189
ДОДАТОК
ГАРМОНІЙНІСТЬ БІБЛІЇ І КНИЖКИ ЖИТТЯ-СМЕРТЬ-МАЙБУТНЄ
Вічний вогонь – Мойсей та Ілля на горі – Вмираючий розбійник і рай – В тілі і без тіла – Рахіль і син вдови – Ангели або духи – Бо всі в Нього живуть – Душі під жертовником – Палке бажання св. Павла – Наша зовнішня людина – Наша внутрішня людина – Дух – Тіло без духа – Дух повертається до Бога – Віддавання духа Богові – Деякі сучасні диявольські обмани – Дружина чарівника Гудіні була зведена – Норман Вінсент Піл був зведений – Послання, отримані від упавших ангелів – Розгляд висновків «Життя після життя» – Розгляд висновків д-ра Муді – Дуже різні інші висновки.
«Досліджуй, щоб показати себе перед Богом гідним… правильно розбираючи Слово Правди» – 2 Тим. 2:15, KJV.
Періодично ми отримуємо запитання від деяких наших читачів, в яких вони просять гармонізувати наші пояснення стосовно вічних мук, природи людини і стану смерті з певними текстами Св. Письма, які на перший погляд не зовсім погоджуються з нашими поясненнями цих питань. Ми будемо раді пояснити в цій праці ці тексти так, щоб вони були узгоджені самі в собі, з іншими текстами Св. Письма та з нашими попередніми поясненнями. Питання по тих текстах в основному стосуються природи людини і стану смерті. Якщо ми з дитинства вірили, що людина знаходиться в свідомості як дух після смерті, то декому, здається, важко ясно побачити красу, логічність і фактичність, а також біблійність наук Божого Слова, які навчають, що людина є людською істотою, – а не мішаниною людської та ангельської природи, – тому під час смерті вона є несвідомою, і такою залишатиметься до воскресіння.
ВІЧНИЙ ВОГОНЬ
Перше з цих питань стосується «вічного вогню» з Юди 7. Захисники вічних мук використовують вислів «вічний вогонь» з Юди 7 як доказ вічних мук для безбожних у вогні. Навіть якби ми прийняли переклад Авторизованої Версії (AV), то цей вірш і так не вчить такій думці, тому що вогонь, кару якого понесли мешканці Содому, Гоморри та навколишніх міст, не тривав вічно. Твердження, ніби вони понесли кару вічного вогню, тоді як вони терпіли кару вогню щонайбільше протягом кількох хвилин, доводить, що переклад AV є неправильним, тому що це означало б, ніби він вчить, що кілька хвилин страждань у вогні були вічними. В чому полягає трудність? Відповідаємо, що, очевидно, ми тут бачимо помилковий переклад, тому що він твердить про щось, чого немає, тобто стверджує, ніби щось, що тривало всього лише кілька миттєвостей, триває всю вічність. Переклад ARV (American Revised Version), який ми вважаємо одним з найкращих з усіх
190
англійських перекладів, в примітці до цього віршу зазначає наступне: «Навіть як Содом і Гоморра та навколишні міста… поставлені в приклад [тип, образ] вічного вогню, понісши покарання» (див. рос. переклад Одінцова – п.п.). Ця думка стане ще яснішою, якщо ми поставимо слова в наступному порядку: «І як Содом і Гоморра та навколишні міста… несучи покарання, виставлені як приклад [тип] вічного вогню». Іншими словами, св. Юда пояснює в цьому вірші, що в знищенні міст рівнини зображена вічна кара для непоправних безбожників. В своєму несенні кари, яку вони терпіли, – знищенні вогнем та сіркою, – вони були вжиті Господом для того, щоб дати образ покарання для непоправних грішників – тобто вічної загибелі, зникнення, знищення. Біблія у віршах, які мають ясне і буквальне значення, навчає, що карою для грішників є загибель, знищення (Йов 31:3; Пс. 9:5 (пророчий текст); 37:10,35,36,38; 104:35; 145:20; Іс. 1:28; Єзек. 22:27; Мат. 10:28; Дії 3:23; 1 Кор. 3:17; Фил. 3:19; 2 Сол. 1:9; Як. 4:12; 2 Пет. 2:1,12; 3:16). Юда в 7 в., в символічному виразі «вогонь», показує, що загибель, знищення, є карою для непоправних грішників, тому що в біблійних символах вогонь вживається для зображення нищівного утиску та знищення. Вогонь є руйнівним чинником, він не зберігає, а руйнує будь-яку горючу річ, яка до нього потрапляє (Луки 3:17; Зах. 3:8,9; 1 Кор. 3:13,15; Суд. 9:15,20; Йов 31:12; Пс. 18:8; 21:9; Іс. 26:11; Мал. 4:1). Тому вираз «вічний вогонь» в цьому вірші означає вічне знищення, яке є карою за свідомий гріх. Бог, згідно Юди 7, зобразив це покарання в знищенні міст рівнини. Отже, цей вірш, як і інші тексти Св. Письма, навчає, що вічною карою для непоправних грішників мають бути не вічні муки, а вічне повне знищення.
МОЙСЕЙ ТА ІЛЛЯ НА ГОРІ
Ще одне з подібних питань стосується сцени Преображення в Мат. 17:1-9. У цій сцені, як пам’ятаємо, згадується про те, що наш Господь преобразився перед Петром, Яковом та Іваном, і коли Він перемінився, перед очима трьох учнів постали Мойсей та Ілля, розмовляючи з Ним. Питання про появу Мойсея та Іллі, на перший погляд здається, вказує на те, що ці два пророка, які померли багато століть раніше, повинні були бути свідомі, хоча були мертві. Тому виникає питання: як появу цих двох пророків та їх розмову з Ісусом можна гармонізувати з думкою про те, що всі померлі є несвідомі? Це питання торкається трудності, яку дехто має в узгодженні цього тексту з нашими поясненнями. Ми віримо, що він є в досконалій гармонії з нашими попередньо поданими думками, тому що сцена переображення є видінням, презентацією чогось, а не
191
дійсністю. Сам Ісус назвав її видінням у 9 в., коли сказав: «Не кажіть нікому про цеє видіння, аж поки Син Людський із мертвих воскресне». У видінні подана презентація чогось, а не щось саме по собі. Подібно в книзі Об’явлення є ряд видінь, серед яких, наприклад, Римська Імперія представлена в червоному драконі; відступна церква представлена в блудниці та місті Вавилон; правдива Церква – в чистій Діві та місті, Новому Єрусалимі; Ісус і Церква зображені в Дереві Життя і т.п. Видіння, що бачив Петро (Дії 10:9-17), є ще одним прикладом в цьому напрямку. Так було у всіх видіннях – бачені речі не були реальними, але репрезентацією або образом реальності. Ось чому Ісус преобразився. На щастя, є два біблійні тексти, які в достатній мірі пояснюють нам це видіння, аби ми могли побачити, що в ньому було представлене. Одне з пояснень подане св. Петром, одним з трьох, які бачили це видіння (2 Пет. 1:16-18). Петро запевняє нас, що це видіння зображує Другий Прихід, Силу і Царство Христа, «силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа» і «Його велич». Згідно з поясненням св. Петра, те, що вони бачили на «святій горі», представляло Христа в Своїй Силі, Другому Приході і Царстві. Відповідно вони не бачили на той час Його дійсної Другої Присутності й Царства, а також Сили, пов’язаної з ними, тому що вони ще не були об’явлені людині. Отже, це мусило бути видіння, репрезентація цього, як і сказав Ісус, що це було видіння (9 в.), хоча Він не сказав Своїм учням, про що було це видіння, як показує запис в цьому вірші.
Він, все ж, зробив вступ до сцени Преображення словами, які доводять, що це була репрезентація Його Тисячолітнього Царства – хоча не Царством самим, яке ще не прийшло на землю. Через перерву, зроблену за допомогою нового розділу між Мат. 16:27,28 та Мат. 17:1-9, більшість людей не можуть зауважити зв’язку між двома уривками, які були пов’язані, коли Бог написав цю книгу (в Біблії не було розділів приблизно 1200 років після того, як св. Матвій записав це Євангеліє). Нам слід було б нероздільно читати ці вірші, тому що вони стосуються тієї самої теми. Ісус в Мат. 16:27 показує, що під час Свого Другого Приходу і Царства (Мат. 25:31) Він усім віддасть по ділах їх. Тоді, продовжуючи говорити про Свій Другий Прихід і Своє Царство, Він каже (28 в.), що деякі з Його слухачів не помруть, поки не побачать, як Він буде йти у Своєму Царстві. Але всі Його слухачі померли щонайменше 18 століть тому, а Царство все ще не настало. Як же ми тоді можемо розуміти Його слова, що деякі з Його слухачів мали не померти, поки не побачать, як Він буде йти у Своєму Царстві? Відповідаємо: Троє Його слухачів, Петро, Яків та Іван, в сцені Переображення бачили Його, як Він приходить в Своєму Царстві – не
192
дійсно, але в видінні, в репрезентації Його Другого Приходу й Царства; оскільки було сказано, що деякі не помруть, поки не побачать Його, як приходитиме в Своєму Царстві, то наступний запис є виконанням слів Ісуса, поданих в 28 в. – тобто преображення було записане Ісусом, щоб дати можливість деяким з Його слухачів перед смертю побачити Його у видінні Його Другого Приходу й Царства, які мали прийти багато століть пізніше. Отже вони бачили його не в дійсності, але в його репрезентації. Таким чином, ці три слухача бачили в сцені переображення – в його репрезентації – нашого Господа, що приходить у Своєму Царстві. Додатково вони бачили, у видінні Іллі, репрезентацію Церкви, духовної фази Царства (тому що Ілля зображує церкву – Мат. 11:14), а також у видінні Мойсея вони бачили репрезентацію вірних Старого Заповіту, земну фазу Царства. З такої точки зору сцена преображення дає повну репрезентацію Царства – в його Голові, Ісусі, та його двох фазах – переможній Євангельській Церкві та Старожитніх Гідних. Відповідно, буквальні Ілля та Мойсей взагалі не були на святій горі; там була лише їх репрезентація, тоді як самі вони були мертві, – несвідомі в гробі, – очікуючи на своє пробудження, коли вони стануть частиною земної фази Царства. Отже цей текст є в повній згоді з думкою, що мертві є несвідомі; і причина, чому дехто вважає, що він не збігається з даною думкою, полягає в тому, що вони не досліджують його в його власному світлі та світлі, яке проливають на нього пов’язані з ним та паралельні вірші.
ВМИРАЮЧИЙ РОЗБІЙНИК І РАЙ
Нас просять гармонізувати нашу думку про те, що мертві є несвідомі, з обітницею нашого Господа для вмираючого розбійника, що згодом він мав бути з Ним в раю (Лук. 23:42,43). Згідно з пунктуацією даного віршу в перекладі AV*, виглядає так, що в той же день, коли Ісус дав цю обітницю, Він і розбійник мали бути разом в раю. Цей вірш є чудовим прикладом того, як різниця в пунктуації часто робить різницю в значенні висловлювання. Всі ми пригадуємо, як в наші шкільні роки ми мали на наших лекціях Риторики приклади однакових речень з різною пунктуацією, що робили велику різницю в значенні. Наприклад, ми мали наступне речення, подане двічі, але кожного разу з різними розділовими знаками як приклад того, наскільки сильно може змінюватися значення речень через зміну в ньому розділових знаків: «Жінка, без її чоловіка, – лютий звір». «Жінка! Без її чоловік – лютий звір» (в англ. звучанні). Перший вираз, складаючись в англійській з тих самих слів, що й останній, але з іншими розділовими знаками, виражається про слабку стать так само несхвально, як останній
* дивись переклад Хоменка;
191
виражається про неї схвально. Так само і з Луки 23:43, коли ми його читаємо в AV, може сильно змінитися через перестановку в ньому розділових знаків. В AV цей вірш звучить так: «Ісус сказав йому: Істинно кажу тобі, сьогодні ти будеш зо Мною в раю». В словах Ісуса, як вони подані в загальному перекладі, зазначено, що кома стоїть перед словом «сьогодні». Якщо ми поставимо кому після слова «сьогодні», і поставимо слова так, як вони стоять в AV, то цей вірш звучатиме так: «Ісус сказав йому: Істинно кажу тобі сьогодні, ти будеш зо Мною в раю». Різниця в розстановці пунктуації полягає в тому, що в першому варіанті пунктуації Ісус обіцяє, що той самий день є визначеною датою, коли вони разом мали бути в раю, а в другому варіанті Ісус в день Своєї смерті пообіцяв розкаяному розбійнику, що в невизначеному майбутньому часі вони будуть разом в раю.
Але хтось може запитати: Чому ви звертаєте увагу на розташування коми? Чому не приймаєте коми там, де вона стоїть в AV? Наша відповідь буде наступна: оскільки розділові знаки не ставилися до дев’ятого століття н.е., то кома в цьому вірші не була поставлена з Божого натхнення; і оскільки ненатхнена людина розставила усі розділові знаки в Біблії, то ми маємо право розглядати питання щодо розділових знаків в їх належному місці в цьому, як також в інших текстах Біблії. Якби Бог через натхненого Луку помістив цю кому там, де робить це AV, то це розв’язало б питання, але оскільки Лука писав ці слова в першому столітті, а розділові знаки не ставилися до дев’ятого століття, і оскільки цієї коми немає в грецьких манускриптах, написаних перед п’ятнадцятим століттям, там, де її поставив AV, то питання щодо того, де правильно її ставити, повинно бути вирішене відповідно до гармонійності або суперечності в цьому та інших текстах Св. Письма. Хтось міг би запитати: як ми можемо визначити, де повинна стояти кома? Ми відповідаємо наступне: вислови в реченні, суть пов’язаних подій і загальне навчання Св. Письма допоможуть нам визначити властиве місце для коми. Якщо ми, наприклад, разом з більшістю християн будемо триматися думки, що рай і небеса є одним і тим самим місцем, то факти, пов’язані з даним питанням, заборонятимуть ставити кому там, де це робить AV; а це тому, що Ісус не сподівався і не пішов на небо в той день, і тому не міг сказати розбійнику, що в той день він буде з Ним в раю. Те, що Ісус не пішов на небо до третього дня, є очевидним з того, що після Його воскресіння Він сказав до Марії: «Я ще не зійшов до
194
Отця» (Ів. 20:17). Він не зійшов на небо також протягом сорока трьох днів після того, як дав обітницю помираючому розбійнику в Луки 23:43 (Дії 1:3). Тому з точки зору тотожності раю і неба кома перед словом «сьогодні» в AV є помилковою, як доводять факти даного питання, і тому кома має стояти після слова «сьогодні».
Правильне розуміння того, що таке рай, буде наступною допомогою для нас у правильному розташуванні розділових знаків в цьому реченні. Що таке рай? Це слово в нашій мові означає сад. В Біблії Бут. 2:8 читаємо наступне: «І насадив Господь Бог рай в Едемі на сході, і там осадив людину, що її Він створив». Отже, початково рай відносився до саду в Едемі. Тому ми властиво говоримо про Адама і Єву, що вони були в раю перед тим, як згрішили, і про їх вигнання з раю після того, як вони згрішили. Через те він в першу чергу відноситься до досконалого, благословенного місцеперебування наших прародичів в їх безгрішному стані. Та через гріх цей рай був втрачений для нас. Чи Біблія говорить про якийсь інший рай? Відповідаємо, що Так. Вона заявляє, що під час Тисячоліття вся земля стане як едемський садок (Єзек. 36:35,36; Іс. 35:2). Саме до цього раю був узятий Апостол Павло, не реально, а у видінні (2 Кор. 12:4), після того, як він у тому самому загальному видінні був узятий до третього неба (2 Кор. 12:2). Там також виступає думка про те, що рай – це досконале земне місцеперебування в стані блаженства. Так само, як слово рай вживається для визначення досконалого благословенного місця проживання, то Бог також вживає його для визначення Свого місця проживання (Об. 2:7). Оскільки розбійник помер перед тим, як хтось, окрім Ісуса, отримав зачаття від Духа до синівства (Мат. 3:16; Ів. 7:39), то він, звичайно, не міг піти до неба, Божого раю (Ів. 3:3,5,13). Далі, те, що Ісус і він не пішли того дня до раю Божого місця проживання (Об. 2:7), є очевидним з того, що Сам Ісус заперечив, що був там перед Своїм воскресінням (Ів. 20:17). Також вони не могли піти до оригінального раю, де були Адам і Єва, тому що він більше не існував. Оскільки ніхто не доглядав цього саду, то він невдовзі втратив свою досконалість; і якщо до часу Ноя щось райського ще й залишилося, близько 1650 років пізніше, то, безперечно, все це було спустошене потопом. Отже, оригінальний рай не існував, коли Ісус дав цю обітницю, і тому вони не пішли туди в той день. Також, оскільки Тисячолітній рай ще не існував, коли Ісус промовив ці слова, то вони не могли піти туди того дня. Ці міркування доводять, що в AV кома поставлена неправильно, і що вона має стояти після слова «сьогодні».
195
Інше міркування доводить те ж саме: слово «істинно», яке вжив Ісус, коли відповідав на прохання вмираючого розбійника. Грецьке слово, перекладене тут словом «істинно», це «амінь», яке означає «нехай буде так». Що буде так? Відповідаємо: те, про що просив розбійник. І чого ж він прагнув? Відповідаємо: щоб Ісус пам’ятав про нього, коли прийде в Своєму Царстві. Амінь, тобто Так, Я пам’ятатиму про тебе, коли прийду в Своєму Царстві – відповідав Ісус. Чи це прохання було задоволене того ж дня? Відповідаємо: оскільки проханням злочинця було, щоб Ісус пам’ятав про нього, коли прийде в Своєму Царстві, і оскільки Ісус ще не прийшов у Своєму Царстві, то прохання пам’ятати про нього, коли Ісус прийде у Своєму Царстві, ще не було задоволене ані того дня, ані після того. Це прохання не буде задоволене, аж після приходу Ісуса в Його Царстві, яке все ще належить до майбутнього. А подальша частина відповіді Ісуса показує, коли це пам’ятання матиме місце, а саме, коли Боже Царство буде в силі на цій землі і поверне цю землю назад до раю. Тоді розкаяний розбійник буде з Ним. Іншими словами, цей вірш доводить, що цей розбійник матиме частку благословення в земному раю, який має бути відновлений Ісусом, коли Він під час Свого Царства пануватиме над землею. Отже, ми знову бачимо, що кома повинна стояти після слова «сьогодні», і що це речення слід читати наступним чином: «Істинно кажу тобі сьогодні, ти будеш зо Мною в раю». Коли? Після того, як Ісус прийде у Своєму Царстві та відновить рай.
Але деякі можуть заперечувати, що коли так вживати слово «сьогодні» в цьому реченні, то чому Ісус не оминув в ньому слова «сьогодні» взагалі, якщо це само собою очевидно, що Він говорив в той день? Відповідаємо: Якби це слово «сьогодні» не було спеціально підкреслене, то воно могло б бути упущене в цьому реченні. Але Ісус мав особливу причину вжити слово «сьогодні» в даному реченні. Обставини справи, як і суть прохання злочинця та відповідь Ісуса особливо підкреслюють вживання слова «сьогодні» в цьому конкретному реченні. Ми маємо пам’ятати, що з причини Адамового гріха перший рай і Боже Царство були втрачені для нашого роду, і що саме через гріх Адама весь рід, включаючи розкаяного розбійника, став грішниками. Також ми повинні пам’ятати, що в день, коли була дана обітниця розбійнику, Ісус помирав як Заміна за Адама і за нас, щоб вчинити примирення за гріх, аби відновити Боже Царство між людьми та повернути землю до раю, і щоб відродити людину до Божого Царства і раю. Тому день смерті Ісуса в своїх подіях був якнайтісніше пов’язаний з відновленням Божого Царства
196
і раю для людства. Отже, вживаючи вираз «сьогодні», завдяки тому, що сталося того дня, Він дав найбільш урочисте запевнення разом з обітницею розкаяному розбійнику. Ми могли б перефразувати Його відповідь так: «О, в цей темний день, коли Я, здається, помру як самозванець, а не як обіцяний Цар, що має благословити світ, ти розвинув віру в Моє Месіанство, незважаючи на зовнішні суперечності. Тому Я, помираючи сьогодні, щоб усунути гріх, стягнутий Адамом на його рід, помираючи, аби відновити Боже Царство, зробити всю землю раєм і повернути людство до раю, в цей урочистий день даю тобі обітницю у відповідь на твій акт віри, і Я, обіцяючи, обіцяю, що завдяки урочистості цього дня, дня Моєї смерті, яка чинить примирення за гріх: ти будеш зі Мною в раю, який Я відновлю, коли прийду в останній День, щоб встановити Моє Царство по всій землі».
Очевидно, що вислів, ужитий в цьому тексті, як і навчання інших біблійний текстів щодо цього вислову, доводять, що того дня вони не могли бути в раю; і тому вони доводять, що кома перед словом «сьогодні» в AV не є правильною, але має стояти після слова «сьогодні». Отже, цей вірш, з правильною пунктуацією, є в досконалій згоді з думкою, що мертві є несвідомі, тому що він нічого не каже прямо чи через натяк про будь-яке місце перебування чи про свідомий стан померлих, але вказує, що ніхто з нас не буде з Ісусом до Тисячоліття.
В ТІЛІ – БЕЗ ТІЛА
Деякі думають, що опис св. Павлом одного з його видінь (2 Кор. 12:2-4), про яке він засвідчив, в тілі чи без тіла, він не знав, доводить, що існує духовна істота в людині, що може жити і діяти як особа, чи то в тілі особи чи поза тілом. Щодо цієї частини нашої теми виникають деякі запитання. Наскільки ми розуміємо, суть даних запитань полягає в абсолютно неправильному розумінні думки Апостола. Ніщо сказане Апостолом не містить натяку на існування духовної істоти всередині людини, що живе і діє після відокремлення від тіла. Речі, які описав св. Павло, дають нам ключ до його думки. Деякі коринтяни зневажливо ставилися до Апостола, навіть відкидаючи те, що він був Апостолом. Це змусило св. Павла захищати своє Апостольство, що він і робить у всьому другому Посланні до Коринтян, особливо в 10-12 розділах. В першій частині 12 розділу він показує, що бачив видіння і об’явлення, яких не міг мати ніхто, окрім Апостола, що доводить його Апостольство. Саме опис, пов’язаний з контекстом одного з цих видінь і об’явлень, спонукає до того, що деякі думають, що він доводить, ніби кожна людина має духовну істоту всередині себе, яка може жити і діяти як особистість поза її тілом. Але, як сказано
197
вище, опис, поданий св. Павлом про це пережите видіння, суперечить такій думці. Припустимо на хвилинку, що підстава аргументу того, хто запитує, була правильною – що духовна істота ймовірно залишила тіло св. Павла – в такому випадку з цього виходило б, що св. Павло був би мертвий під час видіння – чого, звичайно, статися не могло, бо тоді він мав би бути в несвідомості, і тому нічого не знав би і не бачив би (Екл. 9:5,6), і про що міг би дізнатися пізніше, що це сталося; до того ж, він говорить нам, що бачив видіння, але чи з тілом чи без тіла, він не знав. У видінні він був захоплений і взятий в потоці часу до Тисячоліття – часу третього символічного неба і землі – і те, що він бачив у видінні, – спочатку третє небо, а потім рай, – очевидно є тим самим, що пізніше бачив св. Іван в одному з його видінь на Патмосі (Об. 21:1). Перше символічне небо (сили духовного контролю) і земля (суспільство) були знищені потопом (2 Пет. 3:5,6); другі (символічні) небо і земля («теперішні небо й земля») мають бути знищені Великим Утиском, який уже розпочався (2 Пет. 3:7,10-12; Об. 21:1); а треті (символічні) небо і земля («небо нове й нова земля» – 2 Пет. 3:13; Об. 21:1) будуть встановлені під час Тисячолітнього Царювання Христа. Це були ці останні, треті символічні небо і земля, разом з буквальною землею, переміненою в рай (2 Кор. 12:2-4), які бачив св. Павло у своєму видінні. Тим не менше, видіння було такого роду, що св. Павло не міг сказати, чи він його бачив з тілом, тобто своїми тілесними очима, чи без тіла, тобто без тілесних очей, а своїми розумовими очима. Отже, чи це було фізичне чи розумове видіння, Апостол не визначив; і саме про це каже нам в 2 Кор. 12:1-4. Звичайно, той, хто підходить до цього тексту з упередженням, викликаним неправдою сатани, в яку люди загалом вірять, а саме, що в кожній людській істоті є духовна істота, здатна жити і діяти зовні і незалежно від її тіла, легко потрапляє в помилку того, хто ставить подібні запитання; потрапити в помилку йому допомагає також невдалий переклад грецького слова ен на слово «в», а також грецьких слів ектос і хоріс словом «поза», тоді як тут, без сумніву, перше з цих слів повинно бути передане словом «з», а друге і третє мають бути передані словом «без».
Наступні вірші є лише деякими з багатьох, в яких грецьке слово ен є передане словом «з»: Мат. 7:2; 20:15; 22:37; 25:16; 26:52; Мар. 4:30; Луки 1:51; 4:32,36; Дії 2:46; 11:26; Рим. 9:22; 2 Кор. 7:8;
198
13:12, і т.д. В 1 Кор. 6:18 слово ектос є правильно передане словом «без». А слово хоріс правильно передане словом «без» 34 рази з 39, які виступають в грецькому Новому Заповіті і в чотирьох з п’яти випадках воно передане словами, значення яких є синонімічним слову «без». Ось наступні кілька прикладів: Мат. 13:34; Ів. 1:3; Рим. 3:21,28; 4:6; 10:14; Еф. 2:12; Фил 2:14; Євр. 11:6 і т.д. Відповідно хід думки 2 Кор. 12:1-4 показує, що переклади виразів, що надають забарвлення помилкам, є неправильними, і що через те в 2 і 3 віршах грецькі вирази, перекладені як «в тілі» і «поза тілом» мали б бути передані як «з тілом» і «без тіла». При такому перекладі слова св. Павла в цьому тексті стають зрозумілими, гармонійними самі в собі, гармонійними з усіма іншими біблійними віршами і науками; тому що він бачив видіння, але не був певний, чи він бачив його своїми фізичними чи розумовими очима; тоді як вирази «в тілі» і «поза тілом» роблять цей вірш неясним, суперечним в самому собі і з іншими біблійними віршами і науками.
РАХІЛЬ І СИН ВДОВИ
В Бутті 35:18 сказано, що коли помирала Рахіль, «виходила душа її»; також в 1 Цар. 17:21,22 про сина господині, в якої мешкав Ілля, сказано, що коли він був мертвий, Ілля помолився, щоб його душа знову могла повернутися назад в нього, і що коли його душа повернулася в його тіло, він ожив. Ці два тексти вживаються, щоб довести погляд тих, які стверджують, що людська душа це не людська особа, а дух всередині людської особи, який залишає її при смерті, перебуваючи далеко від неї, коли та помирає, і повертається та входить в її тіло при її воскресінні, і що під час відсутності в тілі він живе і діє як духовна істота. Перед тим, як представимо наше пояснення цих текстів, ми хотіли б сказати, що ніде в Св. Письмі, за виключенням першого обману сатани (Бут. 3:4,5; Ів. 8:44), не вчиться про те, що людська істота, помираючи, стає духовною істотою, тобто стає подібною до богів, ангелів, які є духами (Пс. 8:5; 97:7; Євр. 2:7; 1: 6,7,14). Це вчення є однією з думок з першої серії обманів, які будь-коли були сказані, і його автором є сатана, а це є запевненням того, що це є неправда. Згідно цього вчення людина є мішаниною природ, тваринної та духовної, а смерть людини є їх розділенням; тоді як згідно Біблії людина є душею, яка починає існувати при поєднанні її тіла і засади життя, а припиняє існувати, тобто помирає, при розділенні тіла від засади життя. Наступні питання при правильній відповіді зіб’ють оману сатани і доведуть Божу Правду на цю тему. Якщо смерть є розділенням тіла і душі, то як поміщення одного з них на пів години під воду
199
спричиняє вихід духовної істоти з тіла, тоді як при поміщенні її під ту саму воду у відповідному гідрокостюмі той самий дух не виходить з нього? Але якщо смерть є розділенням тіла і засади життя, яку ми черпаємо з повітря, то ми одразу бачимо, чому має місце перше, а останнє не відбувається, щоб спричинити смерть; а це тому, що перше, але не останнє, відокремлює життєву засаду від тіла. Якщо смерть це розділення тіла і душі, – духа, – то чому поміщення особи у вакуум на пів години призводить до того, що дух залишає тіло, та якщо її помістити в добре провітрювану кімнату, то дух не виходить з тіла? Та якщо смерть є розділенням тіла і засади життя, яку ми черпаємо з повітря, то ми одразу бачимо, чому відбувається перший процес, спричиняючи смерть, і не відбувається останній.
Якщо смерть є розділенням тіла і душі, – духа, – то чому стискання горла людини протягом пів години призведе до виходу духа з її тіла, тоді як стискання кінчика її пальця не спричинить виходу того самого духа з її тіла? Та якщо смерть є розділенням тіла і засади життя, яку ми черпаємо з повітря, то ми можемо одразу побачити, чому перша дія, під час відірвання її від повітря, з якого вона підтримує своє життя, викличе смерть, тоді як остання дія цього не зробить. І знову, якщо смерть є розділенням тіла і душі, – духа, – то чому поміщення людини в герметично закриту скриню призводить до того, що з неї виходить дух, тоді як при поміщенні її в просторій, добре провітрюваній кімнаті цього не відбувається? Та якщо смерть є розділенням тіла і засади життя, яку вона черпає з повітря, то ми одразу бачимо, чому при першій дії це відбувається, спричиняючи смерть, а при другій ні. Якщо смерть є розділенням тіла і душі, – духа, – то чому дух виходить з тіла, якщо людину поховати заживо, тоді як цього не відбувається, якщо вона іде в простору печеру? Та якщо смерть є розділенням тіла і засади життя, яку вона черпає з повітря, то ми одразу можемо побачити, чому перша дія викликає смерть, а друга ні. Якщо смерть є розділенням тіла і душі, – духа, – то чому одночасне закриття руками ніздрів і уст людини на пів години призводить до виходу духа з тіла людини, тоді як одночасне закриття очей і затикання вух людини на пів години не призводить до цього? Та якщо смерть є розділенням тіла і засади життя, яку вона черпає з повітря, то ми одразу можемо побачити, чому перша дія викликає смерть, а друга ні. Якщо смерть є розділенням тіла і душі, – духа, – то чому перебування людини в кімнаті, наповненій газом, призводить до виходу духа з тіла людини, тоді як при перебуванні в добре провітрюваній кімнаті цього не відбувається? Та якщо смерть є розділенням тіла і засади життя, яку вона черпає з повітря, то ми одразу можемо побачити, чому перша дія викликає смерть,
200
а друга ні. В кожному з цих випадків, як і багатьох інших, які ми могли б привести, ми бачимо, що смерть є відокремленням, але не душі, а життя від тіла. Ці факти є в повній згоді з Писанням, яке навчає, що смерть є відокремленням від тіла засади життя, наслідком якого є вмирання душі, поки вона не буде пробуджена зі смерті, що ми ясно бачимо в Пс. 146:4: «Вийде дух його і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть».
Безперечно, що ці тексти, Бут. 35:18 і 1 Цар. 17:21,22, є в гармонії з цими думками. Якби перекладачі використали слово життя в цих текстах замість слова душа, вони зберегли б ці тексти в гармонії з усіма віршами Біблії і науками, а також з усіма фактами природи і досвіду на цю тему. Єврейське слово нефеш, передане словом душа в трьох цих віршах, в першу чергу означає життя, а в другу, через те, що життя є основою існування душі, в силу цього зв’язку слово нефеш було вжите в другорядному значенні, тобто душа. 123 рази це слово передано в англійській Біблії словом життя, і так мало б бути передане в цих трьох віршах. Якщо замість слова душа в цих віршах вжити слово життя, то вони одразу стають яснішими. Тепер процитуємо ці вірші саме так, і ми певні, що нашим читачам одразу все стане ясніше: «І сталося, коли виходило життя її, бо вмирала вона [її життя було відокремлене від її тіла], то назвала ім’я йому: Бен-Оні, а його батько назвав його: Веніямин» (Бут. 35:18); «І [Ілля] казав: Господи, Боже мій, нехай вернеться життя цієї дитини в неї! І вислухав Господь голоса Іллі, і вернулося життя дитини в неї, і вона ожила [знову стала жива]» (1 Цар. 17:21,22). Таким чином, ці вірші, як бачимо, є в гармонії з нашими поясненнями Св. Письма. Вони зовсім не вчать, що душа є духовною істотою, і що вона живе та діє як свідома істота незалежно від тіла. Душа – це особа, і коли особа помирає – помирає душа, тому що це одне й те ж. «Душа, що грішить, вона помре» (Єзек. 18:4,20).
АНГЕЛИ АБО ДУХИ
Іноді вираження віри фарисеїв і невіри садукеїв щодо воскресіння і ангелів, або духів, записані в Діях 23:6-9, вживаються як доказ незгоди з боку тих, хто навчає, що людський дух є духовною істотою, яка під час смерті живе і є свідомою, будучи незалежною від тіла. Наша відповідь на це заперечення з боку тих, хто задає такі запитання, є наступною: питаючий вважає, що в цьому тексті згадуються три речі: (1) воскресіння, (2) ангели і (3) духи, тоді як сам вірш виразно згадує лише про дві речі, які тут розглядаються: «Садукеї бо кажуть, що нема воскресення, ні ангела, ні духа,
201
а Фарисеї визнають обох». Відповідно, під ангелом або духом тут мається на увазі одне й те ж. Хтось може запитати: чому вживаються два терміни, ангел і дух, якщо під ними мається на увазі лише одна річ? Відповідаємо, що дух не завжди мається на увазі під грецьким словом анґелос, яке означає посланець, чи то людський чи духовний, і яке перекладається тут як «ангел»; і тому слово «дух» вжите тут, щоб показати, що мається на увазі не людський, але духовний посланець. Іншими словами, слово «дух», вжите в цьому реченні, не відноситься до третьої речей, але щоб обмежити й пояснити значення другої речі, згаданої у зв’язку з віруваннями фарисеїв і невірством садукеїв. В нашій мові слово ангел має дуже специфічне значення, тому що, коли воно використовується в нашій мові, то відноситься виключно до рангу духовних істот; але з грецьким словом анґелос, з якого походить наше слово ангел, є інакше, і для його перекладу з грецької часто вживається наше слово ангел. Наступні вірші показують, що грецьке слово анґелос може також означати людського посланця: Мат. 11:10; Луки 7:24; 9:52; Як. 2:25; Об. 1:20; 2:1,8,12,18; 3:1,5,7,14. Оскільки грецьке слово анґелос може означати як людського посланця, так і духовного, якого в нашій мові ми називаємо ангелом, св. Лука, коли писав грецькою, пояснює, що слово анґелос, яке він вживає в цьому вірші, відноситься до духовного анґелос, а не до людського. Також тут можна зауважити, що єврейське слово мал’ах, що перекладається як ангел, також часто вживається в Старому Заповіті до людських посланців, як доводять наступні приклади: Бут. 32:3,6; Чис. 20:14; 21:21; 22:5; Іс.Н. 6:17,25; Суд. 6:35; 11:12-14,17,19. Насправді слово мал’ах перекладається як посланець і посол майже так само часто, як і ангел. Ці міркування показують, що Дії 23:6-9 взагалі не відноситься до людських істот, які ніби то існують під час смерті як духовні істоти незалежно від їхніх тіл. Цей вірш відноситься лише до воскресіння і до ангелів як духовних істот. Він не відноситься (як припускається) до духів людських істот.
БО ВСІ В НЬОГО ЖИВУТЬ
Перед нами повстає питання у зв’язку з Луки 20:37,38, яке просить нас погодити з нашими поясненнями цей вірш, особливо його останнє речення: «бо всі в Нього живуть». Відповідаючи, ми кажемо, що наші пояснення є в стислій гармоні з цим віршем. Зауважмо, що цілий цей розділ розглядає воскресіння мертвих – а не свідомість мертвих. Контекст показує, що садукеї прийшли до Ісуса, намагаючись спростувати науку про воскресіння, запитуючи, чиєю дружиною буде жінка семи чоловіків під час воскресіння (27-33 в.). Як домогосподарка з легкістю прибирає щіткою павутиння, що назбиралося в занедбаному кутку кімнати, так Ісус
202
збив підставу їх аргументу, показуючи, що у воскресінні люди не будуть одружуватися й заміж виходити, бо вони будуть подібні до ангелів – без статі (24-36 в.). Спростувавши таким чином аргумент, яким садукеї сподівалися збити вчення про воскресіння мертвих, Ісус продовжує давати доказ, але не свідомості померлих, а їх воскресіння, у 37 та 38 віршах. Він цитує, як Бог говорив до Мойсея з куща (Вих. 3:6). Що Він був «Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова». В тих словах Ісус доводив, що думка садукеїв, якою вони намагалися довести, що людська смерть не відрізняється від смерті тварин, і людина ніколи не матиме іншого життя, є, безперечно, неправдивою, тому що Бог не називав би Себе Богом Авраама, Ісака та Якова, якби вони були навіки померлі; тому що, називаючи Себе їхнім Богом, Він заявив про Себе, що є в завіті стосунків з ними, відповідно до якого Він передбачив вжити їх у благословенні всіх народів (Бут. 12:3; 22:18; 28:14); тому вони не можуть, подібно тваринам, назавжди померти. «Бог же не є Богом мертвих, а живих». Той факт, що Він як їхній Бог був в завіті стосунків з ними, доводить, як аргументує Ісус, що вони матимуть воскресіння; що одного дня, у згоді з завітом, вони пробудяться з мертвих і таким чином знову житимуть, і в їх другому житті благословлять народи згідно з Божим завітом з ними. Ще раз підкреслимо, що Ісус цитує цей вірш, аби довести, не що мертві є свідомі, а що мертві будуть воскрешені, що вони матимуть інше життя після того, як їх стан смерті закінчиться.
Якби мертві були свідомі, то не було б необхідності, щоб вони мали воскресіння, як стверджували також стародавні грецькі філософи, найбільш логічно думаючі язичники, які коли-небудь жили, що мертві були свідомі й заперечували їх воскресіння (Дії 17: 32.). Такі нелогічні висновки щодо воскресіння мертвих можуть слідувати з науки про свідомість померлих. Навпаки, якщо мертві свідомі, то не може бути ніякого воскресіння, тому що (1) Св. Письмо заперечує, що тіло воскресне (1 Кор. 15:35-38); і тому що (2) Св. Письмо вчить, що душа має воскреснути (Дії 2:24-32; Пс. 16:10; 30:3; 49:15; 89:48). Тому вчення про свідомість померлих суперечить вченню про воскресіння, подібно як грецькі філософи через їх віру у свідомість померлих заперечують воскресіння.
Але заключне речення 38 віршу – «бо всі в Нього живуть» – цитується як доказ того, що померлі є живими, і тому свідомими. Щодо використання ними цього віршу ми відповідаємо наступне: вислів «бо всі в
203
Нього живуть» має означати дві речі: (1) що всі посвятили себе Богові і таким чином віддали все, що мають (так, усе своє життя!) для Нього в живій службі, або (2) що в Його очах усі ніби живі. Очевидно, що перша думка взагалі не є правильною; тому що більшість людства живе в гріху, для себе і світу, а не для Бога; і якщо мертві свідомі, то, будучи безбожними, вони не будуть живими для Бога в значенні служіння Богові. Друга думка, очевидно, є правильною, тобто, що в Божих очах всі є ніби живими. Діаґлотт, один з найкращих перекладів, подає це речення згідно з цією думкою: «Бо всі для Нього живі». Як же тоді Бог може усіх вважати живими? Наша відповідь, що як через Адамів гріх Він вважає усіх мертвими (Мат. 8:22; 2 Кор. 5:14; Еф. 2:1,5; Рим. 5:12,15; 1 Кор. 15:22), хоча всі ще не пішли в стан смерті, так і через Викуп Христа як Викупну Ціну, що гарантує пробудження мертвих, Бог, завдяки запевненому їх пробудженню з мертвих, вважає всіх їх живими, хоча людство ще не було пробуджене з мертвих. Тому Бог говорить про їх смерть як про сон (Дан. 12:2; Дії 7:60; Ів. 11:11-14). В такому значенні, і не іншому, всі в Нього живі. Таким чином, з точки зору Викупу Бог «оживляє мертвих [вважає їх живими] і кличе неіснуюче, як існуюче» (Рим. 4:17), і саме це Він має намір для них зробити, тобто підняти їх з мертвих. Ця думка ставатиме дуже ясною, якщо ми правильно розумітимемо ці слова, і якщо підкреслимо вираз «в Нього» наступним чином: усі для НЬОГО живі. І це є очевидна думка Ісуса, тому що Він подає вислів «бо всі в Нього живуть» як доказ, але не свідомості померлих, а воскресіння померлих. Викуп гарантує всім людям інше життя після того, як закінчиться стан їх смерті, тому Бог може цілком властиво розглядати їх, вважати їх, живими достроково. Тому цей вірш суперечить думці про свідомість померлих, а доводить, що по причині воскресіння померлих Бог достроково вважає їх живими.
ДУШІ ПІД ЖЕРТІВНИКОМ
Багато хто може запитати, чи згадування про душі під жертівником, які кликали про помсту (Об. 6:9-11), не доводить, що люди є свідомі в смерті? Ми відповідаємо, що цей вірш має глибоке образне значення, і міститься в книзі, що вважається однією з найбільш образних книг, які були коли-небудь написані (Об. 1:1, «показав», тобто подав думки через знаки, символи та образи). Тому не має бути якогось догматизму в даному питанні. Дехто вважає, що жертівник, про який іде мова, зображує землю, інші вважають, що він зображує Христа. В обох поглядах
204
подана думка, що Господні вірні, – душі побитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали, – посвятившись до смерті, через свою вірність Богові були переслідувані, і таким чином їх життєвість більше чи менше була випалювана їх переслідувачами, доки вони не померли; таким чином їх смерті, які наступили в результаті несправедливого ставлення, були образно показані в їх кликанні до Бога про помсту. Одне є певним – що вірні самі не кликали б до Бога з проханням помститися за них (Рим. 12:14,19-21; Мат. 5:43-48; Дії 7:60). Отже, це кликання про помсту слід розуміти як щось на зразок того, як кров Авеля взивала до Бога з землі про помсту (Бут. 4:10,11; Євр. 12:24), по принципу, що вчинки і страждання часто промовляють голосніше за слова (Євр. 11:4). Ці страждання, заподіяні всупереч справедливості, персоніфіковані в цьому вірші як душі побитих за Боже Слово і за свідчення, яке вони мали, взиваючи до Бога про помсту. Кожна несправедливість кличе до Бога про помсту в тому значенні, що апелює до Нього як до Оборонця справедливості про відплату за несправедливість. Та оскільки святі самі б не молилися про помсту для своїх ворогів, то це має означати, що несправедливості, які вони перенесли, персоніфіковані в них як кликання до Бога про помсту. Тому святі в несправедливій смерті, яку вони перетерпіли, не дійсно взивають до Бога про помсту, але ті несправедливості, які вони перенесли, звертають заклик до Справедливості про відплату; таким чином, після розгляду цей вірш не говорить нічого, що могло б вказувати на їх свідомість в смерті, не більше, як взивання крові Авеля (без голосового звуку, звичайно) з землі до Бога про помсту вказувало б на те, що Авель є свідомий в смерті.
ПАЛКЕ ПРАГНЕННЯ СВ. ПАВЛА
Деякі з наших читачів запитували, чи слова св. Павла в Фил. 1:23, «Я маю бажання померти і бути з Христом», не доводять, що померлі є свідомими. Стислий розгляд його слів, перед і після цього віршу, а також паралельні вірші, не підтримують такої думки. В цих віршах (Фил. 1:20-25) Апостол каже нам, що він не знає, чи обрав би життя з його стражданнями та благословеннями служби братам чи смерть з її звільненням від праці та страждань (22,23 вірші). Отож, вибір між тими двома речами не мав для нього важливого значення, тому що в обох випадках їх супроводжувало щось, з-поміж чого він не міг вирішити, що було більш бажаним. Але в 23 вірші він згадує дві інші речі, що є значно кращі, аніж життя чи смерть; тому ці дві речі повинні бути третьою та четвертою. Ця третя
205
і четверта річ є зазначені в перекладі AV як «відійти і бути з Христом». Грецьке слово аналізе перекладене в цьому вірші як «розв’язатися»; але лише в одному іншому вірші Нового Заповіту, в якому воно зустрічається, воно перекладене на «вернутися». «І будьте подібними до людей, що очікують пана свого, коли вернеться він із весілля» (Лук. 12:36). Слово аналізе означає як відійти, так і повернутися в класичній грецькій мові (див. Підстрочник – п.п.). Яке з двох значень виступає в Фил. 1:23? Зауважмо, що у вірші з Луки це слово вживається в образній притчі про другий прихід Господа. Наш Господь звертає нашу увагу на те, що ми одержимо нашу нагороду при Його поверненні з неба, а не перед тим (Мат. 16:27; Об. 11:18), у воскресінні, а не перед тим (Лук . 14:14); що дух має спастися Господнього Дня, а не перед тим (1 Кор. 5:5), і що ми побачимо Його і будемо з Ним лише після Його повернення (1 Ів. 3:2; Ів. 14:2,3; 1 Сол. 4:16,17).
Тому св. Павло вірив, що він вперше побачить Господа Ісуса і буде з Ним після другого приходу. Це міркування доводить, що слово аналізе в Фил. 1:23 повинно бути перекладене не відійти, а повернутися. Отже, переклад слід читати так: «Я маю бажання повернутися і бути з Христом». Це, звичайно, краще, аніж інші дві речі – життя чи смерть; і ми прямо вважаємо, що це інше від життя і смерті. Це та блаженна надія, яку Бог нам дає, щоб ми її сподівалися (Фил. 3:20; 1 Сол. 1:10; Тита 2:13; Об. 22:20). І це була та надія, яку виражає Апостол в Фил. 1:23, яка має бути втілена в поверненні Христа через Воскресіння. Ці міркування доводять, що цей вірш не згадує про свідомість померлих, і тому не може цитуватися на доказ цього вчення.
НАШ ЗОВНІШНІЙ І ВНУТРІШНІЙ ЧОЛОВІК
Дехто запитував, чи слова св. Павла в 2 Кор. 4:16-5:10 не доводять свідомості померлих? Ми віримо, що ретельний розгляд цього тексту доводить, що Апостол обговорює лише християнина, тому що лише він має зовнішнього та внутрішнього чоловіка. Його внутрішнього чоловіка св. Павло розглядає з трьох точок зору: (1) одягненого в «земний мешкальний намет», наші природні тіла, тобто в теперішньому житті (2 Кор. 5:1,2,4,6,8,9); (2) «роздягненого», «нагого» або такого, що «покидає дім тіла», «не перебуває в домі Господньому», тобто перебуває в стані смерті (2 Кор. 5:3,4,8,9); (3) як такого, що «має будівлю від Бога», «приодягнутого будівлею нашою, що з неба», «одягненого», що «має дім у Господа», тобто в стані воскресіння (2 Кор. 5:1,2,3,4,8). Якщо ми пам’ятатимемо про ці три точки зору і те, що під ними мається на увазі, а також про нашого внутрішнього чоловіка, то стане зрозуміло,
206
що ці вірші нічого не вчать про свідомість померлих. Причина, чому дехто думає, що ці вірші вчать про свідомість померлих, полягає в тому, що вони вважають, що вираз «зовнішній чоловік» означає тіло кожної людської істоти, а вираз «внутрішній чоловік» означає духовну істоту, яка, на їх думку, проживає в кожному живому людському тілі. Маючи такі думки, вони пояснюють цей вірш таким чином, що він через те вчить про свідомість померлих. Якби їхня теорія була правильною, то з цього віршу потрібно було б зробити висновок, що всі людські істоти під час смерті одержують їх воскреслі тіла, після чого ідуть до Господа і вічно перебувають з Ним в блаженстві. Така думка не лише суперечить іншим численним біблійним текстам, але і самим тим віршам. Це неправда, що страждання всіх людей приносять всім їм блаженство (2 Кор. 4:16-18). Це неправда, що безбожні матимуть дім (тіло), даний їм навіки в небі (2 Кор. 5:1). Це неправда, що вони бажають дому (тіла) з неба (2 в.). Це неправда, що вони палко бажають, щоб їм було дане життя (безсмертя), яке, згідно їх теорії, завжди мають їх мнимі духи, і тому вони не можуть прагнути його як майбутнього надбання (4 в.; Рим. 2:7). Це неправда, що Бог займався кожною людиною задля цього (5 в.). Це неправда, що всі люди ходять вірою, а не видінням (7 в.). Це неправда, що всім людям довелося померти і у воскресінні бути з Господом (8 в.). Це неправда, що всі люди працюють з усіх сил, щоб могли завжди бути любими Господу (9 в.). Усі ці твердження є правдою лише по відношенню до вірного Божого люду. Внутрішній чоловік, про якого згадує ця частина Писання, і про якого сказано, що він зодягнений в тіло з неба, є власністю лише правдивого християнина. Він жодним чином не належить природній людині.
Що ж тоді мається на увазі під виразами «зовнішній чоловік» і «внутрішній чоловік»? Під першим мається на увазі наша людська природа, наше природне тіло з усім, чим воно є і що має; а під останнім – нове серце і розум, новий характер, святий дух. Звичайно, всі люди мають зовнішнього чоловіка, але лише духовно зачаті Божі діти мають внутрішнього чоловіка. Цей внутрішній чоловік є небесною диспозицією, зачатою в новій волі при посвяченні, і включає в себе духовні здібності і духовну схильність, що займається розвитком тих духовних здібностей. Св. Письмо по різному називає цю небесну диспозицію у вірних Божих дітях. Вона названа помазанням від Святого (1 Ів. 2:20), намащенням (1 Ів. 2:27; Дії 10:38; 2 Кор. 1:21), Христом (1 Кор. 12:12,13; Фил. 1:21), Первістком Христом (1 Кор.
207
15:23), Христом, Насінням Авраама (Гал. 3:16,29), Христом у вас (Кол. 1:27; Рим. 8:10; Гал. 2:20; Еф. 3:17), чоловіком внутрішнім (Еф. 3:16), новим створінням (2 Кор. 5:17; Гал. 6:15), новим чоловіком (Еф. 4:24; Кол. 3:10), захованою людиною серця (1 Пет. 3:4), а найчастіше Духом, Божим Духом, Духом Христа в нас (Рим. 8:1,4,5,6,9-11,13-16,23,26,27; Мат. 26:41; Гал. 5:16,17). Якщо ми шукаємо зв’язку, в якому виступають ці різні вирази, ми побачимо, що в кожному випадку вони асоціюються лише з вірними християнами. Отже вони, і тільки вони, мають цього внутрішнього чоловіка.
Бог обіцяв, що коли ми вірно розвиватимемо цього внутрішнього чоловіка, вірному вживаючи Його Духа, Слова і Провидіння, то Він розвине його до досконалості серед різних досвідчень та випробувань, через які нам доведеться пройти. Вірний християнин співпрацює з Богом у цьому доброму ділі, охоче переносячи страждання, приниження та жертви заради Правди і Праведності, які передбачає вузька дорога, в надії розвитку характеру, що триватиме навіки (2 Кор. 4:16,17), якщо він відірве свою прихильність від земних речей і прив’яже до небесних (18 в.; Кол. 3:14). Таке поступування призведе до смерті нашого тіла – зруйнування нашого земного намету, але є для нас наступним кроком, щоб одержати, якщо одержимо, наше воскресле тіло – наш вічний дім в небі (2 Кор. 5:1) – воскреслі тіла, які стануть нашими під час другого приходу Христа (Фил. 3:20,21; 1 Сол. 4:16-18). Ці тіла будуть божественної природи (2 Пет. 1:4), а тому вони будуть нетлінними і безсмертними (1 Кор. 15:50-54; 2 Кор. 5:4). Саме цих славних божественних тіл бажають вірні (2 Кор. 5:2). Вони бажають не стану смерті, тому що, під час перебування в такому стані їх нові створіння, нове серця і розум, є нагими – не мають тіла і є несвідомими (2 Кор. 5:3,4; Екл. 9:5, 6). Це те нове створіння, якому буде дане воскресіння тіла, – буде одягнений, – заради якого ми тепер бажаємо пройти тягарі вузької дороги, серед яких ми тепер зітхаємо (2 Кор. 5:4). Сам Бог розвиває в нас характер нових створінь, який надаватиметься до цього воскресіння тіла, і нам дається Його Дух, Його святе серце і розум, перша частина божественної природи, як запорука, – завдаток, – решту якої ми, якщо будемо вірні, одержимо у воскресінні (1 Кор. 5:5). Це дає нам, як новим створінням, саме ту впевненість, яка дозволяє нам ходити вірою, а не видінням, коли ми маємо дім у тілі і не перебуваємо в домі Господньому (6 в.), впевненість, що у свій час ми помремо (будемо відсутні в тілі) і потім у воскресінні будемо мати дім у Господа (будемо присутні з Господом, KJV; 8 в.), тому лише у воскресінні
208
при другому приході Христа ми одержимо привілей побачити, бути подібними і бути з Христом (Ів. 14:2,3; Кол. 3:4; 1 Сол. 4:16,17; 1 Ів. 3:2; Фил. 3:20,21). Ця славна надія робить нас здатними працювати в інтересах Божої справи для вдосконалення наших нових створінь в Христовій подобі аж до смерті, якщо ми хочемо бути приємні Йому, чи присутні з Ним в наших воскреслих тілах чи в смерті відсутні з ним і позбавлені наших природних тіл (2 Кор. 5:9); тому що вірні тепер повсякчас усвідомлюють, що після воскресіння вони повинні з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб прийняти свою нагороду, збільшену через свої добрі діла і зменшену через злі діла (2 Кор. 5:10; Мат. 16:27; Об. 11:18).
Отже, наскільки виразно в 2 Кор. 4:16-5:10 показано, що це стосується лише вірних. Воно не відноситься до людства в загальному. Тут ні слова не сказано про те, що хтось буде свідомий в смерті. Воно не вчить, що бути відсутнім в тілі означає бути присутнім з Господом, як деякі перекручено цитують і пояснюють 8 вірш. Навпаки, цей вірш, подібно, як і інші біблійні тексти, торкаючись цієї теми, показує, що бути відсутнім в тілі, – бути в стані смерті, – це зовсім інше, аніж бути присутнім з Господом: (1) «покинути дім тіла й (2) мати дім у Господа». Перше відбувається при смерті святих, а друге – при другому приході, в День Суду, у воскресінні.
ДУХ
До нас писали деякі читачі нашої книги, Життя-Смерть-Майбутнє, і запитували нас, як ми можемо погодити щойно викладені погляди на несвідомість людини в стані смерті з наступними текстами Біблії: «тіло без духа мертве»; «і вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його»; «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа! І це прорікши, Він духа віддав»; «Степан, що молився й казав: Господи Ісусе, прийми духа мого!… спочив» (Як. 2:26; Екл. 12:7; Луки 23:46; Дії 7:59,60). Ці дописувачі аргументували, що дані вірші, здається, показують, що в людині є духовна істота, що залишає її після смерті, після чого живе окремо від тіла, будучи свідомою в блаженстві або в муках. При поясненні цих віршів і показанні їх узгодженості з іншими біблійними текстами для нас необхідно обговорити різні значення гебрайських і грецьких слів, перекладених в цьому вірші як «дух» і «духа віддав». Гебрайське слово ruach і грецьке pneuma передані в цих віршах як дух, і так само вони перекладені в інших віршах.
Звертаючись до будь-яких стандартних єврейських та грецьких словників, ми бачимо, що словам ruach і pneuma надається дуже багато різних визначень. Підставовим значенням цих слів є невидима сила, і в кожному випадку вони вживаються для підкреслення різних речей, що
209
є невидимі і сильні. З думкою про невидиму силу як підставову ознаку цих слів вони вживаються для визначення (1) впливу або сили (Бут. 1:2; Суд. 15:14; Йов. 33:4; Луки 1:35; Ів. 20:22,23 [в останній двох віршах в грецькій читається святий дух, тобто свята сила або вплив]; 1 Кор. 14:12). Словом, перекладеним як духовні в 1 Кор. 14:12, в грецькій мові є духи або сили, тоді як слово дари позначене прописом, що означає, що воно не має відповідника в грецькому тексті. Виходячи з того самого підставового значення цього слова, вони вживаються для визначення (2) вітру як невидимої сили (Бут. 8:1; Вих. 15:10; Чис. 11:31; Ів. 3:8). Пам’ятаючи про значення вітру, дуже легко можна перейти до думки, пов’язаної з визначенням слова (3) дихання, також як невидимої сили (Йов. 15:30; Плач Єр. 4:20; Єзек. 37:5,9; Екл. 3:19). Враховуючи те, що з самого початку була дана засада життя (Бут. 2:7), а надалі вона підтримується з кисню в повітрі, то ці слова, виходячи з їхнього значення дихання, взяті для означення (4) засади життя, невидимої сили (Екл. 3:21; Бут. 7:22; Об. 13:15). Оскільки наша енергія залежить від стану нашої засади життя, то ці слова вживаються для означення (5) жвавості або оживлення, невидимої сили (Бут. 45:27; Суд. 15:19). Оскільки привілей жити тісно пов’язаний з засадою життя, то ці слова вживаються для означення (6) привілею жити, невидимої сили (Чис. 16:22; Пс. 31:5; Мат. 27:50). Оскільки розум, серце, диспозиція і воля є невидимими силами, то ці слова також означають (7) розум, серце, диспозицію і волю Бога, Христа, Церкви та світу (Єзек. 36:26; Пс. 34:18; 1 Кор. 2:12; 2 Тим. 1:7; Рим. 8:15). Оскільки духовні істоти є невидимими та сильними істотами, то ці слова також означають (8) духів, тобто духовних істот (Пс. 104:4; Євр. 1:14; Ів. 4:24; Дії 19:12,13,15). І, на кінець, оскільки доктрина, або вчення, є невидимою силою, то ці слова вживаються також для означення (9) доктрини, вчення (Іс. 11:4; 29:24; 2 Сол. 2:2,8; 1 Ів. 4:1-3,6). Таким чином, Святе Письмо показує, що ці слова, ruach і pneuma, вживаються в Біблії принаймні в дев’яти різних значеннях.
ТІЛО БЕЗ ДУХА
Яке з цих значень пасує в даних віршах – Як. 2:26; Екл. 12:7; Луки 23:46; Дії 7:59,60? Давайте розглянемо кожен вірш по черзі, порівнюючи їх з тими дев’ятьма визначеннями, і такий аналіз допоможе нам зрозуміти особливе вживання слів ruach і pneuma в кожному з них. Отже, давайте найперше порівняємо Як. 2:26: «Тіло без pneuma мертве» з цими визначеннями: (1) вплив або сила, (2) вітер, (5) жвавість або оживлення, (6) привілей життя і (9) доктрина – вони тут не пасують,
210
Отже ми не будемо далі обговорювати їх у зв’язку з цим віршем. Залишились чотири інші визначення, які ми можемо спеціально перевірити щодо їх пасування в цьому вірші: (3) дихання, (4) засада життя, (7) розум, серце, диспозиція, воля і (8) духовна істота. Порівняння виключає визначення (7), тому що порівняння, яке робить Яків між вірою без діл і тілом без pneuma, не було б вдалим, якби слово pneuma тут означало серце, розум, диспозицію і волю. Таке визначення не роз’яснювало б тут його думки, як порівняння, яке він вживає. Визначення (8) є єдиним, яке розглядають деякі з тих, які навчають, що тут ідеться про свідомість померлих; але інші з них цілком сумніваються в тому, як можна бачити, читаючи примітки до цих віршів, де дихання подається замість духа. В грецькій мові означений артикль стоїть перед словом сома (тіло), але не стоїть перед pneuma. Відсутність артикля перед словом pneuma та його наявність перед словом сома (тіло) вказує, що pneuma тут не означає духовної істоти; бо якби так було, то означений артикль стояв би перед словом pneuma, так само, як він стоїть перед словом сома. Без сумніву, такий аналіз спонукав вставити слово дихання в примітках в наших Бібліях. Не лише відсутність артикля перед словом pneuma виступає проти розуміння, ніби в даному вірші мається на увазі духовна істота, але проти цього також виступає той факт, що св. Яків не обмежує тут слово сома до людського тіла, але до будь-якого роду тваринного тіла, чи то людини, чи то тварини, риби, птаха чи плазуна. Тому він в даному випадку не надає слову pneuma значення духовної істоти, тому що він знав, що в тілах тварин, риб, птахів чи плазунів немає духів (духовних істот). Більше того, Біблія ніде не вчить, що всередині плотського тіла є духовна істота, яка при смерті залишає його і живе поза ним як свідома істота. Тому в цьому вірші слово pneuma не вживається в значенні (8) духовної істоти. Це залишає нам визначення (3) і (4), кожне з яких буде тут пасувати, бо це є однаково правдою, що тіло без дихання чи без засади життя є мертвим, так само, як віра без діл є мертвою.
ДУХ ІДЕ ДО БОГА
Тепер розглянемо значення слова ruach в Екл.12:7: «І вернеться порох у землю, як був, а дух [ruach] вернеться знову до Бога, що дав був його». Як під час обговорення Як. 2:6 ми почали з процесу виключення, так зробимо і з цим віршем. Це само собою очевидно, що визначення (1) вплив або сила, (2) вітер, (3) дихання, (5) життєвість, (7) розум, серце, диспозиція, воля і (9) доктрина не вписуються в цей вірш, тому що вони не передавали б належним чином значення, якби малися тут на увазі. Таким чином, це обмежує вибір визначень ruach в цьому вірші до трьох, тобто (4) засади життя,
211
(6) привілею життя і (8) духовної істоти. Практично всі, хто вірить у свідомість померлих, припускають, що слово ruach має тут значення (8) духовної істоти. Але глибша думка показує, що це неприпустимо, тому що, перш за все, надання тут слову ruach значення (8) духовної істоти означало б, що цей вірш навчає універсалізму; тому що цей вірш заперечує загальне правило, що в смерті тіло повертається до свого пороху, а ruach до Бога; і що як тіло залишається там, куди воно повертається, так і ruach мав би залишатися там, куди він повертається. Це означало б, що як праведні, так і безбожні були б з Богом, тобто мали б вічне життя, якби ruach означав тут духовну істоту. Знову ж, значення (8) духовна істота, якщо його надати тут слову ruach, означає ще одну неправдиву доктрину, тобто, що Бог кожному при його зачатті чи народженні дає духовну істоту, щоб вона існувала в його тілі. Це, безперечно, робило б Бога винним в тому, що такі духовні істоти неминуче грішать; і це зробило б Бога принаймні частково відповідальним за їх гріхи. Більше того, Біблія ніде не вчить, що Бог, за винятком створення Адама і Єви, а також Ісуса як людської істоти, безпосередньо приймав участь у творчому процесі у зв’язку з появою людських істот. Знову ж, Біблія ніде не вчить і не натякає, що Бог дає кожному людському тілу, при його зачатті, народженні чи взагалі будь-коли, ruach в значенні (8) духовної істоти. Більше того, вона вчить, що через здатність дітонародження, якими Бог на самому початку наділив людських чоловіків та жінок (Бут. 1:27,28), наші душі – наші чутливі істоти, а не духовні істоти – перейшли від наших батьків, а наші тіла з землі через наших матерів (Бут. 46:26,27; Вих. 1:5; 1 Цар. 8:19; 2 Хр. 6:9; Євр. 7:5,10; Бут. 24:47.). Також подальший досвід, поза Біблією, доводить, що ми одержуємо наші тіла з землі через наших матерів, які вони черпають з елементів землі, що є в їхній їжі, і живлять зростаючий плід, доки він не буде готовий до народження. Отже, душа мусить походити від батька. І, врешті, Біблія ніде не навчає і не натякає, що ruach людських істот є духовною істотою, тому що Біблія не вчить, що ми є гібридами, частково людськими і частково духовними істотами. По цих семи причинах слово ruach в цьому вірші, «ruach вернеться знову до Бога, що дав був його», не може означати духовної істоти, що живе в свідомому існуванні після того, як ми помираємо. Тому лише визначення (4) засада життя і (6) привілей життя залишаються до застосування в цьому вірші як значення слова ruach. З цих двох значень, без сумніву, визначення (6) привілей життя є кращим для слова ruach в цьому вірші, тому що Бог безпосередньо дав привілей життя Адаму, Єві та Ісусу як людським істотам, і лише непрямо, тобто через нашу спадковість від Адама та інших наших предків, дав нам привілей життя. І коли ми помираємо, згідно Екл. 12:7, наші тіла повертаються до
202
свого пороху (Бут. 3:19), і наш привілей життя повертається до свого Дарувальника, Бога, в тому значенні, що Він забирає його від нас і тримає у Своїй силі, щоб яким би не було остаточне рішення, зробити з ним те, що Він захоче в День Суду.
ВІДДАВАННЯ ДУХА БОГОВІ
Наступним ми розглянемо значення слова pneuma в Луки 23:46: «Отче, у руки Твої віддаю Свого pneuma! І це прорікши, Він духа віддав». Ми знову почнемо з процесу виключення. Очевидно, що слово pneuma не вживається в цьому вірші в значенні (1) впливу або сили, (2) вітру, (3) дихання, (5) життєвості, (7) розуму, серця, диспозиції, волі чи (9) доктрини. Також воно не вжите в значенні (8) духовної істоти; оскільки Ісус, будучи створений людською істотою, у всьому був подібний до нас, за винятком недосконалості (Євр. 2:14,16,17; 4:15; Фил. 2:7,8), і як ми не маємо духовних істот всередині в нас, то так само і Він не мав її всередині в Собі, і тому при вмиранні вона не може повернутися до Бога для безпечного зберігання. Той факт, що Давид вжив ці слова до себе, а також як пророцтво про Ісуса, вживає його у зв’язку з Його вмиранням (Пс. 30:6), доводить, що ruach з Пс. 30:6 і pneuma з віршу, який ми розглядаємо, означаючи те ж саме, pneuma не може означати духовної істоти в Луки. 23:46, тому що Давид цього не мав. Отже, залишається лише два значення з дев’яти для розгляду в Луки 23:46, (4) засада життя і (6) привілей життя. Без сумніву, з цих двох значень (6) привілей життя є тут правильним. Відповідно, цей вірш означає, що Ісус, помираючи, передав Отцеві Свій привілей життя, будучи вповні підданий Отчій волі, щоб усе сталося згідно неї. І Отцеві сподобалося вжити привілей життя Ісуса як людської істоти – що у Його випадку було правом до життя як людської істоти – як ціну викупу за Церкву тепер, і вживе його так само за світ в Тисячолітті; також Отцеві сподобалося дати Ісусові божественне існування – як привілей життя Христа, який у Його випадку був правом до життя як духовної істоти – при воскресінні для Його особистого вжитку як Його спадщину, яку Він посів як жива істота. Яким відповідний буде цей вірш, коли його так пояснити, коли він описує про цілковитий послух Господа Ісуса і підкорення та довіру до Отця, коли Він входив в пащі Смерті!
Остання частина Луки 23:46, «Він духа віддав» (в англ. Біблії в значенні духовної істоти – п.п.), є неправильним перекладом. Три слова, які ми виділили курсивом, вживаються для перекладу лише одного грецького слова, але не іменника, а дієслова ексепнеусен, яке дослівно означає він видихнув. Слово ghost в староанглійській мові означає якусь духовну істоту, але тепер вживається для означення духовної істоти, що має свідоме особисте існування окремо від людського тіла, яке нібито колись було його тілом, і яке воно нібито
213
залишає при смерті. Як ми вище сказали, Біблія ніде не вчить і не натякає, що такий pneuma існує в людській істоті чи окремо від людського тіла після смерті. Вчення про те, що нібито в людині є духовна істота, яка при смерті залишає тіло і, окремо від нього, є свідомою, було вигадане сатаною і з самого початку було підсунуте як одна з трьох перших оман, що були коли-небудь сказані – трьох оман, якими він звів Єву і вбив цілу людську родину (Бут. 3:4,5,13; 2 Кор. 11:3; Тим. 2:14; Ів. 8:44); і відтоді він їх вживає настільки успішно, що звів майже все людство. В Мат. 27:50, паралельний вірш, читаємо: «і духа (ghost) віддав». В цьому вірші слово дух подане як переклад слова pneuma. Але ця частина віршу є паралельною, тобто синонімічною до слова ексепнеусен з Луки 23:46, і означає точно те саме, що й вираз в Луки 23:46: Він видихнув. Отже, pneuma в Мат. 27:50 мало б бути передане як (3) дихання, (4) засада життя або (6) привілей життя; будь-яке з цих трьох значень, вжите як суть виразу «віддав», є еквівалентом виразу Він видихнув, Він помер.
Слово pneuma, вжите в Діях 7:59,60, «Степан, що молився й казав: Господи Ісусе, прийми духа мого!… спочив», є дуже подібним в значенні до слів вмираючого Ісуса в Луки 23:46, «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа». З тих самих причин, що були подані вище під час обговорення цього останнього віршу, слово pneuma в Діях 7:59 очевидно означає (6) привілей життя. Словами цього віршу св. Степан молив Господа Ісуса взяти під Свою турботу для безпечного зберігання право до життя св. Степана як духовної істоти, і з такою вірою він спочив, а це доводить, що він став несвідомим в смерті і таким залишався.
Таким чином, ми розглянули всі біблійні тексти, які на думку деяких вчать про вічні муки і свідомість померлих, і побачили, що жоден з них так не вчить. В один голос з біблійними текстами, разом з розумом і фактами, з незаперечною виразністю та безліччю неспростовних доказів, з незламною силою звучить послання про те, що померлі є несвідомими, що заплатою за гріх є смерть – не вічне життя в муках – і що дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім! (Рим. 6:23). «Вибери життя, щоб жив ти».
ДЕЯКІ СУЧАСНІ ОБМАНИ САТАНИ
Сатана вигадав деякі нові обмани і прикрасив деякі старі, даючи їм більш вишукані назви, наукову атмосферу та більшу промовистість для допитливих розумів, нібито в інтересах
214
наукових досліджень та загальної користі. Через чаклунів та відьом (яких тепер більш прийнятно називають «духовними медіумами»), ворожок, дошки Уїджа, писання духів і т.п. він та його помічники демони звертаються особливо до невгамовного бажання багатьох (1) дізнатися про майбутнє та (2) нав’язати контакт з померлими близькими, які відійшли. Зверніть увагу на наступні випадки:
ДРУЖИНА ФОКУСНИКА ГУДІНІ БУЛА ЗВЕДЕНА
Перед своєю смертю видатний фокусник Гудіні передав своїй дружині зашифроване послання, яке могли розуміти лише вони двоє. Намагаючись довести, що мертві живуть, Гудіні обіцяв передати їй своє таємне послання з «духовного світу». Після того, як Гудіні помер, преп. Артур Форд, священик «Учнів Христа» і добре знаний та видатний спіритичний медіум, будучи в трансі, одержав послання для пані Гудіні, яке вона визнала справжнім зашифрованим посланням. Вона та пан Форд, так само, як і інші, були переконані, що Гудіні «не помер», але був і надалі живим.
Якби пан та пані Гудіні, Артур Форд та тисячі інших дослідили, прийняли та повірили правді Божого Слова, то це звільнило б їх від обману сатани (Ів. 8:32), і вони не були б так легко зведені.
НОРМАН ВІНСЕНТ ПІЛ БУВ ЗВЕДЕНИЙ
Д-р Піл є ще однією людиною великого впливу, який був використаний сатаною для поширення його обманів. Видання Reader’s Digest згадало його в статті «Смерті немає», сам заголовок якої свідчить про те, яке сильно він озвучує первісний обман сатани. Послухаймо його власні слова, до яких ми додамо кілька коментарів в дужках:
«Протягом багатьох років я записував серії випадків, які дають переконання, що життя, а не смерть, є підставовою засадою нашого Всесвіту [Біблія ніколи не говорить про життя як підставову засаду грішного Адамового роду, тому що смерть прийшла на їх усіх через Адамів гріх, і життя може прийти лише завдяки крові Ісуса, Який помер як його ціна викупу, його відповідна ціна, бо для нас життя – це «дар Божий… в Христі Ісусі, Господі нашім – Рим. 5:12-21; 6:23]. З них [його серій випадків, а не «слова пророчого певнішого» – 2 Пет. 1:19] я отримав незворушну віру [в обман сатани], що смерті немає [курсив наш], немає тепер і не буде в майбутньому.
Коли я дійшов цього висновку [всупереч Божому Слову], я зрозумів, що це для мене найбільш задовільна та достовірна філософія всього мого життя [«Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом» – Кол. 2:8]. Наступне є досвідами, які дали мені переконання, що людські духи, по обидва боки смерті, живуть в нерозривній спільності [а отже, за словами д-ра Піла, немає потреби в дні воскресіння! і Біблія каже неправду, коли говорить (1 Кор. 15:16-18), що якщо не буде воскресіння, то тоді загинули ті, що в Христі упокоїлись]…
Мої друзі, пан та пані Вільям Сейдж, живуть у Нью-Джерсі і я часто бував у їхньому домі. Вілл Сейдж помер першим. Кілька років по тому,
215
коли пані Сейдж була на ложі смерті, перед її обличчям промайнула дивовижна картина. Вона викликала дивовижну посмішку і та сказала: «О, це Вілл!». Те, що вона бачила саме його біля свого ліжка, не викликає сумніву [так само, як Саул не сумнівався, що то справді був Самуїл, коли демони зіграли з ним подібний трюк! Ми не звинувачуємо людей, як і їхніх вчителів, які «все замазують болотом, бачать марноту, і чарують собі неправдою, вони кажуть: Так говорить Господь Бог, а Господь не говорив» – Єзек. 22:28. «А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть» – Мат. 15:14].
Артур Ґодфрі розповідає, що він спав у своєму ліжку на есмінці, коли служив на флоті. Раптом перед ним постав його батько, простяг свою руку, посміхнувся й сказав: «Як довго, сину». Ґодфрі відповів: «Як довго, тату». Пізніше він дізнався про смерть свого батька. Це сталося саме тоді, коли Ґодфрі «бачив» уві сні свого батька».
ПОСЛАННЯ, ОТРИМАНІ ВІД УПАВШИХ АНГЕЛІВ
Як колись Саул, д-р Піл отримав послання від тих, кого ми сьогодні називаємо демонами, прийнявши обман сатани замість Божого Слова, але він був просто зведений, щоб думав, ніби ці «духи підступні» є його друзями. Д-р Піл каже так: «Я твердо вірю в продовження життя після того як смерть, як ми кажемо [курсив наш], займе своє місце». Таким чином, він кидає Боже Слово позад себе (Неем. 9:26; Пс. 49:17) і запрошує злих ангелів сатани прийняти його до своїх обманів.
В інтерв’ю, опублікованому в The American Weekly, д-р Піл розповідає, як він, після того як дізнався про смерть своєї матері, був неприємно вражений і, повертаючись у свою кімнату, поклав свої руки на Біблію, аж, як він каже, «раптом я відчув, як дві великі руки лягли на верхню та задню частини моєї голови. Вони були теплі і реальні, як руки живої особи, і вони лежали легко, але з чітким натиском».
Чи доктор богослівʼя забув, що згідно його протестантського визнання його мати мала би бути далеко звідти на небесах? Але, подібно як Саул не ставився з усією відповідальністю до Самуїла, так і цей доктор був легко зачарований та спокушений, подібно до матері Єви в стародавні часи, тим самим обманом (2 Кор. 11:3); і він швидко дійшов висновку, що це була його матір, яка нібито повчала його і передавала йому повідомлення.
Д-р Піл розповідає про те, як його батько мав подібний досвід, а також про те, як він сам одержав наступне послання. Він каже, наприклад, що якось восени він відчув себе самотньо і захотів знову побути зі своєю матір’ю, тому він відвідав її могилу. Він каже: «Я сидів сумний і самотній. Аж зненацька хмари розійшлися і виглянуло сонце. Тоді я, здавалося, почув її голос. Послання було виразним і чітким. Воно було сказане її улюбленим старим голосом: «Чому ти все ще шукаєш живих серед мертвих? Мене тут немає. Я з тобою і мої рідні також». В проблисках внутрішнього світла я став дивовижно щасливим. Я знав, те, що я почув, було правдою [як він знав? «До Закону й свідоцтва: як вони не так кажуть, як це, то це тому, що немає в них світла» – Іс. 8:19 KJV]».
216
Отже, ми бачимо, що на цих видіннях на смертному одрі, снах, уявленнях, голосах, що зверталися до нього, і руках, що його торкалися, майже всі з яких, без сумніву, викликані демонами, цей всесвітньо відомий доктор богослівʼя Норман Вінсент Піл будує свою «віру» – «прислухаючись» таким чином швидше до «наук демонів», до «байок» (1 Тим. 1:4) і «снів» (Єр. 23:24-27), аніж до «слова пророчого певнішого. І ви добре робите, що на нього вважаєте» (2 Пет. 1:19; Єр. 23:28).
Отже, він приходить до висновку: «Новий Заповіт навчає про незнищенність життя». Нісенітниця! Як він може повставати проти Божого Слова в Ів. 3:36 і 1 Ів. 5:12? Обидва ці тексти Св. Письма кажуть нам, що «хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить». Апостол Петро, у згоді з Божим Словом (Пс. 144:20), який каже, що Він понищить безбожних, говорить нам (2 Пет. 2:12), що вони «немов звірина нерозумна, зроджена природою на зловлення та загибель… будуть знищені». Навіть сам сатана буде безумовно знищений (Євр. 2:14). Ми повинні «боятися скоріше того, хто може і душу, й тіло погубити [д-р. Піл навчає всупереч цьому] в геєнні» (Мат. 10:28; УБТ. Для детального аналізу усіх віршів з Біблії щодо аду дивись 5 розділ).
Замість того, щоб викладати та оприлюднювати такі досвіди як основу віри і робити висновок, що «смерті немає» і що «Новий Заповіт навчає про незнищенність життя» (а це фальш, яка є в прямій суперечності з Божим Словом), намагаючись підняти та зробити обман сатани підступно солодким для тисяч довірливих людей в християнстві, ведучи їх тим самим в напрямку спіритизму і стягуючи велику провину на власну голову, цей доктор богослівʼя (та кожен інший, хто був подібно зведений) повинен визнати роботу демонів у вище наведених досвідах і щиро відкинути брехню сатани, а саме: «Ні, напевно не помрете», «смерті немає», прийнявши замість цього рішення слідувати лише за Божим Словом, яке є певним, «щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2 Тим. 3:16,17).
Тоді як д-р Піл був зведений в одному випадку «двома великими руками», «теплими і реальними», а в іншому «улюбленим старим голосом», подібно, як Саул був в подібний спосіб зведений появою старого чоловіка в довгій одежі, інші зведені іншими способами, що використовуються цими підступними духами.
РОЗГЛЯД ВИСНОВКІВ «ЖИТТЯ ПІСЛЯ ЖИТТЯ»
В широко розповсюдженій книжці (1975) під заголовком «Життя після життя», опублікованій також в скороченому варіанті в 1977 в Reader’s Digest, д-р Реймонд А. Муді, описує свої дослідження на тему «Люди, які мали досвіти „клінічної смерті” і були відроджені та ожили, щоб розповісти, що з ними сталося, коли вони були „мертві”».
Д-р Муді описує ряд таких випадків, в яких різні люди перед реанімацією чули голоси, відчували, що рухаються по довгому темному тунелю, зненацька відчули, що залишили своє фізичне тіло і спостерігали за спробами їх реанімувати, і бачили
217
«світло» і присутність померлих членів сім’ї, родичів і друзів. (Д-р Елізабет Кублер-Росс та інші описують подібні висновки, деякі з яких були широко розповсюджені в провідних новинних статтях).
Ми цінуємо всі спроби полегшити біль і тривогу помираючого, і довести, що в майбутньому є краще, щасливіше життя для людства – якщо такі зусилля зроблені згідно Божого натхненого слова, Біблії, і які їй не суперечать (як у випадку д-ра Муді). В багатьох випадках було доведено, що Біблія пише правду, на відміну від людських висновків, припущень і теорій (напр. еволюції), і що ми повинні бачити її як вищий, достовірний авторитет (2 Пет. 1:16-19).
Як показано в книжці Життя-Смерть-Майбутнє, Біблія дає найкращу потіху вмираючому, і від початку й до кінця ясно вчить науці, якої ми більше ніде не знайдемо, а саме, що майбутнє життя для померлих прийде лише через воскресіння мертвих; це заперечує обман сатани – «ні, напевно не помрете» (Бут. 3:4, УБТ) – і теорії усіх поганських релігій щодо цього питання, які вчать, що людська душа є безсмертною, що вона не може померти, а мусить десь жити після смерті.
Науки письменників Старого Заповіту, так само, як Ісуса й Апостолів у Новому Заповіті, кажуть, що при смерті людська душа, як і тіло, помирає (Пс. 6:5; 22:29; 49:8; 78:50; 146:3,4; Єзек. 18:4,19,20,26-28; Мат. 10:28; Як. 5:20); що «померлі нічого не знають», що «немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости» (Екл. 9:5,10; Йов 14:20,21; Іс. 38:18,19; 63:16; Овд. 16), і що єдиною надією для людини є воскресіння з мертвих (Йов 14:12-15; Пс. 16:10; 49:14,15; Дан. 12:2; Ос. 13:14; Луки 14:14; Ів. 5:28,29; 11:11-44; Дії 2:29,34; 17:18; 24:15). Фактично, Апостол Павло прямо заявляє, що «як немає ж воскресення мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша… тоді то загинули [перестали існувати] й ті, що в Христі упокоїлись… Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних… Бо так, як всі, хто в Адамі, вмирають, так само всі, хто в Христі, оживуть» (1 Кор. 15:13,14,18,20,22 [англ.; див. Радостная Весть]).
РОЗГЛЯД ВИСНОВКІВ Д-ра МУДІ
А як щодо досліджень д-ра Муді? Чи він не тримається погляду, якого багато тримаються, всупереч Св. Письму, що кожна особа має безсмертну душу, яка живе в тілі і після смерті відокремлюється від нього і живе – в блаженстві або в муках?
Аналізування д-ром Муді його власних досліджень не можуть розглядатися як авторитетні або встановлені факти з різних причин:
Всі види думок потрапляють у підсвідомість (напр., уві сні), а при смерті їх усвідомлення та активність посилюються. Мрії, сни, фантазії та галюцинації часто мають місце в той момент, будучи часто викликані та підсилені ліками, нестачею кисню для мозку і стресовими переживаннями. В такому стані попередні навчання та тренування можуть бути викликані сильними емоціями.
218
Д-р Муді визнає, що певні аспекти передсмертних переживань іноді викликані психологічно та неврологічно спричиненими галюцинаціями. Ми також знаємо, що сатана має силу витончено навіювати думки в розум людини (2 Кор. 11:14), як уже згадувалося в цій книжці.
Д-р Муді відверто визнає свою обмеженість. Він стверджує: «Через обмежений характер моїх прикладів я не можу дати статистично значимої чисельної оцінки поширеності цього явища». Оскільки звіт не є докладно точним, то є очевидним, що він не може дуже добре представити окремі справи, але повинен вдатися до різних досвідів, щоб спробувати надати своїм відкриттям великого значення.
ДУЖЕ РІЗНІ ІНШІ ВИСНОВКИ
Інші дослідження показують дуже різні результати. Кілька років тому перед Американською Медичною Асоціацією в Мілуокі д-ром Альбертом С. Хіманом та Е. Фріцом з Фонду Віткіна, лікарні Бет Дейвід, був зроблений звіт на тему «Дослідження та запобігання серцевим захворюванням». Вони розповіли про багато випадків використання штучних стимуляторів для відновлення роботи серця, що повністю перестало битися, змусивши таким чином людей, які фактично померли, – біологічно, фізично та юридично, – повернутися до життя.
Рапорт подає: «Таким чином, понад сто осіб, які фактично померли, що було засвідчено лікарями, фактично повернулися з смерті. Д-р Гіман, відповідаючи на запитання, сказав, що жоден з тих мандрівників, які повернулися з-за межі, нічого не міг розповісти про те, що відбувалося паза межами життя. Першими, хто про це запитали, як каже д-р Гіман, були священнослужителі різних конфесій, які відвідали пацієнтів, як вважалося, в останні миті їхнього життя. Відповідно, д-ру Гіману довелося ставити під сумнів слова усіх інших пацієнтів, які повернулися. „Як це, бути мертвим?” – запитали стосовно життя і свідомості кожного, хто був мертвий. Відповідь була однозначною: „Я не знаю, я був мертвий. Я був абсолютно несвідомий”. Тоді було поставлене наступне запитання: „Чи ти отримав враження чи натяк на якесь інше життя, інше від цього?” В кожному випадку відповіддю на питання було звичайне „Ні”».
Відповідно, ми не приймаємо висновків д-ра Муді як доказів безсмертя людської душі. Це поганське вчення. Д-р Муді стверджує (неправдиво), що «Біблія мало що може сказати про випадки, пов’язані зі смертю, чи про докладний характер після-смертного світу». Він швидше вказує на згоду його висновків з поганськими вченнями, яким навчає Тібетська Книга Мертвих і «Республіка» (Книга Х, Платона), в якій грецькі воїни після смерті були оживлені і щось переживали поза тілом в стані свідомості.
Як вже було показано, Біблія ясно навчає, що людська душа не є безсмертною, але смертною; що померлі є мертвими – не свідомими, а в безпам’яті, і що єдиною надією на майбутнє життя після смерті є воскресіння з мертвих (Дії 24:15). Тримаймося і надалі цього важливого вчення Біблії, не дивлячись на всі поганські філософії (Кол. 2:8)!