Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє — Лук. 11:2.
Ці слова виражають прославлення, оцінення Божої доброти і величі, і відповідну пошану для Нього. Коли ми звертаємось з проханням до Господа, то перші наші думки повинні бути не про себе, ані про наших близьких – Бог має бути першим у всіх наших думках, замірах і планах. Ми не повинні молитися ні про що, що не було б в гармонії з славою і честю Імені нашого Небесного Отця. Ми не маємо бажати для себе, ні для наших близьких, нічого такого, що Він не визнає вповні і не заохочує нас про те молитися. Мабуть жодне з достоїнств серця не перебуває в більшій небезпеці викреслення з життя номінальних Християн, чим пошана для Бога. – R 3351
* * *
Бог для своїх дітей робить навіть більше, аніж земний батько для своїх. Він сплоджує їх, любить, має з ними спільність, забезпечує, приготовляє, розвиває і дає спадок. Як наш Небесний Отець Він робить все це на найвищому рівні. Тож найбільш правильним буде вшанування Його Імені. Ми це робимо, коли віддаємо найвищу честь і прихильність наших сердець, розумів, душ і сил. В результаті така поведінка означає кристалізацію Христової подібності в нас і пристосування нас до Царства. Ми не прагнемо віддати Йому меншої честі.
Неможливо описати любов саму в собі. В кращому випадку ми можемо описати її поведінку. Ті, які мають любов з її характерними рисами, здатні її оцінити, але не здатні її пояснити – вона є від Бога, Божою подобою в серці, в устах, в руках і думках, наглядаючи за всіма людськими якостями і намагаючись вповні їх контролювати.
Як послідовники або учні Христа, ми знаходимося в Його школі, а великим уроком, якого Він нас вчить день за днем, уроком, який ми повинні цілковито засвоїти, в усіх його різноманітних аспектах і відгалуженнях, – якщо хочемо осягнути межу нагороди нашого поклику, – є урок любові. Вона охоплює і пов’язана з усіма словами, думками і вчинками нашого щоденного життя. Це виражають слова поета:
Як кожен чудовий відтінок – це світло,
так кожна чеснота – любов!
– R 3150
* * *
Під Христовою любов’ю ми можемо розуміти три речі: (1) любов, яку наш Господь Ісус має в Своєму серці; (2) любов, яку ми маємо в своїх серцях до Нього; (3) любов, яку ми маємо в своїх серцях, подібну до тієї, яку Він має у Своєму серці. Два останні значення стосуються цього вірша. Наша любов до Христа оживляє нас до діяльності й терпіння. Люблячи Його, ми зберігаємо Його науки. А навіть в повнішому значенні подібна до Христової любов до Бога, Ісуса, братів, світу і наших ворогів спонукає нас в нашому поводженні. Дійсно, прекрасним є серце, в якому панує така любов! Таке серце одержує і дарує багаті та чудові благословенства на Божу хвалу!