7 подорожей до Віфлеєму

7  ПОДОРОЖЕЙ ДО ВІФЛЕЄМУ

  Єгова наказав усім чоловікам Ізраїлю тричі на рік йти до Єрусалиму (Вих. 23:17). Ці подорожі, на святкування Пасхи, П’ятидесятниці і Кучок, були радісними подіями, і в Псалмах, наприклад в 121 і 122, знаходимо виразні згадки про них. Однак Біблія згадує також про деякі подорожі до Віфлеєму, пройдені окремими особами чи групами осіб, пов’язані з особливими подіями. Сім таких подорожей ми розглянемо в даній статті. Віфлеєм (в стародавні часи – Ефрата) був містечком, розташованим на піднесеному на 750 метрів вище рівня моря гірському пасмі, на відстані біля 8 кілометрів на південь від Єрусалиму, поряд з головним шляхом, який вів до Хеврону і Єгипту. Отже, подібно як і у випадку подорожі до Єрусалиму, подорож до Віфлієму вела через розлогі з кожного боку височини. Віфлеєм заслуговує на увагу як місце народження Давида і як місто Давида (1 Сам. 17:12; Лк. 2:4,11), а особливо як місце народження Ісуса (Лк. 2:7), хоча й «малий ти у тисячах Юди» (Мих. 5:1). На місці традиційних ясел імператор Константин (330 р. н.е.) і його матір Єлена збудували Церкву Різдва, яка в VI столітті була мистецьки перебудована Юстиніаном. Над імовірним місцем народження Ісуса встановлено коштовний вівтар.

ПОДОРОЖ  НООМІ  І  РУТ

Першою подорожжю до Віфлеєму, яку ми розглянемо, була подорож двох вдів – Ноомі і Рут (Рут 1:19). Для Ноомі це була подорож повернення, тому що вона раніше проживала у Віфлеємі разом із своїм чоловіком Елімелехом. Ця історія є дуже цікавою як в типі, так і в антитипі, що було вияснено в ТР ’70, 28. Тогочасний голод (Рут 1:1) є типом нестачі нової Правди серед Божого народу після розчарування в русі Міллера з 1844 до 1874 року. Віфлеєм (дім хліба) є типом певної сфери біблійної Правди на часі – протягом згаданого 30-річного періоду небагато було Правди на часі, що в типі показано в невеликій кількості хліба під час голоду у Віфлеємі. Елімелех (могутній цар; 1 і 2 вв.) є типом вождів утратників корон, які брали участь в русі Міллера, а після 1844 року повернулися до Номінальної Церкви (Моав, з отця; Номінальна Церква, яка розвивалася через вождів утратників корон, антитипічний Лот). Ноомі (приємність) в типі зображує прихильників утратників корон. Їх сини Махлон (хворобливий) і Кілйон (сумуючий, знищення) зображують відповідно більш і менш вірних з-поміж пробно виправданих вождів. В русі Міллера вони були на своїх становищах більше або менше плідні (Ефратяни). Юда означає хвалений і є типом сфери Божого люду, гідного похвали за перебування в цій сфері. Їх подорож і перебування в Моавській країні були невірністю і тому вони становили тип тих осіб, які в антитипі були забруднені поверненням до Номінальної Церкви.

Смерть Елімелеха (3 в.) зображує тих вождів утратників корон, духовність яких була поглинута світовістю, яка панувала в Номінальній Церкві – їх Нові Створіння заснули. Ноомі та її сини залишилися живими і становлять типи тих, хто був позбавлений допомоги і спільності таких освітовлених вождів утратників корон. Одруження Махлона й Кілйона (4 в.) з моавськими жінками є типом співпраці двох видів пробно виправданих вождів із зібраними навколо них і податливими на керування собою пробно виправданих, які з точки зору характеру відповідають двом видам вище згаданих пробно виправданих вождів. Ці піддані пробно виправдані зображені в Рут і Орпі. Рут (приязнь) в типі зображує тих, котрі зв’язалися з більш вірними пробно виправданими вождями. Орпа (вперта, твердого карку) в типі зображує тих, хто зв’язався з менш вірними пробно виправданими вождями. Їх проживання в Моаві протягом десяти років є типом виконання часу перебування утратників корон і їх виправданих соратників в Номінальній Церкві.

Смерть Махлона й Кілйона (5 в.) в Моавській країні є типом того, як пануючі в Номінальній Церкві умови поглинули властивого духа, якого мали ці виправдані вожді, бо вони втратили виправдання вірою, яке раніше посідали. Поновне надання Богом Ізраїлеві хліба (6 в.) є типом на уділення Пароусійної Правди. Початки цієї події датуються від часу повернення нашого Господа в 1874 році, а незадовго після цього була вияснена невидимість повернення нашого Господа, що становило частину цього «хліба».

Ноомі, довідуючись про це, зображує тих утратників корон, котрі вернулися до Номінальної Церкви в 1844-1874 рр. і там, завдяки посланню, яке було проголошене в 1874-1878 рр., довідалися, що Правда знову розвивається, стає зрозумілою і є її достатньо багато. Тому Ноомі вирушила до Віфлеєму, а разом з нею її невістки. Це зображує те, що їх антитипи зацікавилися тогочасною Правдою на часі. З Божої точки зору ціллю цього було дати можливість утратникам корон знову прийти до Правди («вернулися»). Їх вихід (7 в.) із місця, де вони до того часу проживали до ізраїльської землі зображує початки їх наближення до Пароусійної Правди, а також відхід від блудів і практик Номінальної Церкви, яких ці утратники корон попередньо трималися – цей поступ охопив вищезгадані три класи. Антитипічна Ноомі, готуючись і наближаючись до сфери Правди і її Духа, певною мірою здійснювала стримуючий вплив на інших. Після другої спроби знеохочена антитипічна Орпа вирішила залишитися в Номінальній Церкві.

Антитипічна Ноомі тоді зробила третю спробу, щоб відмовити клас Рут від подорожі до Віфлеєму. В 16 і 17 вв. подана нечувано зворушлива і прекрасна відповідь Рут: «Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій – мій Бог. Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою». Ці слова вказують на повне посвячення цього класу Богові, а в майбутньому члени цього класу стали Молодими Гідними.

Прийняття Ноомі та Рут рішення про подорож і подорожування аж до Віфлеєму показує в типі, яким чином багато з цих лояльних утратників корон і вірних Молодих Гідних витривало наближалися до Правди і її Духа, аж поки цілковито знайшлися в Правді на часі і серед тих, котрі вже знаходилися в ній. Можемо собі уявити почуття, які охоплювали Ноомі і Рут, а також всіх, кого вони в антитипі зображували. Без сумніву, Ноомі з приємністю очікувала на відновлення певних зв’язків і можливість укладення нових в бажаному середовищі, де вона отримала й оцінила так багато благословенств. Як в типі, так і в антитипі Рут з радістю очікувала на прибуття до Віфлеєму і на зустріч з його мешканцями, про котрих очевидно багато чула. Не дивлячись на те, що Рут покладалася на всевладне Боже провидіння, то все ж, будучи в Ізраїлю чужоземкою, вона мала, правдоподібно, певні побоювання, чи буде визнана і як там піде її життя.

Повернення Ноомі й приведення з собою Рут викликало велику зацікавленість в тих, хто залишився у Віфлеємі, образно показуючи, яку зацікавленість своїм поверненням до сфери Правди та її Духа викликали зображені в Ноомі утратники корон. Витримавши до кінця подорожі, Ноомі і Рут, в типі і антитипі, були сердечно прийняті, отримуючи багато додаткових благословенств. Рут досягла благословенства, знайшовши Боаза, доброго чоловіка, а також народивши йому сина Овида. Овид (слуга) зображує в типі тих останніх, котрі згодом посвятилися між віками.

ПОДОРОЖ  САМУЇЛА  З  МЕТОЮ  ПОМАЗАННЯ  ЦАРЯ

Друга подорож до Віфлеєму, яку ми будемо розглядати, це подорож Самуїла, котрий пішов туди, щоб за наказом Єгови помазати царя, який мав панувати над Ізраїлем (1 Сам. 16). Як представлено в Е 9, розділ 8, Самуїл в 16-му розділі є типом вождів Малого Стада, які, починаючи з 1846 року, були вжиті Богом для пошуку особливого вождя для правдивого Божого народу. Як в типі, так і в антитипі, Самуїл, здійснюючи свою подорож, відчував тривогу, не знаючи як себе поведе цар Саул (який зображує вождів утратників корон в християнстві) і чи не захоче його (антитипічного складового Самуїла) вбити. В зв’язку з цим в типі і в антитипі була певна таємничість. Здійснюючи подорож до Віфлеєму, Самуїл побоювався, але витривало завершив її, дійшовши до місця призначення. Коли він прибув, то старші Віфлеєму злякалися (4 в.).

Самуїл отримав наказ, щоб, шукаючи царя серед синів Єссея, не звертав уваги на зовнішній вигляд (7 в.). Коли ж жоден із синів Єссея не виявився відповідним на становище царя, нарешті прийшов восьмий, наймолодший, Давид, котрий був пастухом овець і сповнив вимоги антитипу.

Антитипічний Самуїл відкинув шість класів як таких, що не надаються, щоб виконувати чин «того раба», включаючи: тих пробно виправданих, котрі намагалися привести інших до виправдання і посвячення, пробно виправданих редакторів і видавців, пробно виправданих вчених, тих, які втратили корони в 1858-1868 рр. і тих, котрі з ним співпрацювали в євангелічній праці, тих утратників корон, котрі, як посвячені редактори і видавці в тому ж самому періоді співпрацювали з ним і остаточно Мале Стадо як цілість. Усі із вже згаданих семи класів з різних причин були визнані за невідповідних. Не клас, а окрема особа мала виконувати чин «того раба», того, хто був би понад домівниками віри і давав би своєчасно поживу для них.

Остаточно антитипічний Самуїл, в таких особах як брати Стетсон і Сторрс, знайшов і через їх послугу помазав брата Рассела, антитипічного Давида, котрий став пастирем Господніх овець (Р ’82, 74). Виявилося, що брат Рассел добре випробуваний, досвідчений і, хоча ще зовсім молодий, посідав добрі знання Правди і прекрасний, достойний характер (12 в.). Таким чином ціль здійсненої Самуїлом подорожі була успішно досягнута, як в типі, так і в антитипі.

ЙОШЕВ,  ЕЛЕАЗАР  І  ШАММА

Третю подорож до Віфлеєму, яку ми розглянемо, здійснили троє Давидових лицарів – Йошев-Башшевет, Елеазар і Шамма (2 Сам. 23). Вони відповідно зображують брата Рассела, як пілігрима, а також брата Джонсона і брата Бартона, як потужних воїнів Правди, під керівництвом брата Рассела, який виконував чин «того раба» (Е 9, 365-368; Е 10, 120, 121, 128-130). Розважимо тут особливо героїчний вчинок Йошева-Башшевета, який пішов до Віфлеєму по воду.

В той час Давид перебував у фортеці (2 Сам. 23:14; 1 Хр. 11:16) – очевидно тут йдеться про оборонне місце в печері Адуллам – і є типом брата Рассела, який обіймав становище «того раба», коли жив під покровом Всевишнього, котрий був його охороною і твердинею (Пс. 91:1,2). Филистимляни (селяни – сектанти) з 2 Сам. 23, так далеко як це торкається стосунку Йошева-Башшевета до них, зображують пересівачів 1878 і 1879 рр., які не визнавали Викупу і які хитали небом і землею, аби витерти Правду на тему рівнозначної ціни і задоволення справедливості через жертву.

Слово Рефаїм означає велетенський і є типом впавших ангелів, натомість долина Рефаїм, здається, є типом на сферу діяльності впавших ангелів. Саме там розташували свій табір пересівачі, які відкидали Викуп, увійшовши в угоду з демонами і безбожниками, проводячи з ними нечестиву співпрацю, спрямовану проти Викупу і жертви за гріх. Брат Рассел, беручи участь в цій битві як антитипічний Давид, знайшов безпеку в Бозі, котрий був його охороною, твердинею і мешканням (Пс. 91:2,9,10).

Віфлеєм зображує біблійні науки, які є поживою для серця і розуму. Филистимська залога у Віфлеємі зображує пана Барбура і солідарних з ним вчителів, які відкидали Викуп, які вторглися, захопили і невластивим способом використали займаний ними уряд біблійного навчання, щоб занечистити Правду про Викуп і про задоволення справедливості через жертву за гріх. Прибуття Йошева-Башшевета до Давида в умовах, описаних в розглядуваних віршах, зображує прибуття нашого Пастора як пілігрима й помічника в 1878, 1879 рр. до нашого Пастора як «того раба» в описаних обставинах.

Криниця біля віфлеємської брами зображує Біблію, збірник Правди, з якої вчителі Правди, антитипічні віфлеємляни, мають привілей черпати і давати її пити іншим. Прагнення Давида напитися води з цієї криниці, як це стосується Йошева-Башшевета, зображує прагнення «тим рабом» Правди щодо подробиць, пов’язаних з Викупом і задоволенням справедливості, що пов’язане з полемікою на тему Викупу, яку розпочав пан Барбур весною 1878 року. Глибоко вкорінена софістика Барбура спричинила збільшення прагнення, особливо запроваджене ним викривлення Лев. 16, яке мало на меті витіснити ідею про задоволення справедливості через жертву за гріх. Як прагнення Давида посідати ту воду схилило Йошева-Башшевета здійснити небезпечну подорож, щоб пробратися через филистимський табір і принести Давидові води з криниці, так і прагнення «того раба» посідати відповідні Правди Святого Письма побудило його як пілігрима, після майже півторарічної битви, здійснити небезпечну розумову подорож і продертися через усі аргументи, які висували ті, хто відкидав Викуп, а також через опозицію демонів і отримати таким чином те, що виявилося правдою про дві жертви за гріх з Лев. 16, які зображують дві антитипічні жертви за гріх – людську природу Ісуса і людську природу Церкви. Обидві жертви були принесені в антитипічному примиренні, однак факт участі Церкви в цій жертві був втрачений з очей незадовго після Єврейського жнива.

Відмова Давида випити воду, здобуту в таких небезпечних умовах, типічно вказує на природнє небажання «того раба» приймати спочатку доктрину про участь Церкви в жертві за гріх. Ця доктрина, як йому здавалося, була небезпечною для того, хто її приніс як пілігрим, тому що він як пілігрим зайнявся обговорюваною тут суперечкою. Вилиття Давидом принесеної води у формі литої жертви доводить, що пізніше брат Рассел подолав небажання і вагання, і зображує факт, що він пізніше проголошував цю доктрину як правду, що походить від Бога – виливав її як антитипічну литу жертву для Господа.

Антитипічні Елеазар і Шамма, брат Джонсон і брат Бартон, теж здійснили небезпечну подорож через ворожий табір до віфлеємської криниці і отримали деякі Правди, представлені в Е 10, 120, 121, 128-130.

ПОДОРОЖ  ЙОСИПА  І  МАРІЇ

Четверта подорож, яку розглянемо, це подорож Йосипа і Марії з Назарету до Віфлеєму, Давидового міста, щоб записатися в загальному переписі населення (Лк. 2:3-7), тому що вони обоє походили з лінії Давида. Проживали вони в Назареті, де Йосип працював теслярем. Назарет розташований в Нижній Галілеї на височині (Лк. 4:29), де густо розміщені гробниці і стародавні печери. Ця височина є одним з найбільш висунутих на південь схилів гір Лівану. При своєму закінченні вона знижується і переходить в рівнину Ездрелон. Відстань від Назарету до Віфлеєму становить біля 145 км., а дорога, що веде до нього, проходить через Самарію і поряд з Єрусалимом. В тих часах така подорож зазвичай тривала чотири дні, переважно підгору.

Очевидно, Ісус народився в типічний день примирення (Е 15, с. 55) і тому свято Кучок було нагодою, разом з переписом населення, щоб Йосип і Марія здійснили цю подорож. Подорожування на свята, які відбувалися в Єрусалимі, було великою подією в житті тогочасних людей. Але подорож до Віфлеєму для Йосипа, а особливо для Марії, мала набагато глибше значення, тому що Марія була вагітна і незадовго мала народити. Це була дуже втомлююча подорож, особливо, коли вони наближалися до її закінчення. Без сумніву, Марія пам’ятала, що ангел Гавриїл сказав про її відмінний стан і народження сина, котрому мали дати ім’я Ісус, і котрий мав отримати Царство, якому не буде кінця (Лк. 1:26-33). Напевно слова Гавриїла, що «Всевишнього сила обгорне тебе» (35 в.) були для неї потіхою і заспокоїли її. Під час своєї вагітності Марія прославляла Єгову і Його величне ім’я (46-55 вв.). Чи не було б розумним припустити, що вона славила Його так само, а може й більше, чим ближчим було народження Ісуса?

Йосип, будучи добрим чоловіком, безсумнівно дуже дбав про зручності для Марії під час подорожі, особливо маючи на увазі її стан, бо бачив, що вже незабаром дитина мала народитися. Цей факт був очевидною причиною його серйозної турботи, коли вони не знайшли для себе місця в готелі у Віфлеємі і змушені були поселитися в стайні. Але знайдення безпечного, хоча й скромного місця, було успішним закінченням подорожі, бо там, у Віфлеємі, могло відбутися народження її чудесної дитини, виконуючи пророцтво Мих. 5:1, хоча треба було покласти Його в яслах, які слугували Йому за ліжко!

ПОДОРОЖ  ПАСТУХІВ

П’яту подорож, яку розглянемо, здійснили пастухи (Лк. 2:15-17). Багато хто знає цю історію (8-14 вв.). З певністю, ті пастухи були дуже посвячені і глибоко думаючі, бо в іншому випадку Бог не виділив би їх, даючи їм ангельське послання і вказуючи, де знайдуть дитину. Страх, який напав на них, коли побачили наближення ангела і сіяння навколо них Господньої слави, незабаром зник, бо ангел приніс чудесне послання, добру новину, яка звіщала велику радість, що станеться всім людям. Народження Ісуса як Спасителя було важливим кроком у виконанні великого Божого плану. Коли згодом пастухи почули небесне військо, яке прославляло Бога: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!», легко можна зрозуміти, чому вони запрагнули поспішно вдатися в подорож до Віфлеєму.

Яким прекрасним було закінчення їхньої подорожі – вони знайшли Йосипа, Марію і побачили дитинку, що лежала в яслях! Тому зовсім недивно, що вони, правдоподібно, почали розголошувати на всі сторони те, що було їм сказано про цю дитину, Ісуса, і всі слухачі дуже тому дивувалися!

ПОДОРОЖ  МУДРЕЦІВ

Подорож мудреців зі Сходу є шостою подорожжю до Віфлеєму, яку будемо розглядати. Вони здійснили її, щоб знайти Месію-Царя, віддати Йому честь і принесені для Нього дари (Мат. 2:1-12). Ті мудреці, маги, правдоподібно походили з Персії і тому не була їм чужою єврейська релігія та її очікування, пов’язані з приходом Месії-Царя, про що було добре відомо у Вавилоні і околицях. Ці мудреці займалися астрологією, медициною, таємними і природничими науками. Пізніше термін “маг” відносився до всіх філософів Сходу, як це представив Пастор Рассел (Z 1674). Ці маги могли бути учнями Зороастра, котрий навчав, що чиста діва народить дитину, котра створила небеса, і що з’явиться зірка, за якою треба піти туди, куди вона запровадить – до тієї дитини, котрій належить віддати честь і скласти дари. Коли мудреці побачили на небі незвичне явище, то вирушили в подорож. Вкінці-кінців прибули в Єрусалим, довідуючись в Ірода: «Де народжений Цар Юдейський?». Вони розповіли про те, як побачили Його зірку і здійснили подорож, щоб віддати Йому честь. Після числених прохань про інформацію вони довідалися від головних священиків і книжників, що той Месія-Цар має народитися у Віфлеємі, як про це було пророчо звіщено в Мих. 5:1. Тому вони пішли до Віфлеєму, а зірка (яка могла бути, правдоподібно, якимось ангелом) провадила їх до дому, в якому знаходилася дитина, яку вони шукали і склали Їй в дар золото, ладан і миро.

Багато хто має помилкове уявлення про мудреців. Біблія не каже, що їх було троє, хоча як правило так представляють, можливо через те, що було три види дарів. Лев Валлес надав їм імена – Каспер, Балтазар і Мельхіор, але це тільки припущення. Більше того, вони не прибули в часі народження Ісуса, коли Він був у яслях, як зазвичай це представляють, а набагато пізніше. 11 вірш показує, що Ісус був тоді малим «Дитятком» і перебував в якомусь домі, а не був немовлям у яслях.

Свідки Єгови і надалі повторюють помилкові вчення Й.Ф. Рутерфорда, котрі той видав незадовго після смерті брата Рассела в брошурі Арфа Божа. В ній він пише, що прибуття мудреців спричинив Сатана, і що це була його інтрига, щоб знищити дитину Ісуса (Е 6, 215). Якби мудреці були слугами Сатани і перебували у змові з ним, маючи на меті знищити Ісуса, то не були б попереджені Богом, щоб не верталися до Ірода (12 в.). Окрім того, Бог не поступив би з ними так ласкаво, але пильнував би, щоб дитина Ісус була якимсь способом захована від них і від Ірода. Коли Ірод остаточно приготував спробу знищити Ісуса, вбиваючи у Віфлеємі дітей дворічного віку і менших, то Бог втрутився і послав до Йосипа ангела, котрий сказав йому, щоб утікав з малою дитиною і його матір’ю до Єгипту, а Йосип так і зробив (13 в.).

ПОДОРОЖ  ЯКОВА  І  ЙОГО  ДОМАШНІХ

Сьомою і останньою подорожжю, яку ми тут розглянемо, є подорож Якова та його домашніх до Віфлеєму (Бут. 35:16-20). Опис подає, що розпочалася подорож з Бет-Елу (дім Божий), звідки «була ще ківра землі» до Ефрати, про яку 19 вірш каже, що це Віфлеєм. (Гебрайське слово kibrath, вжите тільки в Бут. 35:16; 48:7 і 2 Цар. 5:19, перекладене на “ківра” або “невелика відстань”, на думку Гесенія означає стародавню міру довжини або відстані, однак її величина невідома. Єврейські вчені вважали, що вона відповідає одній милі. [В польській Біблії в 16 в. “jakoby mila”, і в двох інших віршах “jakoby na mile”; в укр. Бібліях Огієнка в двох перших текстах “ківра”, а в останньому “невелика відстань”]). Подібно як Марія під час подорожі до Віфлеєму, так само і жінка Якова Рахіль також чекала дитину, яка мала народитися. Але в цьому випадку син Рахіль, Веніямин, народився до прибуття у Віфлеєм. Рахіль, народжуючи Веніямина, мала дуже важкі пологи і померла саме тоді як народився її син. Перед тим як померла, вона назвала сина Бен-Оні (син мого болю), однак Яків назвав його Веніямином (син правиці). Рахіль була похована по дорозі «в невеликій відстані», «за ківру», «близько милі» до Ефрати – Віфлеєму, а Яків поставив пам’ятник (Бут. 35:20) на її гробі. І надалі на цьому місці існує якийсь пам’ятник, на котрий кажуть, що це гріб Рахілі. Тому подальша подорож Якова та його домашніх до Віфлеєму відбувалася в поважній атмосфері, не дивлячись на те, що вони раділи народженню Веніямина.

Представлений в Е 10, с. 605-608 антитип, опертий на віршах Бут. 35:1-15, є описом розвитку Пароусійної Правди. Вірші 16-20, 21-26 і 27-29 представляють окремі образи, які виявляють умови Епіфанії. В цьому випадку нас особливо цікавлять 16-20 вірші, тому що в антитипі вони відносяться до Божого народу в період Епіфанії. Яків в цьому описі зображує його вождів, а Рахіль – духовні виборчі обітниці угоди, а також тих, котрі їх стосують. Виконувана ними служба остаточно закінчилася в часі Епіфанії воскресінням Великої Громади, антитипічного Веніямина. Мале Стадо, як антитипічний Йосип в періоді Епіфанії, в особах своїх останніх членів перше досягнуло народження від духа, брат Пол С.Л. Джонсон, антитипічний Захарія (2 Хрон. 24:20; Е 10, 142; Р ’50, 189, 193), який був серед них дуже визначною постаттю, був останнім, хто перейшов поза заслону 22 жовтня 1950 року. Ця подія була зображена у Великій Піраміді (Р ’51, 10-12, 93-99).

Остаточне закінчення розвитку Великої Громади, решти сплоджених від духа у Віці Євангелії, настало пізніше, а наш дорогий брат Р.Г. Джоллі, малий антитипічний Хірам (Р ’53, 23-25; ’68, 39), визначна особа серед членів цього класу, був останнім, котрий закінчив свій біг 14 лютого 1979 року. Піраміда, на підставі виміру від північного краю низького переходу, що веде з Передпокою до Палати Царя, вказує на 20 лютого 1979 року (див. Р ’80, 29) як на дату, до якої вся Велика Громада воскресла в духовній природі. Після 20 лютого 1979 року ми опублікували в Теперішній Правді кілька спеціальних статтей про Велику Громаду і пов’язані з нею питання, які становлять частину літературних спогадів, які належать до відповідних обітниць угоди, а також до тих осіб, котрі їх стосували. Більше відомостей на цю тему представимо у відповідному часі.

Божий народ, а особливо ті, хто освічений епіфанічно-базилейською правдою, як вожді, так і інші, засмутилися через смерть антитипічної Рахіль, не дивлячись на те, що відчували задоволення і радість від духовного народження антитипічного Веніямина – класу, який в іншому місці названий Подругами (Пс. 45:15), котрі стали злучені з скомплектованою Невістою (Об. 19:5-8). Зі справжньою радістю можемо проголошувати про щастя як Невісти, так і Подруг, котрі стали покликані на весільну вечерю Агнця (9 в.)!

Антитипічний Яків і його домашні – вожді, які виступають серед освічених Духом, але несплоджених від Духа посвячених, «тих, що посвячуються між віками» (Z 5761), а також усі решта і Його непосвячений люд, продовжують свою подорож, але ще повністю не дійшли до «земної частини Царства, котре нагодує всіх хлібом життя» – до антитипічної Ефрати, плідної, до Віфлеєму, дому хліба, (Е 10, 608). Ми не знаємо скільки мине часу аж поки буде закладена земна частина Царства під правлінням Гідних, але очевидним є те, що це буде за порівняно короткий час – “недалека відстань”.

В жодних обставинах, не дивлячись на те, якими вони будуть суворими, не піддаймося спокусам Сатани, в яких ми могли б зупинитися стомлені і не закінчити подорожі, цих остаточних передреституційних досвідчень, котрі приносять ріст в знанні, ласці і службі. Поспішаймо вперед з радісною витривалістю, аж поки, завдяки помічній благодаті Господній, досягнемо нашої жаданої мети.

Певною мірою паралельний тип і антитип знаходиться в Чис. 12:15, 16 і Е 9, с. 157. Поміж усім іншим, він відноситься до антитипічного люду, який здійснює подорож після очищення антитипічної Маріям, Великої Громади (15 і 16 вв.).

Читаємо так: «Цей тип, який відноситься до перебування народу в Гацероті незадовго перед поверненням Маріям до табору, доводить, що, в загальному, це відбувається в тому часі, коли Маріям занечищена – поділи у Великій Громаді, які будуть тривати також і після її очищення. Тому що кожна група після очищення, але перед тим, як залишить цей світ, без сумніву матиме до виконання свою спеціальну працю. Початок очищення настане тоді, коли ці групи ще будуть знаходитися в антитипічному Гацероті. З огляду на те, що перша частина праці очищення має досвідчуючий характер, то ця праця буде тривати під час подорожі до антитипічного Парану. Їхня подорож зображує останні досвідчення росту в знанні, ласці і службі перед тим, як дійдуть до Царства – антитипічного Парану. Яка ж славна ця думка, що Царство вже близько! О, якби його близькість заохотила нас зберегти вірність на останніх етапах розвитку Церкви, бо після праці приходить відпочинок, а після бурі – тиша».

РТ 672, ’97, 83-86; ТР 459, ’98, 51-55

Теперішня Правда №52, літо 2009