Господь моє світло і спасіння моє, – кого буду боятись?
Господь – то твердиня мого життя, – кого буду лякатись?
Одного прошу я від Господа, буду жадати того, – щоб я міг пробувати в Господньому домі по всі дні свого життя, щоб я міг оглядати Господню приємність і в храмі Його пробувати. (Пс. 27:1, 4)
Натхнений псалмист в найбільш піднесеному дусі побожності і ревності подає тут серцям і розуму посвяченого Божого народу почуття віри, довіри, любові і поклоніння Богу, Який гідний всякої слави. Хоча багато з тих почуттів базувалися на його бурхливих досвідченнях, вони були виявлені під Божим натхненням, особливо для навчання і збудування Церкви, але також для цілого Божого Ізраїлю.
Отже, сам Господь вказує на почуття палкої побожності по відношенню до Нього, які повинні переповнювати наші серця. Дивлячись на ці думки з цієї точки зору, ми бачимо, як близько Він хотів би притягнути нас до Себе в любові, вірі і вдячній довірі. Хоча розум і здоровий глузд є властивий і необхідний в релігійному житті, особа, яка ніколи не підноситься на крилах святості і ревної віри, яка ніколи не була зворушена до глибини, відчуваючи Божу доброту і добродійства, ніколи не пізнала благості зв’язку, який існує між Богом і правдиво посвяченою особою. Тому після попереднього визнання Ісуса за свого Спасителя, а далі прийняття Його як такого, це провадить таку особу до виправдання вірою. Ті, котрі підіймають такий крок і віддаються Богу в посвяченні згідно з Рим. 12:1, тоді і тільки тоді стають членами правдивої родини Божої.
Слова нашого благословенного Господа Ісуса не були безпідставними, коли Він сказав: «… Отець любить Сам вас» і «Як хто любить Мене, той слово моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його і ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього» (Ів. 16:27; 14:23). Власне в таких умовах всі святі почуття любові, лагідності, віри, вдячності і прославлення наповнюють до країв нашу чашу радості. В святому піднесенні ми співаємо: «Моя чаша – то надмір пиття! Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи (Пс. 23:5, 6).
Які ж сповнені палких почуттів мелодії, сповнені вдячного хваління і люблячої довіри ці натхненні Псалми. Вони наказують нашим серцям радіти, а нашим язикам висловлювати задоволення, а також показують нам, як через дослідження Господнього слова і послуху Його заповідям потрібно радіти «завсіди в Господі і за все подяку складати».
Давид кликнув: «Господь моє світло і спасіння моє, – кого буду боятись? Господь то твердиня мого життя, кого буду лякатись?» (Пс. 27:1, 4), маючи на увазі Господнє провидіння й багаторазове звільнення його із ворогів, а також безкінечну Божу доброту й милосердя, над якими він роздумував. Ця потіха, виражена різними способами в цілому натхненому Божому слові, приходить з усією своєю благословенною силою в час нашої найбільшої потреби. Чим більш запеклі й рішучі вороги, яких ми зустрічаємо, і чим більше насильницька битва з силами темноти, тим славніше визволення і тим більше очевидна маніфестація Божої ласки. По цій причині віра глибше укорінюється із відновленою довірою і впевненістю хапається за всі дорогоцінні Божі обітниці. А любов і вдячність вибризкують з підкріплених сердець з більшим почуттям Божої ласки і благословення.
Так було у випадку Давида і так є з вірним Божим народом, який провадить життя молитви, віри і тісної сполуки з Богом. Така сполука з Богом серед перешкод в благополуччі природним чином щораз більше зосереджує почуття і прагнення серця в Бозі, доки тією єдиною річчю, яку найбільш прагнуть і про котру найбільше стараються, не стане те, що виражає Псалмист – постійне перебування в Господньому домі, оглядання краси Господа і прагнення здобути місце в Його царстві.
Постійно перебувають в Господньому домі ті, які вже осягнули визначене їм становище в небесній фазі Його Царства. Це ті, які в певному короткому періоді в минулому зробили свій поклик і вибір певним і звичайно перебувають у Господньому домі, в Його святому духовному храмі. Вони є Його Церквою – як «зірки небесні» в духовній частині Царства. Вони перебували в Храмі посвячення і всиновлення під час своєї земної подорожі до свого Ханаану, а Господь сказав про вірних: «ймення його Я не змию із книги життя, і ймення його визнаю перед Отцем Своїм і перед Його Ангелами» ( Об. 3:5), а також представляв їх перед Отцем прославленою Церквою, без плями чи вади, чи чогось такого, святими, царями і священиками Богу. Як такі вони перейшли через заслону до Святая Святих – до прославленого духового стану і безпосередньої присутності Бога (Об. 19:7,8).
Вище сказані слова говорять про тих, які мають уділ в «першому воскресінню» (Об. 20:5), але бадьорості додає подальше зрозуміння того, що земне спасіння також становить значну частину в виконанні Божого плану спасіння людини. Першою частиною цього земного починання буде «краще воскресіння», в якому візьмуть уділ Гідні (Євр. 11:35). А якщо ми були ще більш освічені об’явленим словом, то має настати велике пробудження світу. Поклик для нього залунає в Тисячолітньому віці (Ів. 5:28). Ці дві частини спасіння були зображені в обітниці даній Аврааму, що його насіння буде як «зорі небесні», що вказує на небесну фазу Царства, і як «пісок на березі моря», показуючи земну фазу. Це через ці дві діяльності Царства – земну і небесну – будуть «благословенні всі народи землі» через одержання спасіння через Христа (Бут. 22:16-18).
Це єдине прагнення осягнення спасіння є сумою і змістом стремлінь християнина в міру як він щораз більше стає мертвим для світу, а живим для Бога. Стараймося про це щораз більше і підпорядкуймося цьому, тому що так роблячи, ми в значній мірі зміцнимо християнську відвагу, сміливість, загартування духа, і ревність. Всі вони не тільки народжуються від віри, але також зростають і зміцняються через розвиток і зміцнення живої віри при помочі уроків досвідчень.
Відвага, яка народжується від віри, зміцнена через витривалість, промовляє з покірною сміливістю серед найглибшої темноти найбільш незрозумілих труднощів, а також серед найстрашніших бур і найгрізніших небезпек: «Господь моє світло й спасіння моє, – кого буду боятись? Господь – то твердиня мого життя, – кого буду лякатись?»
Ап. Павло з певністю бачив це благословенне натхнення, якщо сказав: «Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте ! (…) Ні про що не турбуйтеся, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою» (Фил. 4: 4-6). Зауважмо, як Слово Боже повчає нас, щоб ми були не тільки тверезі, чуйні, пильні, розважні, молилися і завжди були плідними в Господній праці, хоч це може нести за собою труд, турботи, докори чи також переслідування, але також серед деяких або всіх тих досвідчень, щоб ми були щасливі і сповнені натхнення святої радості. Нам не лише рекомендовано бути радісними, але також вказано спосіб життя, який в природний спосіб створить цю радість. Якщо ми приходимо до Господньої родини, то входимо в нову й святу атмосферу, яку можуть собі уявити й оцінити лише ті, які мають те єдине прагнення, найважливіше з усіх – бути визнаним за гідного постійно перебувати в керуючій Господній руці.
Теперішня Правда №39, весна 2006;
РT ’05, № 712, 46–47; ТР ’05, № 494, 46–48
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: