ЧИ ЗНАЄШ ТИ: Що хоча деякі заперечують існування аду, Біблія про нього виразно навчає, як у Старому Завіті, так і в Новому?
Що багато погано розуміють цю тему, а деякі досі підтримують поганське вчення про вічні муки, що була перенесена до християнства на початку Середньовіччя, віруючи тим самим в середньовічне пекло замість біблійногоаду?
Що дуже важливим для всіх є знання та ґрунтовне дослідження біблійних вчень про ад?
Що єдиним словом у Старому Завіті, з якого перекладено слово ад, є слово шеол, якому в Новому Завіті відповідає слово гадес?
Що в Авторизованому Перекладі Біблії (AV, англ.) слова шеол та гадес перекладені 41 раз на ад, 32 рази на гроб і 3 рази на яма, і що часто, коли воно перекладене словом ад, то на полях є зазначено «тобто гроб», або навпаки (Пс. 49:16; 55:16; 86:13; Іс. 14:9; 1Кор. 15:55; Об. 20:13)?
Що перекладачі Revised Version Bible (RSV) уникали цього спірного питання, залишаючи слова шеол та гадес неперекладеними?
Що всупереч думці, що ад є місцем огню, мук, криків і т.п., Біблія каже «бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості». «Бож у смерті нема пам’ятання про Тебе, у шеолі ж хто буде хвалити Тебе?» «Бо не буде ж шеол прославляти Тебе, смерть не буде Тебе вихваляти» (Екл. 9:10; Пс. 6:6; Іс. 38:18)?
Що як добрі, так і злі люди в момент смерті йдуть до шеолу [аду], наприклад: Яків пішов до шеолу (Бут. 37:35); Йов просив, щоб міг сховатися в шеолі і залишатись там аж до воскресіння (Йова 14:13)?
Що Ісус «на смерть віддав душу Свою» (Іс. 53:10,12; Мат. 26:38) і зійшов до аду, але «не позосталась в аду його душа [Його істота]» (Пс. 16:10; Дії 2:27,31)?
Що на староанглійській мові слово hell (ад) означає вкрити або прикрити, а helling potatoes означає класти картоплю до ями, а helling a house означає покривати дах черепицею або соломою, ітд. І що через те слово hell (ад) було властиво вжите для того, щоб показати потаємний або закритий стан смерті; тому воно не відносилось до ніякого місця мук, поки йому не приписали такого значення теологи Середньовіччя?
Що згідно з вищесказаним, слово ад (шеол або гадес) означає стан смерті в несвідомості і в забутті, до якого ідуть усі душі, добрі і злі, в момент смерті, з якого кожного може врятувати лише пробудження від смерті?
Що коли Бог повідомив Адаму про кару за гріх, то не сказав «бо в день їди твоєї від нього ти будеш жити у вічних муках», але сказав йому правду: «бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш [тобто перестанеш жити]» (Бут. 2:17)?
Що Адам помер в той самий (тисячолітній – 2Пет. 3:8; Пс. 90:4) день, коли з’їв заборонений плід?
Що сатана, спротивляючись Богові, обманув (Ів. 8:44), кажучи: «Умерти не вмрете!» (Бут. 3:4). Тим обманом з того часу він звів багатьох, допроваджуючи їх до того, аби вірили, що смерть не є дійсною смертю, але що в момент смерті починається життя і, не чекаючи дня воскресіння, іде прямо до неба або на вічні муки. Натомість Біблія ясно вчить, що «померлі нічого не знають»; що «не мертві хвалитимуть Господа, ані ті всі, хто сходить у місце мовчання»; також «чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані, того він не відає». А Авраам і Ізраїль (Яків), знаходячись в шеолі, «нічого не знають» (Екл. 9:5; Пс. 115:17; Йова 14:21; Іс. 63:16)?
Що Біблія виразно навчає, що «душа, що грішить, вона помре» (Єзек. 18:4,20); що «заплата за гріх смерть [припиненняжиття – а не життя в муках], а дар Божий вічне життя [цього дару Бог не дасть злим – 1Ів. 3:15; 5:12] в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 6:23; Дії 4:12)?
Що «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув [через довічне припинення життя], але мав життя вічне». «Людина Ісус Христос, що дав себе на викуп [відповідну ціну] за всіх [за Адама та його потомство], – свідчення свого часу» (Ів. 3:16; 1Тим. 2:4-6)?
Що якби карою Адама та його потомства були вічні муки, то Ісус мав би бути мучений вічно, щоб заплатити цей борг, а оскільки «заплата за гріх – смерть», то «Христос помер за наші гріхи», Він скуштував смерті за всіх людей і «Він воскрес» (1Кор. 15:3,4; Євр. 2:9; Рим. 5:6-10; Кол. 1:18; Об. 1:18)?
Що Ісус під час Свого перебування на землі сказав: «Не сходив на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов» (Ів. 3:13; Дії. 2:34)?
Що Біблія каже, що померлі, як добрі, так і злі, «сплять» (2Пет. 3:4; 2Цар. 21:18; Ів. 11:11-14; 1Сол. 4:13-17) в шеолі або гадесі, тобто в стані небуття й несвідомості, очікуючи на воскресіння; «Як немає ж воскресення мертвих… тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись» (1Кор. 15:13-18)?
Що Бог через Христа відкупив усіх не від вічних мук, а «з рук шеолу [гробу]» (Ос. 13:14), щоб вони повстали не раніше, як Христос їх покличе у воскресінні під час Свого Другого Приходу (Ів. 14:3; 1Кор. 15:21-23,52), коли (але не раніше) Святий Павло та інші отримають свої корони життя і свої нагороди (2Тим. 4:8; 1Пет. 1:5; 5:4; Лук. 14:14)?
Що врешті-решт «всі, хто в гробах, Його [Ісуса] голос почують, і повиходять» (Ів. 5:28,29). Що коли шеол або гадес таким чином віддасть усіх, що сплять в Адамовій смерті, то шеол або гадес перестане існувати назавжди – «Де, шеоле, твоя перемога?», «Смерть же та ад [гадес, а також диявол, звірина, лжепророк та всі непоправні злі] були вкинені в озеро огняне [огонь нищить усі горючі матеріали, що вкидаються до нього, і тому вжитий в Біблії як символ знищення]. Це [символізує] друга смерть [цілковите, повне і вічне знищення, з якого ніколи ніхто не повернеться]» (Ос. 13:14; Об. 19:20; 20:14,15; 21:8; Гал. 6:8; Євр. 6:4-8; 10:26-31; 12:29; 1Ів. 5:16; Юди 12,13)?
Що Содом та Гомора «понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад»(Юди 7) – не в тому значенні, що цей огонь ще горів і не був в стані знищити тих міст, але в тому, що занурив їх у вічне знищення, так як «вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований», спричинить їх вічне знищення (Євр. 2:14; Єзек. 28:19; Пс. 145:20; Мат. 25:41)?
Що слово мучені з Об. 20:10 (пор. 14:10,11) повинно бути перекладене на випробовувані або досліджувані. Що злі дії та науки диявола, звірини і лжепророка будуть вічно досліджувані праведними і будуть визнані несправедливими і такими, що заслуговують на знищення (пор. Іс. 14:15-17)?
Що є «вузька дорога, що веде до життя», і є «широка дорога, що веде [не до збереження в огні, але] до погибелі» (Мат. 7:13,14)?
Що злі «кару приймуть, вічну погибіль» (2Сол. 1:9); що вони «стягнуть на себе самі скору погибіль» (2Пет. 2:1,12); «Їхній кінець то загибіль» (Фил. 3:19); «І підуть ті на вічну кару [не на вічні муки, а на смерть, бо «зроблений гріх народжує смерть» (Як. 1:15; 4:12); вічна смерть є вічною карою]; а праведники [лише вони матимуть життя – Ів 3:36; 1Ів. 5:12; Пс. 37]– на життя вічне» (Мат. 25:46)?
Що слово геєна з Нового Завіту є також перекладене на ад; що його відповідником в Старому Завіті є слово ґе-Гінном – долинаГінном; що до цієї долини за Єрусалимом вкидали усілякі міські відходи, які знищувалися чи то червами, чи то огнем і сіркою; що геєна, «де їхній черв’як не вмирає, і не гасне огонь» (Мар. 9:43-48), символізує Другу Смерть – не в тому значенні, що справжні черв’яки і огонь існували там вічно, але що знищення Богом злих є певним, зображеним у тому всьому, що вкидалося до долини Гінном, підлягаючи повному знищенню, будучи з’їдене червами або спалене огнем?
Що Бог може «й душу, і тіло вам занапастити в геєнні»; що «кожна душа, яка не послухала б того Пророка [Христа], знищена буде з народу»; що «Господь береже тих усіх, хто любить Його, а безбожних усіх Він понищить», «і стануть вони, немов їх не було»; «зотліли, як льон, та погасли» (Мат. 10:28; Єзек. 18:4, 20; Дії 3:23; Пс. 145:20; Овд. 16; Іс. 43:17).
Що Бог є справедливим (Повтор. 32:4) і буде карати кожного грішника відповідно до його провини (Мат. 12:36; Лук. 12:47,48), але Його справедливість забороняє Йому домагатися більшої кари від тієї, що була заповіджена, тобто смерті? – «Хіба праведніша людина [яка, якщо не деградована, не була б в стані мучити кота в огні навіть протягом хвилини, не кажучи вже про вічність!] за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?» «Бог далекий від несправедливості» (Йов 4:17; 34:10)?
Що Бог заборонив Ізраїлю мучити дітей в огні на честь Молоха, засуджуючи таке поступування і називаючи його гидотою, «що на серце Мені не приходило» (Лев. 18:21; 20:2-5; Єр. 19:5; 32:34,35)?
Що «Бог є любов», і що Він прагне, щоб ми Його прославляли «в дусі та в правді» з любові до Нього, а не зо страху перед теперішньою чи майбутньою карою – «досконала любов проганяє страх геть» (1Ів. 4:8-12,16-21; Ів. 4:24)?
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: