріхи, і якщо гріх був повно свідомий і добровільний, без причини жодної немочі чи несвідомосте, і коли був зроблений після того, як ми одержали добре знання нашого стану і нашого споріднення з Господом, то це буде гріх на смерть, другу смерть; і тому для таких немає надії, лиш як Апостол говорить, “але якесь страшне сподівання суду та палаючого вогня гніву, який має пожерти противників” – усіх,иякі свідомо противлятся Йому і Його справедливості, і Його планові для встановлення і затвердження повної справедливости через відкуплення, яке є в Христі Ісусі.

В 29-ому стиху Апостол, здасться, натякає, що він відноситься до тих, які після зрозуміння чинности примирення Христа, як нашого Відкупителя, зневажили це діло, вважаючи Його дорогоцінну кров, яка запечатала Нову Угоду, за звичайну річ, і через те зневажили Духа Божої ласки – та ласку Божу, яка приготовила це примирення і спільноту з нашим Спасителем в Його жертві і нагороді. Ті, які зневажали Мойсея і закон, якого він був посередником, вмирали без милосердя, хоча кара смерти на них не була вічною, але ті, які зневажають позаобразового Мойсея (Христа), і через те відкинули (потоптали) привілей спільноти в крові Христа (в жертвуванню, та в терпіннях з Ним), вони через те зневажають Бога, Який учинив це влаштування на їх користь – такі будуть визнані, що заслужили собі на більшу кару, від тих, які відкинули закон Мойсея. Ця кара буде більшою в тім, що це буде кара смерти, від якої вже не буде відкуплення, ні воскресення, це буде Друга Смерть. Тому не дивно, що Апостол перестерігає нас, щоб ми були обережні в тих справах і не відкидали засобів Божої ласки. Він запевняє нас, що випасти з під охорони нашого Заступника, Якого Бог призначив, Ісуса, означало б впасти в руки Бога Живого – великого Судді, Який не дозволяє на гріх, і не принимає жодного оправдання (постороннього) – Якого багате, але одиноке милосердя для грішників є через примирене в Ісусі Христі.

ВЕЛИКА ГРОМАДА

Як вже було згадано, крім тих, що відпадуть від стану вибраних і підуть на другу смерть, є ще інша кляса, на яку Писання звертає також нашу увагу, що не здоліла запевнити собі свого поклику та вибору, але члени цієї кляси не підуть на другу смерть, тому що не грішили добровільно, не поповнили великої неморальности і не відріклись заслуги дорогоцінної крови. Про цю клясу ми вже згадували як про “Велику Громаду”, які вийдуть з великого горя і обмиють свої шати (одежі) в крові Агнця, але хоча осягнуть духову природу і великі благословення, і будуть на Весільній Вечері Агнця, яко гості, помимо того вони стратять велику нагороду, яка буде наділом лиш кляси особливого “вибору” – вірних побідників, тих, що йдуть в сліди Ісуса добровільно і з радістю. Ця Велика Громада не може задержати свого місця між “вибором”, тому що їм бракує відповідної ревности для Господа, для Правди і братів – тому що вони є частинно “перетяжені журбою цього світу”. Все ж таки, тому що їх серця є лояльні для Відкупителя, і тому що вдержують віру в дорогоцінну кров і не відрікаються її, тому Господь Ісус Христос, наш Заступник і Провідник нашого спасення, Який провадить вибраних до слави через кроки добровільного жертвування, попровадить цих усіх до духового благословення – до досконалости на нищому рівні духових істот – тому що вони довіряли Йому і не відріклись Його імени, ні Його чинности.

Наш Господь говорить про свою вибрану Церкву, Нове Створіння, в приповісті про Виноградину, кажучи, що Він Виноградина і що Його вірні послідовники є галузками (віття). Він запевнюе нас, що бути галузкою, не означає бути вільним від проб та труднощів, але що, противно, Отець, великий Виноградар, постарається, щоб ми переходили проби віри і терпеливости, і посвяти, щоб вони очищували нас, щоб наші почуття і бажання не чіплялись земних річей і надій, і амбіцій, в тій цілі, щоб ми могли приносити більше овочів Духа – покору, терпеливість, лагідність, братню любов і любов до ворогів; і щоб ці речі були в нас, і зростали, так щоб був нам даний вхід до вічного Царства нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, як членів Нового Створіння.- 2Петра 1:11.

Однак, Він перестерігає нас, що осягнення місця між правдивим галуззям правдивої Виноградини, не є вистарчаючим; що в нас мусить бути дух Виноградини -постанова і бажання, щобприносити овоч Виноградини, мусить бути в нашому серці, – що Виноградар дозволить нам бути галузками через певний властивий час, щоб Він побачив, чи ми даємо докази приношування відповідних овочів, перш ніж осудить нас як негідних. Дальше Господь запевнює нас, що Господар не буде відразу шукати дозрілих овочів, ані навіть зелених. Він буде насамперед дивитись за паростками (бруньками), опісля за цвітом, а пізніше за зеленим виноградом, і ще пізніше за дозрілим виноградом. Отець (Виноградар) має велику терпеливість в розвитку цього овочу Виноградини, яку “правиця Твоя посадила” (Пс.80:15). Але, коли після певного відповідного часу, Він не знайде овочу, то Він відтинає цю галузку як “дику”, яка лиш тягне соки і силу з Виноградини для свого зросту, а не для приношування вимаганого овочу. Тому наш Господь виразно зазначив, що ми можемо запевнити наше покликання і вибір лиш тоді коли будемо приносити овочі святости, кінцем чого буде нагорода вічного життя. 

РІЗИ ВИБИРАННЯ В МИНУВШИНІ

Звернім увагу на інші вибирання згадувані в Св. Письмі, щоб ми могли мати краще і ширше поняття про цей предмет, перш ніж будемо особливо застанавлятись над цією її фазою, в якій найбільше наше заінтересованім зосереджується, а саме, про вибір Нового Створіння. Ми повинні виразно зробити різницю між вибором, який був перед першим приходом нашого Господа і вибором Нового Створіння під Христом, як його Голови і Провідника. До останньої кляси є сказано “ви є покликані в одній надії вашого покликання”, але вибирання в скоршім часі було для різних цілей і для виконання різних замірів Божих. Авраам був вибраний, між іншим, бути образом на Єгову, а його жена Сара, бути образом Аврамової Угоди (Завіту), через який мав прийти Месія. Служниця Агара була вибрана, щоб бути образом на Угоду Закону, і її син Ізмаїл представляв природнього Ізраїля, який, хоча перший народився, не був співспадкоємцем з Ісааком, який був сином обітниці. Ісаак був вибраний бути образом на Христа, а його жена Ревека на Церкву, Жену Агнця, а натомість слуга Авраама, Елієзер, був вибраний, щоб зображувати Св. Духа, ціллю якого було запросити Церкву, і помагати її, і щоб остаточно привести її і дівчат, її служебниць, до Ісаака, до Христа.

Це вибирання не відносилось до вічної майбутносте для якоїнебуть з тих осіб, але, так далеко, як ці вибрані образи були вживані Господом, то вони теж одержували від Господа певні благословення в цьому життю; і так далеко як вони були в згоді з духом Божого плану, то вони теж одержували задоволення і радість, як заплату за їх посвяту і проби, які поносили в зв’язку з цим вибором і службою, як типи і образи. Вислови Апостола щодо цих виборів і його пояснення, що тілесний Ізраїль не був покривджений з тої причини, що Бог звернувся до поган для довершення з поміж них вибору Нового Створіння, показує на те, що Бог дав тілесному Ізраїлеві певні ласки і привілеї як народови, а деяким його батькам дав привілеї і ласки як одиницям, чинячи з них образи (типи), і за те вони мали відповідне благословення, але що Господь в жодному значенню не був зобов’язаний продовжувати ці особливі благословення для них і ігнорувати інших, які є не менше варті. Противно, це було зовсім властивим для Господа зупинити Його ласку для тих, які не будуть її відповідно цінити, ні користати з неї, і звернути її до інших.-Рим.9:10,

Та більше того, Апостол бажає, щоб ми розуміли, що Господь передбачив, який наслідок буде мати Його ласка на Ізраїля, що, втішаючись Його ласкою, вони не будуть (за вийнятком малого “остатка” – Рим.9:27-32) у властивому стані, щоб прийняти найбільші благословення, які Він має дати – “нагороду високого поклику” для всіх тих, що становитимуть Нове Створіння. Щоб це зілюструвати, Апостол звертає нашу увагу на двох синів Ісаака, і показує, що для зображення того, що мало наступити сотки літ пініше, Бог зробив довільний вибір між двома синами Ревеки, Яковом і Ісавом. Господь учинив образ з тих близнят, один представлятиме вірних, Нове Створіння, а цей другий природнього Ізраїля, який воліє речі теперішнього життя і продасть свої небесні привілеї за миску юшки (сочевиці) (ІМойс. 25:29) – земні речі. В справі Якова і Ісава, то вибір Якова, щоб бути типом на побідників, був йому благословенням, хоча це його досить коштувало. Однак вибір Ісава, щоб бути типом на природньо-думаючу клясу, яка буде воліти більше земні речі, чим небесні речі, зовсім не був на його некористь. Це не означало, що він піде на вічні муки, ані що через це мав би терпіти в теперішнім життю. Противно, він був благословенний, так як світовий природній чоловік одержує тепер різного рода блага, які Господь ласкаво здержує від вибраного Нового Створіння, тому що вони не є так добрими для їх духових інтересів – так як Він задержав певні земні благословення від Якова, щоб у його труднощах і розчарованнях був добрим типом на цю клясу. Однак, Яків досвідчив радости і блаженства, яких Ісав не мав і яких не оцінював би. Це є образом на те, що Нові Створіння, ломимо тяжких проб і труднощів в теперішнім життю, втішаються таким миром і радістю і благословеннями, яких природній чоловік не мас і не розуміє.

Заява “Якова я полюбив, Ісава зненавидів” (Рим.9:13) є для багатьох “твердою мовою”, тому що слово зненавидів, виглядає, містить в собі думку гніву і що дана особа могла бути трактована несправедливо, головно, що стратила первородство, не зробивши нічого злого. Це слово, зненавидів, означає радше “менше полюбив”, подібно як говориться в 5 Книзі Мойс.21:15-17. Тут думка є, що Яків був більш улюблений Господом, а Ісав менше; і ці два сини, як тут Апостол показує, представляють Ізраїля природнього і духового. Божа ласка для^ природнього Ізраїля, зображена в Ісаві, була менша, чим Його ласка для духового Ізраїля, уродженого пізніше і зображеного в Якові. Маючи це на увазі, бачимо, що все є в гармонії і має свою послідовність.

ТА ТІЛЬКИ НА ТЕ ЩАДИВ Я ТЕБЕ”

На доказ, що Бог завжди проявляв свій авторитет, суверенність, в справах людства, Апостол наводить справу Фараона, який був царем Єгипту в часі визволення Ізраїля. Він цитує слова Господа записані Мойсеєм в 2Мойс.9:16 “Та тільки на те щадив тебе, щоб на тобі показати потугу мою, і щоб ім’я моє проповідано по цілій землі”. “Отже, Він кого хоче милує, а кого жоче, того чинить затверділим”. -Рим.9:17,18.

Якийсь час тому французький уряд відлучив кілька в’язнів, засуджених на смерть і віддав їх в руки вчених спеціялістів на дослід, щоб довідатись, який вплив має страх на людей. Один з в’язнів був уміщений в кімнаті і йому сказали, що в цій кімнаті помер минулої ночі один в’язень хворий на чорну віспу, отже правдоподібно і він помре до ранку. І так дійсно сталось, хоча ніхто минулої ночі не помер там на віспу. Іншому зав’язали очі і встромили його руку в малий переділ в дереві. Йому сказали, що вони хочуть переконатись як довго чоловік буде жити, коли з малої^ рани зробленої на його ремени, буде витікати кров. Його вкололи і пустили кілька краплин крови, але так було зроблено, що він чув теплу воду, що спливала з його рамени і чув як кроплі падали з його пальця до посудини. Він помер в кількох годинах. Коли б це було зроблене для чоловіка, що не був засуджений на смерть, то були б великі протести, але що це була людина, засуджена на смерть то тоді ніхто не дуже противився тому. (Очевидно, що сьогодні на такий експеримент багато задивлялись би інакше, головно там, де, навіть для найгірших злочинців, які поповнили кілька разів вбивство, кара смерти є знесена). Тут дещо подібна є діяльність Божа з людством; коли б на початку чоловік був послушний Богу, він не підпав би під кару смерти, і коли б був таким дальше, то мав би певні права під Божим Законом, яких тепер не має. Як рід, ми всі є в’язні гріха і всі засуджені на смерть (Рим.5:12) і Господу подобалось показати свою силу і мудрість в зв’язку з деякими цими в’язнями в такий, чи в інший спосіб – так як Він вибрав. Ми вже бачили це в зв’язку з Амеликітами і Гітитами і Хананейцями (які були злими і дуже здеґрадованими людьми), яких Ізраїлеві було сказано знищити – тут Ізраїль зображував Вірних Господа в майбутності, а їх вороги зображували добровільних грішників і противників справедливости в майбутньому віку. Той самий принцип був зілюстрований в знищенню Содоми і Єриха, і в знищенню тисячів Ізраїлітів заразою, і при негайній смерті Уззи (2Цар.6 роз),який лиш доторкнувся ковчега, щоб його піддержати, але помер, бо йому не було вільно його доторкатись.

Божа діяльність з Фараоном, допущення різних пораз на Єгипет, включаючи смерть первінців в Єгипті, людей і худоби, і його, як також його війська, остаточне знищення в Червоному Морі, є згідна з вище цими наведеними ілюстраціями, тому що Єгиптяне, як частина людства, були теж осуджені і під карою смерти, і без найменшої несправедливости могли бути знищені, головно тоді, коли були проти Божого розпорядження j- щоб показати іншим народам велич і силу Божу, і Його силу в зв’язку з визволенням типічного народу Ізраїля. Подібно з другої сторони, Бог показав велику ласку для деяких в’язнів (смерти) – Авраама, Мойсея і інших – вживаючи їх за типи добрих річей, які замірив вповні виконати в недалекій майбутності. Так чинячи, Він зовсім не звільнив Авраама, Мойсея, Фараона, чи інших від участи в карі смерти, але полишив цю працю до виконання через відкуплення, через спасення, яке є в Ісусі Христі.

Пізнавши виразно, що Бог виконував свою зверхність і авторитет між Його засудженими створіннями, і що Він рішив, що одні матимуть такі досвіди, а другі інші, і що всі ці речі були, як Апостол показує, прикладами і зілюстрованими лекціями, для великого вибору Нового Створіння підчас цього віку Євангелії, мусимо завважити, що Бог ніколи не нарушував вільної волі чоловіка у цих Його виборах. Це повинно дати нам задовільні докази, що це було б проти Божої програми знасилювати людську волю. Вибираючи Авраама, Ісаака, Якова і Мойсея, як типи і приклади^ Бог вибирав людей, яких уми були загально в згоді з Його планом і об’явленням, проте там не було вживано сили, щоб їх здержувати, коли б вони хотіли йти в іншу сторону. І так само у виборі людей, які мали представляти противну сторону, таких як Ізмаїла, Ісава, Содомлян і Єгиптян, Господь також вживав людей згідно з їх природними нахилами і стремліннями. Те, що ми бажаєм підчеркнути є, що Бог не зневолював, не примушував Авраама, Ісаака, Якова, Мойсея і т.п. і також Він не приневолював тих, які робили зло і зображували зле поступовання і злі принципи. Господь лиш поступав з особливими клясами згідно з їх власними нахилами і бажаннями.

Заявляючи про Фараона, що Він підніс (заховав) його для тої цілі, не треба розуміти, що Бог виробив у Фараоні злий характер, що “підніс” його на те, щоб змусити Його до вироблення злого характеру. Радше це треба розуміти, що Боже провидіння так покерувало справою наслідства до престолу в Єгипті, що на цей час засів на престолі такий чоловік, який мав такий злий характер (а таких людей було много, навіть між Його вибраним народом Ізраїлем), що противився Богу і через те Бог справедливо зіслав порази на Єгипет, які Бог скорше призначив, не тільки для показання своєї ласки для Ізраїля і своєї вірности щодо обітниць даних Авраамови, Ісаакови і Яковови, але в додатку для того, щоб ці порази були більшим образом тих пораз, якими закінчиться вік Євангелії – насамперед три, а опісля “сім останніх пораз”, (сім кар). – Об’яв. 15:1.

Але особливою рисою цієї ілюстрації Фараона, яка бентежить багатьох, знаходиться в вислові, що Бог “закаменив серце Фараона, щоб він не відпустив людей”. Це на перший погляд виглядає противне тому, що ми щойно говорили, а саме, що Бог не зневолює нікого, не змушує, або не нарушує людської волі. Ми однак віруємо, що цю розбіжність (суперечність) можна легко погодити, коли пригадаєм собі, як Господь “закаменив” серце Фараона – яка чинність Господа спричинилась до того, що Фараон ставав більш впертий і закамянілий? Це було не що інше, лиш Доброта Божа, що закаменіла Фараона -готовість і згода Божа, щоб вислухати його прохання про звільнення кари і приняти його обітницю, що тепер він випустить Ізраїля – Його милосердя. Коли б Бог першої кари не зупинив, лиш ждав поки Ізраїль не буде звільнений, то одна пораза (кара) була б вистарчаючою для доконання визволення, але, коли Бог звільнив Фараона і народ з порази, Фараон думав, що раз це перейшло, то може вже більше не буде пораз, і не хотів випустити Ізраїля. І так крок за кроком Боже милосердя попровадило його щораз дальше до запеклости серця і до ворожнечі з Богом. Дивлячись на цю справу з такої сторони, виразно бачимо, що Фараон мав вільну волю і Бог зовсім не нарушував її, і що Він ніколи не співпрацює з злом. “Усі діла Його є досконалі”, навіть тоді, коли Його доброта, яка повинна провадити людей до покаяння, може часом, з причини теперішних недосконалих обставин, з причини самолюбства, діяти, чи впливати відмінно на деяких, часом більше на їх шкоду.

НАРОД ІЗРАЇЛЯ ВИБРАНИЙ

Усі Християни запізнані з Біблією признають, що^Бог вибрав Ізраїля з поміж різних народів світу, щоб бути Його народом і зображувати духового Ізраїля. Заява виражена прор. Амосом (3:2) є дуже виразною “Вас одних з поміж усіх народів на землі, признав я за своїх”. Знову через прор. Ісаю Господь говорить до Кира, царя Медіянїтїв, який мав дозволити Ізраїлеві повернути з неволі “Задля Якова, мого слуги, Ізраїля, мого вибранця, назвав я тебе на ім’я” (Ісая 45:4). Те, що ми можемо бачити в цім вислові певне образове застосовання до Христа і визволення номінального духового Ізраїля з містичного Вавилону, не противорічить тому, що про типічний Ізраїль тут говориться як про “вибраний”. Апостол у своїм яснім і виразнім аргументі, відносно переходу Божої ласки з природнього Ізраїля до духового Ізраїля (Рим.9:11), точно показує, що Божа ласка була дана для природнього Ізраїля на час, як для Божого образою вибраного народу – помимо того, що Господь знав і предсказав їх відкинення від місця особливої ласки і приведення іншого, духового Ізраїля, до цього місця зображеного Яковом.

Апостол показує, як Ізраїль, як Божий вибраний і упривілейований народ, мав на певний час з цієї причини “велику перевагу, з кожного погляду” (Рим.3:1,2) над усіма оточуючими народами світу, що до них відносились обітниці, що вони були галуззям оливного дерева і що Бог відрубав від свої ласки лиш таке природне галуззя, яке не було в гармонії з корінем обітниці, ні з пнем, представленим типічно через Авраама, Ісаака і Якова. Він пояснює, що “Чого Ізраїль сподівався, того не осягнув, але вибрані (гідні – Йоана 1:12,13) те одержали, решта затверділи”. Хоча ціла нація була первісне вибрана, щоб одержати найкращу Божу ласку, однак лиш вірні були у властивому стані серця, щоб статися духовими Ізраїлітами, коли прийшов відповідний час на одержання цієї ласки. Такими були “особливо вибрані” з того народу, яким при кінці цього віку (жидівського віку) було дозволено ввійти до вищого стану – перейти з дому слуг до дому синів. (Жид.3:5; Йоан.1:12). Апостол показує, що ми, які з природи були поганами, “відчужені і чуженці” по відношенню до угоди і обітниць даних типічному Ізраїлеві, тепер під Божою ласкою розвинули віру і послух подібну до Авраамової, і маємо бути зараховані як Невіста Христа, правдиве насіння Авраама, забираючи місце відтятих галузок в первіснім Божім плані, і в обітницях відносячихся до них. Але, хотяй ці відломані галузки були трактовані як вороги підчас цього віку Євангелії, все ж таки, “відносно вибору, вони улюблені заради батьків, бо дари Божі і покликання є незмінні”. – Рим.11:28,29.

В такий спосіб ми є поінформовані, що деякі риси первісного вибору залишаються з природним (тілесним) Ізраїлем, незважаючи на їх відкинення як народу від головної ласки в Божому плані – їх відкинення від стану вибраного духового Ізраїля. Тому що ці обітниці, дані Авраамові, Ісаакові і Яковові, і Пророкам, мають для них виповнитися, і вони стануться тими “князями”, тобто представниками духою Царства на цілій землі підчас віку Тисячоліття, то це безсумніву буде вельми ділати на користь природних Ізраїлітів, які в теперішнім часі є в стані відчуження і темноти. Там вони зможуть прийти скорше до згоди з їх власними провідниками з минувшини, чим решта людства. Таким чином Ізраїль як народ знова займе найважніше місце між народами на початку Тисячоліття. “Бо замкнув Бог усіх у непослух, щоб усіх помилувати”.- Рим.11:32.

Тепер приступаємо до найважнішої частини нашого предмету, будучи вже краще приготовлені через певне знання відносно вибору в минувшині, і зрозуміння, що багато з них зображували, або представляли цю велику чинність Божу – поклик Нового Створіння. Ми вже бачили, що цей вибір не вказує, що ці, які не будуть вибрані, мали б зазнати шкоду, але противно, це вказує на благословення невибраних у властивому часі. Тут ми можемо додати, що ні Справедливість, ні Любов не могли противитись тому, щоб дати особливу ласку для деяких, яка ще не була дана для інших, хотяй би навіть ці упривілейовані не були наперед назначені, щоб бути проводом благословення для менш упривілейованих. Таким є значення слова ласка, (благодать), або милість і це означає чинити щось для когось, чого не наказує, ні не вимагає справедливість, і ці слова “ласка” і “милість” є часто вживані в Са Письмі відносно кляси вибраних цього віку Євангелії. Слова “Ласкою ви є спасенні” і інші подібні в Писанню, сильно підкреслюють думку, що Бог не мав жодного зобов’язання визволити когонебудь з людського роду з під кари смерти, ні давати комусь нагоду вічного життя через відкуплення. Та більше того, там не було зобов’язання з сторони Бога для якого-небудь Його створіння відносно високого поклику – до членства в Новому Створінню. Це все є з Божої ласки – “ласкою з ласки”, або ласка додана до ласки, – і хто цього не може добре збагнути, такий ніколи не оцінить відповідно того, що тепер відбувається.

Ап. Петро запевнює нас, що ми як кляса, були “вибрані згідно з передбаченням Бога Отця”. На тім він не зупиняється, але дальше говорить “через освячення Духом, на послух і на скроплення кровю Ісуса Христа”. (Шет.1:2) Це означає, що Бог передбачив Нове Створіння як клясу – що Він передбачив, що буде їх оправдувати через віру, через кров Христа – що Він передбачив, що буде досить таких послушних, щоб завершити цю клясу і досягти освячення через правду. Немає нічого в Біблії, що вказувало б, що Бог передбачив окремі одиниці, які становитимуть вибрану клясу, за вийнятком Голови Церкви. Нам є сказано, що Бог передбачив Ісуса як свого вибранця. Тут нас не треба розуміти, як таких, що ограничуємо Божу спроможність розпізнати особи, які становитимуть клясу вибраних, але тільки те, що якою би не була Його сила, Він не говорить, що має замір цю силу вживати в цьому напрямку. Він призначив, щоб Христос був Спасителем цілого людства і що Його нагородою буде вивищення яко першого члена – Голова, Господь, Провідник Нового Створіння. Він також призначив, що певне особливе число має бути вибране з поміж людей бути Його співспадкоємцями в Царстві – учасниками з Ним в Новім Створінню. Ми маємо задовільну причину вірити, що точно означене число цього “вибору” є кілька разів зазначене в книзі Об’явлення (7:4;14:І), а саме, 144,000 “викуплених з людей”.

Вибрання, або призначення перед заложенням світу, що має бути така кляса вибраних, сталося в такий самий спосіб, як призначення наперед певного числа воїнів до т.з, “королівської гвардії” в англійській армії, поодиноких осіб якої висота, вага і т.п. є наперед визначені, ще перед народженням теперішних її членів. Так як царський приказ призначив ці фізичні вимоги і число, з яких мала складатись ця компанія, то так само царський приказ Творця визначив і ограничив точне число тих, що становитимуть Нове Створіння Боже і призначив не їх фізичні виміри, але їх моральні якості і виміри серця. Так як не було потрібним призначати імен тих, що становитимуть “королівську гвардію”, так і не потрібно, щоб наш Творець призначив імена, чи поодинокі особи, що мають бути прийняті Ним до Нового Створіння в Христі на підставі приписів та ограничень, які є Ним визначені і представлені.

Це с особливо зазначене в записі Св. Письма, якого кожний з нас пам’ятає і тут цитований лиш частинно-“Бо кого Він наперед знав, тих наперед і призначив”. Господній нарід не повинен брати лиш частину з Божого Слова і відлучувати її від слідуючого його змісту, чи значення. Коли ми читаємо решту стиха (вірша) так як він є написаний, то ціла справа стає ясною в наших умах, – “Бо кого Він наперед знав, тих і наперед призначив, щоб вони були подібні до образу Сина Його (щоб бути в характері відбиткою Його Сина), щоб Він був перворідний між багатьма братами”.- Рим.8:29.

Таке призначення с дійсно відмінне, від того, яке загально розуміють ті, які обстоюють доктрину про вибір, що повстала в минувшині. Згідно з їх поняттям і навчанням ці слова повинні так звучати – Бо кого Він наперед знав, тих наперед призначив, щоб втікли від вічних мук і втішались вічним блаженством в славі. Як відмінним є цей погляд, від того розумного і властивого, що с представлене в мові Св. Письма. Бог призначив, щоб Його Єдинородний був Головою Нового Створіння, і Він давно перед нашим покликанням рішив, що ніхто не буде членом Нового Створіння, хіба що такий станеться відбиткою Його Сина. Як чудовою, як логічною і мудрою є наука Біблії про вибирання. Хто може спорити, або піддавати під сумнів Мудрість, Справедливість і Любов такого вибору – з таким застереженням відносно подібности в характері до Ісуса і для такої великої чинності, яку Бог позначив – щоб бути співнаслідниками з Христом в благословенню усіх народів землі.

ПОКЛИКАНІ ЗГІДНО З ЙОГО ПОСТАНОВОЮ

Розбираючи цю тему, зробимо найкраще, коли будемо пильно слідкувати за словами Апостола і його логічним думанням. В попередніх стихах (22,23) є сказано, що є Божою ціллю в поклику Нового Створіння – що вони є покликані до одержання великого благословення, і служити і передавати благословення іншим, а саме, стогнучому створінню, яке стогне і мучиться разом, ждучи на об’явлення цих вибраних синів Божих Нового Створіння. Апостол продовжує і показує, що все працює на добро для цієї кляси, яку Бог покликав до Нового Створіння, і що це значить, що всі оці труднощі, розчарування, противності від світу, тіла і противника, і що ці посвідчення є намірені виробляти в нас тихі овочі справедливости і через те виробляти для нас “надмірне багатство слави”, до якої ми стали покликані і яку прагнемо осягнути. Апостол слідкує з нами за Божим Провидінням в зв’язку з тими покликаними, для яких усі речі працюють на добро. Про наш поклик ми повинні думати лиш в зв’язку з нашим Старшим Братом. Ніхто не міг попередити Його, тому що тільки через пізнання і поступовання Його слідами можемо мати надію статись учасниками Його слави. Боже призначення, що ці брати Христа мусять бути відбиткою їх Старшого Брата, якщо мають бути учасниками Нового Створіння, не дало б нам надії, будучи членами людської родини, осягнути цю славу, коли б наш Господь не показував усюди досить виразно про зроблення певного засобу (забезпечення) для нас через відкуплення, через примирення, яке є в Ісусі Христі нашім Господі; через те немочі нашого тіла, які ми унаслідили і яких не можемо вповні контролювати, є закриті заслугою жертви Відкупителя. Отже Господь може вибачити нам, що ми не можемо бути вповні відбиткою Його Сина в тілі, і може прийняти нас згідно з Його постановою, якщо Він побачить, що ми є Його копією в серці, в намірах, в волі – потверджуючи наші щирі бажання тим, що будемо контролювати наше тіло наскільки будемо могти. Наш Господь Ісус через свою задовільну ласку закриє усі наші ненамірені, недобровільні немочі і хиби.

Описуючи дальше цю, в той спосіб призначену клясу, Апостол говорить, “А кого Він наперед призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і оправдав, а кого оправдав, тих і (удостоїв) прославив “. Цей уривок є звичайно зле зрозумілий, тому що читачі мають вражіння, що тут Апостол бере під розвагу досвіди Християнина, так як ми це чинили в попереднім розділі, – де розважали, як Христос стався для нас мудрістю, оправданням, освяченням і визволенням, – але тут Апостол іде в противнім напрямку і починає від кінця. Тут він дивиться на Церкву як вже доповнену, яко Божий “вибір” під Христом її Головою, – Церкву, “самий вибір” в славі. Отже він іде взад, просліджуючи розвиток Церкви, Нового Створіння; тут він показує, що ніхто не осягне цього величавого становища в славному Божому виборі, за вийнятком тих покликаних до цього через Божу ласку, і що всі покликані мусять бути наперед оправдані, тому що Бог не кличе, або не запрошує нікого, лиш віріючих, щоб бігти у “перегонах” за цією великою нагородою. І ці оправдані мусять насамперед бути удостоєні (а не прославлені, як це с помилково переложене в багатьох Бібліях) Богом – удостоєні тим, що Бог післав до них повідомлення, знання про себе самого і про Його дорогого Сина, Який є Дорогою, Правдою і Життям.

Це є велика почесть, більше вдостоєння, чим багато може думати, почути про Божу ласку в теперішнім часі. Так як Спасення є даром від Бога, яке буде відчинене для світу в віку Тисячоліття, то це також є особливою честю мати знання про Божу ласку, і нагоду бути примиреним з Ним в теперішнім часі, ще перед світом; тому що, будучи так вдостоєний і маючи таке знання потрібне до оправдання через віру, це стається другими кроком, (як ми вже скорше бачили) що провадить до освячення, що є згідне з покликом, а це знову через послух і вірність провадить до “слави, яка має об’явитись в нас”, включаючи нас до членства цього “особливого вибору”, “побідників”, Нового Створіння.

“ЯКЩО БОГ ЗА НАМИ”

Ідучи дальше за виводами Апостола відносно цього “вибору”, можем такими словами переказати його мову -чи ми не бачимо, брати, що Бог мас великий і чудовий план, який Він постепенно виконює? Чи не бачимо, що, рішивши вибрати певну клясу для співпраці з тим планом, Він вдостоює (вшановує) нас в тім, що об’явив нам вимоги і услів’я – оправдуючи і покликуючи нас цим небесним покликом? Це означає, що Бог є за нами – що Він бажає, щоб ми були Його вибраною клясою; що Він зробив потрібне влаштування, через яке ми можемо осягнути місце в тому. Чи ми часом відчуваємо, що хоча Господь є за нами, то сатана, і гріх і наші унасліджені немочі є проти нас, стараючись звести і пошкодити нам? Памятаймо, що Великий Бог є по нашій стороні і що жодні ці противності не повинні нас страхати, тому що Бог є вповні здібний перевести нас че^ез те все. Спогляньмо в зад і завважмо, якою була Його ласка супроти нас усіх ще тоді, коли ми були грішниками, приготовляючи відкуплення через Ісуса Христа.

Подумаймо собі, що коли Він учинив це все для нас як грішників, то Він зробить більше для нас тепер, коли ми стались Його дітьми – тепер, коли почули Його голос, що прийняли Його Сина, що сполягаєм на Нього і стали оправдані через Його заслугу; тепер як ми почули поклик до божественної природи і посвятилися, складаючи наше невелике все на вівтар яко жертву – то напевно Бог може виказати більшу ласку для нас і зробити більше для нас тепер, хоча ми не можемо розуміти, що може бути більше зроблене для нас від того, що було представлене в “дарі Його Сина”. Можемо бути певні, що Той, Який не змінюється, дальше любить нас, дальше є за нами і ужиє своєї сили для того, щоб усі речі діяли для нашого найвищого духового добра і для нашого остаточного осягнення місця в Новому Створінню, якщо будемо перебувати в Ньому вірою, в любові і в послусі серця, хоча наші зусилля будуть слабими і недосконалими, щоб контролювати своє тіло. Будьмо певними, що Бог, даючи нам свого Сина і, відчиняючи дорогу для нас одержати поклик до Нового Створіння, теж починив відповідне приготовання, або заходи, в Христі для різних наших потреб. В Ньому Він дав нам много усіх річей.

Чи хтось може сказати, що Закон міг би осуджувати нас, не дивлячись на Бога ? Подумаймо, що це є Бог, Який осудив нас під Його Законом, і що це є цей самий Бог, Який тепер повідомив, що він оправдує нас – який сказав, що тепер ми є “оправдані від усього, в чому^не могли оправдатись через Закон” (Діян. 13:39) – через Його ласку, через Ісуса Христа. Перед таким виразним фактом, “хто ж може осуджувати вибраних Божих”, яких Сам Бог в такий спосіб упривілейовав? Хто може осудити нас з причини наших ненавмисних упавшостей, чи помилок? Ми можемо так відповісти: Це є Христос, Який помер і воскрес, і вознізся на небеса як наш представник, і Який застосував на нашу користь вистарчаючу міру своєї заслуги на покриття усіх наших хиб і немочей. Рим.8:34.

Чи ще дальше може хтось натякати, що щось може відлучити нас від Божої любови, або від Христа і Його любови, і милосердя, і що через те ми були б залишені на поталу і на страту нашої віри, і майбутнього стану в Новому Створінню? Ми відповідаємо: противно, Христос мав велику любов до нас, інакше не відкупив би нас. Кожна Його чинність з нами була милою і ми не повинні дозволити на ніщо, щоб відлучити нас від цієї любови. Якщо прийде горе, то нехай воно приведе нас блище до Господа, бо лиш Він може нам помогти. Коли нещастя або переслідування, або голод, або який інший клопіт спаде на нас, то чи ми маємо з причини страху перестати любити Господа, відректись Його імени і Його справи (Його діла), і не поступати більше в Його сліди, вибираючи місто того якийсь інший, якийсь легший шлях життя? Ні, це власне через ці життєві досвіди (пережиття) ми маємо бути розвинеш як побідники. Як ми могли б бути позначені як побідники, коли б там не було нічого до побіджування – коли б ціла наша дорога була гладкою і без жодних труднощів, чи перешкод? Ми стались одержувачами Божого милосердя і благословення, і тепер Він випробовує нас, щоб побачити до якої міри ми с гідні дальше перебувати в Його любові і ласці. Він хоче, щоб ми перебували і для того починив і приготовив всякі засоби, але Він не буде змушувати нашої волі. Я є переконаний, я маю довіря, що ми рішили не дозволити нічому, і нікому, відлучити нас від любови Божої показаної в Христі – ні страх, ні смерть, ні любов життя цього, ні жодне інше твориво Боже, не відлучить, не відверне від нас Божої ласки, – ні Ангели, ні князівства, ні сили створені тепер, чи пізніше. У всіх цих речах ми є більше, чим лиш побідники, тому що ми є прийняті за синів Божих на божественному рівні, через Того, Хто полюбив нас. – Рим.8:33-39.

ЗАПЕВНЕННЯ НАШОГО ПОКЛИКАННЯ І ВИБРАННЯ

“Тому, брати, тим більше старайтесь утвердити ваше покликання і вибрання, бо те роблячи, ніколи не спотикнетеся. Таким бо чином широко буде вам відчинений вхід у вічне Царство Господа нашого і Спаса Ісуса Христа” – 2Пет.1:10,11.

Ми бачимо, що в цьому виборі важні кроки належуть до Бога, а саме, 1. Призначення, щоб мати таке Нове Створіння, 2. Запрошення деяких, щоб вони розвинули потрібний характер, 3. Влаштування справ (річей) в такий спосіб, щоб запрошені могли осягнути вимаганий стан в згоді з тим покликом.

З другої сторони, важні кроки мусять бути підняті тими, які стали покликані. 1. Це є справою покликуваного, Для якого усі ці приготовання стали починені, щоб він прийняв поклик, або запрошення – роблячи повне посвячення. 2. Вони мусять статись так перейнятими (запаленими) духом їх покликання і так оцінювати їх благословення, що вони будуть з ревністю і охотою пристосовуватись до вимог і умовин і обмежень цього ж.

Ми вже ясно бачили, що ці умовини і вимоги, і обмеження є, коротко кажучи, подібністю в серцю (характері) до Божого дорогого Сина; але, аналізуючи цю подібність більш детально, ми пізнаємо, що це означає, як Ап. Петро тут пояснює, що ми повинні мати овочі духа святости. Бог є Святий і вибрані мають мати Його духа, Його вдачу, Його нахил до любови і праведности, і спротив до беззаконня. В повищих словах Апостол показує різні елементи (частини) цього святого Божого Духа, і пояснює, що ми не осягаємо цієї досконалої подібносте (або досконалої любови) з початку нашого бігу (нашого посвяченого життя), але радше, що це є знаком, або метою, що вказує на кінець цього бігу. Тут любов є загальним висловом, покриваючим усі ці частини характеру, які в дійсносте є частиною любови.

Було піддано думку, з якою ми вповні годимося, що ці овочі Божого Духа можна окреслити (або визначити) як слідує.

1. Радість – Любов триюмфуюча

2. Мир – Любов відпочиваюча

3. Терпеливість – Любов триваюча

4. Лагідність – любов в товаристві

5. Доброта – Любов в ділах, чинна

6. Віра – Любов на полі боротьби

7. Тихість – Любов в покорі

8. Стриманість (Контроля) – Любов тренуюча, вправляюча.

Коли ми розпочали біг, рішивши це чинити тому, що Бог оправдав нас через свою ласку і запросив нас бігти на цьому шляху по нагороду високого поклику Нового Створіння, ми насамперед сказали – Ми відложемо усі тягарі і перешкоди земних амбіцій через посвячення нашоі волі Господу, і постанавляємо, що будемо чинити цю одну річ, а саме, будемо старатись і при помочі Божій досягати до цього благословення, до якого Він нас покликав. В цьому самому часі ми постановили, так далеко як це є в наших силах, усунути усі легко облягаючі нас гріхи, які б вони не були, чи такі самі як у інших братів, що є з нами на цій дорозі, чи інші: ми постановили бігти вірно на цій дорозі по велику нагороду.

Вступлення на цю дорогу, розпочаття бігу, означає, що ми посвятилися. Це був початок. Ми посвятились Господу, щоб чинити Його волю, щоб дух Його любови контролював нами, але ми здаємо собі справу, що наслідком нашого упадку нам є брак цих частин характеру, які би Отець признав. Однак ми біжимо наполегливо, щоб осягнути цю подібність в характері до Його Сина (це є тим знаком, або метою) – а що є Його волею відносно нас і услів’ями нашої спільноти з Ним. В цьому відношенню ми різнимося від нашого Господа, тому що Він, будучи досконалим, не міг осягати крок за кроком розвитку любови. Він був наповнений Духом від початку -Він був при меті від початку і Його проба мала рішити, або виказати, чи Він буде вірно стояти при цьому знаку, або меті, досконалої любови до Бога, до Його народу і до Його ворогів. Однак, ми потребуємо бігти, потребуємо постійно старатися, щоб осягнуте мету.

Наш біг, нашу дорогу можем поділити на чотири частині, і сказати, що в першій частині розпізнаєм любов як Божу вимогу і стараємось її набути, хоча можем її розуміти лиш з сторони обов’язку. Ми відчуваємо обов’язкову любов до Бога, тому що Він наш Творець і має право вимагати від нас послуху, любови і посвята; також відчуваєм обов’язок любити Ісуса Христа, тому що Він нас полюбив, і ми по справедливосте повинні і Його любити, і обов’язкову любов до наших ближних, бо ми розуміємо, Що такою є Божа воля.

Друга частина нашої дороги приводить нас дещо Дальше по ній, дещо блище до мети, так що ці речі, які ми з початку старались чинити з обов’язку, постепенно їх більше оцінюємо і через те любимо. Тут ми краще бачимо, Що речі, які Бог наказує нам як правильні і обов’язкові, є дійсно добрими речами, що найбільш благородні принципи, про які ми вже можемо мати якесь поняття, солідаризуються (погоджуються) з Справедливістю, Любов’ю і Мудрістю, які Господь наказує і представляє перед нами і які від цього часу ми починаємо краще оцінювати. Ми починаємо любити Бога не тільки тому, що це було нашим обов’язком, але додатково і особливо тому, що ми бачимо, що Він має ці славні риси характеру, що є показані нам, які є уосібленням кожної чесноти і доброти. Ці, які дійдуть до половини цієї мети, люблять Господа, не тільки тому, що Він нас полюбив і тому нашим обов’язком є Його любити, але тому, що тепер очі нашого розуміння стали ширше відкриті і це дозволяє нам бачити дещо з славного маєстату Його характеру, бачити дещо з довжини, і ширини, і висоти та глибини Справедливости, Мудрости, Любови і Сили нашого Творця.

Третю частину знаку назвемо – любов до Братів. З першої частини ми розпізнали обов’язкову любов до братів, подібно так як до Отця, лиш в меншім степені, тому що брати менше зробили для нас, і ми признавали їх тому, бо це є така Божа воля. Але як ми постепенно краще розпізнаємо принципи справедливости і оцінюємо любов Отця і бачимо, що Отець сам нас полюбив, помимо наших недобровільних немочів , наше серце поширюється і поглиблюється до братів і щораз більше не звертає уваги на їх немочі, і помилки і слабости, головно, коли бачимо в них докази серцевого бажання поступати в сліди Ісуса і в згоді з принципами Божого характеру. Любов для братів стала виразно зазначена в наших досвідченнях. На жаль, дуже багато з поміж Божого народу не осягнуло ще цього третього стану в свойому бігу по нагороду високого поклику. Є велика потреба, щоб виробити собі братню любов, терпеливість і витревалість, про які Писання навчає, а які з конечности є виставлені на пробу більше в зв’язку з нашими братами, чим в зв’язку з Отцем і нашим Господом. Ми можемо бачити досконалість Отця і Сина і що вони не мають недосконалости. Розуміємо їх милість

супроти нас І наших упавшостей, але коли дивимось на братів, то бачимо в одному таку ваду, а в другому іншу, і ми цим є часто спокушувані і часто говоримо до брата “дозвольте витягнути стебло з вашого ока”. Ми повинні розуміти, що таке вишукування вад і слабостей у братів і таке відношення до них є доказом, що ми не маємо терпеливости і що нам бракує любови. Наблизившись до третьої частини нашого бігу до мети, ми починаємо краще пізнавати наші власні немочі і витягати стебла з наших власних очей, і приходимо до кращого оцінення великої Божої ласки і доброти для нас. Це виробляє в нас спокійного духа, більшу терпеливість і лагідність супроти всіх. Це також приводить нас до переочування різних блудів і помилок, і немочей, і слабостей наших братів, наколи ми є певні, що вони є дальше нашими братами -так далеко як вони ще дальше вірують в дорогоцінну кров і стараються бігти цією самою дорогою про цю саму нагороду.

Четвертою і остаточною ціллю нашого старання є досконала любов супроти Бога, супроти братів і всіх людей • ця мета повинна постійно бути нашим палким бажанням і старанням, щоб її осягнути, і це якнайскорше. Ми не повинні отягатися і зволікати при кожному степені, чи поземі, але маємо терпеливо, рішучо і енергійно поступати вперед до остаточної мети. Тут є важна думка в словах, що ми в певному значенню “не маємо любити світу, ні цього, що є в світі”, але в інших словах є сказано, що “поки маємо час, робім добро всім, а особливо рідним по вірі (домовникам віри)”. (Гал.6:10) – любов, яка включає навіть ворогів. Ця любов не анулює і не зменшує нашої любови до Отця та принципів Його характеру, ні нашої любови до братів, але радше побільшує її. І в її збільшенню це дає нам змогу включити в цю любов, (в симпатію і бажання помагати) ціле бідне і стогнуче твориво, яке мучиться і жде на об’явлення синів Божих. Наш Господь сказав “Любіть ворогів ваших і чиніть добро тим, що вас гонять (переслідують) і ненавидять вас”; і не скорше, аж ми дійдемо до цієї мети, – до того рівня, або степення любови, любови навіть до юрогів – ми не можемо думати, що дійшли до^ знаку, чи мети, яку Господь виставив перед нами як Його послідовниками. Не скорше, аж ми осягнули цей стан, є ми подобієм (відбиткою) Божого дорогого Сина.

Цей вершок любови мусимо осягнути перш ніж будем зараховані за гідних місця в Новому Створінню, і ми не повинні думати, що кожний з послідовників Господа осягне цей вершок шойно перед, або в хвилині смерти. Противно, ми повинні осягнути його так скоро, як тільки можливо в нашім Християнськім життю і тоді пам’ятати на слова Апостола “Все зробивши, стояти” (Ефес.6:13) Після досягнення мети нам треба проб і вправлювання при цій меті – стараючись вдержувати і виказувати в життю це, що ми осягнули (досконалу любов) в наших різних щоденних пережиттях, милих, чи прикрих – щоб скріпити наш характер. Тут наші проби будуть більше подібні до проб нашого Господа, тому що хотяй наш Господь не потребував, щоб осягнути цей вершок, то однак мусів вести боротьбу, щоб вдержатися на цьому вершку (при цій меті досконалої любови), і не звернути з неї, не бути покопаним різними спокусами та засідками з сторони світу і противника. Апостол говорить “Я біжу до мети” і так само кожний з нас мусить старатись скоро осягнути її і тоді вдержуватись при ній підчас усіх труднощів його християнського життя, досвідів і проб, на які Господь дозволяє, щоб на нас приходили, щоб ми показались побідниками – не через наші власні сили, але в силі і при допомозі нашого Відкупителя.

Засідки, спокуси спадуть на нас, щоб звернути нас від мети досконалої любови до Бога, щоб наклонити нас погодитись менше віддавати, чи проявляти любов та послух для Нього. Також прийдуть спокуси по відношення до братів, щоб ми не годились і не дозволили, щоб наша любов покривала много їх немочей, чи помилок, і що ці, яких ми навчились любити і оцінювати, і співчувати їх немочам, провокують нас. І також прийдуть спокуси відносно наших ворогів, після того, як ми навчились і їх любити, і співчувати в їх оплаканім стані, отже підшепти будуть, що є вийняткові обставини і відмінні справи, в яких ми повинні ограничувати нашу любов і симпатію до них. Блаженні ми є, коли в таких і в різних подібних спокусах стоїмо твердо при меті, стараючись задержати позицію, до якої ми вже дійшли – борючись доброю боротьбою віри – і держачись вічного життя, яке є зараховане як наше через Ісуса Христа.

“ЗНАЮЧИ ПРО ВАШЕ ВИБРАННЯ БОГОМ”

“Знаючи, люблені Богом брати, про ваше вибрання, бо наша Євангенлія до вас не була в слові тільки, але й у силі, і в Дусі Святім та в повнім переконанні”. – 1Сол.1:4,5.

Ми всюди показували, яким є знак, або доказ, що ми є дітьми Божими, а саме, наше сплодження, наше запечатання і наше оживлення ( це є пояснене в 5 Томі). Тут не будем цього повторювати, тільки скажемо в загальний спосіб, що кожний, хто має участь в цім вибранню, має різні докази, через які це можна розпізнати, не лиш через нього самого, але також через братів, з якими він має зв’язок. Тут є сила, як також післанництво в цьому вибранню. Післанництво цього вибрання, або поклику, або “слово”, не є лишень Євангелією доброї новини для покликаної кляси, але це є чимсь більшим для них; це є силою^ Божою, яка працює в них, щоб хотіти і чинити те, що Йому подобається. Ця сила дає для вибраних більше Св.Духа і велике запевнення, а вони в заміну є готові за всяку ціну голосити Слово Боже.

В листі до Колосян (3:12-14) Апостол пише відносно Цієї вибраної кляси Нового Створіння, кажучи, що такі повинні відкинути речі, що колись цінили, а прийняти нові, які будуть розпізнавати членів вибору не після народовости, чи деномінації, але пізнавати всіх в Христі, і Це лиш їх яко членів Нового Створіння. Він говорить: 

“Зодягніться, отже, як вибрані Божі діти, святі та любі, в сердечне милосердя, добрість, покору, лагідність і довготерпіння (терпеливість), терплячи один одному і прощаючи один одному, коли б хтось мав на кого скаргу, як Христос простив вам, і ви прощайте. Понад усім же цим, зодягніться в любов, що є зв’язок досконалости”.

Наш Господь, говорячи про вибрану Церкву як цілість, зазначив, що на ню мусять прийти різні проби і досвідчення, і здається натякує, що вони будуть збільшені при кінці віку Євангелії, і що вони будуть дозволені до такої міри, що зведуть усіх, за вийнятком “особливо вибраних” тобто побідників.- Мат.24:24.

В тих словах є заохота, бо це натякає, не що “вибрані” будуть мати виші умові здібнощі, при помочі яких будуть здібні розпізнати різні підступи противника в цьому злому дні; і це не вказує, що вони осягнуть досконалість в контролі над їх глиняними посудинами, так що не будуть могти помилитися, але, радше це означає, що для тих, які перебувають в Хритсі, буде дано подостатком ласки, мудрости і допомоги в часі їх потреби. Що за потіха є в тому для всіх тих, які втекли до схоронища, що є в надії виставленої нам в Євангелії! Що за довіря це вселює в нас, що наша якірна пристань є недалеко за завісою – в Христі. Таке призначення зміцнює і потішає нас, і згідно з словами Апостола “Як Він вибрав нас у Ньому перед заснуванням світу, щоб ми були святі і непорочні перед Ним у любові. Він призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали Його синами через Ісуса Христа, за рішенням своєї доброї волі, на хвалу слави своєї благодаті, якою Він обдарував нас у любім своїм Сині…щоб коли настане повнота часів, здійснити його – об’єднати все в Христі: небесне і земне. У Ньому ми стали також спадкоємцями, призначені наперед рішенням Того, Хто все чинить за радою своєї волі, щоб ми були на хвалу Його величі, ми, що вже раніше були поклали свою надію на Христа” – ЕфесЛ:4-11.

“ЧЕРЕЗ БАГАТО СТРАЖДАНЬ НАМ ТРЕБА ВВІЙТИ В ЦАРСТВО БОЖЕ”.- Діян. 14:22.

Необхідність старання, зусилля, і побіджування труднощів, чи спротивів у будові характеру, якого Бог долучив до покликання цього “особливий) вибору” Нового Створіння, має добру паралелю, або порівнання в природі. Як ілюстрацію цього звернім увагу на слідуючу подію: Говориться про одного чоловіка, який хотів мати в своїй колекції також комах т.зв. царського мотеля. Він дістав кокона цього овада і повісив його в своїй бібліотеці і тримав цілу зиму. Під весну він завважив, що з цього кокона почав вилазити метелик. Дірка була дуже маленька і метелик боровся, бажаючи пролізти через цю малу дірку, однах не міг. Цей чоловік, колектор комах, думав, що метелик не зможе сам видістатись і тому хотів помогти метеликови і протяв деякі волокна в коконі, і через те зробив дірку більшою. Метелик легко виліз з кокона, але ніколи не міг літати. Це здивувало цього чоловіка, аж пізніше йому було сказано, що ця боротьба метелека була конечною, щоб протиснути певні плини з тіла метелика у його крила. Колектор зберіг метелика від великого зусилля, від боротьби, але зробив його нездібним літати. Його прислуга не була добра. Замість допомогти, він йому пошкодив. З цього є добра наука: Боротьба, яку людина провадить, щоб одержати тимчасове добро, виробляє характер, який не міг би бути вироблений без неї. І це також добре показує, що і для досягнення духового багатства, потрібною є боротьба.

Ми вже виказали, що Писання виразно навчає про “вільну ласку”, яка буде впроваджена і представлена всім так скоро, коли кляса “вибраних” буде доповнена і прославлена. Підчас Тисячоліття вони, як “насіння” Авраама будуть благословити усі народи землі, даючи всім повну нагоду осягнути досконалий характер, повну реституцію і життя вічне.