ПІСЛЯ СМЕРТІ СУД
«І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд, так і Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з’явитися тим, хто чекає Його на спасіння» (Євр. 9:27,28).
Наш текст здавна неправильно розуміється; для більшості християн він означає наступне: стережіться того, щоб під час смерті не піти на вічні муки, і стережіться дня останнього суду. Він (на їхню думку – заув. перекл.) наказує людству тремтіти від самої лише думки про ізоляцію від Бога, яка чекає всіх, котрі в цьому житті не досягли миру з Богом у Христі. Ми цілком погоджуємося з тим, що Святе Письмо справді вчить про справедливу заплату, чи то тепер, чи в майбутньому житті, «на всяку душу людини, хто чинить зле» (Рим. 2:9; Мат. 12:36; 1 Тим. 5:24). Ми погоджуємося, що ніхто не може безкарно порушувати будь-якого Божого права, і «що тільки людина посіє, те саме й пожне» (Гал. 6:7), але ми цілком відкидаємо погляд, що Божественний Творець з моменту створення людини запланував жорстокі та несправедливі неймовірні тортури, з їх болючим та постійним стражданням, до яких в момент смерті нібито вкидається більша частина людства, де вона має навіки лишатися.
Цей помилковий погляд перекочував до нас з середньовіччя. Та ми дякуємо Богові, що очі нашого розуміння поступово відкриваються, в результаті чого від нас відходять ті вчення, які кажуть про це страшне жахіття, яке нас колись поневолювало, а наші розуми побачили більш тверезий образ Всемогутнього разом з кращим розумінням Його Слова, яке вчить, що кара за гріх – смерть, тобто припинення життя, а остаточною карою для непоправно грішних буде знищення (Рим. 6:23; Пс. 144:20; див. спец. видання нашого журналу Біблійний Прапор, «Багач в аду»).
Неправда зазвичай є дуже непослідовною, так як і в цьому випадку: з одного боку, деякі на підставі зацитованого віршу стверджують, що суд усіх відбувається негайно після смерті, і що невимовні страждання всіх тих, визнаних за негідних, тобто безбожних, невідроджених, починаються відразу після того і триватимуть цілу вічність без будь-якої зміни чи полегшення. З іншого боку, вони стверджують, що в майбутньому буде день суду, під час другого приходу Христа і воскресіння померлих, якого усі мусять чекати, і що тоді ті, котрі в мить смерті були вже засуджені як негідні, будуть спроваджені з місця вічних мук і знову будуть засуджені як негідні, після чого будуть відіслані назад в ті самі безнадійні вічні муки.
Такий погляд є, звичайно, дуже нелогічним, оскільки, якщо всі ті, які були визнані негідними, в мить смерті відправляються на покарання у вічні муки, то чому вони мають бути збережені на майбутній день суду? Вчення про те, що одразу після смерті всі відправляються або до небесної слави, або на вічні муки, не згідна з Божим свідоцтвом, яке відносить нагороду і карання на час після пробудження у воскресінні (Мат. 16:27; Лук. 14:14; Об. 11:18; 2 Пет. 2:9; Йов 21:30, див. Турконяка і KJV).
Ми не обговорюємо зараз наш текст детально. Перш за все, ми просто аналізуємо деякі загально поширені помилкові погляди щодо суду, як також біблійний погляд щодо часу суду Церкви і світу. Який же посвячений, освячений Духом християнин, не визнає того факту, що він тепер стоїть на випробуванні, щоб могло бути прийняте рішення, чи може він, чи не може бути визнаний за гідного Божої ласки і вічного життя? Правдивими християнами ми стаємо тепер через віру і посвячення, будучи на «пробі», як це визнають наші друзі методисти. Часом випробування є наше земне життя, в якому ми виконуємо власне спасіння зо страхом і тремтінням (Фил. 2:12). Нашою пробою є перевірка вірності, щирості та лояльності у згоді з угодою посвячення. Прекрасні остаточні нагороди після пробудження у воскресінні під час другого приходу Христа будуть залежати виключно від нашої вірності під час проби в земному житті.
СУД СВІТУ НАЛЕЖИТЬ ДО МАЙБУТНЬОГО
В Діях 17:31 Апостол виразно показує, що суд світу належить до майбутнього. Він це підтверджує, запитуючи: «Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?» (1 Кор. 6:2). Оскільки Євангельський вік був призначений для того, аби визначити, хто буде членом Христового Тіла, аби з Ним царювати тисячу років (Об. 20:4,6), і становити вибраних суддів світу, а також, аби визначити, хто буде належати до позосталих вибранців – для кожної думаючої людини має бути цілком очевидним, що суд світу або день проби не може настати перед завершенням суду і проби всіх вибраних.
Характер суду, або проби вибраних в час теперішнього віку, повинен, крім того, стати такою ілюстрацією теми випробування, тобто суду, яка раз і назавжди відкинула б такий немудрий погляд, який дістався у спадок від середньовіччя, а саме, що день суду світу триватиме 24 години, коли Христос просто винесе вирок людству, оминаючи, при тому, будь-який сенс процесу, найперше, в значенні навчання та випробування його у знанні правди, а потім карання задля направи.
Тексти Святого Письма досить виразно й логічно доводять, що часом проби, або суду світу, має бути день Тисячоліття (що триватиме 1000 років), і що в цей день зійде Сонце Праведності, яке осяє розуми цілого світу знанням про Бога, правду і праведність (1 Тим. 2:4-6; Мал. 4:2; Іс. 11:9; Єр. 31:34).
Ми віримо, що для величезної більшості людства (усіх, за винятком Його правдивого люду) суд, або проба, наступить після смерті – після законного усунення вироку Адамової смерті та її поглинення перемогою (1 Кор. 15:54), що добре представлено в нашій літературі.
Аргументи Павла знали ті, котрі були ознайомлені з образними службами при скинії. В її церемоніях кожного року мало місце пригадування гріхів; щороку в день примирення приносилась типічна жертва, яка насправді ніколи не усувала гріха, а була лише образом на правдиве діло, яке пізніше мало бути виконане Христом. Бо кров козлів і телят не могла усунути гріха, вони були лише образами й ілюстраціями правдивої жертви – «Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере», «щоб власною жертвою знищити гріх».
ПРИМИРЕННЯ, ПОКАЗАНЕ В ОБРАЗАХ
Бог покерував, щоб весь процес примирення за гріхи людини був показаний в типах, тобто образах, нам на науку, щоб Божа людина була «до всякого доброго діла готова». Отже, євреї мали святая святих, що зображувала присутність Єгови – тобто саме небо; а смерть Христа була щороку ілюстрована священиками, які вживали тварин, щоб зображувати свою смерть. Коли забивався бичок, що зображував (був принесений за) священика, він символізував смерть священика, який з того моменту зображував Христа як «нове створіння»; він брав кров (як доказ жертвування свого попереднього життя) з собою до святая святих, щоб представити її як ціну викупу за гріхи народу, і таким чином отримати від Бога прощення гріхів народу і його майбутню ласку.
Але, оскільки ці люди були в даних чинностях типом Христа і Його досконалого діла, то це повинно було бути показане; для цього була така постанова, що якщо священик не приносив точно визначеної жертви у властивий спосіб, то повинен був померти біля другої завіси і не ввійти до святая святих, в наслідок чого не відбулося б примирення за гріхи народу і він не міг би вийти, щоб благословити цей народ. Та якщо все було докладно виконане, то священик і його жертва були прийняті Єговою, після чого мало місце скасування гріхів і благословення народу. Таким чином, стає зрозуміло, що для тих людей, які в посвяченні і забиванні тварин протягом багатьох років були типом Христа, після цієї репрезентативної смерті наступав суд, тобто проба. Чи це було досконало виконано в кожній деталі? Якщо так, то їх суд мав бути успішним, а вони повинні були вийти, щоб образно скасувати гріхи народу і благословити його.
Як було встановлено в типі, щоб ці люди (священики) репрезентативно помирали і т.д., ТАК І Христос був один раз принесений в жертву – дійсно помер, аби понести гріхи багатьох; (як показує тип) було необхідним, щоб Його жертва була прийнята в святая святих. Ми маємо докази на те, що Христос перебуває в цій святая святих, – в досконалому духовному стані, – і це є для нас підтвердженням, що Він був приємною жертвою, і що у відповідному часі Він вийде з благословеннями для всіх, за чиї гріхи Він заплатив ціну викупу – власне життя.
Тут є очевидною причина, чому Апостол представив цю справу. Євреї насміхалися з погляду про Спасителя, який помер, не рятуючи їх, оскільки вони очікували, що Месія буде панувати у великій земній славі і пишноті. Павло показує їм, що Христос обов’язково повинен був найперше страждати, аби купити їх, – відкупити, – перш ніж зможе врятувати і благословити, і що все це було показане в типах Закону. І як людям (вашому священству) призначено найперше померти, а потім увійти до святая святих і т.д., ПЕРШ НІЖ могло наступити благословення, ТАК І з Христом, Якого ваш священик був лише типом, тобто тінню (Дивись також книжку Тіні Скинії).
BS №677, ’92,69; SB №86, ’95,31
Біблійний Прапор №6, вересень-грудень 2016