Теж недбалий у праці своїй – то брат марнотратнику — Пр. 18:9.
Ми не можемо дивитись на марнотратство якої-небудь Господньої дитини без відчуття, що, не дивлячись на те, яким великим є її поступ в пізнанні розуму Господнього в певних відношеннях, вона все ще має певні недоліки в цьому відношенні. Оцінення дару і пошана для Дарителя містить в собі поняття старанності і доморядництва в стосунку до тих всіх дарів, які приходять до нас від нашого Небесного Отця – як дочасних, так і духовних. Згідно з приповістями нашого Господа, Він вимірює нашу любов і ревність відповідно до міри вживання або надуживання талантів, можливостей і благословенств, уділених нам тепер. – R 3332
* * *
Дух людини недбалої є духом марнотратства. Недбалий марнує свій час, який є цінним і незворотнім. Він марнує свої таланти, які міг би удосконалювати. Втрачає можливості, які переходять до інших. Марнує енергію, яка іржавіє від бездіяльності. Втрачає репутацію, якої ніколи не поверне. Втрачає товаришів, які його залишають. Втрачає свій достаток, який забирається від нього. Руйнує свій характер, а це понижує його. Марнує своє життя, яке забирається від нього. Втрачає вічність, яка є для нього втраченою. Тому нехай недбальство буде далеко від нас як Господніх святих!
Неможливо описати любов саму в собі. В кращому випадку ми можемо описати її поведінку. Ті, які мають любов з її характерними рисами, здатні її оцінити, але не здатні її пояснити – вона є від Бога, Божою подобою в серці, в устах, в руках і думках, наглядаючи за всіма людськими якостями і намагаючись вповні їх контролювати.
Як послідовники або учні Христа, ми знаходимося в Його школі, а великим уроком, якого Він нас вчить день за днем, уроком, який ми повинні цілковито засвоїти, в усіх його різноманітних аспектах і відгалуженнях, – якщо хочемо осягнути межу нагороди нашого поклику, – є урок любові. Вона охоплює і пов’язана з усіма словами, думками і вчинками нашого щоденного життя. Це виражають слова поета:
Як кожен чудовий відтінок – це світло,
так кожна чеснота – любов!
– R 3150
* * *
Під Христовою любов’ю ми можемо розуміти три речі: (1) любов, яку наш Господь Ісус має в Своєму серці; (2) любов, яку ми маємо в своїх серцях до Нього; (3) любов, яку ми маємо в своїх серцях, подібну до тієї, яку Він має у Своєму серці. Два останні значення стосуються цього вірша. Наша любов до Христа оживляє нас до діяльності й терпіння. Люблячи Його, ми зберігаємо Його науки. А навіть в повнішому значенні подібна до Христової любов до Бога, Ісуса, братів, світу і наших ворогів спонукає нас в нашому поводженні. Дійсно, прекрасним є серце, в якому панує така любов! Таке серце одержує і дарує багаті та чудові благословенства на Божу хвалу!