Докази, не пов’язані з Біблією, розглянуті в світлі розуму – Нелогічна теорія – Логічна теорія – Виявлення Божого характеру – Розумні висновки.
Навіть з точки зору скептика, поміркований та безсторонній пошук незнаного в світлі того, що вже знане, буде провадити неупереджену, розумно думаючу людину в напрямку до правди. Але зрозуміло, що без прямого об’явлення Божих планів і замірів людина може лише наблизитись до правди і прийти до неясних висновків. Але відкладімо на хвилинку Біблію і подивімося на речі з точки зору лише самого розуму.
Той, хто може дивитися на небо через телескоп, або навіть лише своїм звичайним оком, і бачити там неосяжність створіння, його симетрію, красу, порядок, гармонію та розмаїття, та сумніватися в тім, що Творець всього цього значно перевищує його, як в мудрості, так і в силі, або хто може припустити на мить, що такий порядок може бути випадковістю, без Творця, той втратив або знехтував цією здатністю розуму, через відсутність якої Біблія справедливо називає його безумним (який нехтує або втратив свій розум): «Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога». Як би там не було, принаймні ця частина Біблії є правдивою, з чим мусить погодитись думаючий розум, тому що це само собою зрозуміло, що не буває наслідку без вагомої причини. Кожна рослина, і навіть кожна квітка
30
яскраво свідчить нам про це. Складна будова, вишукана краса форми і тканини кожної з них говорять про надлюдську мудрість і майстерність. Наскільки короткозорою є абсурдність, яка вихваляється людською здібністю та винахідливістю, і приписує сліпому випадкові порядок, злагодженість і гармонію природи. Вона визнає закони природи, і в той же час заперечує, що природа має розумного Законодавця.
Деякі, що заперечують існування розумного Творця, стверджують, що природа є єдиним богом, і що з природи розвинулись всі форми тварин і рослин, без жодного керування розумом, але керовані, як вони кажуть, «законом виживання найбільш пристосованих» в процесі еволюції.
Цій теорії бракує доказів, тому що ми бачимо, що все довкруги нас, всі творива мають свою завершену природу, що не переходить у вищу природу. І хоча ті, які підтримують цю теорію, постійно повторюють свої спроби, їм ніколи не вдалось змішати різні види, або вивести нові постійні різновиди. Немає знаного прикладу, коли б один вид переходив в інший*. Хоч існують риби, які можуть вживати свої плавці на якусь мить як крила і вилетіти з води, та жаби, що можуть співати, та вони ніколи не можуть перетворитись на птахів. І хоч деякі тварини мають певну схожість до людини, не існує жодного доказу, щоб людина розвинулась з таких створінь. Навпаки, досліди доказують, що хоча можуть бути виведені певні різновиди в межах виду, то це є неможливим змішати різні види, або вивести з одного інший. По цій самій причині кінь та осел, хоча подібні між собою, не можуть вважатися спорідненими, тому що це добре відомо, що їх спільний плід (мул) є недосконалим і не може розмножуватися.
* Для користі деяких читачів зазначимо, що такі зміни, як перетворення гусениці в метелика, не є зміною виду. Гусениця є лише лялечкою, що вилуплюється з яйця метелика.
31
Звичайно, якби нерозумна природа була творцем або рушієм еволюції, то вона продовжувала б цей процес. Тоді тут не було б таких понять, як постійні види, тому що без розуму нічого не дійшло б до сталого стану. Еволюція була б фактом і сьогодні, і ми бачили б довкруги нас риб, що стають птахами, і мавп, що стають людьми. Ми певні, що ця теорія суперечить як людському здоровому розуму, так і Біблії, коли стверджує, що розумні істоти були створені силою, позбавленою розуму.
Про одну теорію щодо створення (за винятком людини) в процесі еволюції, до якої ми не маємо серйозних заперечень, ми можемо коротко сказати наступне: вона припускає, що різні теперішні види є сталими та незмінними, якщо говорити про їх вид або рід, і хоча теперішні види можуть розвинутися до вищого рівня, або навіть до досконалості, ці роди, або види, завжди будуть такі самі. Ця теорія далі припускає, що жоден зі сталих видів не був створений таким, але, що в далекому минулому вони розвинулись з землі шляхом поступового еволюційного процесу з однієї форми в іншу. Ці еволюційні процеси, підпорядковуючись божественно встановленим законам, в яких зміна їжі та клімат відігравали важливу роль, могли продовжуватися, поки не були сформовані усталені види, так, як ми їх бачимо сьогодні, після чого зміни стали неможливими, тому що були досягнуті остаточні наміри Творця в цьому відношенні. Хоча кожне сімейство рослин і тварин здатне покращуватися або погіршуватися, жодне з них не може успішно переходити або бути виведене з іншого сімейства чи виду. Хоча кожен з них може досягнути досконалості в своїй власній завершеній природі, передбаченій для нього Творцем, подальші зміни в цьому відношенні є неможливими.
Деякі стверджують, що оригінальні рослини й тварини, з яких походять теперішні усталені види, вимерли перед
32
створенням людини. Скелети та скам’янілості неіснуючих тепер тварин і рослин, що були знайдені глибоко під поверхнею землі, підтверджують цю теорію. Цей погляд не нехтує і не відкидає навчання Біблії, що людина була безпосереднім і досконалим творінням, створеним на розумовий та моральний образ свого Творця, а не результатом розвитку в процесі еволюції, що, правдоподібно, був загальним для решти створінь. Цей погляд в жодному значенні не заперечує, а, навпаки, підтверджує навчання Біблії, що природа, така, якою вона є сьогодні, навчає, що Розумна Істота впорядкувала її і була її першопричиною. Нехай людський розум зробить усе, аби простежити знані факти щодо розумних та належних причин, віддаючи належне законам природи в кожному випадку; але за всім цим складним механізмом природи стоїть рука її великого Автора, розумного і всемогутнього Бога.
Отже, ми стверджуємо, що існування Розумного Творця – це чітко доведена істина, доказом якої є все як довкруги нас, так і в нас самих. Ми – діло рук Його, і кожна властивість нашого розуму і тіла свідчить про дивовижну майстерність, що виходить за межі нашого розуміння. Він – Дизайнер і Творець того, що ми називаємо природою. Ми стверджуємо, що Він впорядкував і встановив закони природи, красу і гармонію яких ми бачимо і захоплюємося. Ми інстинктивно шануємо і прославляємо Того єдиного, Чия мудрість запланувала і Чия сила тримає й керує Всесвітом, Чия мудрість і сила безмірно перевищує нашу власну.
Усвідомлення існування цього могутнього Бога може викликати страх перед Його всемогутньою силою, якщо не бачити в Ньому милосердя й доброти, якими Він володіє, так само, як і силою. Про це ми також цілком запевнені тими самими доказами, які доводять Його існування, силу і мудрість. Ми не лише змушені прийти до висновку, що Бог існує, але, що Його сила і мудрість безмежно перевищують наші власні, але розум також змушує нас прийти до висновку, що
33
найвища створена річ не може перевищувати свого Творця; тому ми змушені констатувати, що найвищий прояв доброти і справедливості серед людей є меншим в порівнянні з Творцем, так само, як людська мудрість і сила є меншими в порівнянні з Ним. В такий спосіб ми одержуємо уявлення про характер і можливості великого Творця. Він є мудрим, справедливим, люблячим і сильним, і масштаби Його можливостей є, без сумніву, незрівнянно ширшими, аніж у його найвищого створіння.
Але далі: коли ми прийшли до такого логічного висновку щодо існування і характеру нашого Творця, то повинні запитати: Чого ми можемо очікувати від такої Істоти? Тут насувається відповідь, що посідання таких властивостей логічно вказує на їх практикування, або використання. Божа сила мусить використовуватися, і то у згоді з Його власною природою – мудро, справедливо і милосердно. Якими б не були засоби, вжиті для цієї мети, якою б не була діяльність Божої сили, остаточний результат мусить бути відповідний Його природі й характеру, і кожний крок мусить бути затверджений Його безмежною мудрістю.
Що ж може бути більш розумним, аніж таке використання сили, яке, як ми бачимо, було виявлене в створенні незліченних світів довкола нас і в чудовому розмаїтті землі. Що могло б бути більш розумним, аніж створення людини, наділеної розумом та розсудом, здібністю оцінювати діла свого Творця та роздумувати про Його достоїнства – про його мудрість, справедливість, силу й любов? Все це розумно і все перебуває в досконалій гармонії з відомими нам фактами.
І ось наші висновки. Чи не є це розумним припускати, що така безмежно мудра й добра істота, зробивши створіння здібними оцінювати Його та Його план, будучи спонукана своєю любов’ю і справедливістю задовольнити потреби природи цього створіння, даючи йому певні об’явлення? Чи не є це розумним припускати, що
34
Бог дасть людині інформацію щодо мети її існування та Його планів щодо її майбутнього? А тепер запитаємо по-іншому: Хіба це не було б нерозумним, припускати, що створивши таке створіння як людина, наділивши його розумом, здатним зазирнути в майбутнє, такий Творець міг би не дати об’явлення Своїх планів, щоб заспокоїти її бажання? Такий підхід був би нерозумним, тому що суперечив би характеру, який ми справедливо приписуємо Богові, а також суперечив би належному поступуванню істоти, керованої справедливістю і любов’ю.
Якби ми припустили, що під час створення людини Божа Мудрість вирішила, що недоцільно наділяти її знанням про її майбутню долю та участь в планах її Творця, тоді, звичайно, Божа Справедливість, так само, як і Божа Любов, наполягали б, щоб ця істота була обмежена в її можливостях, щоб її не мучили й не бентежили постійні сумніви, страхи та незнання. І, як наслідок, Божа Сила була б вжита відповідно до таких обмежень. Таким чином, той факт, що людина має можливість оцінити об’явлення Божого плану, що пов’язане з визнанням характеру свого Творця, є достатнім приводом сподіватися, що Бог дасть таке об’явлення – в тому часі і в той спосіб, який затвердила Його мудрість. Отже, з точки зору вище розглянутого, якби ми навіть не знали Біблії, то розум змусив би нас сподіватись та шукати певного такого об’явлення, яким претендує бути Біблія. Більше того, звертаючи увагу на порядок та гармонію в загальному створенні, як у величній процесії планети і системи дотримуються часу і місця, ми лише можемо просто прийти до висновку, що такі незначні порушення, як землетруси, урагани і т.п., є лише ознаками того, що взаємодія різних елементів цього світу ще не є досконалою. Запевнення в тому, що всі речі остаточно будуть досконалими та гармонійними, так на землі, як і на небі, разом з певними поясненнями,
35
чому цього ще немає тепер, не є нерозумним проханням з боку думаючої людини, так само як відповідь Творця, Чия мудрість, сила і милосердя були виявлені. Тому ми повинні сподіватись, що об’явлення, якого ми шукаємо, включатиме таке запевнення і таке пояснення.
Підтвердивши слушність сподівання об’явлення Божої волі і плану щодо нашого роду, в наступному розділі ми розглянемо загальний характер Біблії, яка, власне, претендує на те, щоб бути таким об’явленням. І якщо вона представляє характер Бога в досконалій гармонії з тим, про що (як було вище розглянуто) підказує нам розум, то ми повинні зробити висновок, що Біблія, таким чином, доказує, що є необхідним та розумно очікуваним об’явленням від Бога, а також повинні прийняти її свідчення як таке. Якщо вона від Бога, то її навчання, якщо будуть цілком зрозумілі, будуть згідні з Його характером, який – як запевняє нас розум – є досконалим в мудрості, справедливості, любові та силі.
«Ви, розуми допитливі, у мандрах
Вивчаючі усі дива створіння,
Признайте врешт сліди усюди Божі
Й схиліться перед Ним у поклонінні.
Бо небеса звіщають Божу славу,
Його премудрість зорі прославляють,
Але як бачать очі Його Слово,
Тоді Його Ім’я ще більше сяє».
36
Сонце над усім
«Яке ж безглуздя це» – кричить безвірний критик
З презирством та з премудрими очима, –
«Коли форт форту, пост постові повторяє
Сигнал – бій барабана незупинний,
Коли по всій землі, під дзвін церковних дзвонів,
Ранковий барабанний бій такт відбиває,
Мрії про мир плекать в озброєному світі,
Про меч, що якимсь дивом плугом стати має,
І про народи, що сп’яніли вже від крові,
Котрі ставатимуть з’єднатись в братства слові,
Як п’яні відзиваючись на поклик, що в Матвія.
***
Спиніть-но самовладця, звівши барикади
З «оливкового листя» і прийнятих рішень;
Прибийте зброю гострими Писань віршами
Й словами спробуйте здолати флот скоріше.
Все рівно й далі галасуючі мільйони
З собою будуть славу воєн скрізь тягати,
Шапки перед сміливцями знімати будуть
І хусточками на прощання їм махати.
Далі співак затягне пісню про відвагу,
Далі геройство сильних буде прославлятись;
Рожевий та гладкий священик в пелерині
Вином напучування буде напувати
Аудиторію, оздоблену мечами,
Щоб зброєю вони закон любові скрізь вершили,
І захищатиме Церква Державу і Держава Церкву,
Обоє вірячи, що правда є лише на боці сили».
Ти не зважай на ці пастки, о жменько вірних,
Доводячи правдивість Божих слів священних.
Ти вірою сягаєш дальше злого часу,
І над пустинею злих чинів сьогоденних
Спокійне бачиш майбуття, одіте в зелень,
Із ніжними гористими струмками.
Йди далі шляхом, котрим зве іти сумління,
Хоч мудрі світу кивають своїми головами.
Бо жодна правда із небес сюди не сходить
Без скептика презирливих насмішок:
Перечать їй, висміюють, та скоро зійде
Вона, немов роса і сонце над цим світом. – Уайтер
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: