НАУКИ, ЩО ВИПЛИВАЮТЬ ІЗ ЗЛОГО ВЧИНКУ КАЇНА
Бут. 4:1-15
«Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб» (1Ів. 3:15).
Історія про Каїна і Авеля є виразним запереченням теорії еволюції. Коли б Адам був не багато більший від мавпи і менший від найнижчого рівня теперішньої людини, то його діти були б трохи, якщо не цілком, кращими. Але історичний запис показує нам двох синів Адама, які відрізнялися від мавп вбранням і рисами розуму, один з них був землероб, а другий пастух. Чи мавпи в теперішньому часі виявляють такі схильності? Напевно ні.
Тим більше, ці два чоловіки з шляхетними характерами вважали за привілей приносити Богові честь в жертвах із плодів своїх рук. Вони не вклонялися божкам, ані сонцю, ані місяцю, ані зіркам, але Богові живому – Творцю. Очевидно ні мавпи, ні найбільш деградована людина не виявляють тепер таких схильностей. І навіть тоді, коли Каїн став убивцею, він мав пошану до Всемогутнього Бога, а його оцінка власного злочину ставила його вище не лише за тварин, але також за багатьох з людського роду, які низько цінують життя, боячись радше кари.
Ми не знаємо напевно, коли докладно сталися ці події, описані в нашій лекції. Події, описані в Бут. 4, охоплюють століття. Перший вірш говорить про народження Каїна, а в другому вірші він уже дорослий чоловік, має дорослого брата Авеля, і цілком можливо, що обидва мають свої сім’ї, хоча ніхто з їхнього потомства не записаний в генеалогії Адама, а коли й мали якихось дітей, то про них немає жодної згадки. 3 і 4 вірші вказують на значний період часу, власне тоді, коли Авель був пастухом овець, а Каїн землеробом: «І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель, він також приніс від своїх перворідних з отари».
ЖЕРТВА, ЯКУ БОГ ВИРІЗНИВ
Також нічого доброго чи поганого з життя Каїна і Авеля не було записано аж до цієї події і принесення їхніх особистих жертв Єгові. Звичайною річчю було – можна так сказати – те , що кожен з них приніс Богові в дар жертву, яка представляла його працю. Прийняття Богом жертви Авеля і відкинення жертви Каїна не повинно розумітися як якесь недбальство Каїна, але радше як лекція, яка вчить про керівництво Божого провидіння, що вказувало на характер жертви, яка буде найкраще надаватися для прийняття і найбільше подобатиметься Богові. Причина прийняття жертви Авеля є очевидною – Бог прагнув, щоб всі жертви, які будуть приноситись Його створіннями, визнавали перворідний гріх і потребу великої жертви за гріх, посвячення життя Відкупителя. Тому Бог завчасно почав інформувати, і про це наголошує Апостол, говорячи, що без пролиття крові не буває прощення гріхів (Євр. 9:22). Отже близький до досконалості перворідний син досконалого Адама, Каїн, без сумніву, успадкував прекрасний людський організм, у всіх своїх частинах близький до досконалості, відносно добре зрівноважений. Але подібно як Адам, який, будучи досконалим, дозволив себе звести своїй жінці і виявив непослух щодо Творця, так і Каїн дозволив злим думкам увійти до його розуму, аби вони принесли поганий плід – вбивство. Можемо співчувати Каїну, що його жертва не була прийнята Богом. Можемо оцінити його здивування, коли жертва його молодшого брата, жертва із тварини, була краще сприйнята.
Однак ми, що маємо новий розум, можемо зауважити, що Каїн обрав невластиву дорогу, дозволяючи заздрості і злим почуттям виступити проти свого брата, в той час як він повинен був звернутися до Господа з запитанням, щоб довідатись, чому його жертва не була прийнята. Якби він так зробив, то Господь, без сумніву, сказав би йому, що його бажання вклонятися і служити були оцінені, але серед людей мусять бути встановлені засади, які стосуються жертв, які, якщо мають надаватися до прийняття Господом, повинні бути образом смерті Відкупителя і Того, Хто є примиренням за гріх.
Ми бачимо тут тонкий клин гріха, який делікатно забивається. Чи хтось, хто пережив досвідчення, не міг би знайти подібності у своїх досвідченнях і зауважити, де і коли він дозволив невластивій думці перейняти контроль над своїм розумом, а властивої думки не прийняв? Можливо, що багато із нас зауважують, що в різних ситуаціях ми ледве уникаємо обрання злої дороги. Зваживши, що послідовники Христа з кожної точки зору мають більшу користь з досвідчень, аніж світ, хоча і він може бути добре налаштований, Апостол пояснює: ми маємо «духа… здорового розуму» (2Тим. 1:7), який робить нас здатними спокійно, безсторонньо і тверезо думати в досвідченнях наших та інших, вказуючи на Господа, котрий, як провідник, що пояснює наші щоденні досвідчення, додасть мудрості, що походить з гори. Кожен, хто зважає на Господа, як серед всіх турбот і розчарувань, так і серед радості, навчився цінної лекції, якої Каїн ніколи не навчився.
БОГ ПИТАЄ КАЇНА «ЧОГО ТИ РОЗГНІВАВСЯ»
Злість і гнів Каїна не були наслідком деградації, ані свідоцтвом його жорстокості. Єгова вживає подібні слова, щоб виявити справжню позицію, показуючи, що в певних обставинах гнівався, і що кожного дня гнівається на безбожних (Пс. 7:12). Сила характеру, яка дозволяє на гнів, є тією ж силою, яка в іншому випадку була б виражена інтенсивністю почуття любові. Нездібність виявити гнів в слушній справі означала б недосконалість – ваду, а нездатність виявити любов прикро вказувала б на подібний недолік в характері. Бути досконалим означає мати повну здібність в кожній рисі характеру. В стані досконалості, коли всі прикмети будуть розвинені, вищі здібності глибокої пошани і честі для Бога – духовність, сумління і т.п. – будуть здійснювати контроль і показуватимуть, коли войовнича схильність і нищівна сила повинні, а коли не повинні застосовуватись.
Помилкою є припускати, що досконалій істоті буде бракувати войовничої схильності. Навпаки, кожен християнин повинен мати цю розумову якість, бо інакше як би міг стати переможцем і «змагатися добрим змагом віри»? Це бажано, щоб кожна прикмета характеру була досконалою, і щоб всі вони були під досконалим контролем і керівництвом мотивів вищих розумових здібностей , вищих прикмет характеру. Каїн не був належно навчений через власний досвід. Очевидно він на протязі певного часу виявляв похмурий настрій, роздумуючи над тим, що Бог не прийняв його жертви, в той час як прийняв жертву Авеля. Він був розгніваний – це здавалося йому несправедливим з Божої сторони – він був переконаний в своїй поведінці, що вчинив таке ж саме приношення Богові, як і Авель.
Бог не залишив його самому собі, але взяв під увагу той факт, що йому не вистачало досвіду, а також те, що не було нікого, хто міг би дати йому властиву пораду, і дав йому настанову через запитання: «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає» (Бут. 4:6,7). Такої сугестії повинно було вистачити. Каїн негайно повинен був звернутись до Господа, а довідавшись якою є Його воля, приготуватися до принесення такої жертви, яка була б для Нього приємною. Повинен був зробити висновок, що те, що він тепер робив в гніві і поганому настрої, не було добрим, ані приємним для Господа, але заслуговувало догани. Однак думка, що «гріх підстерігає в дверях», повинна була піддати йому думку, що він є в небезпеці зійти з властивої дороги.
Нічого не вказує на злий стан Каїна перед жертвоприношенням, і сама жертва теж не була поганою. Каїн лише не був свідомий того, чого Бог хотів в жертві. Він вчинив погано від самого початку, виявляючи гнів і засмучення замість того, щоб навчитися уроку з Господнього провидіння.
Тепер гріх в дверях підстерігав немов дикий звір, готовий стрибнути на нього і пожерти його. І, на жаль, він заволодів ним! – Каїн не звернув уваги на Господні перестороги і дозволив гріху, який підстерігав, увійти в його серце і стати вбивцею. Дух сатани заволодів ним, зайнявши місце попереднього духа, або схильності Господа, якого він мав перед тим, близького в подібності до Божого, ще не дуже враженого через занепад. На це вказує Апостол, говорячи, що він був «від лукавого» – брав участь в дусі, тобто схильності сатани (1Ів.3:12). І як сатана був душогубом від початку, так його дух в Каїні був духом убивства (Ів. 8:44).
ВСІ, ХТО НЕНАВИДЯТЬ БРАТІВ, Є ДУШОГУБАМИ
Це важлива особливість цієї лекції, яка стосується домочадців віри, а особливо посвячених християн. Ми, котрі отримали Святого Духа і таким чином набули «розум Христів» (1Кор. 2:16), тобто схильність любові, щедрості, люб’язності і прощення нашим ближнім, є також повні честі і послуху по відношенню до Бога. Це є дух, тобто схильність, яку має Отець і Його Син Ісус. Його протилежністю є дух, тобто характер, противника – сатани. А оскільки вони між собою супротивні, то ми не можемо їх посідати одночасно – не можемо служити Богові і мамоні, Христу і злому духові (Мат. 6:24).
Господь сформулював принципи в цій справі в найбільш незмінний спосіб, говорячи, «Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб», а також, «що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б», і запевняє нас, що дух, тобто характер душогуба, є духом противника, який був першим душогубом.
Якщо спротивимося дияволу, він від нас утече (Як.4:7), але коли дозволимо, щоб гнів і гіркота заволоділи нашим розумом, то супротивник буде підходити щораз ближче, аж зачаїться біля дверей нашого серця, готовий скористатись з прихильних обставин, вдираючись до нього і заволодіваючи ним. Каїн не вважався грішником, коли під впливом поганого настрою думав про свого брата, його гріх – душогубство – був наслідком такого настрою.
В нашому випадку є інакше, тому що Господь поводиться з нами не по тілу, а по духу, волі і наміру. Наше тіло вважається деградованим і безнадійно мертвим, а ми, на підставі нашого нового розуму, віри в Христа і посвячення, цілковито приймаємося Господом і йдемо Його слідами. Для всіх таких душогубство було б неможливим. Як хтось, хто посідає Господнього духа, міг би вчинити вбивство? Під кожним оглядом не було б практично неможливим для нього бажати чи вчинити вбивство. Це вказувало б на повну втрату Господнього духа, а оскільки під Господнім Завітом не буде дозволено зробити такий вчинок несвідомо і без докору, то це свідчило б про гріх з обдумуванням. Ще сильніше звучить твердження, що для посвячених ненависть була б душогубством. Сердиту думку міг би накинути недосконалий, занепалий розум, але новий розум, нова воля, мусить бути настільки лояльним щодо Бога і так добре поінформованим по відношенню до Його волі, що відкинув би таке навіювання як ненависть. Нова воля, нові наміри, не можуть свідомо розвивати почуття ненависті щодо брата, бо це вказувало б на духа, тобто характер душогуба, який є протилежністю Господнього Духа.
ВЧИНКИ ТІЛА І ДИЯВОЛА
Апостол Павло, застерігаючи церкву, запевнює нас, що вчинки грішного тіла і сатани однозначно відрізняються від вчинків, тобто поведінки Господнього Духа серед Його народу (Гал. 5:19-23). Дух Господній, як каже нам Апостол, розвиває щось зовсім протилежне, видає плоди доброти, тихості, терпеливості, довготерпіння, братерської ввічливості, любові і т.п. Дух грішної природи, дух противника, породжує гнів, злість, заздрість, ненависть, вбивство, боротьбу, наклепи, обмови і т.п.
Це лише питання правильного розгляду поняття Господнього Духа на противагу до духа неправди, духа противника, схильності до гріха. Кожен, хто в такий спосіб буде мати відкриті очі розуміння, буде підтриманий і оживлений через новий запал до протиставлення гріху в кожній його формі. Тоді очі розуміння відкриються ширше і зможуть докладніше розпізнавати Божий характер, красу Божого права любові і справедливості, а також чуйніше протиставлятися грішним схильностям свого тіла, уважніше стерегтися несподіванок від власних вад.
ПОЖАДЛИВІСТЬ ПОРОДЖУЄ ГРІХ
В посланні Якова 1:15 читаємо: «Пожадливість (егоїстичне прагнення) потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть». Тут міститься думка про підступну натуру гріха. Гріх не показується відкрито в своєму жахливому вигляді, радше починається з прагнення, побуджений через певного роду самолюбство, а також заздрість, як у випадку Каїна, і амбіцію як у випадку сатани. Початки таких прагнень є дрібні, витончені, підступні, і на перший погляд не вказують на будь-яку нелояльність щодо Бога чи на вбивство своїх ближніх.
Власне, коли не відкидається це егоїстичне прагнення і заздрість, то воно поступово зростає, стає щораз сильніше, і, як говорить Апостол, зачинає і приносить плоди того, чим в дійсності живе. Тоді, рано чи пізно, в залежності від особи або обставин, схильності, які були зачаті, приносять: пожадливість, амбіцію, заздрість, прагнення осягнути через них цілі – а їх практикування завжди є гріхом.
Такий гріх, вирощуваний довший час і плеканий без прояву скрухи, безперечно допровадить до смерті – а остаточно до другої смерті. Отже, як важливо пильно стерегти наші серця і пам’ятати, що із серця, тобто прагнень, походять не тільки добрі речі, такі як доброта, любов, великодушні почуття, які породжують добрі вчинки, люб’язні слова і властива поведінка, але також заздрість, злі і самолюбні амбіції, які щораз далі віддаляють нас від Господа, а разом з тим щораз сильніше наближають до стану, який остаточно допровадить до другої смерті.
«ТИ МУСИШ НАД НИМ ПАНУВАТИ»
Після попередження Каїна про те, що гріх підстерігає при дверях його серця, Бог додав: «і до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати». Тут слід сказати, що сатана забажав оволодіти Каїном, але Каїн повинен був, властиво поводячись, протистояти йому і опанувати його через втримування серця в згоді з Богом, а також через розпізнання духа правди, справедливості й любові. Апостол Петро зрозумів, що ворог прагне оволодіти ним, пересіяти його як пшеницю і позбавити привілею учнівства, в якому він був одним з найсильніших характерів і лідерів. Ми всі знаємо, як близько до осягнення цілі був ворог у випадку Петра, та, однак, не осягнув її, як це сталось у випадку Каїна. Петро, як учень Господа, отримав користь з молитов, контакту з Ним, а також з уроків, яких навчився, і одержав перемогу, хоча в певному часі був переможений.
Чи ж не відбувається щось подібне з правдивими послідовниками Господа? Чи сатана не прагне пересіяти нас – перешкодити в збиранні нас з тими, які незадовго будуть брати участь в Царстві Отця? Напевно наша теперішня ситуація і досвідчення є в повній згоді з свідченням Святого Письма, яке запевняє, що ми тепер живемо в дуже тяжкому часі. Ми наражаємося на надзвичайні спокуси зі сторони противника, але Господь приходить нам на допомогу, особливо через своє Слово, братів і допоміжні інтервенційні засоби, забезпечені Господом в теперішньому часі жнива, тобто тим, хто охоче і з задоволенням приймає допомогу, яку Він для них запропонував. Ми розуміємо, що живемо в часі , який Святе Письмо називає тяжким часом спокус і випробувань (2Тим.3:1-8).
Спокуси повинні існувати, бо без них не було б можливо виявити або удосконалити характер, а Господь замірив, щоб тільки переможці були разом з Його Сином підрядними володарями в Царстві. Отож не вважаймо спокус за ознаку Божого незадоволення, але навпаки, вони повинні трактуватися нами як доказ Господньої ласки – доказ, що Господь надалі вважає нас гідними наступної перевірки, і доказ, що Він постійно тримає нас в Своїх руках, щоб приготувати до відповідних становищ в Його Царстві. Тому вчімося радіти в утисках і, як радить Апостол, біймося (2Кор. 7:1; Євр. 4:1). А отже серед радості, страху, турботливості, чутливості і побожності ми знайдемося в такій ситуації, яка допоможе нам зрозуміти і виконувати добру, приємну і досконалу волю Божу.
«ЧИ Я СТОРОЖ БРАТА СВОГО?»
Не сказано, чи довго Каїн роздумував над своєю проблемою, чи довго розвивав свій злий намір, заздрість, від зачаття в розумі аж до грішного вчинку душогубства. Є лише зазначено, що це був гіркий плід. Господь не перешкодив душогубству, а навіть потрактував вбивцю великодушно, звертаючись до нього в цій справі запитанням: «Де Авель, твій брат?» Оскільки це питання навіювало думку про несвідомість Бога, Каїн міг цікавитись, наскільки Всемогутній є всезнаючим і всюди присутнім, тому його відповідь звучала: «Не знаю. Чи я сторож брата свого?» Це питання постійно виникає не лише серед членів людської родини в Адамі, але також серед братів Господньої родини. В якій мірі брати є сторожами одні других? Як далеко сягає наша відповідальність?
Найперше звернемо увагу на духовну родину. Її члени засвідчили, що будуть між собою і з Христом пов’язані вузами любові, так, аби коли один член терпить, терпіли з ним всі, а якщо один член буде шанований, з ним всі будуть тішитись (1Кор. 12:26). Апостол, обговорюючи важливість різних членів тіла, говорить, що навіть найменший є необхідний – що рука не може сказати нозі: «Ти мені не потрібна». Як в наших звичайних тілах ми піклуємося з найбільшим старанням про ті члени, які найменше нам подобаються, так і в духовній родині ті, які найменш привабливі, більше ніж інші потребують нашої симпатії та уваги, а також прикриття шатою безкорисливої любові.
Нова заповідь, яку Господь дав своїм учням, звучить так: «Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви» (Ів. 13:34). Ми не можемо любити світ такою ж глибокою, інтенсивною любов’ю, це не є нашим обов’язком посвячувати наші справи світу, але ми зобов’язані виявляти Святого Духа всім домочадцям віри. Тому, подібно до Нього, і ми повинні з радістю віддавати своє життя за братів, услуговуючи їм в кожній хвилині і в кожному часі коштом власного зречення.
КОЖЕН ЧЛЕН ТІЛА Є НЕОБХІДНИМ
Згідно з засадою нашого Голови, з обставинами і застереженнями, які стосуються членства в Його родині, ми є сторожами наших братів: кожен несе відповідальність за свого ближнього – однак не повинен втручатися в його справи як загарбник, але мати на увазі його справи, його добро і робити для брата все те, що хотів би, щоб він робив для тебе; навіть більше – віддати своє життя за брата, так як зробив це Христос, який любив Церкву і за неї віддав своє життя. Якщо всі брати в Господі це зрозуміють і будуть керуватися Божими принципами, які керують посвяченим, якщо зрозуміють, що тільки ті, які живуть згідно з ними, роблять свій поклик і вибір певними, то в результаті це побудить до старанності між братами і до взаємної служби. Які благословення спливуть тоді на ціле Господнє стадо! Будьмо обережними в переконанні, що посідаємо Духа Учителя в стосунку до членів людської родини, і що через те будемо визнані гідними уділу в Царстві.
Щодо світу: ми маємо пам’ятати, що в той час як існує широка прірва між світовою людиною та учнями Христа, то, однак, залишається братерство по тілу, і ми маємо погорджувати ані виноситись над ними. Кожне стогнуче створіння, є нашим братом по тілу і має певні права перед нами, які Господь наказує нам визнавати. Вони є нашими «ближніми», а навіть за єврейською буквою закону ближнього потрібно любити як самого себе – його справи ми маємо так стерегти, як стерегли б наші власні. Тому, серед цілого людського роду це питання, «Чи я сторож брата свого?», повинне знайти властиву відповідь: так, кожен повинен турбуватись про справи інших, як про свої власні. Але, поступаючи так, не повинен зловживати своїми правами або обманювати ближнього, тільки згідно з золотим правилом робити іншим те, що хотів би, щоб вони робили йому.
Ми не можемо сподіватися, щоб світ, засліплений самолюбством, який посвячує всю свою життєву енергію егоїстичним і амбітним справам, оцінив той високий взірець Божого Права. Але, напевно, його оцінять всі ті, хто є учнями Христа, і тому в своїх стосунках із світом вони повинні бути не лише справедливими, але й більше – люблячими, щедрими, люб’язними, схильними не до того, щоб ранити, але щоб благословляти. Тому Господній люд є особливим людом в тому, що з несамолюбних мотивів старається бути сторожем своїх братів, доглядаючи їхні справи, як свої власні – не обов’язково віддаючи своє життя за ближніх, але готові до того, щоб робити добро всім, якщо тільки трапиться можливість, а особливо – домочадцям віри (Гал. 6:10).
ГОЛОС АВЕЛЕВОЇ КРОВІ
Представляючи справу символічною мовою, Господь сказав Каїну, що кров Авеля кличе до Нього з землі, домагаючись помсти (в. 10). Це був спосіб сказати Каїну, що Бог всюди присутній, знає про всі події, знає також, що Авель загинув від його руки. В символічному значенні кожен гріх кличе про кару для злочинця – це голос справедливості. Апостол Павло, посилаючись на смерть нашого Господа, який подібно був убитий своїми братами, а Його кров могла кликати про кару для них, для всього людського роду, говорить, що замість того, щоб кликати про помсту, кров нашого Господа була пролита в жертву за нас, як примирення за наші гріхи, і кличе не про справедливість, а про милосердя! О, яку ж ласку виявив наш дорогий Спаситель, не засуджуючи тих, хто Його розпинав і злобно трактував. В своїй щедрості Він охоче призначив свою дорогоцінну кров на заслугу за грішників, щоб в результаті примирити їх з Богом через кров хреста – через свою смерть на хресті.
За словами Апостола, кров Ісуса промовляє краще, аніж кров Авелева (Євр.12:24). Не забуваймо, що кров означає щось більше. Коли ми говоримо про кров Христа, то не маємо на увазі тільки ту, яка текла в Його жилах і артеріях, а також ту, яка витекла з Його пораненого боку, але говоримо про те, що кров зображує життя, як сказав Господь: «в крові – життя». Тому, коли йде мова про пролиття крові, то головною думкою є віддавання життя, смерть. Отже текст: «І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були… але дорогоцінною кров’ю Христа», означає, що ми спасенні непорочним життям Христа, життям, яке не було під карою, не було втрачене, ані прокляте, але принесло користь у вигляді жертви, рівнозначної ціни, Викупу за втрачене життя Адама і його роду.
Боже прокляття було над Каїном, душогубом – Божий вирок виконався на ньому. Він був відтятий від спільноти з Богом, яку мав перед тим, і згідно з власним визнанням сильно відчував своє засудження і вигнання. Господь говорить через Апостола, що жоден вбивця, який ненавидить свого брата, не має життя вічного. Це означає, що кожен, хто має духа вбивці в своєму серці, не надається до вічного життя і згідно з Божим порядком йому не може бути виявлене це велике добродійство і благословення. Такий мусить померти, тому що є негідним життя. Це не означає, що для Каїна немає в майбутньому жодної надії: ми не знаємо, в якій мірі він жалкував за свій злочин, перш ніж помер. Але ми переконані, що так він, як і цілий людський рід, який не мав можливості почути про Ісуса і знайти спасіння, не тільки отримає властиву заплату або кару за свої гріхи, але також гарантію певної міри благословення, яке Бог запевнив для всіх через дорогого Спасителя, який нас викупив дорогоцінною кров’ю.
З іншого боку, для посвяченої Господу особи, яка має Його Духа, навмисне скоєння вбивства, добровільно з обдумуванням, одночасно не виявляючи покаяння, без сумніву, означало б другу смерть, тому що, перш ніж такий вчинок міг бути скоєний, – навмисно, з обдумуванням, – дух любові, дух Божий цілковито згас би в її серці. Для такої особи не буде надії. Крім того, коли свідомо і обдумано в серці з’явиться ненависть до брата, то напевно це буде означати згасання духа любові, а в такому випадку остаточно означає другу смерть. Однак з причини слабості тіла спроби оцінювати виключно згідно цього мірила були б для нас дуже небезпечними. В той час як набагато корисніше було б, коли б ми були боязливі в цій справі, як пропонує Апостол: «Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився» (Євр.4:1). Тому біймося всякого почуття ненависті, гніву або злоби по відношенню до братів в Господі, і взагалі в стосунку до всіх людей. Стараймося щораз більше, щоб новий розум перейняв повний контроль над нашими думками і намірами, а також, наскільки це можливо, над нашою зовнішньою поведінкою.
ТР №389, ’88,82-86; РТ №591, ’85,42-45
Теперішня Правда №51, весна 2009