Ми забуваємо те, що позаду, бо це правильно, щоб ми так робили; тому що Бог також їх забув, і каже, що Він кинув усі наші недосконалості позад Себе, що всі наші недосконалості закриті від Його очей заслугою Того, Хто полюбив нас і помер за нас, і Кого ми любимо, і Кому довіряємо, і слідами Котрого прагнемо йти, хоча маємо більше чи менше недосконалості, в залежності від успадкованих вад в нашому тілі. Ми не хочемо сказати, що ці помилки або невдачі мають бути легко сприйняті чи швидко забуті; вони мають бути виправлені в міру нашої можливості, і щодня треба шукати Божественного прощення за ці вади. – R 3304.
* * *
До того, що позад нас, належить те, чого ми зреклися при виправданні – гріх та омана, а особливо те, чого ми зреклись при посвяченні – самолюбні та світові речі. Забути про ці речі означає відірвати від них свої почуття, приборкати їх намагання керувати нами і показати, що наше серце та розум неприступні для їхніх спокус. Ми зможемо їх забути не лише з огляду на їх малу вартість, невдоволення ними та через їх небезпеку для нового серця та розуму, але й, ще більше, через велику цінність духовних речей, задоволення ними та їхню безпеку для нового серця і розуму. Нехай ці останні речі так наповнюють наші почуття, щоб ті перші не мали на нас жодного впливу.
Вірші Зоріння: 179. Статті з Вартової Башти: R 5044
Питання: Чи цього тижня я старався забувати гріховні речі, оману, самолюбство і світовість? Що мені в цьому допомагало, а що перешкоджало? Які були результати?
Неможливо описати любов саму в собі. В кращому випадку ми можемо описати її поведінку. Ті, які мають любов з її характерними рисами, здатні її оцінити, але не здатні її пояснити – вона є від Бога, Божою подобою в серці, в устах, в руках і думках, наглядаючи за всіма людськими якостями і намагаючись вповні їх контролювати.
Як послідовники або учні Христа, ми знаходимося в Його школі, а великим уроком, якого Він нас вчить день за днем, уроком, який ми повинні цілковито засвоїти, в усіх його різноманітних аспектах і відгалуженнях, – якщо хочемо осягнути межу нагороди нашого поклику, – є урок любові. Вона охоплює і пов’язана з усіма словами, думками і вчинками нашого щоденного життя. Це виражають слова поета:
Як кожен чудовий відтінок – це світло,
так кожна чеснота – любов!
– R 3150
* * *
Під Христовою любов’ю ми можемо розуміти три речі: (1) любов, яку наш Господь Ісус має в Своєму серці; (2) любов, яку ми маємо в своїх серцях до Нього; (3) любов, яку ми маємо в своїх серцях, подібну до тієї, яку Він має у Своєму серці. Два останні значення стосуються цього вірша. Наша любов до Христа оживляє нас до діяльності й терпіння. Люблячи Його, ми зберігаємо Його науки. А навіть в повнішому значенні подібна до Христової любов до Бога, Ісуса, братів, світу і наших ворогів спонукає нас в нашому поводженні. Дійсно, прекрасним є серце, в якому панує така любов! Таке серце одержує і дарує багаті та чудові благословенства на Божу хвалу!